Речення, як відомо, бувають розподільні, питальні і спонукальні

Безумовні (еквівалентні) судження поділяються на єднальні, розділові, поділяючі та множинні.

Складні судження поділяють на умовні та безумовні.

Більшість норм права виражається у формі складних суджень.

Складні судження та їх специфіка

Складним судженням називається таке судження, яке складається з кількох простих суджень. Так, судження “Крадіжка – це злочин” є простим судженням, у ньому наявний один суб’єкт (“крадіжка”) і один предикат (“злочин”). Судження ж “Вирок суду має бути законним і обгрунтованим” – це судження, утворене з двох простих: “Вирок має бути законним”, і “Вирок має бути обгрунтованим”.

Умовні (імплікативні) судження – це судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від тих чи інших обставин і в якому підстава і наслідок з’єднуються з допомогою логічного сполучника “ якщо…, то…”.

В єднальних (кон'юнктивні) судженнях, на відміну від простих, наявне твердження чи заперечення про належність предметові двох чи більше ознак. Наприклад: “Т.Г. Шевченко – геніальний поет і талановитий майстер живопису”.

У предикаті розділового (диз’юнктивні) судження, як і в предикаті єднального вказується на дві чи більше ознак.

Поділяючі судження належать до розділових. Їх специфіка полягає в тому, що в них дається повний перелік різновидів предмета думки. Наприклад: “Ліси бувають листяними, хвойними і мішаними”.

У множинних судженнях суб’єкт завжди є складеним, а предикат – як складеним, так і простим. Наприклад: “Залізо, мідь, золото, свинець та деякі інші метали тонуть у воді”.

Кожне судження завжди виражається у формі граматичного речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження.

Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого не-будь про що-небудь. Тому якщо у реченні що-небудь стверджується або заперечується, то воно виражає судження, якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням.

У розподільних реченнях, наприклад: “Суд є органом правосуддя” обовязково в наявності або ствердження, або заперечення, тому будь-яке розповідне речення є судженням.

Логічна будова суджень - інтернаціональна. В основних своїх рисах вона є спільною для найрізноманітніших народів. Будова речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє його від інших мов.

Так розвязуємо питання про співвідношення судження і речення, коли ми розглядаємо судження і розповідне речення.

Призначення питальних і спонукальних речень інше, ніж ствердження чи заперечення. Сутність питального речення полягає у постановці запитання, а спонукального – у вираженні спонуки. Судженням, або думкою, у якій щось стверджується або заперечується, є тільки відповідь на запитання.

Дата добавления: 2014-10-31