Тема 1. Основні поняття про державу

Розділ 1. Основи теорії держави та права

1. Походження і сутність держави.

2. Форма держави.

3. Функції держави та правові форми їх здійснення.

4. Правова держава та її ознаки.

5. Умови існування і напрями побудови правової держави в Україні.

1. Формування держави у кожного народу відбувалося різними шляхами. Це обумовило різні точки зору в поясненні причин виникнення держави. Відома велика кількість теорій походження держави. До них відносяться:

1) теологічна теорія стверджує, що процес виникнення і розвитку держави аналогічний процесу створення Богом світу. Зародилася ця теорія в стародавній Іудеї, а своє оформлення знайшла в працях Тертулліана, Аврелія Августина (видатного діяча християнської церкви, єпископа Північної Африки) та видатного вченого-богослова Фоми Аквінського;

2) патріархальна - заснована на поясненні походження держави і права природним рухом суспільного розвитку, закономірним об'єднанням людських співтовариств у більш великі структури (сім'я - рід - плем'я - держава). Представниками теорії були Арістотель, Фільмер, Михайловський, Меном, Мердок та ін.;

3) договірна -розглядає державу як результат об'єднання людей на добровільній основі (договорі). Виникла у Стародавній Греції, а пізніше була сформована й обґрунтована у працях: Г. Греція, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Д. Локка, Т. Гоббса, Д. Дідро, О. Радищева;

4) теорія насильства виходить з того, що основні причини походження держави і права лежать у завоюванні однієї частини суспільства іншою, у встановленні влади завойовників над переможеними, що держава і право створюються завойовниками з метою підтримки і зміцнення свого панування над переможеними. Представники - К. Каутський, Є. Дюрінг, Л.Гумплович та ін.

5) органічна теорія проводить аналогію між біологічним організмом та людським суспільством. Подібно до живого організму, держава має внутрішні та зовнішні органи, вона народжується, розвивається, старіє та вмирає. Її представником був Г. Спенсер, хоч ідеї співставлення держави і людського організму розвивав ще древньогрецький філософ Платон;

6) теорія географічного детермінізму вважала вирішальними чинниками у виникненні держави кліматичні умови, ландшафт, природні ресурси. Представники - Е. Хантингтон, Л. Мечников;

7) психологічна - виникнення держави та права пояснює виявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, усвідомленням залежності від еліти первісного суспільства, справедливості певних варіантів дії та відносин. Представники теорії: Л.І. Петражицький, Г. Тард, Д. Фрезер;

8) класово-економічна (марксистська) теорія -набула найбільшого поширення у XX ст.. Її автори - К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін. Згідно з нею держава та право є важливим об'єктивно закономірним надбанням людської цивілізації. Вони виникли внаслідок економічного розвитку суспільства у лоні первіснообщин­ного ладу, його норм моралі, звичаїв і традицій.

Держава з’явилася як наслідок розколу суспільства на антагоністичні класи, який був результатом розподілу праці і виникнення приватної власності. По суті, держава виділя­ється насамперед класовим походженням, своєю здатністю висту­пати як інструмент насильства і покори в руках економічно пануючого класу;

9) іригаційна теорія та інші.

Сучасне трактування причин появи держави спирається на досягнення історичної, археологічної, етнографічної та інших наук і отримало назву потестарної або кризової теорії. Згідно з даною теорією держава виникла на Сході. Відповідно до потестарної теорії людське суспільство пройшло два етапи свого первісного існування - етап привласнюючої економіки та етап виробляючої економіки. На першому етапі люди жили родовою общиною, а головною була ознака егалітарності (повної дійсної рівності) членів общини в соціальному значенні. Цьому суспільству були властиві владні інструменти (влада ватажка, ради старійшин), які були виборними, а шлях до лідерства визначався авторитетом, особистими якостями того або іншого члена общини. Загалом же всі питання життя родової общини вирішувалися її членами спільно.

Перехід до етапу виробляючої економіки був зумовлений переважно чинниками екологічного характеру (зміна клімату, зникнення багатьох рослин і тварин). Він змінив спосіб життя общини: з'явилися нові управлінські функції, відбулося становлення нового типу трудової діяльності. Лідер в общині розподіляв виробничий продукт, контролював і регулював весь процес виробництва, а згодом він відривався від основної маси общини і внаслідок свого становища отримував можливість привласнювати собі додатковий продукт й згодом ставав власником. Поступово матеріальні цінності нагромаджувалися у керівників, відбувалося розшарування суспільства, якісна зміна його соціальної структури, затверджується нова організація його життя - зароджувалася держава.

