Розділ 2 Практичні аспекта судової риторики 3 страница

Відповідно до ст. 264 КПК України прокурор підтри-ї мує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені суспільства.

Промова прокурора в судових дебатах, в якій підтримується державне обвинувачення, містить аналіз доказів, f висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, мі-| ру покарання та інші питання, які мають значення для ви-?"• несення законного і обгрунтованого вироку, називається І обвинувальною промовою прокурора.

Закон не визначає змісту обвинувальної промови. Але оскільки доказування обвинувачення в суді КПК України поклав на прокурора, то у своїй промові він повинен висвітлити питання, передбачені ст. 324 КПК:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи має це діяння склад злочину і до якої статті кримінального закону він може бути підведений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного і які саме;

6) чи слід визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;

7) яка міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

8) в якому вигляді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або у в'язниці повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

9) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також

кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

10) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову, і можливою його конфіскацією;

11) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

12) на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

14) чи є необхідним застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування.

Такі питання вирішуються судом при постановленні вироку.

До цих питань прокурор повинен додати також суспільно-політичну оцінку обставин справи, що розглядається; характеристику особи підсудного; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Зміст і структура обвинувальної промови визначаються передусім обставинами справи, місцем її розгляду (справа розглядається в суді чи виїзному засіданні), складом аудиторії, особистими рисами прокурора і зайнятою ним позицією у справі.

Йдучи в суд, прокурор повинен знати, що він промовлятиме, мати тези чи принаймні план. Ось план промови одного з київських прокурорів:

1. Суть пред'явленого обвинувачення.

2. Що пояснює підсудний.

3. Неправдивість його показань підтверджується:

• протоколом огляду від 10.03.19... р. (а. с. 16);

• протоколом обшуку (а. с. 19);

• показанням свідка — дружини підсудного (а. с. 28);

• висновком криміналістичної експертизи (а. с. 41).

4. Матеріальні цінності розтратив підсудний, що побіч-но підтверджується:

• показаннями працівників магазину і сусідів про те, що підсудний часто пиячив;

• показаннями шинкарки, що за випивку завжди розплачувався підсудний;

• показаннями дружини підсудного, що зарплату чоловік повністю їй віддавав.

5. Обгрунтування юридичної кваліфікації.

6. Пропозиції про міру покарання і долю цивільного позову.

Можна виступати і без плану, як "виступив" один із прокурорів у справі про хуліганство:

"Товариші судді! Нам все достатньо ясно. Підсудний Карган зірвав з клумби квітку. І нецензурно лаявся на жінку з дітьми, а потім влаштував бійку з мужчиною. У справі є дані про те, що бійка була, шум і крики також були. Прошу визнати підсудного винним і дати йому три роки"1.

Прокурорська практика виробила таку структуру обвинувальної промови:

• вступна частина;

• фабула справи (виклад фактичних обставин злочину);

• аналіз і оцінка зібраних у справі доказів (аналіз доказів);

• обгрунтування кваліфікації злочину;

• характеристика особи підсудного;

• обгрунтування пропозицій про міру покарання цивільному позову;

• аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропозицій щодо їх усунення;

• заключна частина промови.

Не завжди обвинувальна промова вміщує всі перераховані елементи саме в такій послідовності. Але на практиці наведена послідовність закріпилася і виправдала себе.

Зміст і структура обвинувальної промови, її побудова не можуть бути однаковими і незмінними для різних справ. Як не існує кримінальних справ абсолютно схожих одна на одну, так і не повинно бути промов, які збігаються між собою. Тому прокурор повинен уміти віднайти правильні пропозиції різних частин промови, розподілити матеріал логічно й послідовно.

Експозиція, розподіл матеріалу — досить важливий момент у риторському мистецтві. "Уміла готувати, та не вміла подавати" — влучна характеристика експозиції і про це слід пам'ятати.

1 Социалистическая законность. — 1976. — № 7. — С. 27.

Вступна частина промови

Публічний виступ повинен мати певний початок. Уміла побудова початку відіграє особливо важливу роль у масових аудиторіях, якими є зали судових засідань. Це добре розуміли ритори всіх часів. Вдалий початок судової промови допомагає установити необхідний психологічний контакт зі слухачами, створює сприятливу атмосферу безпосередності.

