Тема 5. Правове регулювання створення і діяльності

Право приватної власності передбачає наділення власника юридично забезпеченою можливістю здійснювати у встановлених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження приналежним йому майном.

У даний час правове регулювання права приватної власності здійснюється на підставі Цивільного Кодексу України, Земельного Кодексу України та інших законів.

Відповідно до ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності фізичних і юридичних осіб, не є обмеженим. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної і юридичної особи.

Необхідними економіко-правовими ознаками для визначення сутності приватної власності є: її об'єктний і суб'єктний склад; обсяг правомочностей власника; характер співіснування приватної власності з іншими її формами.

Об'єктамиправаприватноївласностіє: житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Відповідно до ЦК України (ст. 325) суб'єктами права приватної власності можуть бути і юридичні особи.

Важливе значення має встановлення в законодавстві про власність принципу рівності всіх суб'єктів права приватної власності. Це, однак, не виключає встановлення можливих обмежень у придбанні окремими суб'єктами деяких видів майна чи його використання.

Іншою ознакою, що характеризує сутність права власності в будь-якому суспільстві, є ступінь свободи власника в здійсненні права власності.

У ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону.

В об'єктивному значенні право приватної власності - це сукупність правових норм, що встановлюють і охороняють належність визначеним суб'єктам майна споживчого і фінансово-виробничого призначення та забезпечують власникам здійснення права володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном на свій розсуд, використовувати його для будь-яких цілей, якщо інше не передбачено законом.

Право приватної власності в суб'єктивному значенні - це передбачене і гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування і розпорядження приналежним йому майном на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Кожна держава має право визначити об'єкти, які не повинні перебувати у власності тих чи інших суб'єктів правовідносин або мають набуватися з додержанням спеціальних правил. До таких об'єктів відносяться:

1) зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини і засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали й обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні засоби;

5) протиградові установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності);

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, які застосовують правоохоронні органи, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Також не можуть перебувати у власності окремих громадян об'єкти права виключної власності народу України.

4. У державній власності знаходиться майно, зокрема і грошові кошти, яке належить державі.

Суб'єктом права державної власності виступає держава Україна. Від імені й на користь держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Об'єктами права державної власності є: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України і утворюваних нею державних органів; майно Збройних сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку й інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; засоби республіканського бюджету; Національний банк; республіканські резервні, страхові й інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери й інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Відповідно до ст. 327 ЦК України в комунальній власності знаходиться майно, зокрема і грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст. 1) визначає право комунальної власності як право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами права комунальної власності виступають територіальні громади сіл, селищ, міст, районів в містах (ст. 142 Конституції України, ст. 6, 16, 60 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Об'єктами права комунальної власності є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші засоби, земля, природні ресурси, підприємства, установи і організації, зокрема банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, установи культури, заклади спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування й інше майно та майнові права, рухомі й нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, одержані від їх відчуження (ст. 142 Конституції України, ст. 16, 60 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Управління майном, що знаходиться в комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада або сформовані нею органи місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України, ст. 327 ЦК України).

Органи місцевого самоврядування від імені й на користь територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування і розпорядження об'єктами права комунальної власності, зокрема виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності в постійне або тимчасове користування юридичним і фізичним особам, здавати в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчуження, визначати в угодах і договорах умови використання і фінансування об'єктів, які приватизуються і передаються в користування і в оренду.

Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлює, що від імені й на користь територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, які визначають доцільність, порядок і умови відчуження об'єктів права комунальної власності.

5. Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності чи на інший об'єкт права інтелектуальної власності, встановлений законом.

Визначенню та охороні виключних прав інтелектуальної власності присвячена книга четверта ЦК України та ряд спеціальних законів України. Ці законодавчі акти сформували в сукупності підгалузь цивільного законодавства України, що регулює цивільні відносини в галузі прав інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається законом.

Право інтелектуальної власності є недоторканним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом (ст. 418 ЦК України).

До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

- літературні та художні твори;

- комп'ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці.

Зазначені об'єкти можна поділити на групи, кожній з яких відповідають певні методи законодавчого забезпечення правової охорони, пов'язані з походженням, природою створення цих об'єктів.

Так, якщо літературні та художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права, то до об'єктів права промислової власності належать винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що захищаються патентним правом, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, виробленої продукції (комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення), а також окрема група об'єктів, які можна назвати нетрадиційними результатами інтелектуальної діяльності (компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні таємниці тощо).

Ст. 419 ЦК України визначає, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права інтелектуальної власностіє: творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності може належати кільком особам спільно, тоді його реалізація здійснюється спільно або за договором між цими особами.

Зазначені суб'єкти відповідно до ст. 423 ЦК України наділяються наступними особистими немайновими правами інтелектуальної власності:

1) правом на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) правом перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особливістю особистих немайнових прав інтелектуальної власності є те, що вони належать творцеві, за винятком окремих випадків, передбачених законом. Ці права не залежать від майнових прав інтелектуальної власності, на відміну від останніх, не можуть відчужуватися і діють безстроково, якщо інше не визначено законом.

