Тема лекції: Аналіз собівартості продукції

Тема: Аналіз витрат на виробництво продукції

1. Завдання і джерела інформації для аналізу витрат

2. Методика аналізу собівартості продукції

1. Завдання і джерела інформації для аналізу витрат

Основна мета аналізу собівартості продукції – знаходження шляхів і джерел зниження собівартості продукції та збільшення прибутку.

Завдання аналізу собівартості продукції:

- оцінка виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

- виявлення впливу факторів,що впливають на собівартість продукції;

- виявлення резервів зниження затрат і економного використання коштів;

- визначення темпів змін витрат у розрізі статей,а також за окремими видами і групами продукції за кількароків;

- розробка пропозицій по мобілізації резервів з метою зниження собівартості продукції і збільшення рентабельності виробництва;

- перевірка обґрунтованості прийнятих рішень щодо собівартості.

Для проведення аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво формується інформаційна база на основі планової собівартості продукції; нормативів споживання матеріальних і трудових ресурсів; цін на ресурси і продукцію; первинні документи (реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів); рахунки бухгалтерського обліку; статистична звітність ф. № 5-с "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)"; фінансова звітність ф. № 2 "Звіт про фінансові результати"; форма 1-ПВ «Звіт з праці», матеріали ревізій, спеціальних обстежень та ін.

2. Методика аналізу собівартості продукції

В системі показників, які характеризують ефективність виробництва і посилення його інтенсифікації, одне із провідних місць належить собівартості продукції.

Собівартість є вартісна категорія, яка в грошовій формі відображає витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Зниження собівартості продукції, при інших рівних умовах, сприяє збільшенню прибутку, а отже, підвищенню ефективності виробництва. Це досягається шляхом економії затрат праці, матеріалів, сировини, енергетичних ресурсів, кращого використання обладнання і потужності, зростання обсягу виробництва, скорочення різних втрат, ліквідації непродуктивних витрат.

В ринковій економіці, де ціни формуються під впливом гострої конкурентної боротьби, із сукупності факторів, що визначають конкурентоспроможність підприємства, чільне місце належить витратам на виробництво. Зниження витрат в таких умовах стає ледь не головним джерелом збільшенням прибутку.

Розрізняють індивідуальну собівартість – затрати на виробництво тільки одного виробу; загальну (повну) собівартість всієї виготовленої продукції — загальну суму затрат, що приходиться на виготовлення продукції певного обсягу і складу; середня собівартість, яка визначається діленням загальної суми затрат на кількість одиниць однорідної продукції.

За обсягом затрат, що входять в собівартість продукції, остання ділиться на виробничу, яка включає витрати, що пов'язані тільки з виробництвом продукції, і повну, що складається із витрат на виробництво і позавиробничі витрати, які пов'язані з реалізацією продукції (витрати на збут).

Визначення величини затрат на одиницю продукції (робіт, послуг) називається калькуляцією собівартості.

В залежності від призначення розрізняють планову, нормативну та фактичну(звітну) собівартість продукції.

Планова собівартість — це завдання для досягнення певного рівня собівартості продукції, що визначається на основі передових норм і нормативів використання засобів виробництва і витрат праці.

Нормативна собівартість – відображає рівень витрат на виріб, що визначається діючими на певну дату технічними нормами і нормативами використання засобів виробництва і робочого часу.

Фактична (звітна) собівартість – це рівень собівартості продукції, обчисленої на основі фактичних витрат на виробництво за певний період, з урахуванням фактичних умов виробництва, що склалися.

Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є:

— обґрунтованість планових завдань із собівартості продукції;

— загальна оцінка виконання завдань зі зниження собівартості продукції;

— виявлення і дослідження причин відхилень від планового завдання;

— вивчення структури і динаміки витрат за елементами і калькуляційними статтями;

— оцінка впливу окремих факторів на рівень собівартості продукції;

— виявлення і мобілізація резервів зниження собівартості продукції.

Залежно від поставлених завдань випливають різні напрямки аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво:

— узагальнюючий аналіз собівартості продукції;

— аналіз собівартості окремих видів продукції (калькуляцій);

— аналіз витрат на одну гривню продукції;

— аналіз прямих матеріальних і трудових витрат;

— аналіз комплексних витрат;

— аналіз накладних витрат.

Найважливіший узагальнюючий показник – витрати на одиницю товарної продукції – визначається як відношення повної собівартості продукції до її вартості в оптових цінах. Його застосування в аналізі і плануванні дає можливість забезпечити постійний контроль за змінами собівартості навіть при структурі випуску продукції, що змінюється.

Послідовність проведення аналізу собівартості продукції за етапами така:

— витрати на одиницю товарної продукції;

— собівартість товарної і реалізованої продукції;

— вартість виготовлення окремих позицій випуску товарів.

Спочатку оцінюють динаміку першого показника (напрям, розмір, темп), після чого розраховують вплив окремих чинників на відхилення від базисного рівня.

Фактичні витрати на одиницю товарної продукції відхиляються від витрат минулого періоду під впливом таких чинників:

— структурних змін у загальному обсязі випуску продукції;

— динаміки рівнів собівартості окремих найменувань виробів;

— коливання оптових цін на ринку даних товарів.

Метою аналізу витрат на виробництво за окремими статтями є розрахунок місткості окремих статей витрат на виробництво в обсязі вартості товарної продукції, виявлення закономірностей її динаміки та визначення впливу певних факторів на зміст цієї динаміки. Аналіз проводиться в такій послідовності:

1) Визначається абсолютне відхилення витрат за статтею за формулою:

Абсолютне відхилення

=

Фактична собівартість звітного періоду (сума витрат за стіттею)

–

Фактична собівартість базового періоду (сума витрат за статтею)

2) Визначається питома вага статті у структурі вартості продукції за формулою:

Питома вага	=	Фактична сума витрат за статтею	х	100 %
^_______________________________________________________________
Повна фактична собівартість товарної продукції

3) Визначається скоригований показник:

Скоригований показник витрат за статтею	=	Загальна сума витрат звітного періоду	х	Питома вага статті базового періоду
^___________________________________________________________________________
100

4) Визначаємо абсолютну економія (–) або перевитрати (+) за статтею витрат:

Абсолютна економія (–) або перевитрата (+)

=

Фактична сума витрат за статтею звітного періоду

–

Скоригований показник

Література:

1. Економічний аналіз: Навч. посіб./Колектив авторів під керівництвом акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – 2-ге вид. – К.: КНЕУ, 2003. с. 460-484.

2. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. – 4-те вид., переробл. і допов. – К.: Знання, 2004. с. 76-91.

3. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навч. посібник. — 3-є вид., випр. і доп. — Львів: Магнолія плюс, 2005. с. 165-189.

Дата добавления: 2014-10-31