Вступ повинен зацікавити слухачів, привернути їхню увагу і підготувати до правильного сприйняття і розуміння сказаного. Чим менше шаблонності, тим більше уваги до такої промови. Закласти основу добрих стосунків з учасниками процесу, публікою в залі судового засідання — таке завдання має поставити перед собою судовий ритор уже з вступної частини промови.

Спостереження показують, що перші слова ритора, як правило, не досягають мети. Коли вони проголошувалися, слухачі лише "готували" свою увагу. Емоційне збудження, спричинене різними подразниками до початку промови, ще не вляглося. Це необхідно враховувати при виступах у масових аудиторіях. Лише до деякої міри це стосується судової аудиторії. Обстановка в суді перед виступом прокурора особлива і своєрідна. Коли слово надається Державному обвинувачу, в залі настає тиша. Загальна увага звернена до прокурора, всі чекають, що він скаже. Г тут головне для прокурора — закріпити увагу слухачів. Пов'язати виступ із структурою судової промови. Не допускати загальних виразів і думок, навіть красиво і правильно викладених.

За сім років участі автора цих рядків у судових засіданнях військових і загальних судів частенько доводилося чути такий початок промови: "Вельмишановні судді! Я не затримаю довго вашої уваги". Або: "Шановний головуючий! Шановні судді і учасники процесу! Я не буду багатослівним!" Така декларація зовсім недоречна. Якщо промова дійсно буде короткою, то таке попередження лише продовжить її. А якщо ж — це буває часто — вона буде довгою, то ритор виявиться просто самонадіяним, а може, навіть смішним в очах слухачів.

Засоби і прийоми побудови вступної частини обвинувальної промови бувають різноманітними. Вони залежать

від характеру справи, яка розглядається, навичок обвинувача, складу судової аудиторії, інших обставин. Найбільш вживані прийоми:

• оцінка суспільно-політичного значення справи, яка розглядається;

• вказівка на характерні особливості кримінальної справи;

• виклад програми виступу та інЛ

Оцінка суспільно-політичного значення фактів, які є предметом судового розгляду, — важливий засіб побудови вступної частини обвинувальної промови. Злочини за своєю природою є суспільне небезпечними діяннями, мають суспільно-політичне значення і не байдужі суспільству. Тому від прокурора вимагається в кожному випадку виявити і наочно показати цю суть, звернути на неї увагу учасників судового розгляду, публіки. Далі, для прикладу наведена вступна частина промови головного обвинувача від США Джексона на Нюрнберзькому процесі.

"Панове судді! Честь відкривати перший в історії процес із злочинів проти загального миру накладає важку відповідальність. Злочини, які ми намагаємося засудити і покарати, настільки зловмисні, злісні і мають настільки руйнівні наслідки, що цивілізація не може потерпіти, щоб їх ігнорували, бо вона загине, якщо вони повторяться.

Той факт, що чотири великі держави, які захоплені пе-РЄМОГОЮ і які страждають від нанесеної їм шкоди, стримали руку розплати і передали своїх полонених ворогів на Суд справедливості, є одним із найвидатніших прикладів тієї данини, яку влада платить розуму.

Цей Трибунал, хоча він і є нововведенням і експериментом, не є результатом абстрактних міркувань і не був створений задля того, щоб виправдати правові теорії. Цей судовий розгляд віддзеркалює практичне намагання чотирьох великих держав використати міжнародне право для того, аби протидіяти найбільшій загрозі нашого часу— агресивній війні. Здоровий глузд людства вимагає, щоб закон не обмежувався покаранням рядових людей за здійснені ними незначні злочини. Закон також повинен карати людей, які набувають величезну владу і використовують її

1 Детальніше див.:

Матвиенко Е. А. Судебная речь. — С. 93—102.

навмисно і водночас для того, щоб привести до дії зло, яке не дає порятунку жодному вогнищу у світі.

Такого роду грандіозних масштабів справа і передана нам на розгляд, панове судді.

На лаві підсудних сидить 20 морально зламаних людей. Відчуваючи докори тих, ким вони керували, майже до такої ж міри, як і горем тих, на кого вони напали, ці люди назавжди тепер позбавлені можливості особисто творити зло.

