МОДУЛЬ № 4

Тема № 1. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян

План:

1. Загальна характеристика злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

2. Наруга над державними символами.

3. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві.

4. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця.

5. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи.

6. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів.

Література. Основна література 1-31; додаткова література 15, 126, 130, 298, 322, 329, 330, 344, 347-351, 354, 355, 434, 453, 490, 492, 499; нормативно-правові акти 12, 15, 26, 34, 113, 117, 138, 142, 159, 163, 260, 275.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Починаючи вивчення даної теми, необхідно зазначити, що родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом ХV Особливої частини КК, є суспільні відносини, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян і фізичними особами, у зв’язку із здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Слід зауважити, що з об’єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Більшість цих злочинів сформульовані як злочини з формальним складом. Для визнання їх закінченими досить вчинення особою самої дії або бездіяльності, незалежно від настання наслідків. У деяких випадках для закінченого складу злочину необхідне встановлення певних наслідків та причинного зв’язку між діянням і наслідками.

Звернути увагу, що з суб’єктивної сторони всі злочини вчиняються лише умисно, в деяких випадках прямий умисел поєднаний із спеціальною метою.

Суб’єктом злочину, як правило, є будь-яка особа. За деякі злочини знижений вік кримінальної відповідальності до 14 років, в окремих випадках суб’єктом може бути службова особа.

В залежності від безпосереднього об’єкта ці злочини можуть бути розділені на такі групи:

1. Злочини у сфері використання державних символів (ст. ст. 338 і 339 КК).

2. Злочини, пов’язані із перешкоджанням діяльності організацій та об’єднань громадян (ст. ст. 340 і 341 КК).

3. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань (ст. ст. 342-353 КК).

4. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації (ст. ст. 357-360 КК).

5. Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об’єднань громадян (ст. ст. 354-356 КК).

Під час вивчення окремих складів злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян слід дати їх кримінально-правову характеристику, з’ясувати кваліфікуючі ознаки, особливості кваліфікації, провести відмежування від суміжних злочинів та адміністративних правопорушень. При цьому слід використовувати постанову Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” від 26 червня 1992 року № 8, а також проаналізувати положення відповідних законів.

Розглядаючи злочин, передбачений ст. 338 КК „Наруга над державними символами”, слід вказати, що його об’єктом є авторитет української держави, який підривається у разі посягання на державні символи як України, так ї іноземної держави. В останньому випадку авторитет України у світі страждає тому, що представники української влади начебто не спромоглися політичними та іншими засобами попередити демонстрацію неповаги до державних символів певної іноземної держави, а тим самим і до неї самої.

Слід вказати, що ст. 338 КК містить два простих склади злочину, кожен з яких має свій предмет. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338 КК, є державні символи України: Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн України. Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 338 КК, є офіційно встановлені або підняті державний прапор і державний герб будь-якої іншої держави, незалежно від того, чи визнана вона Україною і чи підтримує Україна з нею дипломатичні відносини, при цьому наруга над гімном іноземної держави не тягне за собою кримінальної відповідальності.

З об’єктивної сторони ці злочини виражаються лише у публічній нарузі над зазначеними символами. Необхідно з’ясувати, що під наругою розуміють грубе, образливе ставлення, зле висміювання, дії, спрямовані на приниження тих цінностей, до яких інші члени суспільства ставляться з повагою, а публічний характер дій означає, що вони можуть бути вчинені як відкрито, так і таємно, але за умови, що згодом стануть очевидними для невизначеного кола осіб. Місце вчинення злочину на кваліфікацію злочину не впливає.

Імітація зображення Державного Герба України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав у рекламній діяльності не тягне відповідальності за ст. 338 КК, але створює підстави для притягнення суб’єктів підприємницької діяльності до фінансової відповідальності.

Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення будь-якої дії, пов’язаної з наругою над державними символами. Не має значення, чи вдалося особі здійснити свій намір до кінця чи ні.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел. Якщо особа діяла з хуліганських мотивів, вона несе відповідальність і за ст. 296 КК.

