Загальна характеристика сучасного стану правового регулювання діяльності органів виконавчої влади у галузі захисту об'єктів довкілля 2 страница

П. Мітчелл констатує, що перше а, можливо й найкоротше визначення терміну "екологія" дав Чарлз Элтон. Він назвав її науковим природознавством. Автор відзначає, що екологія як наука ставить метою знаходження загальних правил у розмаїтості природи й пошук пояснень цих правил. Знання екології життєво важливе, якщо людство має намір керувати біосферою Землі раціонально, не заподіюючи шкоди довкіллю та власному здоров'ю [90, с. 116, 117]. Мета природоохоронних заходів (мовою оригіналу) – "забезпечити безперервне існування видів, місцеперебувань і біологічних співтовариств, а також взаємодію видів і екосистем" [90, с. с. 66, 67]. Для цього потребується мінімізація впливу негативних факторів, дбайливе або обережне ставлення до використання надр та об'єктів довкілля у якості природних ресурсів, рекультивація земель, очищення водних масивів тощо (паперові гарантії тут не спроможні виконати того, що потребують земля, вода, повітря тощо).

Вищевикладене беззаперечно свідчить про те, що застосування чинним законодавством терміну "екологія" не узгоджується із завданнями наукового природознавства. Цілком зрозуміло, що Держекоінспеція не має аніякого відношення до наукової діяльності, про яку зазначають автори. Більш того, ЗУ взагалі не ставить ніяких вимог щодо освітнього цензу цих працівників (ми не говоримо про галузь природничої науки).

Вітчизняні фахівці О.М. Микитюк, В.В. Грицайчук та інші наголошують на тому, що основним предметом екології є "вивчення в сукупності живих організмів, які взаємодіють між со­бою і утворюють з навколишнім середовищем єдину систему, в межах якої відбуваються процеси трансформації енергії й органі­чної речовини" [91, с. 6, 7].

Стосовно безпідставного застосування терміну "екологія" Н.А. Воронков відзначає: "Між тим, ставши у своєму роді модною, екологія не уникла вульгаризації розуміння і змісту. У ряді випадків екологія стає розмінною монетою в досягненні певних політичних цілей, становища в суспільстві У розряд екологічних нерідко зводяться питання, що відносяться до галузей виробництва, видів і результатів діяльності людини, просто якщо до них додають модне слово "екологія" [92, с. 3, 4].

С.С. Маглиш відзначає, що екологія - це біологічна наука, яка вивчає формування, структуру й функціонування біологічних систем всіх рівнів від організму до біосфери і їх взаємодію з навколишнім середовищем [93, с. 4-6].

Зупинимось на останньому твердженні, яке відстоюється певною частиною фахівців з питань права. Що означає термін "взаємодія"? Це - "взаємний зв'язок між предметами у дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь; взаємний вплив тіл чи частинок, який зумовлює зміну стану їхнього руху". А що розуміється під терміном "зв'язок"? Це - "спілкування, можливість спілкування з ким-, чим-небудь" [79]. Вода, земля, флора та фауна у своєму розвитку користуються, як це відомо, законами природи; обов'язок людини (розумної істоти) полягає у захисті об'єктів довкілля від негативних факторів, сприянні природним процесам тощо.

Ю. П. Одум наголошує, що збереження цивілізації залежить від наших знань про природу і разумних дій, спрямованих на збереження та поліпшення навколишнього середовища за допомогою гармонійного, а не руйнівного втручання [94, с. 13].

М.М. Бринчук акцентує увагу на тому, що термін "право навколишнього середовища" є більш коректним, ніж "екологічне право", і це узгоджується із світовим досвідом найменування галузі права або права навколишнього середовища [95, с. 12]. Погоджуючись з автором щодо некоректного найменування галузі права, вважаємо за доцільне вказати, що "право довкілля" є більш правильним.