Зараз важко угледіти в цих жалюгідних полонених ознаки тієї влади, за допомогою якої вони як нацистські лідери колись панували над значною частиною земної кулі і наганяли жах на більшість її населення, їх особиста доля не має великого значення для людства.

Цей судовий розгляд набуває такої важливості тому, що ці в'язні представляють у своїй особі зловісні сили, які таїтимуться у світі ще довго після того, як тіла цих людей перетворяться на попіл. Ці люди— живі символи расової ненависті, терору й насилля, пихатості і жорстокості, народжених владою. Це символи жорстокого націоналізму і мілітаризму, інтриг і провокацій, які протягом одного покоління неодноразово втягували Європу в безодню війни, знищуючи її чоловіче населення, руйнуючи її будинки, сіючи злидні. Вони до такої міри приєднали себе до створеної ними філософії і до керованих ними сил, що прояв до них милосердя означатиме перемогу і заохочення того зла, яке пов'язане з їхніми іменами.

Цивілізація не може дозволити собі будь-який компроміс із соціальними силами, які здобудуть нову могутність, якщо ми поведемося двозначне або нерішуче з людьми, в особі яких ці сили продовжують своє існування"1.

Дуже правильні й мудрі слова, які не втратили своєї свіжості й актуальності в наші дні.

Деякі прокурори схильні перебільшувати суспільно-політичну оцінку обставин справи. Штучно нагнітають атмосферу. Дрібне хуліганство вони перетворюють на тяжкий злочин, а підсудних — на особливо небезпечних зло-

1 Нюрнбергский процесе. Сб. материалов. — Т. І. — М., 1955. — С. 101—102.

чинців. Найменша неточність і необ'єктивність відразу ж негайно відгукується в аудиторії.

Одним із можливих прийомів побудови вступної частини промови, наголошує Є. Матвієнко, є вказівка на різні особливості справи: фактичного, юридичного, суспільно-політичного, морально-етичного чи іншого характеру. Такий прийом дозволяє акцентувати увагу на певних обставинах, виділити їх, підкреслити їхнє значення, допомогти слухачам правильно оцінити ці обставини.

Відштовхуючись від особливостей справи, враховуючи їх, прокурор належним чином розподіляє матеріал, знаходить необхідні пропорції для його висловлення, надає промові необхідну тональність і забарвлення1.

Приклад із практики українських прокурорів. Учениці однієї із середніх шкіл міста Львова Світлана Б. і Лариса Б., потрапивши під вплив грабіжників-рецидивістів Цівіна і Опришка, разом з останніми здійснили ряд квартирних крадіжок і розбійних нападів на громадян міста. У вступній частині обвинувальної промови у цій справі прокурор сказав:

"Вельмишановні судді! Справа, яка Вами розглядається протягом кількох днів, має велике громадське значення. Суть її не лише в тому, що група грабіжників, серед яких е злодії-рецидивісти, здійснила протягом короткого часу ряд зухвалих нападів на громадян, але і в тому, що серед учасників цих розбійних нападів опинилися дівчатка— учениці 8-го класу середньої школи, діти батьків, які займаються педагогічною, виховною роботою.

Наш суд, покликаний вести боротьбу з усякими кримінальними елементами, що порушують правопорядок, не може розглядати дану справу лише в межах чисто юридичного аналізу, не дослідивши тих причин, які призвели на лаву підсудних поряд із грабіжниками-рецидивістами шістнадцятирічних дівчаток— учениць середньої школи"2.

Виклад програми виступу. Прокурор починає свою обвинувальну промову з вказівки, на яких питаннях він має намір спинитися, які тези обгрунтувати, які обставини доказати, які твердження підсудного спростувати. Такий ви-

1 Див.: Матвиенко Е. А. Зазн. праця. — С. 99.

2 Судебные речи прокуроров. Сб. І. — М., 1956. — С. 207—208.

ступ надає промові цілеспрямованості і конкретності, допомагає слухачам краще зрозуміти й оцінити доводи судового ритора. Ось витяг:

"Завданням обвинувачення є доказування того, що 15 лютого цього року Петров із ревнощів убив свою коханку, громадянку Красильникову. Ми докажемо також, що вбивство це було здійснено навмисно, за наперед обдуманим планом; що знаряддя злочину були завчасно принесені убивцею на місце злочину і що, здійснивши убивство, Петров вжив потім ряд заходів до приховання слідів злочину, діючи і тут обачливо й обмірковано.

