Педагогічна риторика Квінтіліана

Риторика в Римській імперії

Перехід Риму від республіки до імперії (І ст, н. е.) трагічно по­значився на розвитку римського красномовства. Воно повторило долю давньогрецького красномовства на межі переходу від демо­кратії до монархії. З утратою політичних свобод занепадає по­літичне красномовство (пристрасне, жваве, активне, дійове), на­томість процвітає урочисте, епідейктичне. Воно красиве, але не дійове і недостатньо результативне. Застигало і твердло римське право, у судових промовах меншало юридичного змісту, а більша­ло формального блиску. Відходило Цицеронове багатослів'я, по-ступаючись дорогою новому красномовству: короткі сентенції, гострі антитези, рубаний короткий стиль, предмети промов на ви­могу дня. І тільки в риторичних школах збереглася класична рито­рика як предмет вивчення.

Основним методом навчання в римських риторичних школах було заучування кращих промов видатних грецьких і римських ораторів та декламація їх. Відповідно навчальними посібниками були збірники декламацій (тексти зразків з техніки риторики) та риторичні задачники з різноманітними завданнями з побудови про­мов. Обов'язковою вимогою до учнів було засвоєння методики побудов суазорій, тобто переконувальних послідовних монологіч­них промов, та контроверсій — промов суперечливих, парадок­сальних, які можуть мати і монологічну, і діалогічну форми. В нау­ковій літературі наводиться такий приклад контроверсиву зі збірни­ка декламацій Сенеки Старшого: «Хворий потребував, щоб раб дав йому отруту. Той відмовився. Вмираючий наказав спадкоємцям розіп'яти раба. Раб шукає захисту у трибунів.

Ритор, що виступає проти раба, вигукує: «Вся сила заповіту за­гинула, якщо раби не виконують волю живих, трибуни — волю мертвих. Невже не господар рабу, а раб господарю визначає смерть?».

Ритор, який захищає раба, заперечує: «Безумним був той, хто наказав убити раба; хіба не безумний той, хто і себе хотів убити? Якщо вважати смерть покаранням, то навіщо її просити? Якщо благом, то навіщо нею погрожувати?»'.

У Римі, що заснований у 753 р. до н. е. і до початку нової ери вже став великою і могутньою державою, мав писану славну істо­рію, тільки у І ст. н. е. поступово узаконюють в школах викладан­ня латинською мовою.

Марк Фабій Квінтіліан був прихильником педагогічної ритори­ки. Він бачив зміни в риториці та занепад традиційного красно­мовства і причину цього явища вбачав у поганому навчанні та ви­хованні ораторів. На думку Квінтіліана, вирішальне значення для розквіту красномовства має особистість кожного оратора, його освіта і моральність, заняття філософією, вироблення смаку, достойність у поведінці й вишуканість у мовленні. Про це він на­писав у великій праці «Ораторська освіта» (100 р. н. е.).

Квінтіліан високо цінував красномовство Цицерона, вивчав його твори і використовував їх у своїй риторичній школі. Учням гово­рив: «Чим більше тобі подобається Цицерон, тим більше будь упев­нений у своїх успіхах». Однак сам Квінтіліан Цицероном не став:

інший час, інша ситуація, інша особистість. Проте Квінтіліан пере­вершив усіх у педагогічній риториці. Якщо Цицерон вважав основ­ним ритором життя практичну освіту в сенаті і на форумі, досвід ораторів-сучасників і постійне вдосконалення до самої смерті, то Квінтіліан дотримувався тієї думки, що для оратора є обов'язко­вим навчання в риторичній школі, засвоєння всіх премудростей риторичної науки, практичної риторики — техне, використання зразків великих ораторів минулого. Цицерон бачив в образі орато­ра філософа, мислителя, добродія, благодійника. Квінтіліан нама­гався вивчити і виховати оратора як гарного, вишуканого стиліста. Квінтіліан вважав, що «Різноманітність засобів словесного вира­жання повинна мати свої межі, блиск — мужню стриманість, а винахідливість має бути поміркованою. Таким чином, промова ста­не тривалою, але не занадто; вишуканою, але не претензійною;

сміливою, але не нахабною; серйозною, але не сумною; глибокою, але не важкою; веселою, радісною, але не легковажною; жартівли вою, але не розбещеною; величною, але не багатослівною»'. Цице-рон був у вічному пошуку натхненної риторики, а Квінтіліан сум­лінно досліджував те в риториці, що вже зробили інші. І про це написав 12 риторичних книг під загальною назвою «Іпаїііиііо огатогіа».

Дата добавления: 2014-10-31