Співавтори посібника "Охрана окружающей среды" (1983 р.) відзначають, що "Правова охорона природи представляє сукупність державних заходів, закріплених у праві і здійснюваних з метою збереження й поліпшення сприятливих природних умов для життя людини, попередження шкідливого впливу суспільства на навколишнє природне середовище, що забезпечує, в остаточному підсумку, збереження здоров'я людини. Правовій охороні підлягає природа, що доступна практичному впливу суспільства" [96].

Автори підручника "Экология" відзначають, що "…екологія - це наука, що вивчає взаємини організмів між собою та з навколишнім середовищем" [97, с. 6]. Щодо цього слід зазначити: організми є складовою численних об'єктів довкілля.

На думку авторів підручника "Екологічне право України" взаємодія суспільства і природи є об'єктивною передумовою виникнення екологічних відносин і екологічного права [98, с. 7].

Деякі автори пропонують застосовувати термін "екологізація законодавства", під яким слід розуміти впровадження норм екологічного права в акти тих галузей законодавства, які регулюють управлінську, господарську, рекреаційну та іншу діяльність, яка тією чи іншою мірою впливає на навколишнє природне середовище. На їх думку екологізації "підлягають, насамперед, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне та інші галузі законодавства" [99, с. 366].

Автори підручника "Экологическое право", один із яких є економістом, другий – геологом, а третій – юристом відзначають, що екологія – це наука про відносини людини і середовища перебування. Екологічне право, на їх думку, є системою правових норм, що регулюють "суспільні екологічні відносини в процесі господарської та іншої діяльності, відносини особистості та суспільства, людини і природи [100, п. 2.1].

Т.Г. Пучиніна наголошує на тому, що "Екологічне право є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини по охороні навколишнього середовища від шкідливих хімічних, фізичних, біологічних, радіаційних впливів…, а також по раціональному використанню природних ресурсів" [101, с. 16].

М.І. Краснов вказує, що право навколишнього природного середовища є синонімом екологічного права та природоохоронного права [102] (?). Але що означає поняття "синонім"? Цей термін означає наступне: "Слово, близьке або тотожне за значенням до іншого, але відмінне від нього звуковою формою, наприклад: красивий, вродливий, гарний; тотожне поняття" [79]. Як бачимо, коментар щодо довільного застосування термінів не потребується.

Наукові прагнення деяких дослідників, не обмежуючись бажанням об'єднати полярні або абсолютно протилежні за своєю сутністю та природою дві науки, якими є природнича наука біологія та юриспруденція, бажають узаконення об'єднання матеріальних норм стосовно обов'язків із захисту об'єктів довкілля з процесуальними нормами, які, зазвичай, застосовуються при здійсненні справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних та господарських справ … Так, А.П. Гетьман у монографії "Процессуальные нормы и отношения в экологическом праве" наголошує на тому, що " Специфікою еколого-процесуальних правовідносин є те, що названі правовідносини регулюються процесуальними нормами, що містяться в екологічному матеріальному праві і являють собою його процесуальну підгалузь" [103, с. 76].

Н.В. Барбашова у монографії "Проблеми деволюції в екологічному праві України" зазначає таке: "Серед принципів (загальних вихідних ідей) екологічного права Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" називає першочерговими ті, у яких говориться про захист людини від негативного впливу навколишнього середовища…" [104, с. 7] (ми вже відзначали, що захист об'єктів довкілля та людини потребує захисту саме від дії негативних чинників, а не від об'єктів довкілля).

