Вчення про сукупністьзагальних місць, що виявляють 2 страница

Сучасні дослідники теорії аргументації Ф. ван Єємереп і Р. Гроотепдорст підкреслюють складність однозначної оцінки ар­гументів до авторитету:

«По суті, в ейіоз немає нічого поганого. Ми всі постійно зму­шені вірити у щось, накладаючись на авторитет фахівців: інакше і бути не може. Деякі питання вимагають таких спеціальних знань, що нефахівець просто не може дати оцінку всім точкам зору по суті. У цьому немає нічого особливого, але ми повинні розуміти, що де перешкоджає дійсному вирішенню дискусії. Виявляється, що ми до'щг і темо фахівцям вирішувати питання за пас»².

¹ гс-умент до особи {лат. агдитепіит асі регзопат) — це

■ твердження, що підкреслюють особистісні якості ін-

і о‘ людини,

Якщо „ритор апелює до позитивних рис, тоді цей аргумент постає як різновид аргументу до авторитету. Загальну схему його застосування можна представити таким чином:

X є хорошею людиною.

Отже, її аргумент слід прийняти.

Власне аргументом до особи вважається все ж таки посилання па реальні або уявні недоліки інших людей. За допомогою такого аргументу опонент постає в кумедному вигляді або як ненадійна людина, якій не можна довіряти. Загальну схему застосування аргументу до особи можна представити таким чином:

X с поганою людиною.

Отже, її аргумент не слід приймати.

Аргумент до особи має багато різноманітних форм: X неправ­дива людина; X нерозважлива людина; X не може реально оціни­ти ситуацію; X має низькі моральні стандарти; X некомпетентна людина; X належить до групи людей, які займають упереджену позицію, не дотримуються моральних 'принципів тощо. Крім то­го, аргументом до особи може виступати твердження про непо­слідовність співрозмовника, коли людина говорить одне, а сама робить інше. В таких випадках оратор здійснює «атаку па особу» іншої людини з метою дискредитації її положень.

Аргумент до особи здебільшого використовують при критиці тверджень інших людей. Оратор у своїй промові намагається продемонструвати, що певні думки не є переконливими, оскільки людям, які їх наводили, не можна довіряти.

Досить яскраво стосовно того, як протистояти аргументам до етосу, висловився відомий німецький філософ Г. Лейбпиць:

«Насправді, якщо з поваги я не насмілюсь заперечити, або якщо я не маю нічого кращого сказати, або якщо я собі суперечу, то звід­си зовсім не випливає, що Ви праві. Я можу бути скромним, неосві- ченим, можу помилятися, але й Ви також можете помилятися»^[8].

У сучасній риториці подібна тактика захисту теж є різновидом аргументу асі Іютіпет, яка отримала назву ш циос/ие («ти теж»).

Взагалі будь-яка риса людини може стати об’єктом аргументів до етосу. Однак ефективними вважаються такі аргументи, за до­помогою яких оратору вдається переконати аудиторію в прийня­тності чи неприйнятності певних положень.

крс,уиенти до пафосу — це твердження, які апелюють

Зо почуттів.

Вони спрямовані на тс, щоб викликати в аудиторії такі почут­тя, які б сприяли прийняттю слухачами тез оратора. Ставка ви-

ключко па логос не завжди приносить бажаний ефект. Наведемо

ПОЛКЛДД

Чудового травневого ранку Виді ГібСснс пшо^ йоркським Цантральдіш парком на співбесіду щодо майбу- адьої робото. В'.г ('У;ч дасЦдькд стурбований своїм майбут- тім, о=о ос оошчав оаоколигапю красу: молодого лосі я да деревах, соііячкок ороменід, як’ віддзеркалювались дід озе­ра. Раптом його.увагу привернув жебрак, поряд з яким стояу; плакат: «Я СЛІіШЙ». Ця мольба явно не хвилювала жптслів міста й туристів, які квапливо проходили аовз, На якусь мить Виді подумав про те, чого позбавлена на людина, тако­го чудового дня, і підійшов до жебрака.

