Тема № 2. Злочини у сфері службової діяльності 1 страница

План:

1. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності.

2. Зловживання владою або службовим становищем.

3. Перевищення влади або службових повноважень.

4. Службове підроблення.

5. Службова недбалість.

6. Хабарництво.

Література. Основна література 1-31; додаткова література 31, 37, 40, 41, 85, 94, 95, 104, 110, 124, 149, 161, 163, 176, 181, 183, 184, 197, 200, 204, 237, 241, 257, 258, 264, 266, 284-287, 289, 290, 325, 364, 368, 390, 395, 405, 406, 456, 471; нормативно-правові акти 23, 34, 36, 95, 117, 122, 221, 247, 253, 260, 275.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Починаючи вивчення теми, слід звернутися до ст. 19 Конституції України, де зазначено, що „органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Ці положення поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи виконують вони свої службові обов’язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча приналежність органу, характер і сфера його діяльності, обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації.

У розділі XVII Особливої частини КК „Злочини у сфері службової діяльності” передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об’єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. Безпосередніми об’єктами службових злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.

Необхідно визначити, якими ознаками характеризується об’єктивна сторона службових злочинів. Зловживання владою або службовим становищем і службова недбалість можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Інші злочини вчиняються лише шляхом дії. Однак для всіх службових злочинів (крім давання хабара) характерною є наявність безпосереднього зв’язку між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння завжди зумовлене службовим становищем службової особи, яка або використовує його для вчинення злочину, діючи у межах своїх повноважень, або виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою, або не виконує чи виконує неналежним чином покладені на неї службові обов’язки. При цьому діяння, що створює об’єктивну сторону службового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів і для виконання яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Ця ознака є загальною для об’єктивної сторони будь-якого службового злочину.

Службове підроблення за ч. 1 ст. 366 КК, одержання, давання і провокація хабара (ст. ст. 368-370 КК) відносяться до злочинів з формальним складом, об’єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 і 367 КК є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Необхідно визначити, що істотна шкода може виражатися у заподіянні матеріальних (майнових) збитків; нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди; матеріального збитку у поєднанні з наслідками нематеріального характеру, а також з’ясувати (згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК), що шкода, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною, коли вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, при цьому збиток може бути реальним або являти упущену вигоду. Можливе поєднання реального збитку та упущеної вигоди, однак і в цих випадках загальна його сума повинна в сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні наслідків нематеріального характеру, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка знаходить своє вираження у порушенні та обмеженні конституційних прав і свобод людини та громадянина, підриві авторитету та престижу органів державної влади і місцевого самоврядування, в порушенні громадського порядку та громадської безпеки, в створенні таких обстановки і умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання своїх основних функцій тощо. Практика визнає шкоду істотною, якщо службова особа, використовуючи своє службове становище, сприяє або потурає вчиненню злочину іншими особами або сама вчиняє (поряд із службовим) інший злочин, або приховує злочин, раніше вчинений нею чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов’язків злочин вчиняється іншими особами. Матеріальний збиток може поєднуватися із заподіянням наслідків нематеріального характеру. В такому разі шкода може бути істотною, навіть якщо сума матеріального збитку сама по собі не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв’язок між вчиненим службовою особою порушенням службових обов’язків і наслідками цього порушення.

Потрібно запам’ятати, що заподіяння істотної шкоди є одним з критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших умов) про наявність такого злочину, то його відсутність дає підстави розглядати вчинене лише як службовий проступок.

У ч. 2 ст. 364 КК, ч. 3 ст. 365 КК, ч. 2 ст. 366 КК і ч. 2 ст. 367 КК в якості кваліфікуючої ознаки передбачено настання тяжких наслідків, які також можуть виражатися у спричиненні як матеріального, так і нематеріального збитку. Якщо тяжкі наслідки полягають у спричиненні матеріального збитку, то (відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 КК) сума такого збитку повинна у двісті п’ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Кваліфікація за ознакою тяжких наслідків можлива, якщо заподіяно таку шкоду як аварія, що призвела до загибелі людей або спричинення їм тяжких тілесних ушкоджень; тривала зупинка транспорту або виробничих процесів; дезорганізація діяльності органів влади чи місцевого самоврядування; розвал роботи підприємств, що призвів їх до банкрутства; приховування злочинів тощо.

