Білінгвізм

В Україні існує двомовність, або білінгвізм, і багатомовність, або полілінгвізм, чи мультилінгвізм.

Співвикористовувані в суспільстві мови ніколи не бувають симетричними, а двомовні комуніканти (білінгви) ніколи не володіють обома, а понад те, трьома-чотирма мовами абсолютно однаково.

Для кожного білінгва, який користується двома мовами, одна співвикористовувана мова є першою, основною у мисленні і спілкуванні, а інша – другою, використовуваною рідше або в спеціальних сферах, наприклад, у науковій діяльності, офіційному спілкуванні, контактах із людьми, до яких ця мова єдина чи основна. Тому в Україні існує українсько-російська і російсько-українська двомовність.

Двомовність (багатомовність), а точніше, недостатнє володіння однією або й двома (трьома) співвикористовуваними мовами є основною причиною порушення культури, а часом і етикетності мовлення.

Глибоке оволодіння другою (третьою) мовою неможливе без акультурації – засвоєння фактів, норм, вартостей культури (цивілізації), що обслуговується цією мовою. Крім слів, треба знати реалії і поняття, названі цими словами, тло, на якому ці слова використовуються. Без цього мовець потраплятиме в незручні, комічні або й конфліктні ситуації.

Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу потребує перемикання коду. Здебільшого це перемикання буває неповним, наприклад, лексика і граматика у мовця російська, а фонетика українська або «майже російська». Трапляється, що лексика і граматика у російському мовленні частково українські. Таке мовлення є змішаним – російсько-українським або українсько-російським. В Україні воно називається суржик.

Оцінно-емоційне ставлення освічених, культурних людей до суржику – негативне. Суржик – суміш, «яку мелють у неврожай», отже вживають не від добра – як низьковартісниим є суржикове борошно, так не може мати високої вартості й суржикове мовлення.

Проникнення елементів однієї мови (у звучанні, наголошуванні, інтонуванні, у вживанні слів, сталих зворотів, граматичних форм, синтаксичних конструкцій) у мовлення іншою мовою називають інтерференцією (лат. inter – «поміж», ferentis – «той, що несе, приносить»). Щоб уникнути інтерференції, потрібно не тільки свідомо розрізняти елементи обох мов, а й мати стійкі вміння та навички (автоматизми) використання їх у мовленні. Якщо, наприклад, когось запросять словами Добро пожалувати! (замість Ласкаво просимо! чи Просимо завітати!), запропонують Давайте спочатку повечеряємо (замість Спочатку повечеряємо), скажуть, що добре відносяться (замість ставляться) до нього, нарешті подякують його (замість йому) за відвідини, то інтерференція стане не лише порушенням норм літературної мови, але й зашкодить ефектові від етикетної поведінки й гостинності господаря.

Люди сприймають кожного з нас насамперед через наше мовлення, нашу спілку вальну поведінку.

Жива мова не стоїть на місці, вона змінюється, і вже хоча б з цієї причини нею потрібно цікавитися, вдосконалюючи своє мовлення протягом цілого життя. Особливе значення це має в умовах білінгвізму, коли мовленнєва діяльність потребує несуміщеного, незмішаного використання двох мов.

Дата добавления: 2014-10-31