Держава є складним явищем. Спроби дати її визначення, що робилися вченими, політичними діячами, мислителями, зводилися, головним чином, до перелічення найбільш значущих її ознак. Вважається, що термін "держава", під яким розумілася певна політична організація суспільства, увійшов до наукового обігу в часи Н. Макіавеллі (XVI ст.).

Юридичний підхід до визначення цього терміну дозволяє виокремити наступні ознаки держави, які можна віднести до загальновизнаних:

1) наявність публічної (політичної) влади, що має в своєму розпорядженні спеціальний апарат управління та примушення;

2) територіальна організація населення;

3) державний суверенітет;

4) всеосяжний, загальнообов'язковий характер актів, що видаються державою;

5) оподаткування і стягування податків.

З урахуванням указаних ознак державу можна визначити як організацію публічної влади суспільства, що володіє апаратом управління та примушення, за допомогою якого забезпечується функціонування суспільства.

Держава - це універсальна політична форма організації суверенної влади домінуючої частини населення, яка харак­теризується реалізацією своїх повноважень на певній тери­торії через систему спеціально створених органів управління, за допомогою якої здійснюється політичне, економічне, ідеоло­гічне керівництво суспільством, а також управління загально­суспільними справами. Тобто це така політична організація суверенної публічної влади, яка виділилася із суспільства й обумовлена соціально-економічним устроєм, традиціями полі­тичного життя, політичною і духовною культурою.

Сутність держави - те головне, що визначає її зміст, цілі, функціонування, іншими словами, розкриває соціальне призначення.

Для підтримки нормальної життєдіяльності суспільства, вирішення завдань та виконання функцій держави необхідна налагоджена робота її механізму. Механізм держави складається за державних:

1) підприємств;

2) установ;

3) органів.

Усі державні органи разом узяті утворюють державний апарат, який є складовою частиною механізму держави.

Державні підприємства - це господарюючі суб'єкти, діяльність яких пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг, тобто задоволенням потреб населення.

Державними установами - є організації, зайняті в соціально-культурній сфері: в медицині, науці, освіті, культурі.

Державні органи - це організації або посадові особи, які наділені певними повноваженнями та діють в жорстких окреслених рамках.

Для органів держави характерні наступні ознаки якими вони відрізняються від інших органів, наприклад, суспільних або профспілкових:

1) правова основа діяльності, тобто організація, структура, функції, завдання, цілі, компетенція державних органів встановлюються чинним законодавством;

2) наявність владних повноважень, зокрема можливість застосування у необхідних випадках примушення;

3) дія від імені держави;

4) видання обов'язкових для виконання актів (нормативно-правових і правозастосовних) у межах закріпленої за ними компетенції;

5) робота в державних органах є для державних службовців професією, тобто роботою на професійній основі.

Усі державні органи розрізнюються за класифікаційними ознаками. Частіше органи держави класифікуються на основі принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Розподіл єдиної державної влади на три гілки відноситься до найважливіших принципів організації і діяльності державних органів. Вчення про розподіл влади має давню історію, але воно отримало найбільш закінчений і аргументований вигляд завдяки поглядам французького юриста та політичного мислителя Ш. Монтеск’є. Згідно з його висновками, основною метою розподілу влади є усунення зловживання державною владою. Мислитель вважав, що повинно бути не тільки чітко окреслено коло повноважень і сфери діяльності кожної з гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової, але й передбачені юридичні засоби стримування влад. Принцип розподілу влади виходить з того, що сама вона неподільна, а повинні розрізнюватися її гілки, що виражається в диференціації повноважень гілок влади.

2. Форма держави - це спосіб організації державної влади, взаємопов'язаної з основними - істотними ознаками держави як особливої політичної, структурної і територіальної організації суспільства. У юридичній науці традиційно в формі держави прийнято виділяти три взаємопов'язаних блоки: форма правління, форма територіального (державного) устрою і політичний режим. Сукупність цих трьох елементів розкриває форму держави.

Під формою правління розуміють порядок утворення і організацію верховної державної влади. Розрізняють монархічну і республіканську форму правління.