Також необхідно зазначити, що з суб’єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність, при цьому вина у злочинах з формальним складом можлива лише у формі прямого умислу. У злочинах з матеріальним складом вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до його наслідків. У трьох з них діяння може бути вчинено тільки умисно (ст. ст. 364-366 КК), а при вчиненні недбалості діяння може бути як умисним, так і необережним. Психічне ставлення службової особи до наслідків характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Особливу увагу слід звернути на поняття службової особи, яка є суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Потрібно з’ясувати, які особи визнаються представниками влади та які посади пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, а також зазначити, що особа визнається службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або службовою особою. Для визнання особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або внаслідок виборів, отримує за виконання службових обов’язків винагороду чи виконує їх на громадських засадах.

Слід зауважити, що не є суб’єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні, виробничі або технічні обов’язки. У той самий час, якщо поряд із зазначеними, ці працівники виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки, вони визнаються службовими особами. У п. 2 примітки до ст. 364 КК встановлено, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують зазначені обов’язки. Військовослужбовці за службові злочини, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, несуть відповідальність за ст. ст. 423-426 КК.

При вчиненні службового злочину у співучасті його виконавцями можуть бути лише службові особи, а організатором, підбурювачем чи пособником можуть виступати і приватні особи.

Під час вивчення окремих складів злочинів у сфері службової діяльності слід дати їх кримінально-правову характеристику, з’ясувати кваліфікуючі ознаки, особливості кваліфікації, провести відмежування від суміжних злочинів та службових проступків, визначити підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі службові злочини. При цьому слід використовувати постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26 грудня 2003 року № 15 та „Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 року № 5, а також проаналізувати положення відповідних законів.

При вивченні другого питання необхідно проаналізувати злочин, передбачений ст. 364 КК „Зловживання владою або службовим становищем”, особливу увагу приділивши ознакам, які характеризують об’єктивну сторону цього злочину, а саме: використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби, яке полягає у певних діях або бездіяльності суб’єкта; настання наслідків у вигляді істотної шкоди правоохоронюваним інтересам; причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Необхідно з’ясувати, що розуміють під зловживанням владою та зловживанням службовим становищем, зазначивши, що повноваження службової особи визначаються її компетенцією, тому згідно із законом службовим зловживанням може бути визнане лише таке діяння службової особи, яке визначалося її службовим становищем і було пов’язано із здійсненням нею прав і виконанням обов’язків, якими ця особа наділена відповідно до займаної посади, а отже, не буде складу цього злочину, якщо службова особа, домагаючись потрібного їй рішення, використовує не свої повноваження, а особисті зв’язки, свій авторитет, дружні або родинні відносини з іншими службовими особами тощо. Конкретні форми зловживання службовим становищем дуже різні, оскільки воно може вчинятись у різних сферах, рекомендується визначити найбільш розповсюджені з них. В будь-якому випадку зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 КК лише за умови, що відповідальність за таке діяння не передбачена іншими нормами, що містять спеціальні склади цього злочину, об’єктом яких є не загальний порядок здійснення службової діяльності, а інші суспільні відносини (власність, господарська діяльність, інтереси правосуддя тощо). Ст. 364 КК співвідноситься з подібними статтями як загальна і спеціальна норми, тому при вирішенні питання про кваліфікацію застосовується спеціальна норма.

Необхідно зауважити, що суб’єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною або змішаною формою вини. Діяння вчиняється тільки з прямим умислом, а щодо наслідків, передбачених ч. ч. 1 і 2 ст. 364 КК вина може бути у формі умислу або необережності. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мотив: корисливий мотив; інші особисті інтереси; інтереси третіх осіб. При кваліфікації діяння за ст. 364 досить встановити наявність хоча б одного з указаних мотивів, їх відсутність свідчить про вчинення лише службового проступку, а в окремих випадках – недбалості.

У ч. 2 ст. 364 КК встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, а в ч. 3 ст. 364 КК передбачена відповідальність за вчинення службового зловживання працівником правоохоронного органу.