51 ос мозку дато вам грошей, пояснив Еддо осгіаьоо сам кілька місяців без робота. Але, якщо вя по г-рото, о ко~ осу ДОООМОІТ'О дам ШІДІОл; способом..Я би хотів вмести деякі зміни у ваше прохання по допомогу.

Здивовашш жебрак деякий час вагався, а потім сказав:

— Робіть, що хочете. Але мушу вам сказати, що навряд, до

зі іова, які здатні викликати співчуття у доогодіз с;. і) дероооого жебрака.

Е кілька олій оа плакаті Й пішов.

4 1 ’ іог -одні! він повертався І. з задоволоодям відмітив, ід іісат довів свою ефективність у розкритті сср-

Ді.в перехожих,

¹ \ ас пішли здачно краще, — сказая Егіді жебраку, зідповіз той, а потім, упізнавши голос, зали­ті. г ■’» 'і оболи з моїм плакатом?

— дав кілька слів. — ііоясшів Енді. — Тепоо там написано: <;>! СЛІПИЙ, А НА ВУЛИЦІ ВЕСНА...»¹.

.більшість аргументів до пафосу теж належать до груоп аг^нпнліііті ас! Ьот'гагт. Поширеними серед лих с:

>аргумент до вигоди;

аргумент до пихи; а аргумент до жато; а аргумент до сили; а аргумент до публіки.

р Аргумент гіо вигода [лат. агдитепіит асі иіііп — це дозо-; уджения, а ;;о етаіУі'улююапь усвідомлення аудаптріаг} а с&оїл оаобіїслшл шліервсШ у мій проблемі, яка обзкео- а рюється.

Дана Льтис Д. Трепанг аффективкого оЄїдсаия. — М., 2002. •— С, 39- -40,

А. Шопепгауєр оцінює цей аргумент як таку хитрість, яка ро­бить зайвими всі ніші аргументи:

«Адже все, пе поєднане З ВИГОДОЮ, В більшості ВИПаДКЮ вда­ється інтелекту безВЛу5ДИМ»В

У сучасній практиці спілкування впнумепл до виводи найчас­тіше застосовується в рекламі.

Сила впливу подібних аргументів зумовлюстьоа '^[9] домленоя особистої зацікавленості з певній нпобле інтерес слухачів до ораторської промови. Для більт найголовнішою людиною в жпзвї з зони загай Тому _г. грібпо подбати про тс, щоб слухачі могли а ного прзкюві знайти відповідь на запитання: «Навіщо нет/ош?».

Ар

Оратор розраховує на те, що під впливом компліментів інша людина станс більш поступливою, тому їй простине буде навйп затн свою думку. Для того, лон повзала діяла, їй навіть пе обов’яз­ково бути точною. Тобто людина може усвідомлювать, пуз за до­помогою компліментів підлесник намагається домогтися певної вигоди для себе, однак протистояти похвалі все одно дуже важко.

У процесі спілкування співрозмовники досить чутливі до компліментів. Вони здатні надавати людині позитивні емоції. Комплімент слід відрізняти від лестощів. У багатьох випадках неприкриті лестощі сприймають негативно («Не люблю компай іМЄПТІв!»]. Комплімент -- пе невелике перебільшення якоїсь лзо- поти, яку сама людина бажав бачити в собі. Мета компліменту полягає в тому, щоб принести задоволення аудиторії й запрогра­мувати її на прихильне сприйнлття промови. Слухачі прихильно реагують на позитивні зауважений про пях самих, про їхні досяг­нення, про їхіпо організацію тощо. Компліменти здебільшого слід застосовувати у вступі та з завершеній промови. Наприклад:

«Яке задоволення— бути присутні.».з тут. Насамперед мені хочеться привітати вас з тією творчою енергією, яка дозво­лила лам залишатися з нами протягом кількох років. Повіс­те, щоб вижити в ньому енергійному бізнесі, потрібна особ­лива кмітливість».

