Методичні вказівки. Сучасне суспільство та держава не можуть існувати без фінансових ресурсів та фінансових відносин

81-83, 85-87.

Сучасне суспільство та держава не можуть існувати без фінансових ресурсів та фінансових відносин. Звичайно, для того, щоб отримати фінансові ресурси, потрібно мати джерела, з яких вони повинні надходити. Такими джерелами є доходи від використання фінансових ресурсів держави і місцевого самоврядування, податки, неподаткові платежі та інші джерела, передбачені чинними законодавством. Для держави основними доходами є податки і збори, які справляються до державного та місцевих бюджетів.

Доходи бюджету можна класифікувати за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податкові надходження (доходи) – це передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Неподаткові надходження (доходи) – це: а) доходи від власності та підприємницької діяльності; б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; в) надходження від штрафів та фінансових санкцій; г) інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом – це доходи від використання державного майна (доходи від продажу капітальних активів, природних ресурсів чи права на їх використання і державних запасів).

Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Податкове право – це підгалузь фінансового права, яка представляє собою сукупність норм, які регулюють відносини з приводу встановлення, нарахування і сплати (стягнення) податків, зборів і платежів до бюджетів та централізованих цільових фондів, а також відповідальності за порушення податкового законодавства.

Стосовно місця податкового права у системі фінансового права, то воно як підгалузь права посідає чільне місце поряд із іншими підгалузями та інститутами, перш за все завдяки своєму призначенню – забезпечення держави та місцевого самоврядування доходами від податків і зборів, які складають переважну частину доходів бюджетів. Потрібно відмітити, що податкове право як частина фінансового права теж поділяється на загальну та особливу частини. В загальній частині закріплені єдині підходи до регулювання системи оподаткування, які стосуються всіх податків, зборів і платежів, що справляються на території України, а в особливій вміщено інститути, які регулюють відносини з приводу окремих податків і зборів.

Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України (законодавче визначення).

З точки зору наукового підходу до податку то податок – це обов’язковий платіж, який встановлюється органом законодавчої влади з метою безповоротного, безвідплатного, безумовного, нецільового, а у випадку відмови від добровільної сплати і примусового стягнення частини від результатів діяльності або власності суб’єктів, який справляється уповноваженими державними органами для спрямування у бюджети чи позабюджетні цільові фонди.

Податок є категорією, яка може використовуватись як у вузькому, так і в широкому розумінні. Податком у широкому розумінні є будь-який платіж, який стягується в межах податкової системи, тобто в даному випадку він уособлює в собі термін «оподаткування» в застосуванні його до податкових правовідносин. У вузькому розумінні податком є лише один із платежів, що носить безумовно податковий характер і який стягується в межах системи оподаткування України.

Основними ознаками податку є: 1) обов’язковість; 2) безповоротність; 3) безвідплатність; 4) односторонність; 5) безумовність сплати; 6) чіткість спрямування; 7) нецільовий характер; 8) встановлення виключно загальнодержавними законами.

Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій (законодавче визначення).

З наукової точки зору, збір є на відміну від податку є цільовим платежем, який збирається на раніше встановлені цілі (що є його головною ознакою), а також який є умовним платежем (за отримання певних благ або прав).

Слід мати на увазі, що хоча законодавець фактично прирівняв збір та мито вони все ж таки мають певні відмінності між собою, так як мито має схожі із збором характеристики, проте, на відміну від нього, його головною ознакою є сплата за здійснення юридично значущих дій, а не за отримання благ або прав (державне мито сплачується за розірвання шлюбу за отримання спадщини, а мито за факт переміщення через кордон товарів і предметів, як підлягають обкладанню митом).

Функціями податків є: фіскальна, регулююча, стимулююча, контрольна, розподільча, накопичувальна.

З точки зору практики та чинного законодавства принципи оподаткування можна поділити на принципи системи оподаткування (сукупності податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому Податковим кодексом і законами порядку) та принципи податкового законодавства, які властиві податковому законодавству і визначені у Податковому кодексі України.

До принципів податкового законодавства належать:

1) загальність оподаткування

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства

4) презумпція правомірності рішень платника податку

5) фіскальна достатність

6) соціальна справедливість

7) економічність оподаткування

8) нейтральність оподаткування

9) стабільність

10) рівномірність та зручність сплати

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів

Податковий закон, як і інші нормативні акти чинного законодавства, має певну структуру, яка визначає його внутрішню будову. Але на відміну від інших нормативних актів, у податкових законах ця структура будується відповідно до певної системи, що зумовлено потребою оподаткування, яке має базуватися на чіткості та однозначності сприйняття всіма суб’єктами податкових правовідносин.

Зважаючи на це, податкові закони мають майже однакову структуру, ознаками відмінності у якій можуть бути лише додаткові обов’язкові та факультативні елементи, які властиві окремим видам податку. Таким чином, податковий закон у будь-якому випадку містить обов’язкові (основні та додаткові) елементи, поряд з якими можуть бути присутні і факультативні.

