Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів

Укладання господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб'єктів господарювання щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним на­мірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укла­данні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції про укладання договору (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

У ГК вперше в нормативному порядку узагальнено і сфор­мульовано загальні умови укладання договорів, що породжу­ють господарські зобов'язання.

Зокрема, ч. З ст. 179 ГК встановлено, що укладення госпо­дарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він за­снований на державному замовленні, виконання якого є обо­в'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбаче­них законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'яз­ковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місце­вого самоврядування. Так, для виконавців державного замов­лення, заснованих повністю або частково на державній влас­ності (державних підприємств, установ та організацій, акціо­нерних товариств, у статутному фонді яких контрольний па­кет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності—монополістів на відпо­відному ринку продукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного за­мовлення не спричинює збитків зазначеним виконавцям дер­жавного замовлення (ч. 8 ст. 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб»).

При укладенні господарських договорів сторони можуть ви­значати зміст договору на основі:

а) вільного волевиявлення, коли сторони мають право пого­джувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

б) примірного договору, рекомендованого органом управлін­ня суб'єктам господарювання для використання при укладанні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною зго­дою змінювати окремі умови, передбачені примірним догово­ром, або доповнювати його зміст;

в) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів
України, чи у випадках, передбачених законом, — іншим орга­ном державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

г) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів (як суб'єктів господарювання, так і негосподарюючих суб'єктів) електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживанами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Як встановлено ч. 7 ст. 179 ГК, господарські договори укла­даються за правилами, встановленими ЦК України з ураху­ванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Встановлюючи правила укладання господарських договорів, ГК виділяє загальний для всіх видів договорів порядок їх укла­дання (ст. 181 ГК) і особливості укладання господарських до­говорів залежно від їх виду, підстав, місця укладання тощо (статті 182-187 ГК).

Порядок (процедура) укладання господарського договору поділяється на ряд стадій, на кожній з яких відповідна сторо­на має вчинити певні дії, встановлені законом.

1-а стадія — надсилання пропозиції про укладання договору (оферта). Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК пропозицію про укладання договору (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, відтак проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін (ч. 2 ст. 181 ГК). ГК не випадково вказує саме на проект договору, оскільки згідно з ч. 2 ст. 641 ЦК реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції про укладання догово­ру, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

У разі якщо проект договору викладено як єдиний доку­мент, він надається другій стороні у двох примірниках.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови до­говору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

2-стадія — прийняття пропозиції про укладання договору (акцепт). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК (вчиняє підпис і скріплює його печаткою) і повер­тає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Особливістю процедури укладання господарських договорів є наявність у ній проміжної стадії — оформлення і врегулюван­ня розбіжностей, що виникли між сторонами майбутнього до­говору.

Так, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол роз­біжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірни­ки протоколу розбіжностей разом із підписаним договором (ч. 4 ст. 181 ГК).

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до догово­ру, зобов'язана протягом двадцяти днів:

а) розглянути його;

б) вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції;

в) ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, пере­дати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони
(ч. 5 ст. 181 ГК).

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повин­на бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узго­дження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограма­ми тощо).

Частина 7 ст. 181 ГК встановлює три випадки, коли пропо­зиції другої сторони вважаються прийнятими навіть якщо сто­рона, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у заз­начений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що зали­шилися неврегульованими. Це стосується:

а) договору, заснованого на державному замовленні;

б) договору, укладення якого є обов'язковим для сторін на
підставі закону;

в) договору, в якому сторона-виконавець за договором в установленому порядку визнана монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК, а саме ч. 2 ст. 642 ЦК, згідно з якою якщо особа, яка одержала пропозицію про укладання договору, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як зазначалося, ГК, крім загального для всіх господарсь­ких договорів порядку укладання господарських договорів, містить і певні особливості їх укладання:

а) залежно від виду договору:

— попередні договори (ст. 182 ГК). За попереднім догово­ром суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк,
але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволя­ють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовуєть­ся загальний порядок укладення господарських договорів.

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одер­жавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укла­дення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попе­реднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладення попередніх договорів регулю­ються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

— організаційно-господарські договори (ст. 186 ГК). Догові­рне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на ос­нові вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається;

б) залежно від підстав укладання:

— державні контракти (ст. 183 ГК). Договори за держав­ним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єк­тами господарювання — виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені дер­жави укладати договори (державні контракти), в яких визна­чаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Укладання сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 181 ГК, з урахуванням особливостей, передбачених за­конодавством. Державний контракт укладається шляхом підпи­сання сторонами єдиного документа.

Ухилення від укладання договору за державним замовлен­ням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК та іншими законами. Спори, пов'язані з укладанням договору за державним замов­ленням, у тому числі при ухиленні від укладання договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обо­в'язку укладання державного контракту на умовах, визначе­них державним замовленням, у разі визнання в судовому по­рядку державного замовлення недійсним;

— договори, що укладаються на основі вільного волевиявлен­ня сторін, примірних і типових договорів (ст. 184 ГК). При укладанні господарського договору на основі сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої зі сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладання договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладання до­говорів, встановленого ст. 181 ГК.

Укладання господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГК, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГК та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору;

— договори, що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК). Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встанов­лених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передба­чено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти пев­ний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укла­дання відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше;

в) залежно від місця укладання договору (ст. 185 ГК).

До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з ура­хуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

За загальним правилом, встановленим ст. 188 ГК, зміна та розірвання господарських договорів у односторонньому по­рядку не допускаються, якшо інше не передбачено законом або договором.

Виходячи з цього, сторона договору, яка вважає за необхі­дне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропо­зиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержан­ня пропозиції повідомляє другу сторону про результати її роз­гляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розір­вання) договору або у разі неодержання відповіді у встановле­ний строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чин­ності не встановлено за рішенням суду.

Питання для самоконтролю

1. Що таке господарське зобов'язаня

2. Перерахуйте види та підстави виникнення господарських зобов'язань

3. Які принципи виконання господарського зобов'я­зання

4. Які підстави та наслідки припинення господарських зобов'язань

5. Дайте поняття господарських договорів

6. Перерахуйте ознаки та види господарських договорів

7. Опишить зміст і форма господарського договору

8. Особливістю процедури укладання, зміни та розірвання господарських договорів

Дата добавления: 2014-10-31