,'ї; Аргумент до жалю (лат. агдитєпіит аб тівегісогсііагп) —

-і; це твердження, які викликають співчуття до того, що; ' виголошує оратор.

У подібних випадках посилаються на тяжкі обставини, скрут­не становище для того, аби розжалобити аудиторію й домогтися від неї прийняття положень оратора. Найчастіше подібним аргу­ментом користуються студента на іспитах чи заліках.

. Аргумент до сили (лат. агдитєпіит ас! Ьасиїит) — це .; твердження, які вказують на неприємні для аудиторії у наслідки е разі відмови від положень оратора.

При застосуванні цього аргументу навряд чи можна говорити про переконання, мова йде вже про примус. Як писав С. По­вариш:

^Насильство в усіх видах дуже часто «переконуе» багатьох і вирішує суперечки, принаймні на деякий час....Розбійник відкрито пропонує дилему «гаманець або життя». Софіст по­дає прихованим чином і з певнішим виглядом дилему: «при­йняти довід або зазнати неприємності»; «не заперечувати або постраждати»¹.

У сучасних комунікативних ситуаціях подібні аргументи ста­ють все більш витонченими. Оскільки погрози, як правило, явно не формулюють, досить важко буває встановити застосування ар­гументу до сили. Наприклад:

«Натиснути за допомогою погроз на опонента ще більш ви­тонченим способом можна шляхом впливу на його почуття. Якщо він відмовиться прийняти певну толку зору, він за­вдасть болю або розчарує того, хто її висунув. Погроза, що міститься в подібному моральному шантажу, дає йому від­чути, що він більше не може вільно висловлювати сумнів з приводу даної точки зору»".

Аргумент до публіки (лат. агдитєпіит асі рориіит) — це звернення до почуттів аудиторії з метою відвертання слухачів зід об’єктивного розгляду певної проблеми та схиляння їх до рішення у потрібному оратору на­прямі.

^[ Поварнин С. И. Спор. С теорип її практнке спора. — СПб.. 1996. — С. 78- -79.

Еемсре.н Ф. ван, Гроотендорст Р. Лргу\гентацпя, коммуниканчя н ошпбкп СІІб., 1992. --- С. 101.

При цьому промовець намагається продемонструвати аудито­рії, що він є ніби «своєю» людиною, яка дуже добре розуміє по­треби слухачів. Подібний аргумент широко застосовується у по­літичних промовах, коли оратор безпосередньо звертається до присутніх, апелюючи не до їхнього розуму, а саме до почуттів. Цей прийом часто називають ще демагогією.

Якщо оратор може керувати емоційним станом слухачів, він здебільшого досягає своєї мети. При цьому він не обов’язково відкрито спирається на забобони аудиторії, йому достатньо під­креслити їхню значимість, а слухачі вже самі зв’яжуть їх з тими позиціями, які обговорюються.

Аргумент до публіки здебільшого виконує роль так званого «відвертаючого маневру», адже заважає аудиторії зрозуміти, на­скільки слабкими є аргументи до логосу в промові оратора.

Приклад застосування цього аргументу знаходимо у роботі Ф. ван Єємерена та Р. Гроотендорста:

«Тому, хто хоче обмежити кількість іноземців у фешенебельно­му житловому районі, достатньо вказати людям, які охоплені забо­бонами, на те, що існує небезпека втрати ними своєї індивідуально­сті (груповий інтерес), і вони стануть на його бік. Якщо потім віп.додасть що-небудь про небезпеку падіння вартості будинків (інди­відуальний інтерес), подальша аргументація взагалі буде зайвою»¹.

Розглянуті вище різновиди аргументів є найбільш поширени­ми й, звичайно, не вичерпують усіх способів переконання. Більш.докладно прийоми впливу па співрозмовників під час спілкуван­ня висвітлено в джерелах, які наведені в списку літератури в кін­ні посібника.

