Тема № 1. Злочини проти основ національної безпеки

МОДУЛЬ № 5

План:

1. Загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.

2. Злочини, що посягають на основи конституційної системи України (ст. ст. 109, 110, 112 КК).

3. Злочини, що посягають на основи зовнішньої безпеки України (ст. ст. 111, 114 КК).

4. Злочини, що посягають на основи внутрішньої безпеки і економічної системи України (ст. 113 КК).

Література. Основна література 1-31; додаткова література 12, 38, 42, 82, 137, 205, 319; нормативно-правові акти 11, 34, 114, 118, 145, 165, 169, 183, 199.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Починаючи вивчення теми, слід звернутися до ст. 2 Конституції України, яка встановлює, що суверенітет України поширюється на всю її територію, що є цілісною і недоторканною. Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної й інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. Одним із засобів такого захисту є кримінально-правова охорона.

Злочини проти основ національної безпеки України передбачені в розділі I Особливої частини КК України.

Родовим об’єктом цих злочинів є зовнішня і внутрішня безпека України. Основним безпосереднім об’єктом в залежності від конкретних проявів може бути державний суверенітет, територіальна цілісність, недоторканність і обороноздатність, тому що вони є частинами національної безпеки України. Додатковим безпосереднім об’єктом можуть бути особистість, матеріальні і духовні цінності.

Об’єктивна сторона виражається в конкретних активних діях, шляхом злочинної бездіяльності може здійснюватися в окремих випадках диверсія.

Суб’єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки України характеризується виною тільки у формі прямого умислу. Необережне заподіяння шкоди основам національної безпеки України тягне кримінальну відповідальність за іншими статтями Особливої частини КК. Крім цього, у більшості складів містяться вказівки на спеціальну мету діяння – заподіяння шкоди національним інтересам України.

Суб’єктом злочинів може бути фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, але в той же час суб’єктом державної зради може бути тільки громадянин України, шпигунства – іноземний громадянин або особа без громадянства, при посяганні на життя державного чи громадського діяча і диверсії кримінальна відповідальність настає з 14 років.

Злочини проти основ національної безпеки України в залежності від безпосереднього об’єкту можуть бути класифіковані такий чином: злочини, що посягають на основи конституційної системи України (ст. ст. 109, 110, 112 КК); злочини, що посягають на основи зовнішньої безпеки України (ст. ст. 111, 114 КК); злочини, що посягають на основи внутрішньої безпеки і економічної системи України (ст. 113 КК).

Частинами другими ст. ст. 111 і 114 КК передбачена можливість спеціального виду звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності сукупності умов, зазначених у цих нормах.

Опрацьовуючи друге питання теми, слід дати кримінально-правову характеристику злочинів, передбачених ст. ст. 109, 110 та 112 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 109 КК „Дії, спрямовані на насильницьку зміну або повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”, слід вказати, що його безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України в двох її головних сферах – функціонування конституційного ладу і діяльності державної влади.

Об’єктивна сторона злочину може бути виражена в одній з чотирьох форм: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; змова про вчинення таких дій; публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, при цьому потрібно з’ясувати зміст кожної з цих форм та визначити момент їх закінчення.

Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу, поєднаним зі спеціальною метою – насильницькою зміною чи поваленням конституційного ладу або насильницьким захопленням державної влади. Мотиви можуть бути різними, але на кваліфікацію вони не впливають.

Суб’єкт злочину – загальний, а за ч. 2 ст. 109 КК може бути спеціальний суб’єкт – представник влади. Якщо злочин вчинено громадянином України за завданням іноземної держави чи іноземної організації або їх представників, кримінальна відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. 109 і ст.111 КК.

Слід зазначити, що обставинами, які підсилюють відповідальність за публічні заклики до вчинення зазначених дій та розповсюдження матеріалів із такими закликами, є: вчинення особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 110 КК „Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України”, слід вказати, що його безпосереднім об’єктом є відносини із забезпечення територіальної цілісності і недоторканності України в межах встановлених кордонів, а додатковим факультативним – життя, здоров’я, власність, конституційні права громадян.