Опрацьовуючи третє питання, необхідно дати кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 342 КК „Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві”.

Слід вказати, що основним безпосереднім об’єктом злочину виступає нормальна діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України, а додатковим факультативним об’єктом є здоров’я особи. Потерпілими від злочину можуть бути: представник влади (ч. 1 ст. 342 КК); 2) працівник правоохоронного органу; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342 КК), при цьому потрібно визначити зміст цих понять.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК, полягає в опорі представникові влади під час виконання ним службових обов’язків, ч. 2 – в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку. Необхідно визначити, що під опором розуміють активну протидію виконанню зазначеними категоріями осіб службових обов’язків. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи (наприклад, винний перешкоджає слідчому пройти до однієї з кімнат квартири для проведення огляду місця події або обшуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов’язків (наприклад, винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити). Для об’єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов’язків або обов’язків з охорони громадського порядку; для злочину не має значення, виконували ці особи свої службові обов’язки, перебуваючи безпосередньо на службі, чи діяли у межах своїх повноважень з власної ініціативи. Слід пам’ятати, що відповідальність за ст. 342 КК натупає лише за умови протидії законній діяльності вказаних осіб; якщо дії особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, були реакцією на незаконні дії чи викликані особистими неприязними стосунками, не пов’язаними з виконанням потерпілим своїх обов’язків, склад вказаного злочину відсутній, а вчинене за наявності необхідних підстав слід кваліфікувати як злочин проти особи.

Опір потрібно відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою (ст. 185 КУпАП) є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Адміністративна відповідальність за вказані дії настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.

Суб’єкт злочину загальний, при цьому ним може бути не тільки особа, до якої пред’явлені законні вимоги, а й інші особи, які активно перешкоджали представнику влади, працівнику правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону чи військовослужбовцю виконувати покладені на них обов’язки.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Склад злочину відсутній, якщо винний не усвідомлював, що чинив опір зазначеним особам.

У ч. 3 ст. 342 КК встановлена відповідальність за опір, що поєднується з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Розглядаючи злочин, передбачений ст. 378 КК „Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця”, слід вказати, що його основним безпосереднім об’єктом є нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку, а додатковим безпосереднім об’єктом є життя працівника правоохоронного органу (або його близьких родичів), а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець.

Необхідно зрозуміти, що норма, передбачена ст. 348 КК, є спеціальною по відношенню до норми, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку). У разі вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця за умов, описаних у ст. 348 КК, дії винного повністю охоплюються статтею.

Об’єктивна сторона злочину полягає у посяганні на життя зазначених осіб, при цьому під посяганням на життя слід розуміти вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу, його близького родича, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця. Форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфікації значення не мають.

Необхідно з’ясувати, що даний злочин має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв’язку з їх службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку, при цьому для складу злочину не має значення, чи знаходився потерпілий в цей момент при виконанні обов’язків, чи ні. Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинене не у зв’язку зі службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку (наприклад, на ґрунті особистих неприязних стосунків або з ревнощів), то ст. 348 КК не застосовується, а дії винного потрібно розцінювати як злочин проти життя особи.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, вчинене в процесі опору потерпілому під час виконання ним службових обов’язків або обов’язків щодо охорони громадського порядку, охоплюється ст. 348 КК і додаткової кваліфікації за ст. 342 КК не потребує.

Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Обов’язковою ознакою злочину є спеціальний мотив – у зв’язку з виконанням цими працівниками службових обов’язків чи у зв’язку з діяльністю з охорони громадського порядку. При цьому на кваліфікацію не впливає безпосередній момент вчинення злочину (безпосередньо при виконанні цих обов’язків чи у зв’язку з діяльністю цих осіб в минулому).