З огляду на вищевикладене, вважаємо за доцільне зупинитись на аналізі двох термінів: "суспільні відносини" та "навколишнє природне середовище, - і яким чином вони співвідноситься із змістом діяльності ОВВ. По-перше, як узгоджується поняття "суспільні відносини" з обов'язком захисту об'єктів довкілля від негативних чинників? Стаття 66 Конституції України чітко та неоднозначно встановлює, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, кожен зобов'язаний відшкодовувати завдані ним збитки (об'єктам довкілля). При цьому ст. 3 Конституції України наголошує на тому, що життя і здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю, а тому забезпечення права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля є головним обов'язком держави (ст. 50). Тобто, Основний Закон акцентує увагу не на абстрактних відносинах, а на обов'язках влади забезпечити здорове для життя та здоров'я людини довкілля. Яким чином? Держава повинна забезпечити впровадження маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійснення інших ефективних заходів щодо захисту об'єктів довкілля від негативних чинників, скасувати шкідливу практику отруєння довкілля за мізерні гроші, започаткувати введення безпечного захисту рослин та безпечного сільськогосподарського виробництва, а відтак переорієнтувати діяльність ОВВ у сфері захисту довкілля тощо. У висновках, що наведені, нами доказано, що поняття навколишнього природного середовища (його охорона) не є таким, що відображає сутність проблеми. Саме земля, вода, атмосферне повітря, флора та фауна, а не сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів [64, ст. 5] мають бути об’єктами, які підлягають захисту від негативних чинників; відповідно до цього мають бути визначені обов'язки гілок влади, юридичних та фізичних осіб та їх відповідальність, і в першу чергу майнова.

Стосовно захисту об'єктів довкілля від негативних чинників варто звернутись до праці Ю.А. Чикіна "Общая фитопатология: учебное пособие" [105, с 18], в якій акцентується увага на етіологічній класифікації причин хвороб рослин. Автор відзначає, що на сьогодні єдиною науковою основою для розробки захисних заходів від хвороб слугує паразитарна теорія; практика ж захисту рослин зводиться до придушення збудника хвороби хімічним шляхом [105, с. 11].

Більш детальним чином ці положення пояснюються відомими вченими Э. Стэкменом та Дж. Харрар, які у праці "Основы патологии растений" наводять класифікацію негативних факторів (чинників), які викликають захворювання рослин: А. Фактори неживої природи: умови ґрунту (волога, структура ґрунту, постачання киснем, хімічний склад); метеорологічні умови (світло-недолік, довжина дня, температура, волога, вітер, дощі, сніг тощо; механічні пошкодження (град), блискавки); шкідливі виробничі впливи (механічні ушкодження; шкода хімічного характеру від фунгіцидів, інсектицидів і гербіцидів); відходи промислового виробництва (газоподібні відходи металургійних підприємств і інші дими; кіптява; гази; пил від цементних заводів тощо); продукти обміну речовин у рослин, особливо при зберіганні й перевезеннях. Б. Фактори живої природи: тваринний світ (комахи; нематоди, кліщі); вищі тварини (випадкові непрямі причини - витоптування, підгризання); рослинний світ – слизовики, бактерії, гриби; водорослі; насінні рослини). В. Віруси [106, с. 18-19].

В той же час, отруєння довкілля скидами та викидами здійснюються за символічну плату, а на підставі ЗУ "Про пестициди і агрохімікати", ЗУ "Про захист рослин" та ЗУ "Про карантин рослин" отруєння об'єктів довкілля здійснюється взагалі без плати… Тобто, приорітет, всупереч логіці, надається не безпечному захисту рослин та безпечному веденню сільськогосподарського виробництва, а інтенсивному застосуванню отрутохімікатів, що грубо порушує конституційні приписи щодо створення безпечного для життя та здоров'я людини довкілля.

З огляду на вищевикладене, варто звернутись до Конституції Швейцарської Конфедерації [107]. Основною метою збереження природи вона визначає "врівноважене на тривалий час співвідношення між природою і її здатністю до відновлення, з одного боку, і навантаженням на неї з боку людини - з іншого" (ст. 73). Союз піклується про охорону людини та довкілля від шкідливих або обтяжних впливів негативних чинників. Витрати по їх запобіганню й усуненню несуть винуватці (ст. 74). За використання природних ресурсів сплачується збір і відшкодування (ст. 76). Держава заохочує заходи щодо збереження лісів (ст. 77). Конституцією важливе значення приділяється сільському господарству (ст. 104). Союз піклується про те, щоб сільське господарство було стійким й орієнтованим на ринок виробництвом та вносило істотний вклад в надійне постачання населення продуктами харчування; за збереження природних основ життя та підтримку культурного ландшафту. Союз заохочує землеробські селянські господарства, для виконання їх завдань ним здійснюється: поповнення селянських доходів прямими виплатами для досягнення пропорційної компенсації за вироблену продукцію (за умови доведення виконання екологічних вимог); заохочує економічно доцільними стимулами форми виробництва, які особливо близькі до природи і зберігають навколишнє середовище й тваринний світ.