До обов’язкових основних елементів податкового закону можна віднести:

1) платників податку

2) об’єкт оподаткування

3) ставку податку

До обов’язкових додаткових елементів податкового закону можна віднести:

1) базу оподаткування

2) одиницю виміру бази оподаткування

3) податкових агентів

4) порядок обчислення податку

5) податковий період

6) строк та порядок сплати податку

7) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку

При цьому, слід враховувати, що податкові пільги можуть бути як присутні так і відсутні в податковому законі. Тому, податкові пільги будучи обов’язковим додатковим елементом можуть в окремих випадках виступати і факультативними елементами (коли вони відсутні серед елементів того чи іншого податку).

Факультативні (необов’язкові) елементи податкового закону характеризуються тим, що можуть бути як присутні, так і відсутні у його нормах. Такими елементами зокрема є реєстри платників податків (фізичних осіб, ПДВ тощо), майнові кадастри, методики розрахунку податкових зобов’язань тощо.

Податковий кодекс України закріплює, що основною видовою класифікацією податків і зборів є їх поділ на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавними виступають податки та збори, що є обов'язковими до сплати на усій території України

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1) податок на прибуток підприємств;

2) податок на доходи фізичних осіб;

3) податок на додану вартість;

4) акцизний податок;

5) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6) екологічний податок;

7) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів
магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне
транспортування трубопроводами природного газу та аміаку
територією України;

8) рентна плата за нафту, природний газ і газовий
конденсат, що видобуваються в Україні;

9) плата за користування надрами;

10) плата за землю;

11) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12) збір за спеціальне використання води;

13) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14) фіксований сільськогосподарський податок;

15) збір на розвиток виноградарства, садівництва і
хмелярства;

16. мито;

17) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на
електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої
кваліфікованими когенераційними установками;

18) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на
природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцевими виступають податки та збори, що встановлені
відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок,
визначених Податковим кодексом України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на
території відповідних територіальних громад

До місцевих податків належать:

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної
ділянки;

2) єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1) збір за провадження деяких видів підприємницької
діяльності;

2) збір за місця для паркування транспортних засобів;

3) туристичний збір.

Податки також можна класифікувати за такими основники ознаками:

1) За територіальною ознакою (територією застосування): а) загальнодержавні; б) регіональні; в) місцеві.

2) За органом встановлення: а) податки введені Верховною Радою України; б) податки введені Верховною Радою Автономної Республіки Крим; в) податки введені органами місцевого самоврядування.

3) За суб’єктом оподаткування: а) податки з фізичних осіб; б) податки з юридичних осіб; в) податки з юридичних і фізичних осіб (податки зі змішаним платником);

4) За об’єктом оподаткування:

4.1) податки з прибутків і доході;

4.2) податки з власності: а) податки з майна; б) податки з майнових прав (наприклад цінних паперів, прав); в) податки з прав на нематеріальні об’єкти (наприклад об’єкти інтелектуальної власності);

4.3) податки на споживання (товари, роботи і послуги, які споживаються у суспільстві) – застосовуються у вигляді непрямих податків збільшуючи ціну товару чи послуги шляхом додавання до неї податку (акцизний збір, ПДВ);

4.4) податки за використання державних ресурсів чи інфраструктури (стягуються у формі зборів за використання ресурсів чи рентних платежів).

5) За часом дії: а) постійні; б) тимчасові.

6) За одержувачем податку: а) податки, які надходять до Державного бюджету України; б) податки, які надходять до місцевих бюджетів; в) податки, які надходять до централізованих цільових фондів; г) податки, які розподіляються в певних пропорціях між бюджетами чи між бюджетами та централізованими цільовими фондами;

7) За формою оподаткування: а) прямі; б) непрямі.

8) За способом стягнення: а) розкладні (розподільчі); б) квотарні (дольові).

9) За способом зарахування податкових надходжень: а) закріплені; б) регулюючі.

10) За періодичністю: а) разові; б) регулярні.

11) За джерелом сплати: а) податки, які сплачуються з об’єкта оподаткування; б) податки, які сплачуються з інших джерел.

12) За фактором постійності: 1) постійні; 2) періодичні (сезонні); 3) непостійні.

Розглядаючи питання джерел податкового права слід враховувати, що основним джерелом є Податковий кодекс України, що виступає базовим актом для регулювання всіх податкових правовідносин. Поряд з ним діють і ніші нормативно-правові акти, які враховуючи реформування податкового законодавства можуть діяти тимчасово (на перехідний період), так і на постійній основі.

Відповідно, податкове законодавство України складається з
Конституції України; Податкового кодексу України; Митного кодексу
України та інших законів з питань митної справи у
частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з
оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення
товарів через митний кордон України (законами з питань
митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими
регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів,
прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з
питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків
та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом

Дата добавления: 2014-10-31