Згідно зі ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання.

Законом можуть бути встановлені також інші майнові права відповідно до їх об'єктів, а також винятки та обмеження в майнових правах.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави й інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається ЦК України та спеціальними законами. В окремих випадках вони можуть бути припинені достроково. Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, передбачені ст. 16 ЦК України, зокрема визнання права, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні - лише для прав інтелектуальної власності. При цьому суд може постановити рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт або експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають суттєве значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

6. Цивільно-правовим захистом права власності називається сукупність тих цивільно-правових способів (засобів), які застосовуються у зв'язку із здійсненням правопорушень проти відносин власності й спрямовані на захист і відновлення відносин власності.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на підставі загальних засад, визначених ст. 386 ЦК України, серед яких слід зазначити такі як:

1) рівний захист усіх суб'єктів права власності, що притаманний суспільству, економіка якого базується на ринкових засадах і наявності багатьох форм власності, що є рівноправними;

2) неможливість позбавлення особи права власності протиправним шляхом;

3) наявність у власника права вимагати усунення всяких порушень його права, навіть якщо ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння, а також вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних зі здійсненням ним володіння, користування або розпорядження майна, яке належить йому;

4) наявність у власника права на отримання відшкодування, завданої йому майнової та моральної шкоди;

5) захист права власності здійснюється судом, господарським або третейським судом;

6) наявність у власника права на відшкодування з боку держави заподіяних збитків у разі прийняття державою законодавчого акту, який припиняє право власності. При цьому збитки відшкодовуються власнику в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи неотриманні доходи;

7) поширення положень щодо захисту права власності на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Залежно від характеру порушень і змісту наданого захисту в цивільному праві використовуються різні заходи, спрямовані на забезпечення інтересів власника та відновлення його права.

Захист здійснюється, як правило, в судовому порядку шляхом подачі позову до суду. Розрізняють речово-правові і зобов'язально-правові способи захисту права власності.

Речово-правові способи захисту спрямовані на захист права власності як абсолютного права. Ними захищаються повноваження власника щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке є індивідуально-визначеним й існує в натурі, за умови, що порушення права власності не пов'язане з невиконанням зобов'язання, що існувало між власником і особою, яка порушила його право.

До речово-правових способів захисту права власності відносяться віндикаційний позов, негаторний позов, позов про визнання права власності.

Віндикаційний позов – позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Такий позов є вимогою власника, який не володіє, до невласника, що незаконно володіє, про вилучення речі в натурі. Власник може витребувати тільки своє майно. Предметом віндикаційного позову є майно, що володіє індивідуально-визначеними ознаками. Для витребування майна з чужого незаконного володіння важливо знати про те, чи у добросовісного або недобросовісного власника витребується майно. Добросовісним власником визнається особа, яка не знала і не повинна була знати про те, що майно придбано у особи, що не має права його відчужувати (ст.388 ЦК України). У такої особи власник має право витребувати майно лише у випадках, коли воно було загублено власником, або викрадено у нього, або вибуло з володіння іншим шляхом без волі власника і придбано власником безвідплатно. Недобросовісним визнається власник, який знав або повинен був знати про те, що набуває майно у особи, яка не має права на відчуження. У недобросовісного власника майно вилучається у будь-якому випадку і передається власнику. Але гроші й цінні папери на пред'явника вилучені бути не можуть.

Негаторний позов є вимогою власника про усунення перешкод в здійсненні права власності, тобто про припинення таких порушень, які не пов'язані з позбавленням права володіння майном. Відповідачем за даним позовом є той, хто якимсь чином заважає власнику здійснювати своє право. Наприклад, власник гаража може пред'явити позов особі, що вивантажила біля воріт цього гаража пісок, що належить їй, і тим самим створив перешкоду до користування гаражем. Відповідальність по цьому позову зводиться до обов'язку порушника припинити неправомірні перешкоди, тобто в даному прикладі – прибрати пісок.

Позови про визнання права власності – позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК). Прикладом такого позову є позови про визнання права власності на частину домоволодіння або іншого майна, придбаного за рахунок сумісних засобів суб'єктів, оформленого неналежним чином.

На відміну від речово-правових способів захисту права власності, зобов'язально-правові способи захисту права власності застосовуються для захисту інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин. До зобов'язально-правових способів захисту права власності відносяться позови, що витікають з порушення договірних зобов'язань, позови із спричинення шкоди і т. ін.

Заборонено позбавлення власника його права власності, крім випадків, прямо передбачених законодавством.

Безоплатне вилучення майна у власника допускається тільки як санкція за здійснення правопорушення. Підставою може бути вирок, який передбачає конфіскацію тощо.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрійте поняття та форми права власності в Україні.

2. Охарактеризуйте право приватної власності.

3. Охарактеризуйте право державної власності.

4. Охарактеризуйте право комунальної власності.

5. Назвіть підстави виникнення та припинення права власності.

6. Розкрійте поняття права інтелектуальної власності.

7. Назвіть і охарактеризуйте цивільно-правові способи захисту права власності.

Дата добавления: 2014-10-31