1.3. Проблемні питання правового регулювання змісту організації та діяльності органів виконавчої влади у галузі захисту об'єктів довкілля

Перш ніж розпочати дослідження питань правового регулювання організації та діяльності ОВВ у сфері захисту об'єктів довкілля, слід акцентувати увагу, зокрема, на тому, що ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" не містить положень щодо визначення статусу спеціальних озброєних підрозділів, обов'язків та відповідальності їх посадових та службових осіб, що у своїй сукупності грубо порушує вимоги ст. 1, 3, 8, 19, 50 Конституції України. Слід також зазначити, що всупереч Конституції України закон надає право ВРУ розпоряджатись національними багатствами [64, ч. 4. ст. 4]. Наділяючи СУ ОДУ компетенцією охороняти надра та об'єкти довкілля, які можуть використовуватись в якості природних ресурсів, законодавець наділяє його правом видачі дозволів на використання природних ресурсів, що, починаючи з часу проголошення незалежності, свідчить про негативність поєднання таких повноважень.

Із врахуванням попередніх висновків, для нашого дослідження важливе значення має таке поняття, як "довкілля", "безпечне для життя та здоров'я довкілля", "захист об'єктів довкілля від негативних чинників", адже поняття охорони природи, як охорони соціалістичної власності, повинно поступитися правовій конструкції захисту об'єктів довкілля від негативних чинників, що є і доречним, і таким що відповідає приписам ст. 50 Конституції України. Положення базового акту про охорону навколишнього природного середовища свідчать про суперечливе та протилежне (охорона середовища, забезпечення екологічної безпеки, використання природних ресурсів, при цьому не обумовлюючи, яким чином здійснюється їх відтворення), що не узгоджується з компетенцією СУ ДОУ, яка у відповідності із ст. 20 ЗУ полягає у вирішенні питань, пов'язаних з екологією та природними ресурсами, що вкотре підтверджує суперечливість закону.

Звернемось до деяких теоретичних питань, які мають безпосереднє відношення до визначення цілей та завдань ОВВ у сфері захисту об'єктів довкілля. Як наголошує В. О. Котюк, галузь конституційного права є основною та ведучою, оскільки її норми виражають і закріплюють основи суспільного і державного ладу [108, с. 60], зокрема, це стосується і визначення змісту галузі права, змісту обов'язків ОВВ. Система права передбачає "розподіл сукупності правових норм на галузі права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне і т. д.) і інститути права … в залежності від предмету" їх регулювання [109, п. 3.16.]. У нашому випадку беззаперечним є те, що завданням галузі має бути захист об'єктів довкілля, або реалізація вимог ст. 50 Конституції України щодо створення безпечного для життя і здоров'я довкілля.

Система, як зазначає Д. А. Керимов, - це "комплекс взаємопов'язаних елементів, що утворюють структурно упорядковану цілісну єдність" Структура – це "особливий спосіб внутрішнього взаємозв'язку елементів у системі" [110, с. 274, 300]. А.С. Піголкін наголошує на тому, що "Ідея про принципову відповідність статті й норми дає чітку уяву про юридичну норму, показує розмаїття її змісту, полегшує аналіз законодавства, його систематизацію, формалізацію правових приписів" [111, с. 23]. Як досягти визначеності приписів базового акту у сфері охорони середовища, якщо застосовувані у ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" поняття та терміни свідчать, що вони не узгоджуються із ст. 50 Конституції України (наприклад, замість застосування поняття "вплив негативних факторів на довкілля та здоров'я і життя людей ч. 3 ст. 5 говорить про негативний вплив несприятливої екологічної обстановки на здоров'я і життя людей, що не є тотожним). Виходячи з глибинного змісту ст. 19 Конституції України можна зробити висновок, що закони, на підставі яких зобов'язані діяти ОВВ та ОМС, їх посадові та службові особи - повинні відповідати Основному Закону і не суперечити йому.