^: ТЕРМІНИ, ЯКІ ТРЕБА ЗАПАМ’ЯТАТИ

Лш.двгійна аргументація — це обгрунтування тези шляхом наведення схожості того, що говорять в аргументах, з тим, що говорять у тозі. Аргумент — цс твердження, за допомогою якого оратор обгрунтовує тезу.

Аргумент до авторитету — це наведення оратором па підтримку своєї тези тверджень чи дій людей, що є певним зразком для аудиторії. Різновид аргументів до етосу.

Аргумент до вигоди — це твердження, що стимулюють усвідомлення аудиторією своїх особистих інтересів у тій проблемі, яка обгово­рюється. Різновид аргументів до пафосу.

^! Еємепва Ф. ван. Гроотепдорст Р. Аргумснтащгя, хоммуникация и ошибки. —

С'Ш.. 1992. — С. 125.

інвенція ^'3

Аргументи до етосу й аргументи до пафосу — це твердженім, які апелюють не до суті справи, а до учасників спілкування (як само­го оратора, так і аудиторії). їх основу складає ціла група аргумен­тів, що отримали назву агдитєпіит асі котіпет («до людини»).

Аргумент до жалю— це твердження, які викликають співчуття до то­го, що виголошує оратор. Різновид аргументів до пафосу.

Аргументи до логосу — це твердження, які стосуються предмета про­мови, тези, яка захищається оратором. Вони отримали назву агдитєпіит асігет («до суті справи»).

Аргумент до особи — це твердження, що підкреслюють особистіші якості іншої людини. Різновид аргументів до етосу.

Аргумент до пихи — цс твердження, що підкреслюють певні якості співрозмовників, розхвалюють їх. Різновид аргументів до пафосу.

Аргумент до публіки — цс звернення до почуттів аудиторії з метою відвертання слухачів від об’єктивного розгляду певної проблеми та схиляння їх до рішення у потрібному оратору напрямі. Різно­вид аргументів до пафосу.

Аргумент до сили — це твердження, які вказують на неприємні для аудиторії наслідки в разі відмови від положень оратора. Різновид аргументів до пафосу.

Аргументація — це обгрунтування прийнятності, слушності певних тверджень або намірів дії.

Емпірична аргументація — це обгрунтування тези шляхом безпосе­реднього звертання до дійсності. Аргументами в ній виступають експерименти, спостереження, досліди тощо.

Інвенція — це розділ риторики, який вивчає розробку предметної ца­рини ораторської промови.

Критика — це обгрунтування неприйнятності певної аргументації.

Критика аргументів - - цс вид критики, який спрямований па обґрун­тування оратором безпідставності тих аргументів, які використо­вувала інша людина на підтримку своєї тези.

Критика тези — це вид критики, який спрямований яа обґрунтування оратором безпідставності тези, що захищалась іншою людиною. Може здійснюватись двома способами: а) зведення до абсурду — з тези співрозмовника виводять наслідки, що суперечать загаль­новизнаним фактам або положенням; б) обґрунтування антите­зи -— оратор пропонує аргументацію на користь свого положення, що є антитезою до положення співрозмовника.

Критика форми — це вид критики, який спрямований на обґрунтуван­ня оратором відсутності зв’язку між аргументами та тезою іншої людини.

Мета промови — це той результат, до якого прагне оратор.

Непряма аргументація — це вид аргументації, в ході якої теза обґрун­товується шляхом встановлення помилковості антитези (апагогіч- иа аргументація) або шляхом встановлення неприйнятності кон­куруючих з тезою положень (розділова аргументація).

ДІредмет промови — це той фрагмент дійсності, і яким сшвйіддіооьть

ся промова.

Приклад— цс виоловпювашія про одиничний факт, іцо вистуиас як аргумент для підтвердження точи загального характеру.

'.їрнчннна аргументація........... цс оСм'рунтуванпя тези шляхом наведення

причшшо-шіслідкового зв’язку між аргументам!! і тезою.

