Тема № 4. Суб’єкт злочину

Значення об’єктивної сторони злочину.

Поділ ознак об’єктивної сторони загального складу злочину на обов’язкові та факультативні.

Ознаки складу злочину, які характеризують об’єктивну сторону.

Поняття об’єктивної сторони злочину.

5. Суспільне небезпечне діяння. Форми вираження діяння: дія або бездіяльність.

6. Сукупність ознак, якими визначається поняття діяння: суспільна небезпечність; протиправність; конкретний характер поведінки людини; свідомий акт поведінки людини; вольовий акт поведінки людини.

7. Класифікація дій.

8. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність.

9. Значення непереборної сили, непереборного фізичного примусу, психічного примусу для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільне небезпечну дію або бездіяльність.

10. Кримінально-правове значення суспільно небезпечних наслідків.

11. Прийоми законодавчого опису злочинних наслідків.

12. Види необхідного причинного зв’язку.

13. Правове значення місця, часу, обстановки, способу, засобів та знарядь вчинення злочину.

План:

1. Поняття та ознаки суб’єкта злочину.

2. Поняття осудності, неосудності та її критерії, обмежена осудність.

3. Вік і його вплив на кримінальну відповідальність.

4. Спеціальний суб’єкт злочину.

5. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння.

Література. Основна література 1-9, 11-26; додаткова література 4, 27, 75, 106, 126, 149, 154, 155, 157, 176, 177, 179, 186, 187, 190, 191, 194, 196, 210, 212, 220, 227, 236, 238, 250, 252, 253, 269, 288, 289, 295, 296, 316, 327.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Розглядаючи перше питання, слід визначити поняття суб’єкта злочину, яке міститься у ч. 1 ст. 18 КК, засвоїти існуючі в кримінально-правовій літературі точки зору з даного питання, у загальному вигляді охарактеризувати ознаки суб’єкта. Особливу увагу слід приділити питанню неможливості притягнення до кримінальної відповідальності за чинним кримінальним законодавством юридичних осіб та дискусії щодо цього питання у вітчизняній та зарубіжній літературі та закріплення позицій у відповідному кримінальному законодавстві зарубіжних країн (ст. 121-2 КК Франції визначає, що, за винятком держави, юридичні особи несуть кримінальну відповідальність, на кримінальну відповідальність корпорацій вказує також КК штату Нью-Йорк тощо).

Розкриваючи друге питання, слід вказати, що осудність є обов’язковою ознакою суб’єкта злочину, звернути увагу на те, що здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.

Розглядаючи сутність неосудності, необхідно проаналізувати ч. 2 ст.19 КК і засвоїти, що за чинним законодавством неосудність будується на співвідношенні двох критеріїв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного). Важливо засвоїти, що медичний критерій неосудності являє собою узагальнений перелік всіх можливих хворобливих розладів психіки людини, які можуть вплинути на свідомість та волю людини і виступати потенційною причиною неосудності. Необхідно охарактеризувати кожну ознаку медичного критерію неосудності: хронічну душевну хворобу, тимчасовий розлад психічної діяльності, слабоумство, інший хворобливий стан психіки. Слід чітко зрозуміти, що для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільне небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань, однак встановлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи, а є лише підставою для встановлення критерію юридичного.

Висвітлюючи питання про юридичний (психологічний) критерій неосудності, необхідно враховувати, які ознаки він поєднує в собі. Потрібно детально і послідовно охарактеризувати кожну з них. Слід з’ясувати, чому в понятті неосудності інтелектуальна і вольова ознаки юридичного критерію розділені сполучником „або”. Наприкінці, потрібно засвоїти співвідношення юридичного та медичного критеріїв для визнання особи неосудною, а також правові наслідки визнання особи неосудною.

Вивчаючи питання слід пам’ятати, що на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчинення злочину була осудною, але після винесення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. У ч. 3 ст. 19 КК передбачено, що до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню на загальних засадах.

Питання про проблему обмеженої осудності необхідно розкрити, спираючись на ст. 20 КК, враховуючи, що ця проблема виникає лише в тому випадку, коли серед притягнених до кримінальної відповідальності трапляються особи з психічними розладами, які не виключають осудності. Слід пам’ятати, що існують як прихильники, так і противники „обмеженої осудності”. Необхідно вказати, які критерії її характеризують, та які правові наслідки має визнання особи обмежено осудною.

Вивчаючи третє питання, слід виходити з положень ст. 22 КК відносно загального та зниженого віку кримінальної відповідальності. Необхідно визначити критерії, що покладені в основу зниження віку кримінальної відповідальності. Пропонується звернути увагу на кримінальне законодавство РФ та Республіки Білорусь, де існує норма про кримінальну відповідальність неповнолітніх із затримкою у психічному розвитку. Також потрібно з’ясувати, в який спосіб здійснюється обчислення віку: особа (юридично) досягає певного віку з 00 год. 01 хв. наступної за днем народження доби.

Розгляд цього питання необхідно почати з визначення поняття спеціального суб’єкта злочину відповідно до ч. 2 ст. 18 КК. Потрібно засвоїти відмінність спеціального суб’єкта від загального шляхом виділення додаткових ознак, які характеризують спеціального суб’єкта злочину за різними критеріями. Слід звернути увагу на особливості видової класифікації спеціального суб’єкта та визначити його значення для кваліфікації.

При вивченні останнього питання, слід почати з того, що зловживання спиртними напоями, наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами знижує самоконтроль людини, у неї проявляється неадекватність сприйняття зовнішньої ситуації, нерозбірливість у виборі засобів для досягнення цілей. Необхідно навчитися розмежувати фізіологічне сп’яніння та патологічне (яке може бути медичним критерієм визнання особи неосудною). При фізіологічному сп’янінні не настають ті істотні зміни в психічному стані особи, які характерні для патологічного сп’яніння, і саме тому особа, що вчинила злочин у стані сп’яніння, підлягає кримінальній відповідальності. З огляду на підвищену небезпечність осіб, необхідно вказати, що п. 13 ч. 2 ст. 67 КК передбачає сп’яніння як обставину, що при призначенні покарання може враховуватися в якості обтяжуючої.

Контрольні питання:

1. Поняття суб’єкта злочину.

2. Обов’язкові ознаки суб’єкта злочину.

3. Дискусія відносно визнання юридичних осіб суб’єктами злочинів.

4. Поняття осудності.

5. Поняття неосудності та її формула.

6. Ознаки медичного критерію неосудності, його значення.

7. Ознаки юридичного критерію неосудності.

8. Наслідки визнання особи неосудною.

9. Поняття, критерії та наслідки визнання особи обмежено осудною.

10. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

11. Критерії встановлення в законі зниженого віку кримінальної відповідальності.

12. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння.

13. Поняття спеціального суб’єкта злочину.

Дата добавления: 2014-10-31