Під час опрацювання третього питання слід проаналізувати злочин, передбачений ст. 365 КК „Перевищення влади або службових повноважень”, особливу увагу приділивши ознакам, які характеризують його об’єктивну сторону, а саме: перевищення влади або службових повноважень шляхом вчинення активних дій, які виходять за межі наданих суб’єкту прав чи повноважень; заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом інтересам; причинний зв’язок між діянням та наслідками. Притягнення до відповідальності за ст. 365 КК можливе лише в тому випадку, коли службова особа за наявності усіх інших необхідних ознак явно (тобто очевидно, безперечно) вийшла за межи наданих їй прав та повноважень або діяла при цьому недозволеними методами.

Слід зазначити, що судова практика найбільш характерними випадками перевищення службових повноважень визнає вчинення дій, які входять до компетенції будь-якої іншої (а не даної) службової особи; вчинення дій, які могли бути вчинені даною службовою особою, але лише за наявності особливих обставин (в особливих випадках, в особливій обстановці, з особливого дозволу, в особливому порядку); вчинення дій одноособово, тоді як вони могли бути вчинені тільки колегіально; вчинення дій, на які жодна службова особа і за жодних обставин законом не уповноважена. Не виключені випадки, коли службова особа хоча і виходить за межи наданих їй повноважень, але здійснює це у зв’язку з надзвичайними обставинами, коли зволікання спричинило би тяжкі наслідки.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або змішаною формою вини, при цьому діяння може бути вчинене тільки умисно, оскільки службова особа усвідомлює, що її дії явно виходять за межі наданих їй повноважень і бажає цього, а щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотив та мета на кваліфікацію не впливають.

У ч. 2 ст. 365 КК встановлено відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством; застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями за відсутності ознак катування та зазначити, що насильство може бути як фізичним, так і психічним, при цьому якщо фізичне насильство виразилося в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень або умисному заподіянні смерті, то дії винного кваліфікуються за ч. 3 ст. 365 КК за ознакою тяжких наслідків і за сукупністю з іншими статтями КК, які передбачають відповідальність за ці злочини, але необережне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження або доведення особи до самогубства охоплюються ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації не потребують. Застосування зброї означає як фактичне використання її вражаючих властивостей для фізичного впливу на потерпілого, так і психічний вплив шляхом погрози заподіяння зброєю шкоди життю або здоров’ю, якщо у потерпілого були реальні підстави побоюватися виконання цієї погрози. Якщо службова особа володіє зброєю незаконно, то її дії потрібно кваліфікувати і за ст. 263 КК. Під болісними слід розуміти дії, що заподіюють потерпілому особливий фізичний біль та моральні страждання; під такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями розуміють умисне приниження його честі та гідності, виражене в непристойній формі.

У ч. 3 ст. 365 КК встановлено відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 366 КК „Службове підроблення”, слід вказати, що його предметом є офіційні документи, тобто та інформація, яка зафіксована у формі, передбаченій законом на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітної, кіно-, відео- або фотоплівці, дискеті тощо) з метою її зберігання, використання або розповсюдження і яка складається або видається службовими особами від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності для посвідчення фактів, що мають юридичне значення. Офіційні документи повинні бути складені у відповідній формі і мати всі необхідні реквізити (підпис, штамп, печатку тощо). Офіційними можуть бути визнані і приватні документи за умови, якщо вони передані і знаходяться у веденні (діловодстві) відповідних органів або установ.

Необхідно зауважити, що об’єктивна сторона підроблення може полягати у внесенні до документів неправдивих відомостей; іншому підробленні документів; складанні неправдивих документів; видачі неправдивих документів та з’ясувати зміст цих діянь. Якщо підроблення було вчинено службовою особою лише як готування до вчинення іншого злочину або винний намагався використати підроблений ним документ для вчинення іншого злочину, але не довів його до кінця з причин, що не залежать від його волі, його дії кваліфікуються за сукупністю за статтями 366 КК, 14 або 15 і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за відповідний злочин. За сукупністю слід кваліфікувати і випадки, коли підроблений службовою особою документ використовується нею для вчинення іншого закінченого злочину. Однак, якщо підроблення є необхідною ознакою іншого складу злочину або утворює спеціальний склад злочину, дії винного додатково кваліфікувати за ст. 366 КК не потрібно.

Суб’єктивна сторона підроблення за ч. 1 ст. 366 КК характеризується тільки прямим умислом, а за ч. 2, де кваліфікуючою ознакою є настання тяжких наслідків, вина щодо останніх може бути умисною і необережною. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб’єктом підроблення може бути тільки службова особа, тому якщо його вчиняє приватна особа, то залежно від конкретних обставин справи відповідальність наступає за ст. 358 КК або іншими статтями КК.