Приступаючи до виконання цієї частини, я повинен коротко відновити в пам'яті суду обставини цієї справи"1.

У виступах наших прокурорів трапляються і такі вступні частини промови:

"Товариші судді! Справа, яку ми з вами детально досліджуємо в судовому засіданні, за своїм змістом і матеріальною шкодою є незначною, одначе вона має суспільно-політичне значення тому, що на лаві підсудних знаходиться Віктор Птіцин"2.

Що може викликати такий вступ у слухачів, крім нерозуміння і подиву? Навіщо він прокурору? Повна професійна безпорадність.

Серйозною вадою багатьох обвинувальних промов є трафаретність вступної частини. За зразок прокурор бере одну із "шапок", опублікованих у збірнику судових промов і починає кожну промову приблизно такими словами:

"У той час, коли трудящі нашої країни самовіддано присвячують свою працю на благо і процвітання батьківщини, група злочинців..."

У суддів, інших постійних учасників судового розгляду (секретарів судових засідань, адвокатів, охоронців підсудного...) на вустах посмішка, як тільки вони почули про "працю заради батьківщини". Подібне відразу ж гасить увагу слухачів.

Наш мудрий філософ Григорій Сковорода писав: "Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого".

1 Государственный обвинитель в советском суде. — М., 1954. — С. 251.

2 Социалистическая законность. — 1958. — № 5. — С. 60.

Виклад фактичних обставин злочину (фабула справи)

Виступаючи в суді, прокурор зобов'язаний найперше встановити перед судом, чи є злочин в тому, що було здійснено, і який саме. Завдання державного обвинувача— відновити в пам'яті присутніх загальну картину злочину, чіткіше окреслити його основні риси, підготувати слухачів до сприйняття злочинів.

Існує кілька способів викладу фактичних обставин справи: хронологічний (так, як установив слідчий), систематичний (так, як це мало місце в дійсності), мішаний (перший і другий разом).

Прокурори віддають перевагу хронологічному способу викладу фабули справи, ніби відновлюючи обставини в тій послідовності, в якій вони були встановлені у стадії попереднього розслідування і в ході судового слідства.

У справі про випуск недоброякісної продукції прокурор виклав обставини так:

"Попереднім і судовим слідством установлено, що директор Тасинського склозаводу Варушкін, головний інженер заводу Жемков і начальник відділу технічного контролю Крупеннікова відвантажили минулого року московській парфумерній фабриці "Новая заря" десять партій скляних флаконів (загальною кількістю 984 тисячі штук). Ця продукція у зв'язку з виявленням при її прийомці не-помірно великого браку, була повернена заводу-виготува-чу, де в результаті пересортування визнані повністю непридатними для використання як склотара 77 тисяч флаконів, тобто в середньому забраковано 7,8% виробів. Випуск недоброякісної продукції спричинив склозаводу матеріальні збитки на 3958 крб. 31 коп."1.

За систематичного викладу обставини справи подаються у такій послідовності, в якій вони мали місце в дійсності. Прикладом є виступ того ж прокурора у справі про вбивство.

"Події, які стали предметом судового розгляду, розгорталися так.

1 Царев В. Й. Слово государственному обвинителю. — М., 1982. — С. 117.

Надвечір 31 жовтня п'яний Анатолій Виноградов, знаходячись у Будинку культури імені Дегтярьова, в тому самому Будинку культури, де сьогодні йде судовий процес у його справі, повів себе зухвало, брутально, ображаючи своїми вчинками і словами оточуючих.

Запросивши на танок Галину Бушуєву, він допустив вільності в поводженні з дівчиною, а на прохання "танцювати як слід" нецензурно вилаяв її. Природно, Галина Бу-шуєва відмовилася танцювати з Виноградовим, її прикладу послідувала і Ніна Кузнецова, яку він майже силою вихопив на танок із групи дівчат.

Виноградов, невдоволений відмовою двох дівчат танцювати з ним, вийшов із Будинку культури і попрямував до свого гуртожитку. На вулиці Куйбишева біля будинку № 15 Виноградов зупинив Ларису Тезіну, яка поспішала додому, і перегородив їй вхід на ґанок. Ухопивши за рукав пальто, не давав можливості піднятися вгору східцями. Те-зіна просила залишити її у спокої. Виноградов опустив руку, піднявся вище, загородив вхід у двері і почав сипати прокльони на адресу ковровців: "Дуже не сподобалося, в Коврові люди темні..."