Не менш суперечливими є міркування науковців. Так, О.Я. Лазор у дослідженні "Адміністративно-правові засади державного управління у сфері реалізації екологічної політики в Україні" під державною екологічною політикою розуміє "комплекс засобів і заходів, спрямованих сус­піль­ством і державою на охорону та оздоровлення довкілля, ефективне поєднання природокористування і природоохорони" [112, с. 15]. Змістом діяльності ОДУ у зазначеній сфері автор називає "діяльність, спрямовану на виконання законів та інших нормативно-правових актів шляхом використання різних форм організуючого впливу на суспільні явища та процеси" [112, с. 17], що у відповідності з положенням про Держекоінспекцію [84] дублює її основне завдання, яке полягає у здійсненні державного контролю за дотриманням вимог законодавства (п. 3).

ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" завданням законодавства, зокрема, визначає необхідність запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на об'єкти довкілля (ст. 1), але ст. 20 ЗУ, яка визначає компетенцію ОВВ у галузі екології та природних ресурсів, охорони середовища та використання природних ресурсів не містить таких важливих аспектів, як обов'язок запобігання і ліквідації негативних чинників. Інший аспект - це наявність терміну "відносини" та відсутність поняття "обов'язок" (по відношенню до ОВВ), адже мова має йти про захист об'єктів довкілля та людини від впливу негативних чинників? Термін "відносини" означає "особисті та приватні зв'язки, що передбачають уважне ставлення між людьми", "стосунки, зв'язки, взаємини між ким-небудь, до кого-небудь, ставлення, прояв почуттів" [113, с. 372]. За порушення моральних та етичних правил у відносинах принаймні може бути осуд. Тобто, закон має регулювати не абстрактні відносини, а саме встановлювати чіткі обов'язки: - посадових та службових осіб ОВВ у частині реалізації вимог статей 3, 50 Конституції України (але, як ми вже зазначали, ст. 20 не містить положень щодо озброєних формувань); - посадових та службових осіб підприємств, організацій та установ, які мають забезпечити: у промисловості - технологічне обладнання спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів; у сільськогосподарському виробництві – безпечний захист рослин та безпечне для життя та здоров'я людини ведення сільськогосподарського виробництва тощо. Закон, на жаль, не містить таких конкретних положень.

Взагалі, чому виникла теорія абстрактних відносин і кому це було вигідно тоді і сьогодні? Звернемось до історії. Суспільне буття в Україні ґрунтувалось на політичній платформі, яка не передбачала обов'язків влади по відношенню до власного народу, в тому числі і будь-якої її відповідальності за власні дії, оскільки мова йшла про захист завоювань диктатури пролетаріату [114, ст. 1] або інтересів тих, хто це проголосив. Звернемось до праці Р.О. Халфіної "Методологический аспект теории правоотношений" (1971 р.), в якій вона, посилаючись на праці В.І. Леніна, наголошує на тому, що "саме категорія правовідносин свідчить про своєрідність інтерпретації правових явищ соціалістичною правовою наукою на відміну від буржуазної правової думки" [115], яка надає пріоритет визначенню обов'язків та відповідальності. В 1974 р. автор публікує роботу "Общее учение о правоотношении" [116], в якій наголошує на тому, що "Наукова цінність поняття правовідносин, одна з головних його функцій - розкрити ефективність права в його нерозривному зв'язку з регульованими ним суспільними відносинами" [116, с. 24]. Критикуючи буржуазну правову науку за відмову від застосування поняття правовідносин та прихильність до конкретизації прав та обов'язків, автор запевняє, що "никакой правопорядок немыслим, если он выражается в субъективных правах и обязанностях" [116, с. 13] і робить висновок, що "Буржуазне право - зброя в руках пануючого класу у суспільстві з гострими антагоністичними протиріччями. Це обумовлює суперечливість усієї правової системи буржуазного суспільства" [116, с. 263].