У частині 2 ст. 366 КК встановлено відповідальність за службове підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Розглядаючи злочин, передбачений ст. 367 КК „Службова недбалість”, слід звернути увагу на ознаки, які характеризують його об’єктивну сторону, а саме: дія або бездіяльність службової особи; наслідки у виді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам і інтересам окремих громадян або державним або суспільним інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб; причинний зв’язок між зазначеними діями або бездіяльністю і наслідками. При цьому потрібно з’ясувати, що службова недбалість може виявлятися у формах невиконання або неналежного виконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них та визначити їх зміст. Необхідно встановити, які конкретно дії службова особа повинна була вчинити, але фактично не вчинила (за умови, що мала об’єктивну можливість їх виконати) або виконала їх не так, як це потрібно, що і обумовило спричинення істотної шкоди.

Слід зауважити, що службова недбалість – єдиний злочин у сфері службової діяльності, що вчиняється тільки з необережності.

Суб’єктом службової недбалості може бути лише службова особа.

Кваліфікуючою ознакою злочину є заподіяння тяжких наслідків.

Під час опрацювання шостого питання необхідно дати кримінально-правову характеристику злочинів, передбачених ст. ст. 369-370 КК, які охоплюються поняттям „хабарництво”.

Предметом цих злочинів є незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, в т. ч. вилучене з вільного обігу, право на майно, будь-які дії майнового характеру. Слід пам’ятати, що послуги, пільги і привілеї, що не мають матеріального змісту, не можуть визнаватися предметом хабарництва. Не може розглядатися як хабар і надання службовій особі таких матеріальних послуг, які нею повністю оплачуються. Одержання як хабар майна, збут, придбання або зберігання якого містять склад самостійного злочину (наприклад, зброї, наркотичних засобів), тягне відповідальність за сукупністю злочинів.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК „Одержання хабара” полягає в одержанні хабара в будь-якому вигляді. Способи одержання і давання хабара можуть бути різними, однак можна виділити дві основні форми: просту (відкриту) і завуальовану (приховану). У першому випадку предмет хабара безпосередньо вручається службовій особі без будь-якого прикриття, а у другому хабар маскується під зовні законну угоду.

Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, якщо службова особа отримала його за виконання або невиконання будь-якої дії з використанням наданої їй влади або службового становища в інтересах того, хто дає хабар або в інтересах третьої особи. Хабар може бути отриманий службовою особою як за правомірні, так і за неправомірні дії. Якщо отримання хабара пов’язано із здійсненням протиправної дії, що утворює склад самостійного злочину, то відповідальність настає за правилами сукупності злочинів. Об’єктивна сторона злочину вичерпується самим фактом одержання хабара, тому не має значення, виконала або, навпаки, не виконала службова особа обіцяні нею дії (бездіяльність). Для складу цього злочину не має значення також і те, чи мала намір службова особа виконати або ні обіцяні дії (бездіяльність). Не впливає на кваліфікацію і та обставина, чи передали хабар до вчинення службовою особою обумовлених хабаром дій (бездіяльності) – так званий хабар-підкуп, або після їх вчинення – хабар-винагорода. Якщо незаконна винагорода була одержана у зв’язку з виконанням особою не службових, а суто виробничо-професійних обов’язків, склад одержання хабара відсутній, за наявності необхідних умов такі дії кваліфікуються за ст. 354 КК.

Якщо вчинені службовою особою за хабар дії (бездіяльність) самі по собі є злочинними (службове зловживання, підроблення тощо), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю.

Потрібно з’ясувати, що саме розуміють під інтересами особи, яка дає хабар, або інтересами третіх осіб. Слід зауважити, що одержання хабара визнається закінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара.

Суб’єктивна сторона одержання хабара характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву. Особливістю суб’єктивної сторони цього злочину є наявність тісного зв’язку між умислом одержувача хабара і того, хто дає хабар, оскільки і той, і інший повинні усвідомлювати, що має місце давання-одержання хабара. Якщо ж особа, яка передає службовій особі незаконну винагороду, не усвідомлює, що вона дає хабар, то і службова особа за одержання хабара відповідати не може. За наявності для цього підстав вона може нести відповідальність за інший злочин. Дії службової особи, яка отримала гроші або інші цінності ніби для передачі їх іншій службовій особі як хабар, а насправді мала умисел їх привласнити, слід кваліфікувати не як одержання хабара, а як шахрайство за ст. 190 КК і службове зловживання, а за наявності для цього підстав і як підбурювання до замаху на давання хабара (ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ст. 369 КК).