ирамя аргументація — це вид аріумсіпацїї, а ході якої наводять ар­гументи. то бе’дїосепедш.о обгрунтовують тезу.

Симптоматична аргументація - - це обгрунтувань.! теза шляхом ла- ведення в аргументах исвивк ознак того, ідо постулюють у тезі. Олдатевін оратора до сукупність тих факторів, іняничсипя яких у ас розпочинати ораторську діклміця!.. До іш;< належать: мста. попередній аналіз ау.пділорії та формулюватля голошиїх поло-

ЛЛЛ1Г,.

і’лзл --- це ткерджеїшя.)■; якому оратор лаілел’аеаа>ея аедеколаі л аудито­рію.

^ч’ооретїгчна аргументація •--• цс оіи'руцтуааная тези, в основу якого.покладені міркування. Арі ум.антами п иій весі упадать інші підола положення, до яких апелює оратор. ї'ооДса--- Де вчення про сукупність загадьолх ціедь, ідо лїллліяюлл аа ■ пекти розробки будь- якої тсаін.

■ ^; л}р;і._;'яі (саЄьїй) аргукїеніанГі од еаооіб злДглсу аргументів і теза.

Ц. флііДЛДД,:: - ДД ДД'ДДЛ Д Д ДДрДДЦ, ДДЛД- ДД:Л:^; Д;Л Лд ааеоДл чпразіюоа; одааоуал ла ипомово,

Д) лозоооау ндеїздкл паї цароол одааеДіа,лЛі еро.иоан;

І'Д і.'ОУУКТ’ДЛУ ОраїОрЛьЛО.І ГфОМЛаЛ,

ладдд ДДДЛДлл'З:ДД.

. ліллат, до >аелео л;;;л а лл,,ра а;р,

■ • лл.ллл'л. але аа; алг-ладлл;.!л; елраллал іаі ад’/Дл лділ>.

ІІДІДлДЇЇ ДЛДДДИЛДЛі ДЄ" ида.'іДДЛа>Д ОрііТЛДД ШД.лЛЄЛ;ДДаі Лі адди

едпіііігдда ДКДлДуіаДіО Д.Д2 ЛрД'іДДїа Л ауДЯДДріЯ': л а чужа;

И':и;;:а'КТіаД

ЛЗЛІа.

5. У риториці виділяють таку кількість типів підготовки

до промови:

A) три;

Б) чотири;

B) п’ять.

6. Зв’язок між топіквю й аргументацією полягає в тому, що: А) топіка — цс результат, а аргументація — це засіб;

Б) топіка — цс засіб, а аргументація — це рез- льтат.

7. Аргументація — це:

А) обгрунтування прийнятності, слушності певної тези;

Б) сукупність аргументів, що наводять на підтримку тези.

8. Структура аргументації складається з:

A) аргументів, тези, висновку;

Б) аргументів, тези, змісту;

B) аргументів, тези, форми.

9. В ораторській практиці емпіричною аргументацією є використання прикладів:

А) так;

Б) ні.

10. Видами аргументації залежно від способу обгрунтуван­ня с:

A) емпірична та теоретична;

Б) пряма та непряма;

B) симптоматична, причинна та аналогійна.

11. Видами аргументації залежно від форми (схеми) є:

A) емпірична та теоретична;

Б) пряма та непряма;

B) симптоматична, причинна та аналогійна.

12. Видами аргументації залежно від процедури обґрунту­вання є:

A) емпірична та теоретична;

Б) пряма та непряма;

B) симптоматична, причинна та аналогійна.

13. Причинна аргументація є подальшою розробкою топо- сів першої групи, що пов’язані з сутністю предмета промови:

А) так;

Б) ні.

14. Розділова аргументація — це різновид аргументації: А) прямої;

Б) ненрямої.

15. Найбільш сильним видом критики є:

A) критика аргументів;

Б) критика тези;

B) критика форми.