Потім він запропонував Тезіній прогулятися з ним. Відмова Лариси від його пропозиції викликала нову хвилю злості. Виноградов несподівано кілька разів ударив Тезіну в обличчя, в живіт, в спину. Тезіна закричала. Розлючений хуліган затиснув рот дівчини долонею і намагався відірвати її руки від перил, стягнувши з ґанку і примусити силою піти з ним. Тезіній удалося вирватися з "обійм" Виноградова і вскочити в будинок.

Залишившись один, Виноградов пішов до свого гуртожитку і зупинився біля нього. Було близько 24 годин. На той час із клубу поверталися додому Тетяна Ісаєва і Галина Бушуєва. Дівчата дійшли до автобусної зупинки, зустрілися з Парфеновим і Базановим і разом пішли по вулиці Піонерській. Зупинилися біля школи. Галина запропонувала йти далі, але Тетяна, ще не закінчивши розмови з Базановим, затрималася. Галина залишила подругу і пішла одна. У неї не було підстав підозрювати щось недобре. Через кілька хвилин Тетяна розпрощалася з Базановим і пішла

слідом за Галиною.

Потапов і Сомов, які стояли на вулиці проти гуртожитку, в якому жив Виноградов, підтвердили, що через

5—10 хвилин після того, як мимо пройшла Галина Бушуєва, вони побачили Тетяну Ісаєву, яка наближалася, і порадили їй догнати подругу. Тим часом до Сомова і Потапова наблизився Виноградов і, не зупиняючись, пішов за Ісає-вою. Цей факт установлений на попередньому слідстві і в суді з граничною ясністю. Він визнаний підсудним, зафіксований на очній ставці між Виноградовим і Потаповим. На цьому нитка прямих показань свідків обривається.

Ісаєва залишилась у безлюдному місці наодинці з Ви-ноградовим, а вранці 1 листопада ЇЇ труп зі слідами на-сильницької смерті був виявлений на полі, прилеглому до Вишневої вулиці"1

Нерідко виклад фактичних обставин справи у звинува-чувальній промові поєднується з показом суспільної не-безпеки здійсненого злочину. Це підсилює виховний вплив судового процесу, розкриває причини й умови, які сприя-ли вчиненню злочину.

У цій же справі про вбивство Тетяни Ісаєвої прокурор Віктор Царьов наголошує на великому громадському зна-ченні справи, тій тяжкій моральній травмі, яку нанесено мешканцям міста. Вказавши, що тисячі ковровців, які не змогли потрапити до залу, зібралися у сквері біля Будинку культури і слухають процес по радіо, сказав:

"Інколи говорять, що хуліганство — це безмотивне бешкетування, і якщо не звертати увагу на дії хуліганів, вони скоро заспокояться і все скінчиться миром. Такі судження неправильні за своєю суттю.

Хуліганство — грубе порушення елементарних норм людського співжиття, демонстративне заперечення моральних підвалин суспільства. Хуліган намагається установити своє бундючно-зневажливе "я" над оточуючими, принизити гідність інших людей. Не зустрічаючи опору, хуліган розлючується ще більше, веде себе в товаристві зухвало, з викликом демонструючи свої інстинкти. Правильно свого часу зауважив Д, Фонвізін: "Людина і скотина, які складають рід тварин, мають між собою ту різницю, що скотина людиною зробитися не може, але людина інколи добровільно стає скотиною".

1 Царев В. Й. Зазн. праця. — С. 53—57.

f

Хулігани — вороги законності, вороги громадського правопорядку. Це як зараза, болячка, чума. Із цими покидьками людства необхідно вести рішучу боротьбу. Хуліганство нерідко переростає у небезпечніші злочини. Від хуліганства до вбивства один крок. Підтвердженням цього і є справа, яка сьогодні розглядається"1.

Мішаний порядок викладу обставин справи рекомендується у великих, багатоепізодних справах.

Виклад фактичних обставин справи, аналіз і оцінка доказів часто переплітаються і тісно пов'язані один з одним, тому деякі юристи, як практики, так і теоретики, рекомендують об'єднувати ці частини промови2.