Об’єктивна сторона виражається у вчиненні антиконституційних дій, що можуть бути виражені в наступних формах: вчинення насильницьких чи ненасильницьких дій з метою зміни території України чи державного кордону України за рахунок відділення визначених територій як самостійних держав чи переходу цих територій під юрисдикцію інших держав, а також приєднання інших територій до території України; публічні заклики до вчинення таких дій; розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення зазначених дій. Потрібно зауважити, що характеристика цих дій аналогічна діянням, передбаченим у ст. 109 КК, відмінність їх у тому, що при вчиненні дій, передбачених ст. 110 КК не потрібно, щоб вони обов’язково носили насильницький характер.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом і спеціальною метою – змінити територію або державний кордон України на порушення встановленого Конституцією України порядку.

Суб’єкт – загальний, а за ч. 2 ст. 110 КК може бути спеціальний – представник влади.

Кваліфікуючими ознаками злочину за ч. 2 ст. 110 КК є вчинення зазначених дій представниками влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або у поєднанні з розпалюванням національної чи релігійний ворожнечі, а за ч. 3 ст. 110 КК – якщо такі дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків (нанесення тяжких тілесних ушкоджень хоч одній особі; середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам; легких тілесних ушкоджень багатьом особам; заподіяння великого матеріального збитку; знищення, пошкодження важливих об’єктів тощо).

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 112 КК „Посягання на життя державного або громадського діяча”, слід вказати, що його основним безпосередній об’єктом є національна безпека у політичній сфері, а додатковим обов’язковим – життя державного чи громадського діяча.

У диспозиції ст. 112 КК чітко вказано коло осіб, які можуть бути потерпілими від цього злочину: Президент України, Голова Верховної Ради України, народні депутати України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голова або судді Конституційного Суду України чи Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівники політичних партій.

Потрібно зазначити, що обов’язковою ознакою злочину є те, що посягання на життя вказаних осіб здійснюється в зв’язку з виконанням ними державної або громадської діяльності; посягання на життя вказаних осіб, не пов’язане з виконанням ними такої діяльності, а також посягання на життя близьких їм осіб без мети вплинути на характер їх державної або громадської діяльності утворює злочин проти життя і здоров’я.

Об’єктивна сторона злочину виражається у вбивстві чи замаху на вбивство державного або громадського діяча, вчинене в зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, крім того, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є певний мотив – бажання не допустити чи припинити державну або громадську діяльність визначених осіб, змінити її характер, або помста за таку діяльність.

Суб’єкт – особа, що досягла 14 років.

Необхідно провести розмежування між злочинами, передбаченими ст. 112 КК і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, зазначивши, що норма за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК є загальною по відношенню до норми за ст. 112 КК.

Опрацьовуючи третє питання теми, слід дати кримінально-правову характеристику злочинів, що посягають на основи зовнішньої безпеки України, і передбачені ст. ст. 111, 114 КК, а також визначити їх співвідношення.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 111 КК „Державна зрада”, слід вказати, що його безпосереднім об’єктом є національна безпека України переважно у сфері державної безпеки, інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах.

Об’єктивна сторона державної зради виражається в таких діяннях: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту; шпигунство; надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, при цьому перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту може проявлятися у переході на бік ворога через лінію фронту, переході на службу в армію ворожої держави, участі за завданням ворожої держави в бойових діях проти України, наданні різного роду допомоги агентам іноземних держав тощо (в цих випадках обов’язкова наявність визначеної обстановки – стану війни чи збройного конфлікту); під шпигунством розуміють передачу та збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; а надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України може виражатися у вербуванні агентів для проведення ворожої діяльності проти України, наданні допомоги іноземним розвідникам; постачання документів, одягу, коштів. Слід зауважити, що державна зрада вважається закінченим злочином з моменту вчинення будь-якого із зазначених діянь, незалежно від того, чи привело це до заподіяння шкоди державній безпеці України чи ні.

Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу. Слід звернути увагу, які мотиви та мета можуть бути наявними при вчиненні цього злочину.

Потрібно зазначити, що суб’єктом державної зради може бути тільки громадянин України, що досяг 16 років.

Звернути увагу на норму, закріплену у ч. 2 ст. 111 КК, згідно з якою звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації чи їх представників не вчинив ніяких дій і добровільно заявив органам державної влади України про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 114 КК „Шпигунство”, особливу увагу слід приділити визначенню змісту його предмета – відомостей, що містять державну таємницю, звернувшись до відповідних нормативно-правових актів.