16. Аргументами ай гені («до суті справи») с:

A) аргументи до стосу;

Б) аргументи до логосу;

B) аргументи до пафосу.

17. Головними видами аргументів до етосу є:

A) аргумент до авторитету та аргумент до особи;

Б) аргумент до авторитету та аргумент до публіки;

B) аргумент до особи та аргумент до вигоди.

18. Аргумент до авторитету частіше використовується в: А) аргументації;

Б) критиці.

19. Аргумент до особи частіше використовується в:

А) аргументації;

Б) критиці.

20. Аргумент до вигоди — це різновид аргументів:

A) до стосу;

Б) до логосу;

B) до пафосу.

ЗАВДАННЯДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. З’ясуйте структуру, вид та прийоми аргументації/критики в наве­дених прикладах:

® Розсудливість й аналітичні здатності не можна розглядати виклю­чно як чоловічі якості. Якщо ми будемо їх приписувати виключно чо- кшікам, то, самі того не бажаючи, ми визнаємо, що чоловіки повинні,м;гпі переваги при вступі на роботу та просуванні по службі.

» Приріст знань людства подібний до кола, що розширюється. Чим ш чі.іпс довжина його окружності, тим більше у людства знань. Але при ці.ому збільшення довжини окружності означає, що у людства по мірі п|>ог|кч у чоіо знань все більшою г межа зіткнення з непі ігшим Оскі-

ІЕМк'МЦІЯ

льки Всесвіт безкінечний і нсви і і ипий, кількість відкритих проблем иауки має невпинно зростати. ього ис відбувається. Причина

зрозуміла: довжина окружності > п і пропорційна її радіусу, а шюща кола пропорційна його радіусу .іті. Таким чином, кілі.кісне по­

множення знань суттєво переьещч, плькіене помноження відкритих, проблем,

° Родкі Скит, член І {резидентської комісії з організованої злочинно­сті, заявив парламентському підкомітету. що, на його думку, існують вагомі підстави для примусового тестування на наркотики (федеральних службовців. Критик па зборах пі ікої пГ та поцікавився, чи готовий міс­ тер Отіт сам здати аналізи. Той;, що ні.

о Начальник тюрми: «Зараз < "і говорити про тс, що немає жод­ної різниці, працюєте ви в тюрмі чи на автомобільному заводі. Цс повна дурниця. Мені подобається працювати в тюрмі через ту дивну напругу, якою прок.икиуте всс тюремне життя. У тюрмі ис буває двох однакових, днів. Можете казати що завгодно про людей, з якими мені доводиться мати справу, але їх. ис молена назвати ні нудними, ні передбачуваними».

® Той. хто хоче досягти успіху, заздалегідь визначає свої задачі на наступний день. Він записує на папері в порядку важливості щонайме­нше шість значущих справ, які має викопати наступного дня. І з самого ранку він починає звірятися зі списком, викреслювати задачі, які вже були, виконані, додавати нові й переносити в список на наступний день то, то не вдалося завершити.

Що може трапитися, якщо ви вирушите за покупками еку

того, які вам. треб;.! купити? Ви побачите всі ці яскраві, розр ані

телебаченням товари, ніле попурі надзвичайних продуктів і ■ Ви

етнкпотеоя з. масо:;.: пропозицій, паї я'.'Л не розраховували, які нам не по­трібні й яких ви побажаєте.

" «Ну твого думку, у світі є тільки три нещастя: жити взимку в хо­лодному чокіспжаппу плітку носить, вузькі чоботи і почувати у кімнаті, де три'нпв дитина.., у іуннє немає пі першого, ні другого, пі третьої о. Оіукв, немає у мене нещастя» {І. С. Тургепєв. пГудіпв).

-■ «і Івнове члени Дивжавіпн Думи!