Дуже добре в суді сприймається ця частина промови, коли ритор зуміє намалювати картину так, як це робили С. Андрієвський, М. Карабчевський, М. Криленко3.

Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів

Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів є дуже важливою частиною обвинувальної промови. В цій частині необхідно довести саму подію злочину і винність підсудного в її здійсненні. Саме аналіз і оцінка доказів можуть переконати суд у правильності позиції прокурора, змусити прислухатися до його думки.

Докази, які наводить прокурор в обвинувальній промові, повинні переконливо підтвердити правильність його висновку. Зізнання підсудного, ясність і простота справи не звільняють прокурора від аналізу доказів. Обов'язок доказування у кримінальному процесі закон покладає на прокурора. Він зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дос-

* Царев В. Й. Зазн. праця. — С. 56.

2 Це можна робити тоді, коли не змінився обсяг обвинувачення і немає суперечностей з адвокатом з цього питання. Достатньо згадати фабулу і сказати, що всі факти обвинувачення підтвердилися в залі судового засідання. Після цього приступити до аналізу й оцінки доказів.

3 Див.: Перлов И. Д. Судебные прения и последнее слово подсудимого в советском уголовном процессе. — М., 1957. — С. 57; Шифман М. Л. Речь прокурора по уголовному делу. — М., 1960. — С. 38; Див.: Судебные речи известных русских юристов; Крыленко Н. В. Судебные речи. Избранное. — М., 1964.

лідження обставин справи. Прокурор повинен перевірити і оцінити всю необхідну сукупність доказів та їхніх джерел і прийняти на цій підставі законне, обгрунтоване і справедливе рішення (ст. 22 КПК України).

Кримінально-процесуальне законодавство категорично забороняє прокурору, судді перекладати обов'язок доказування на підсудного. Ця заборона поширюється також на захисника підсудного, цивільного відповідача та його представника. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора мають право, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх.

Внутрішнє переконання прокурора про законність і обгрунтованість обвинувачення базується на фактичних даних. У противному разі прокурор зобов'язаний відмовитися від обвинувачення (ст. 264 КПК України).

В обвинувальній промові прокурор зобов'язаний систематизувати всі зібрані у справі докази, дати їм оцінку з позиції обвинувачення. Завдання прокурора — допомогти учасникам процесу зіставити між собою розрізнені докази, відкинути все непотрібне, зайве і дійти обгрунтованих висновків.

Прокурор не може в обгрунтуванні своїх висновків посилатися на ті чи інші факти, беручи без доказування за істинні, достовірні, і, навпаки, безпідставно відкидати інші факти, як такі, що не відповідають дійсності. Прокурор у кожному випадку повинен обгрунтувати, чому він довіряє одним доказам і не довіряє іншим, вважає їх такими, що не мають значення для справи.

Аналізуючи докази, головну увагу державний обвинувач повинен зосередити на встановленні достовірності доказів, на з'ясуванні їх доказової цінності. Необхідно переконатись самому і переконати інших, що не було допущено порушень процесуального закону при отриманні доказів. Докази та їхні джерела, отримані з порушенням норм законодавства, завжди спричинюють сумнів у їхній достовірності і недопустимі для використання у судовій промові.

Показання свідків — найпоширеніше джерело доказів, без них практично немає жодної кримінальної справи.

Аналізуючи свідченння, треба пам'ятати, що не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані (ст. 68 КПК України). Йдеться про похідні докази (свідчення за чутками).

Аналізуючи свідчення, прокурору варто враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку щодо фактів, про які свідок дає пояснення. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей.

Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх неконкретних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебувають у родинних відносинах з підсудним. Обвинувальна промова не може грунтуватися лише на показаннях свідків, зацікавлених у результатах справи. Особливо критично слід ставитися до показань свідків, які перебувають у ворожих стосунках з підсудним або в його підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їхнього помилкового уявлення про повідомлені факти.

Одним із важливих джерел доказів і одночасно засобом захисту від висунутого звинувачення є показання підсудного. Різновидом показань підсудного є повне або часткове визнання чи заперечення ним своєї вини в інкримінованому злочині, самообмова, обмова, алібі.

Дата добавления: 2014-10-31