На жаль, Р.О. Халфіна не говорить про те, що ефективність права полягає у досягненні економічних та соціальних цілей через чітке обумовлення обов'язків та відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання. Автор вважає, що термін "правовідносини" є одним із "фундаментальних понять науки і практики". У праці "Право как средство социального управления" (1988 р.) [117] позиція Р. О. Халфіної дещо змінюється: у праві мають бути закріплені структура органів управління на всіх рівнях, встановлені обов'язки, відповідальність кожної ланки [117, c. 117]. Але автор не помічає, що діяльність ланок характеризується діяльністю посадових осіб… Стосовно змісту найменування праці та бачення права у якості "управлінського явища" чл.-кор. АН СРСР С. С. Алексєєв відзначав, що розглядати право в якості "управлінського явища" є невиправданим, а тому (мовою оригіналу) "едва ли корректно выраже­ние, вынесенное и в заглавие книги - "Право как средство социального управле­ния". Инструментальный подход в юриди­ческой науке должен рассматриваться та­ким образом, чтобы характеристика права как "средства" связывалась не непосред­ственно с субъектами, например, органа­ми управления (иначе не избежать ста­тистской узкослужебной трактовки пра­ва), а с теми задачами, которые могут быть оптимально решены при помо­щи юридического инструментария" [118].

Ю.К. Толстой ще у 1959 р. у праці "К теории правоотношения" відзначав, що (мовою оригіналу) "Вірніше визначити правовідносини як особливі ідеологічні відносини, що виникають у результаті настання передбачених правовою нормою юридичних фактів, як відносини, за допомогою яких (через які) норма права регулює фактичні суспільні відносини" [119, с. 20].

Як зазначає В.Б. Авер'янов, "… загальнопоширеним на сьогодні є визначення адміністративного права як права "управлінського", тобто, предмет цієї галузі безпосередньо пов'язується головним чином з відносинами державного управління" [120, с. 25]. Автор наголошує на тому, що "вітчизняна адміністративно-правова наука традиційно тлумачила і продовжує тлумачити державне управління як організуючий вплив з боку носіїв державно-владних повноважень на суспільні відносини і процеси з метою їх впоря­дкування, координації і спрямування шляхом різного роду нормотворчих і розпорядчих дій на виконання законів та інших правових актів держави (звідси, до речі, поширена характеристика держа­вного управління як "виконавчо-розпорядчої" ді­яльності) [120, с. 26]. В.Б. Авер'янов зазначає, що базовою категорією адміністративного права має бути визнано не "управління" ("держа­вне управління"), а "забезпечення реалізації прав і свобод громадян" [120, с. 29]. На нашу думку, запропонована конструкція обминає досить важливе питання: досягнення реалізації численних конституційних гарантій щодо забезпечення прав людини можна здійснити тільки через чітке визначення функцій, обов'язків та відповідальності посадових осіб…

Як відзначає Є. Б. Абросімова (провідний науковий співробітник інституту держави і права РАН), оскільки мова "все рівно йде про виявлення і установлення процедурних правил саме для держави, причому в особі найпоширенішого носія державної влади - чиновника, і, отже, у якості ще одного консервативного фактора слід враховувати незацікавленість цього специфічного суб'єкта в перетвореннях" [121]. Підтвердженням цього свідчить той факт, що законодавець, всупереч вимогам ст. 8 Конституції України, не спромігся визначити у ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" функції спеціальних озброєних підрозділів у системі СУ ОДУ, обов'язки та відповідальність їх посадових та службових осіб.

О.Я. Лазор, говорячи про сутність організаційно-правових засад державного управління у сфері реалізації екологічної політики, наголошує на тому, що під поняттям "середовище" слід розуміти "сукупність усіх чинників, що діють на організм, популяцію, біоценоз" [122, с. 80], що цілком не узгоджується з працями Э. Стэкмена та Дж. Харрар, з яких випливає обов'язок ОВВ щодо захисту об'єктів довкілля від негативних факторів, якими є шкідливі виробничі впливи, відходи промислового виробництва тощо. Автор під "охороною природи" розуміє "певну форму відносин суспільства та природи [122, с. 81]. З цим важко погодитись, оскільки з боку суспільства, а точніше ОВВ, у відповідності з Конституцією України та за рахунок платників податків є обов'язок здійснювати попередження та ліквідацію впливу негативних факторів на людину та об'єкти довкілля. Міркування ж про існування будь-яких обов'язків з боку об'єктів довкілля по відношенню до суспільства є абстракцією.