Слухаючи нарікання і зви;/вачеїшя проти уряду, що туї: лунали, я ЗаППТуіЯН: себе, ЧИ ПОВШІСС я, гелове уряду, йти шляхом словесної су­перечки. словесного двобою і давати тільки привід, для пои:х ніхяиов у той 'час, коли країна з напруженою увамио і вимушеним лотеенівчим

■ яки: від нас сірої ппвсякдеінчи роб-ять пппуовяп.н;і блиск якої може виявилися тільки з часом. < звичайно, не для порожньої суперечки, не 'ляоее побоювання товп, що уряд назвуть безмовним так само, як даром я:С нявкни: інки в коливний бум; епезвпіиокідвлеппм», впетупаїн я я

ЯВУ ЯВПУНЯЙМ, але ДЛЯ 'іОЯО, ЩОЧ ПОВТНМПО і ОЄООЛ.ЙВО ВЯЇСуВУТЯ. В ЧОМ’,

Саь-П; Урял, буде брати корівні ИВ'ВІЛС своєї діяльності, куди він іде- і куу.я ССДС: /ЛЯПНуУ (СтОЛПЧІВ:.у... А. Дрнууякп ВНСОЛОНВ.ЯКІ В ДлЯВКУЯПІя іїумі >м ямс опеуу ^: УС/ уяву у я.ужевіяе яв яилняп Чвеяя Дяуяпяяяої ДуіУЯ

® «Властивістю істин, їх сутністю є те, що їх підтверджують, пере­віряють. Підтвердження наших ідей завжди окупається. Наш обов’язок шукати істину випливає з нашого загального обов’язку робити те, що окупається. Тс цінне, що приносять з собою істинні ідеї, є єдиним під­ґрунтям, чому ми зобов’язані слідувати за ними» (В. Джеме. «Прагма­тизм»),

о «Проте цих заслуг навряд чи досить,.щоб виправдати величезний авторитет св. Томи. Його звертання до розуму по суті нещирі, бо ви­сновок, до якого треба дійти, задано наперед. Візьмімо, наприклад, тезу про нерозривність шлюбу. Її обґрунтовано тим, що батько потрібен для виховання дитини, оскільки: (а) він розумніший за матір; (б) він дуж­чий і може краще покарати дитину. Сучасний вихователь може запере­чити, що: (а) нема ніяких підстав уважати, ніби чоловіки загалом розу­мніші за жінок; (б) кари, для яких потрібна велика фізична сила, у вихованні не дуже й бажані. Він може піти далі й додати, що батьки в сучасному світі не беруть майже ніякої участі у вихованні. Але через це жоден послідовник Томи Аквінського не перестане вірити в дожиттєву моногамію, оскільки справжні підстави віри не ті, на які Тома посила­ється» (Б. Рассел. «Історія західної філософії»),

о «Того дня я обідав разом із приятелькою, яка зовсім недавно роз­лучилася з чоловіком, і вона сказала мені: «Тепер я маю свободу, про яку завжди мріяла!» Цс брехня. Ніхто не хоче такої свободи, кожному потрібна поруч близька людина, перед якою маєш обов’язки, з якою можна милуватися красою Женеви, розмовляти про кпити, інтерв’ю, фільми— або просто розділити 6у"''”'""~- коли два бутерброди нема па що купити. Краще з’їсти половиі;ох, ніж цілого та на самоті.

Краще, коня твоє зауваження про і) готичного собору переби­

ває чоловік, бо він спішить додому.. нтевізору мають показувати

важливий футбольний матч, або коли тебе гальмує дружина, що прики­піла до вітрини, — ніж коли перед тобою вся Женева й ніхто тобі не за-

і.ажае надивитися на неї досхочу.