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 353 КК „Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи”, слід вказати, що його об’єктом є нормальна діяльність та авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Звернути увагу, що об’єктивну сторону злочину утворює сукупність двох взаємопов’язаних ознак: по-перше, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи; по-друге, вчинення особою, яка присвоїла такі повноваження чи звання, суспільно небезпечного діяння. При цьому потрібно з’ясувати, що під самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи розуміють неправомірне (в порушення встановленого порядку, за відсутності підстав) прийняття особою на себе таких повноважень або звання і введення в оману оточуючих стосовно свого дійсного статусу. Склад злочину відсутній, якщо особа видає себе за представника тієї або іншої професії. Присвоєння владних повноважень або звання службової особи матиме місце і тоді, коли особа, помилково прийнята за службову, підтримує помилкову думку інших осіб, користується їх помилкою і вчиняє суспільно небезпечне діяння. Ці діяння можуть бути як злочинними, так і являти собою адміністративні правопорушення. В тих випадках, коли самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи поєднується з вчиненням злочину, дії винної особи підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів. Склад злочину, передбаченого ст. 353 КК, відсутній, якщо самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи не супроводжувалось вчиненням суспільно небезпечних діянь або було поєднане з вчиненням суспільно корисного діяння.

Суб’єкт злочину – загальний, але у разі присвоєння службовою особою більш високого звання або посади з більш широкими повноваженнями можлива відповідальність за службовий злочин (ст. 365 КК).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний зі спеціальною метою – використати самовільно присвоєні владні повноваження або звання службової особи для вчинення суспільно небезпечного діяння.

Здійснюючи кримінально-правовий аналіз злочину, передбаченого ст. 358 КК „Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів”, необхідно звернути увагу на те, що його предметом є офіційні документи: посвідчення та інші документи, які видаються чи посвідчуються державними або громадськими підприємствами, установами, організаціями, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором, іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, а також штампи, печатки та бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також інші офіційні штампи, печатки та бланки.

Потрібно визначити, в яких діях може виявлятися об’єктивна сторона цього злочину: підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою; збут підробленого документа; виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку; збут таких штампів, печаток, бланків, а також з’ясувати їх зміст.

Суб’єктом цього злочину може бути тільки приватна особа. Службова особа у разі вчинення таких дій відповідає за службове підроблення (ст. 366 КК) або (якщо предметом злочину є виборчі документи) за ст. 158 КК. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК може бути особа, яка використала документ, виготовлений іншою особою. Особа, яка підробила документ, а потім сама ж його використала, відповідає лише за першою або другою частиною цієї статті.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, що поєднаний зі спеціальною метою – використати підроблений документ, штамп, печатку, бланк за призначенням як самим підроблювачем, так і іншими особами.

У ч. 2 ст. 358 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а у ч. 3 ст. 358 КК – за використання завідомо підробленого документа. Необхідно з’ясувати, що використання полягає у наданні підробленого документа установам, підприємствам, організаціям (незалежно від форми власності) або пред’явленні їх службовою особою з метою набути будь-яких прав або звільнитися від обов’язків. Під ознаки цієї статті підпадає також використання справжнього, але чужого документа.

Контрольні питання:

1. Загальна характеристика злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

2. Предмет злочину „Наруга над державними символами”.

3. Зміст поняття „публічна наруга”.

4. Кримінально-правова характеристика опору представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадської порядку й державного кордону або військовослужбовцеві.

5. Діяльність представника влади чи працівника правоохоронного органу з виконання службових обов’язків та діяльність члена громадського формування з охорони громадського порядку й державного кордону або військовослужбовця з виконання покладених на нього обов’язків щодо охорони громадського порядку.

6. Відмежування опору від злісної непокори як адміністративного правопорушення.

7. Поняття „посягання на життя” при вчиненні злочину „Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку й державного кордону або військовослужбовця”.

8. Відмінність посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку й державного кордону або військовослужбовця від умисного вбивства особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку.

9. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи.

10. Мета самовільного присвоєння вказаних повноважень або звання посадової особи.

11. Кримінально-правовий аналіз підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів.

Дата добавления: 2014-10-31