Монархія (з грец. – єдиновладдя, єдинодержавність) – це форма правління, при якій верховна державна влада повністю або частково зосереджена в руках одноособового глави держави – монарха (короля, шаху, імператора, фараона, султана тощо), який успадковує її як представник правлячої династії і здійснює довічно, виконуючи і функції глави держави, і функції глави виконавчої влади, контролюючи правосуддя і правління на місцях.

Монархія є найстародавнішою формою правління, яка існувала протягом багатьох століть. Тому все різноманіття існуючих монархій неможливе охопити єдиною формулою, визначенням. Дане визначення монархії характеризує самі загальні, типові, частіше всього ознаки монархії, що зустрічаються.

Основні ознаки монархії:

1) безстрокове (довічне) користування владою;

2) успадкування трону або зайняття його на праві родинності;

3) представництво у зовнішніх стосунках не за дорученням, а за власним бажанням;

4) безвідповідальність глави держави (за винятком Швеції, де монарх несе відповідальність у цивільних справах).

Монархія буває: абсолютна (Саудівська Аравія, Бахрейн) і конституційна (Іспанія, Швеція, Японія).

Конституційна монархія в свою чергу поділяється на дуалістичну і парламентарну.

Республіка - така форма правління, за якою верховна державна влада здійснюється виборними на певний строк органами влади. Специфічні риси, які властиві цій формі державного правління:

1) колективне правління;

2) відносини будуються за принципом розподілу влади (парламент ухвалює закони, уряд і його органи виконують їх, судові органи здійснюють контроль за виконанням законів та притягують до відповідальності за їх порушення);

3) усі вищі органи державної влади обираються народом або формуються загальнонаціональною представницькою установою;

4) органи державної влади обираються на певний строк;

5) принцип відповідальності.

Республіки бувають: президентські, парламентські і республіки так званої змішаної форми правління.

Президентська республіка - це форма правління, при якій президент або суміщає повноваження глави держави та глави уряду в одній особі (Аргентина, Бразилія, Мексика, США), або безпосередньо бере участь у формуванні уряду й призначає його склад. Головними ознаками президентської республіки є: 1) дотримання формальних вимог жорстокого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних виборах; 3) поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженої участі парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду (кабінету) перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами членів уряду, які б і несли за них відповідальність.

Парламентарна - це форма правління, за якої вищу дер­жавну владу здійснює парламент, перед котрим уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність. Президент не може впливати на склад і політику уряду, який формує тільки парламент і який підзвітний лише йому (Австрія, Індія, Італія, Туреччина, ФРН).

Напівпрезидентська або змішана - характеризується поєднанням ознак парламентарної і президентської рес­публік. Як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. Іноді він наділений значними повноваженнями в сфері виконавчої влади або навіть фактично очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб’єктами виконавчої влади є прем’єр-міністр і уряд в цілому, які несуть політичну відповідальність перед колегіальним представницьким органом. Сутність тієї чи іншої змішаної форми правління визначається не арифметичними підрахунками якостей, що відрізняють її від інших сучасних форм. Насамперед слід зазначити, що змішану республіканську форму державного правління характеризує дуалізм виконавчої влади. Він позначає взаємовідносини між президентом, урядом і його главою, як реальними носіями виконавчої влади. При цьому головні повноваження відповідного характеру можуть бути сконцентровані у президента або в уряду та його глави (Польша, Україна, Франція).

Форма державного устрою є адміністративно-територіальною і національно-державною організацією державної влади, що розкриває взаємовідносини між окремими частинами держави, зокрема, між центральними та місцевими органами. Основними видами державного устрою є: унітарна (проста) держава, федеративна держава і конфедерація.

Унітарна держава - єдине, суцільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підпорядковуються центральним органам влади і не мають ознаки державного суверенітету. До унітарних держав можна віднести: Великобританію, Нідерланди, Україну, Швецію, Японію.

Федерація - ця єдина держава, яка складається з кількох державних утворень, що об'єдналися для вирішення центральною владою загальних для всіх членів федерації завдань. До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів: в РФ - 89, США - 50, Індії – 25, Канаді - 10, Австрії - 9, Бельгії - 3 тощо.

Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для захисту їх спільних інтересів. Така форма союзу держав, які зберігають суверенітет практично в повному обсязі, порівняно рідко зустрічалася в історії (Австро-Угорщина до 1918 р., США з 1781 до 1789 р., Швейцарія з 1815 до 1848 р. і та ін.).

Політичний режим - це сукупність прийомів, способів і засобів, за допомогою яких реалізується державна влада. Розрізняють два основних види політичного режиму: антидемократичний (диктатура) і демократичний.

Антидемократичний режим характеризується позбавленням населення можливості у здійсненні державної влади, недотриманням основних прав людини, верховенством держави над правом; підконтрольністю всіх сфер суспіль­ства державі та її мілітаризації.

Диктатура - це правління особи або групи осіб, які привласнюють і монополізують владу в певній державі, використовуючи її без обмеження. Диктатура складається з двох різновидів: тоталітарного та авторитарного режимів.

Тоталітарний - це політичний режим, заснований на прагненні керівництва країни підпорядкувати спосіб життя людей єдиній, неподільно пануючій ідеї та організувати політичну систему влади так, щоб вона допомагала реалізації цієї ідеї.

Авторитаризм - це політичний режим, заснований на особистій або класовій диктатурі, державна влада сконцентрована в руках однієї людини (групи осіб) або в одному державному органі, при зниженні ролі інших (передусім представницьких) інститутів держави.

Демократичний режим - це форма правління, яка заснована на можливості управління справами суспільства і держави шляхом прямого або опосередкованого волевиявлення народу. Демократичний режим є одним з різновидів ліберального режиму, під яким розуміють політичні методи і засоби здійснення влади, засновані на системі найбільш демократичних і гуманістичних принципів.

Основні риси демократичного режиму: джерелом влади визнають народ; участь народу в управ­лінні справами держави; наявність правових конструкцій, які забезпечують ефективний контроль суспільства за діяль­ністю державного апарату; високий ступінь політичної свободи; усі громадяни рівні перед законом; демократизм і незалежність правосуддя,пріоритет методівпереконання над методами примусу; гарантованість та забезпечення конституційнихправ і свободгромадян; розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову, профе­сіоналізм публічної влади; проведення виборів лише на демократичних та альтерна­тивних засадах; чітка структурна організація громадянського суспільства; реальна політична та ідеологічна багатоманітність.

3. Під функціями держави прийнято розуміти основні напрями її діяльності, в яких виражається сутність і соціальне призначення, цілі і завдання держави по управлінню суспільством. Функції показують, що робить держава, чим займаються її органи, які питання вони вирішують.

Кожна функція має певний зміст, що передбачає діяльність держави в конкретній сфері суспільного життя. Формування функцій відбувається в процесі становлення, зміцнення і розвитку держави: послідовність їх виникнення залежить від черговості завдань, які постають перед суспільством в його історичному розвитку, цілей, які воно переслідує. Ці завдання й цілі не можуть бути довільними, а залежать від реальних умов, в яких існує суспільство, зокрема й від економічних можливостей, потреб та інтересів населення, його етичного й культурного рівня, національного складу, науково-технічного прогресу і багатьох інших чинників.

Функції держави класифікують за різними ознаками:

- за соціальним значенням державної діяльності: основні (безпосередньо характеризують соціальну сутність і призначення держави); неосновні (не розкривають безпосередньо соціальної сут­ності держави);

- за територіальною спрямованістю: внутрішні й зовнішні;

- з а методом впливу на суспільні відносини: управлінсько-забезпечувальні та охоронні;

- з а сферою суспільного життя: гуманітарні, економічні, політичні, соціальні;

- з а принципом розподілу влади: законодавча, управлінська та правоохоронна;

- з а часом виконання: постійні (здійснюються протягом усього часу існування даної держави); тимчасові (діють лише певний час існування держави. Наприклад, під час стихійного лиха, війни).

Функції держави здійснюються в певних правових формах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (характером і юридичними наслідками) діяльність державних органів, пов'язана в основному з виданням юридичних актів. До правових форм реалізації права відносяться правотворча та правозастосовна діяльність.

Правотворча діяльність - форма здійснення функцій держави шляхом розробки й прийняття нормативних актів, видання або санкціонування, зміни або скасування юридичних норм.