Краще страждати від голоду, ніж ' зеті. Бо коли ти один —

:■ кажу про самотність, яку доводи' ти. а не вибрану свідо-

— то ніби перестаєш бути на і,у людського» (Косльо

^: «Заїр»),

о «Одноваріантннй тест (тобто один варіант для всіх абітурієнтів, можливо з пеевдоваріантами) чи багатоваріантний? Використання од-:інваріантного тесту має суттєвий недолік— недостатня надійність. В ■/мовах абсолютної секретності елю ^г фіг нукати тести, роздр\ нн л України -— це 500 тис. примірю т „ ’шакувати, доправити і < •■"а, сінтхропіііо в масштабах країна, ді тестування, здійсн _; а:оку. Хоч організація едпогаріаатного тестування досить Сг,да^,.и..,,

..... ін/ксрнетовують протягом багатьох років у СІНА (з їх 3 мли. абі-

і дігагівф Китаї (з 15 мли. абітурієнтів), Польщі, Великобританії, Росії, наметані та багатьох, інших країнах. Одноваріантпий тест успішно.< - -оаано а Україні (щоправда, па дуже малій вибірці, яка становила у

2005 році 8 756 осіб). На користь єдиного тесту говорять лише дві його характеристики, але кожна з них окремо переважує всі його недоліки: абітурієнти перебувають в абсолютно однакових умовах (у протилеж­ному випадку абітурієнт, якщо його варіант тесту виявився складні­шим, може звернутися з позовом до суду); один тест можна зробити практично бездоганним із погляду його валідності, складності, розділь­ної здатності, що забезпечує якнайточніше визначення рейтингу кожно­го абітурієнта.

Українська модель ЗТ («зовнішнє тестування». — Лет.) передбачає використання одноваріаіггаого тесту з псевдоваріантами, за яким абіту­рієнтів усієї країни тестують синхронно» (С. Раков. «Тестування випуск­ників 2006 року»),

2. Продумайте ораторські промови, які б розкривали геми:

A) «Сім’я чи кар’єра?»;

Б) «Палке кохання — це запорука чи перешкода щастя в шлюбі?»;

B) «Дача: чудовий відпочинок чи валіза без ручки?»;

Г) «Епідемія детективу в літературі»;

Д) «Для чого вивчати історію (чи іншу дисципліну)?»;

Е) «Вільне відвідування лекцій»;

Є) «Навіщо потрібні дипломи?».

3. Виберіть тему та підберіть матеріал для ораторської промови з огляду на ту аудиторію, в якій Ви будете виступати.

?Г< ДИСПОЗИЦІЯ

Диспозиція(від лат. «сіізрозіїіо» — «розташування») — це розділ риторики, який вивчає структуру ораторської промови.

На цьому етапі оратор повинен організувати матеріал, винайдений у процесі інвенції, тобто розчленувати його та забез­печити певну послідовність у промові. Характерною рисою будь- якого мовлення є лінійність, тому оратору і потрібно так розта­шувати попередньо відібраний матеріал.

Якщо на етапі інвенції головним було визначення стратегії, то «а наступних етапах, починаючи з диспозиції, головним є визна­чення тактики. Вона передбачає систему дій для ефективної реа­лізації стратегії. На етапі диспозиції тактика полягає в тому, щоб структурувати матеріал та забезпечити зв’язок між окремими по­ложеннями ораторської промови. У результаті промова представ­лятиме собою єдине ціле.

Ще в класичній риториці існувало чимало поглядів щодо кіль­кості необхідних частин ораторської промови. Деякі теоретики вказували на чотири обов’язкові частини (Наприклад: Арісто- тель, Ісократ), інші — па сім тощо.

На сьогоднішній день оптимальною вважається така структу­ра промови:

1. Вступ.

2. Головна частина.

3. Завершення.

Окремі частини промови та положення в межах самих частин мають бути пов’язані між собою. Тобто промова повинна мати так звану блочну структур)/, в якій між блоками існує певний вза­ємозв’язок, а не просте нагромадження матеріалу. Зв’язок дося­гається завдяки використанню спеціальних слів чи словосполу­чень, які й забезпечують перехід. Ці «слова-перехідники» можна поділити на такі групи:

® заперечувальні;

® підтверджу вальні;

г. дальні.

Дата добавления: 2014-10-31