У ч. 2 ст. 368 КК передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину: одержання хабара у великому розмірі (розмір якого у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), при цьому великим хабар є і тоді, коли службова особа систематично отримує хабарі дрібними сумами, але вчинене охоплюється єдиним умислом винного, і являє собою продовжуваний злочин; одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище (особи, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України „Про державну службу” віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць); одержання хабара за попередньою змовою групою осіб; одержання хабара повторно (коли особою раніше вчинено одержання чи давання хабара); одержання хабара, поєднане з вимаганням (вимога службовою особою хабара з погрозою виконання або невиконання з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів).

За ч. 3 ст. 368 КК відповідальність настає за одержання хабара в особливо великому розмірі (розмір якого у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (особи, які зазначені в ч. 1 ст. 9 Закону України „Про державну службу”, та особи, посади яких згідно із ст. 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій).

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 369 КК „Давання хабара”, слід зазначити, що його об’єктивна сторона вичерпується самим фактом передачі хабара. Якщо предмет хабара викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом, дії того, хто дає хабар, кваліфікуються за сукупністю. Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття службовою особою хоча б його частини, якщо запропонований хабар не прийнятий, відповідальність настає за замах на давання хабара.

З суб’єктивної сторони давання хабара вчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар.

Суб’єктом цього злочину може бути як приватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, вона несе відповідальність і за ст. 364.

Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність.

Особливу увагу слід приділити положенням ч. 3 ст. 369 КК, в якій сформульовані умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка дала хабар, а саме якщо стосовно особи, яка дала хабар, мало місце його вимагання; якщо мала місце добровільна заява особи про давання нею хабара.

Розглядаючи злочин, передбачений ст. 370 КК „Провокація хабара”, необхідно вказати, що провокація хабара є спеціальним видом підбурювання до вчинення злочину, а саме до давання або до одержання хабара.

Необхідно з’ясувати, що з об’єктивної сторони провокація хабара полягає у штучному створенні службовою особою обстановки чи умов, що викликають або пропонування хабара, або його одержання. Конкретні способи провокації (поради, натяки, рекомендації) для кваліфікації значення не мають. Те, що давання або одержання хабара відбулися у зв’язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав або одержав хабар. Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, що вживаються для викриття хабарників.

Провокація хабара може бути вчинена тільки шляхом активних дій, спрямованих на створення обставин і умов, що обумовлюють пропозицію чи одержання хабара, і є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було передано або одержано хабар.

Суб’єктом провокації хабара може бути тільки службова особа.

З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що її дії носять провокаційний характер стосовно іншої особи, яку вона провокує на одержання чи давання хабара, і бажає вчинити такі дії. Мотиви при цьому можуть бути різні і для кваліфікації значення не мають. При цьому службова особа переслідує спеціальну мету – викрити того, хто дав або взяв хабара.

Кваліфікуючою ознакою провокації хабара є вчинення її службовою особою правоохоронного органу.

Контрольні питання:

1. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності.

2. Поняття службової особи.

3. Зміст понять „істотна шкода” та „тяжкі наслідки” у службових злочинах.

4. Кримінально-правова характеристика зловживання владою або службовим становищем.

5. Відмінність зловживання владою або службовим становищем від суміжних злочинів.

6. Види діянь, які утворюють об’єктивну сторону перевищення влади або службових повноважень.

7. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки перевищення влади або службових повноважень.

8. Предмет службового підроблення.

9. Відмежування службового підроблення від суміжних злочинів.

10. Поняття та види діянь при вчиненні службової недбалості.

11. Поняття та ознаки хабара.

12. Форми хабарництва.

13. Момент закінчення одержання хабара.

14. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки одержання хабара.

15. Особливості кваліфікації давання хабара.

16. Умови звільнення від кримінальної відповідальності за давання хабара.

17. Кримінально-правовий аналіз провокація хабара.

Тема № 3. Злочини проти правосуддя

План:

Дата добавления: 2014-10-31