Правозастосовна діяльність - це діяльність державних органів щодо виконання законів і підзаконних нормативних актів через видання актів застосування права. У правозастосовній діяльності виділяють оперативно-виконавчу (виконавчо-розпорядча робота державних органів, пов'язана з повсякденним вирішенням різнобічних питань управління справами суспільства шляхом видання індивідуально-правових актів, що є основою для виникнення, зміни або припинення правовідносин) і правоохоронну (форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпеченню покладених на них юридичних обов'язків).

4. Ідеї про правову державу отримали свій розвиток ще з давніх часів. Ідею єдності влади і права, справедливих законів, панування права і законності розвивали ще древні мислителі: Аристотель, Платон, Солон. Великий внесок у розробку теорії про правову державу зробили Г. Гегель, Д. Локк, І. Кант. Серед російських державознавців відомі А.С.Алексєєв, В.М. Гессен, Б.А. Кистяківський.

Їх теоретичні розробки дозволили юридичній науці сформулювати ознаки правової держави, або критерії, яким повинна відповідати держава, що претендує називатися правовою.

Створення юридично завершеного поняття «правова держава» пов'язують з ім'ям Рудольфа фон Моля, який ввів його в загальний державно-правовий і політичний побут. В 1829 р. він дав визначення правової держави як конституційної держави, яка повинна ґрунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на забезпеченні судового захисту особи.

Сучасне поняття правової держави включає також соціальну спрямованість всієї діяльності держави. Правова держава формується разом з громадським суспільством – суспільством рівних громадян, що усвідомлюють і визнають загальнолюдські цінності. Правова держава – це держава, яка знаходиться у підпорядкуванні громадян і суспільства в цілому і є виконавцем їх волі, вираженої в праві.

Таким чином, правова держава – політико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо.

Це держава, в якій панує закон, щодо якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії та громадські організації, посадові особи і окремі громадяни.

Цей час виділяють наступні ознаки правової держави:

1) панування права в суспільному і політичному житті;

2) принцип розподілу влади;

3) непорушність прав і свобод особи, їх гарантованість і реальність здійснення;

4) встановлення взаємних прав, обов'язків і відповідальності держави і її громадян.

5) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції і законах, їх фактичне забезпечення;

6) врегулювання взаємовідносин між особою і державою на основі дозволу особі робити все, що прямо не заборонене законом, а державним органам – тільки те, що прямо передбачено законом;

7) верховенства громадянського суспільства над державою і її апаратом.

Вищеназваний перелік ознак правової держави не є вичерпним, існують і інші ознаки-принципи правової держави.

Панування права передбачає правову організацію державної влади, тобто створення і формування всіх державних структур тільки на основі законів; правовий характер законів, що приймаються, які за своїм змістом повинні бути справедливими, засновуватися на природних, невід'ємних правах і свободах людини; пов'язаність держави нею ж створеними законами; самообмеження держави законом; встановлення меж для діяльності держави та її органів; верховенство конституційного закону в системі нормативних правових актів держави; пряма дія конституційних норм.

Принцип розподілу влади передбачає відносно самостійне існування і функціонування трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, кожна з яких є своєрідною противагою іншим. Цей принцип означає, що всі суперечності та конфлікти між гілками влади вирішуються правовим шляхом.

Непорушність і гарантованість прав і свобод особи означає, що правова держава може вважатися такою лише у випадку, якщо вона встановлює, закріплює і реально забезпечує рівність усіх людей як суб'єктів правового спілкування, рівність всіх перед законом. Люди повинні мати однакові правосуб’єктність, можливості для досягнення будь-яких цілей, що не суперечать закону, або набуття будь-яких прав. Крім того, держава повинна не тільки визнавати, але й гарантувати повний набір прав і свобод, що визнаються світовою спільнотою як природні права людини, тобто такі що належать їй від природи, від народження. До таких прав належать: право на життя, на людську гідність, недоторканість особи, житла, свободу пересування, свободу совісті та ін. Держава також покликана захищати кожного від свавілля влади та посадових осіб.

Взаємна відповідальність особи і держави виявляється в тому, що у своїх взаємовідносинах особа та держава виступають рівними партнерами і володіють взаємними правами і обов'язками. Держава має право не тільки вимагати від особи виконання встановлених законом обов'язків, але й сама має перед особою певні обов'язки. Отже, особа може вимагати від держави реальності закріплених прав і свобод, захисту їх від порушень. Такі можливості надає судовий порядок оскарження дій та рішень, а також акти державних органів і посадових осіб, якими були порушені права і свободи громадян.