Автори навчального посібника "Екологічне право" [123, с. 5-21] стверджують, що екологічне право є самостійною галуззю права, що ре­гулює відносини у сфері взаємодії суспільства та лю­дини з навколишнім природним середовищем… Постає цілком закономірне питання, яким чином ці правові норми можуть регулювати обов'язки та права об'єктів довкілля у "взаємовідносинах" з ОВВ, на які у відповідності з Конституцією України покладений обов'язок щодо забезпечення здорового довкілля?

Відповідно до зазначеного, звернемось до деяких міркувань всесвітньовідомого біолога Н.Ф. Реймерса, які мають невід'ємне відношення до усунення проблем та суперечностей у чинному законодавстві, зокрема, в частині визначення змісту діяльності ОВВ. Автор пояснює, що "Охорона природи - прикладна екологічна галузь знання про збереження систем життєзабезпечення Землі". Наведене однозначно свідчить про те, що екологічні знання, як специфічна сфера їх застосування, не є предметом права, вони можуть бути застосовані для вироблення правових норм, які обґрунтовуватимуть обов'язки держави, посадових та службових осіб ОВВ, фізичних та юридичних осіб по відношенню до об'єктів довкілля; відповідальність держави, посадових та службових осіб ОВВ, фізичних та юридичних осіб за спричинення шкоди об'єктам довкілля [124, с. 10].

Варто відзначити, що термін "охрана окружающей среды" на думку М.Ф. Реймерса є потворним, "уродливым". Цей термін "многословен и фактически безграмотен, так как слово "окружающий" требует в русском языке определения - окружающий кого?" [124, с. 13]. З наведеним слід погодитись, оскільки це так само має відношення як до української мови, так і до застосовуваної чинним законодавством термінології. Автор зауважує, (мовою оригіналу) "Все стали "экологами". Такого взрыва профанации знания не было в истории человечества. Без профессионалов никакая наука невозможна, это ясно. Очевидно, что профессионалов можно готовить лишь в профессиональных коллективах. А если этих коллективов нет, не возникнут и профессионалы. Замкнутый, порочный круг. Но экология — наука о проблемах. Раз все "экологи", то и почти всё стали называть "экологией", в том числе, как уже упомянуто выше, и охрану природы, и охрану окружающей человека среды. При этом начисто были смешаны и два последних понятия" [124, с. 11].

Варто відзначити, що ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" містить 216 словосполучень, в яких містяться похідні від слова "екологія" терміни. З огляду на чинне законодавство таке довільне використання поняття, яке має відношення до генетики, етології та фізіології, не може сприяти об'єктивному визначенню змісту діяльності ОВВ у сфері захисту об'єктів довкілля, законності у державі, систематизації законодавства про охорону об'єктів довкілля.

За змістом ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини стосовно інших об'єктів довкілля регулюються відповідним законодавством (ст. 2). Так, ЗКУ [125], дублюючи конституційні положення, визначає, що земля є основним національним багатством, а тому потребує особливої охорони з боку держави (ст. 1). Кодекс регулює суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ст. 2). Метою земельного законодавства є забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (ст. 4). Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель (ст. 163).

Слід відзначити, що ст. 164 ЗКУ одночасно оперує термінами "охорона земель" та "захист земель". Останній термін передбачає захист земель від негативних факторів. Як свідчить дослідження, цей захист не здійснюється. Це саме має місце і по відношенню до терміну "охорона". Наведене підтверджується, зокрема, положеннями статей 173-176 розділу VII, який нібито має на меті обумовлювати питання управління в галузі використання і охорони земель. Проте, цей розділ не містить жодного посилання як щодо охорони, так і про те, хто взагалі має опікуватись цими питаннями.

Дата добавления: 2014-10-31