Закон виключення третього

Закон суперечності

Цей закон Арістотель у праці «Метафізика» сформулював так:

«Неможливо, щоб одне й те саме разом було й не було власти­ве одному й тому самому і в одному й тому ж смислі». Сучасне його формулювання таке: жодне судження не може бути одночас­но істинним і неістинним. Інакше виникне суперечність цих смислів, тобто цей закон оберігає мовців від тупикових, безвихід­них ситуацій.

Припускається, що два судження про щось одне (річ, особу) можуть бути одночасно суперечливими: одне істинне, друге не-істинне, але логічний закон не порушиться тільки в тому випадку, якщо вони будуть належати різним особам. Це означатиме, що співрозмовники дотримуються різних поглядів, вони мають на це право.

Цей закон також діє в межах одного мовного вираження (вислову, тексту) і в один і той же час. В інший час вислів може означати судження протилежне, тобто те, що було вчора гарним, сьогодні стало поганим, але судження тільки одне, а не два одночасно.

Отже, закон суперечності полягає в тому, що судження і його заперечення не можуть бути одночасно істинними. Цей закон стосу­ється тільки мовного вираження, а не реальних суперечностей у життєвих чи природних ситуаціях. Літом може бути дуже холод-1 но — це суперечність у природі, але наше називання цього не є | суперечливим судженням. Воно було б суперечливим, якби ми ка-^ зали про це одночасно — сьогодні дуже холодно і дуже тепло. Не;; можна одночасно стверджувати і заперечувати одне й те саме.

; Предмет мовлення має бути ідентичним, тотожним самому собі,' (закон тотожності), мовлення про нього (предмет) також повинне

бути ідентичним собі, не суперечливим (закон суперечності).; Ритори-софісти упродовж V ст. до н. е. вчили молодь не стільки мудрості, скільки вправності переконувати людину в істинності навіть неістинних суджень. Вони керувалися філософією, що «лю­дина є мірилом усіх речей» (Протагор). Для цього користувалися «гнучкими» поняттями, на зразок: смерть є зло для тих, хто по­мирає, а для грабарів — благо. Це все є істинним одночасно, але для різних людей.

Арістотель сформулював цей закон так: «Рівним чином не може бути нічого проміжного між двома членами суперечності, а сто­совно чогось одного необхідно, щоб було одне — або стверджува­ти, або заперечувати». Латинське формулювання цього закону має такий вигляд: «Третього не дано». Це означає, що, маючи позитив­не і негативне судження, мовець погоджується з першим, а друге відкидає або погоджується з другим, а перше відхиляє, але тре­тього не дано. Довільний вислів: або сам істинний, або істинним є його заперечення.

Цей закон близький до попереднього, він є його продовженням. Закон виключення третього свідчить, що одне із суджень є обо­в'язково істинним, тоді інше — неістинне, а третього немає.

Закон виключення третього теоретично присутній у кожному ко­мунікативному акті, просто у звичайному мовленні на ньому не наго­лошується. Очевидно, він є в дискусіях, де чітко проступають і заго­стрюються позиції мовців. В такому разі часто використовують так­тику «розвести погляди», яка згладить гострі кути, бо загубить пред­мет суперечки і навіть зробить всіх однодумцями (один про одне, інший про інше, а всі разом ніби про одне й те саме). Наші уявлення про предмет поповняться, але ж питання, що є істинним, а що не-істинним у цих повідомленнях так і залишиться нез'ясованим.

Тому риторика на початку суперечки чи дискусії пропонує вико­ристовувати прийом фіксації полюса контрадикції (суперечності), тобто уточнення предмета суперечки, того положення, істинність або неістинність якого треба довести. Це дасть можливість диску-тантам дотримуватися «генеральної лінії» і своїх позицій («свого берега»), а не перескакувати на суміжні, супровідні чи й протилеж­ні. Фіксація полюса котрадикції швидше приведе до вичерпаності суперечки і закриття теми. Інакше суперечка може йти манівцями і бути тривалою.

Риторика пропонує й тактику допуску, припущення, тобто диску-танту пропонується роль його опонента для того, щоб він відчув, де саме і чому починається розходження в поглядах. Цю тактику можна виразити ще так: якщо ти вважаєш, що правда на твоєму боці, то подивися, а що на протилежному боці, там також може бути правда. В такому разі дискусія знаходить точки розходжень, нестикування і швидше йде до зняття їх.

Закон виключення третього помітно діє в антонімічних ситуа­ціях, коли є пари протиставлень, але в площині однієї тематичної семантики (добре — погано, зло — добро, життя — смерть, зима — літо і т. ін.). У риториці наводиться такий приклад: можна протис­тавити любов ненависті, але не ліхтар сиру'.

Одна з умов закону виключення третього — точність протистав­лення. Суперечливі судження мають бути в контрадикторних (проти­лежних) відношеннях за формальними ознаками, тобто з використан­ням заперечної частки не (гарний — негарний}, або хоча б у контрар-них (протиставлювальних) за змістом (чорний — білий, день — ніч).

Це добре відобразив Є. Клюєв на прикладі анекдоту: У відповідь на вимагання бандита «Гаманець або життя», —жертва, подумав­ши, запитала: «Пробачте, чи не могли б вимені на вибір ще щось запропонувати?». З погляду закону виключення третього вима­гання бандита сформульоване не контрадиктивно і не контрарно, тому що поняття «гаманець» і «життя» не можуть протиставлятись. Тут вони протиставляються тільки ситуативно, а не семантичне. Жертва не поставила б зустрічного запитання, якби було формулю­вання «життя або смерть?» Тут третього справді не дано (Є. Клюєв).

Закон про виключення третього виконує диференційну роль, він виділяє дискусію з-поміж недискусій. Дискусією можна назвати тільки таку суперечку, при якій до предмета мовлення можна засто-; су вати закон виключення третього. Дискусія — це така суперечка ^: (еристика), яка спрямовується на пошук істини, тому проводиться і за законом виключення третього.

Дата добавления: 2014-10-31