Із названих ознак правової держави провідною є ознака панування права. Без нього не можлива нормальна життєдіяльність суспільства.

Важливою умовою формування правової держави є висока правова культура суспільства, затвердження в ньому верховенства загальнолюдських цінностей, клімату дотримання і підтримки демократичних традицій.

5. Втілення в життя ідей, принципів, функцій правової держави, побудова її в Україні можливі тільки за реалізації низки найважливіших умов, необхідних для її існування. До них належать економічні, політичні, а також державно-правові умови.

Правова держава є продуктом громадянського суспільства, а його економічною основою є ринкова економіка, соціальною базою - громадяни-власники. Тому основною економічною умовою існування правової держави є створення в країні громадянського суспільства, ринкової економіки, заснованої на приватній власності, і виникнення, так званого, середнього класу: громадян-власників.

Основною політичною умовою існування правової держави є наявність у країні багатопартійної політичної системи. Провідним напрямом реалізації політичних умов існування правової держави є становлення в Україні сильних політичних партій парламентського типу.

Державно-правові умови існування правової держави включають реформу органів державної влади та чинного законодавства.

Реформа державних органів повинна полягати в реалізації принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, створенні надійного механізму стримувань і противаг, балансу з метою забезпечення верховенства права над державою.

Жодне завдання в галузі економіки, політики, культури не може бути вирішене без міцної правової бази, без опори на закон. Важливу роль в існуванні правової держави відіграє створення ефективно діючої судової влади, яка повинна бути основним засобом забезпечення верховенства права над державними органами, вирішення конфліктів між законодавчою і виконавчою владами, встановлення рівноваги між ними, забезпечення дотримання принципу правової держави. Це основне завдання Конституційного Суду.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки важливу роль відіграє вдосконалення державного, адміністративного, фінансового, господарського, цивільного та інших галузей законодавства та створення необхідних правових умов для підприємницької діяльності.

Початок процесу формування правової держави в Укра­їні можна пов'язати з реформуванням системи власності; утворенням ринкової економіки; фактом створення Конституційного Суду; поступовим узгодженням українського законодавства з міжнародними правовими стан­дартами; поступовим закріпленням прав людини і запров­адженням юридичного механізму, що гарантує їх реалізацію.

Подальша розбудова правової держави в Україні вимагає оптимального, високоефективного розвитку існуючого сус­пільства, держави й особи. Найважливішим компонентом у цьому процесі є формування громадянського суспільства. Без такого соціального інституту не може бути збудована правова держава.

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Проаналізувавши Конституцію України, можна зробити висновок про те, що Україна є правовою державою, оскільки більшість ознак правової держави закріплена в ній (наприклад, в статті 1 закріплено, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; в статті 3 закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека признаються в Україні найвищою соціальною цінністю; в статті 6 – державна влада в Україні здійснюється на принципах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; в статті 8 закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права тощо).

Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечені гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави і особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонене законом, а державних і самоврядних органів і посадовців – тільки те, що передбачено їх компетенцією?

Слід також констатувати, що в Україні не в повному об'ємі вирішені питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядку і дисципліни.

У зв'язку з вищесказаним, можно говорити про те, що в Україні необхідно формувати правову державу. До основних напрямів формування правової держави слід віднести:

1) необхідність зв'язати правом діяльність держави і її органів;

2) формування правового механізму, за допомогою якого можна б було подолати відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої і представницької форм демократії;

3) забезпечення чіткої роботи законодавчої влади на основі Конституції України і конституційних законів;

4) створення системи незалежних судів і інших ланок судової системи України. Поки що в нашій державі в повному об'ємі не створена судова система, передбачена Конституцією України;

5) формування у людей нової правової свідомості, високого рівня правової культури, знань щодо життєво необхідних законів і вміння використовувати ці закони у повсякденному житті.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть причини походження держави.

2. Що таке держава і в чому полягає її сутність?

3. Які види державного устрою вам відомі?

4. Охарактеризуйте види державного правління.

5. В чому полягає сутність політичного режиму і які види він має?

6. Охарактеризуйте функції держави і форми їх здійснення.

7. Дайте поняття правової держави і назвіть її основні ознаки.

Дата добавления: 2014-10-31