Необхідно з’ясувати, що з об’єктивної сторони шпигунство виражається в двох формах: передача іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю та збирання з метою передачі вказаним адресатам таких відомостей, а також визначити їх зміст і момент закінчення злочину.

Суб’єктивна сторона шпигунства характеризується виною у формі прямого умислу, а при збиранні зазначених відомостей – і спеціальною метою – передачею цих відомостей іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам.

Суб’єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, якщо ж відповідні дії вчинені громадянином України, їх слід кваліфікувати за ст. 111 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 КК звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність зі збирання чи передачі відомостей, що складають державну таємницю, та добровільно повідомила органам державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

Також слід з’ясувати, за якими ознаками шпигунство відрізняється від такого злочину як „Розголошення державної таємниці”, передбаченого ст. 328 КК.

Під час вивчення четвертого питання потрібно дати кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 113 КК „Диверсія”, вказавши, що його основним безпосереднім об’єктом є національна безпека України, а додатковим обов’язковим – життя, здоров’я людей, власність, довкілля.

Предметом диверсії є будівлі, споруди та інші об’єкти, які мають важливе народногосподарського чи оборонне значення; земельні угіддя, водойми, ліси тощо; стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, великі пасіки тощо; посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

Слід з’ясувати, в чому виявляється об’єктивна сторона диверсії, а саме у вчиненні вибухів, підпалів чи інших суспільно небезпечних дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних чи ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю; зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; радіоактивне забруднення; масове отруєння; поширення на значній території епідемій, епізоотій або епіфітотій. Необхідно визначити зміст вказаних діянь та їх конкретні прояви.

Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у формі прямого умислу і спеціальною метою – ослаблення держави.

Суб’єкт – фізична осудна особа, що досягла 14 років.

Крім того, необхідно визначити ознаки, за якими диверсія відрізняється від таких злочинів як умисне вбивство двох або більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичного акту, екоциду тощо.

Контрольні питання:

1. Загальна характеристика злочинів проти національної безпеки України.

2. Види злочинів проти національної безпеки України.

3. Зміст поняття „національна безпека України”.

4. Види дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

5. Кримінально-правова характеристика посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

6. Особливості потерпілого від посягання на життя державного чи громадського діяча.

7. Значення мотиву при посягання на життя державного чи громадського діяча.

8. Відмежування посягання на життя державного чи громадського діяча від умисного вбивства.

9. Поняття і форми державної зради.

10. Спеціальні умови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду.

11. Шпигунство та його форми.

12. Відмінність шпигунства від державної зради у формі шпигунства.

13. Спеціальні умови звільнення від кримінальної відповідальності за шпигунство.

14. Диверсія: поняття та види диверсійних дій.

15. Зміст мети як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину диверсії.

16. Відмінність диверсії від терористичного акту, а також від суміжних злочинів проти життя та здоров’я особи, власності, довкілля та громадської безпеки.

Тема № 2. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

План:

1. Загальна характеристика злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

2. Характеристика окремих складів злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів.

3. Характеристика злочинів, які порушують порядок комплектування Збройних Сил України.

Література. Основна література 1-31; додаткова література 297, 404; нормативно-правові акти 11, 34, 48, 62, 72, 73, 109, 118, 130, 145, 160, 169, 183.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Починаючи вивчення даної теми, слід зазначити, що родовим об’єктом злочинів розділу ХІV Особливої частини КК є суспільні відносини, що забезпечують безпеку Української держави, обороноздатність України. Важливість цього об’єкта обумовлена тим, що відповідно до ст. 17 Конституції України „Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу”. Однак необхідно відмітити, що ці ж суспільні відносини виступають родовим об’єктом і для злочинів проти основ національної безпеки України, саме тому законодавець у розділі ХІV відмовився від вказівки на родовий об’єкт, а назву вказаний розділ отримав як сукупність трьох видових об’єктів. Завдяки цій обставині необхідно в межах цього розділу виділяти такі групи злочинів: злочини, які посягають на відносини, що забезпечують належну охорону державної таємниці або конфіденційної інформації; злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України; злочини, які порушують порядок комплектування збройних сил України.

Слід зазначити, що об’єднуючою ознакою злочинів, які посягають на відносини, що забезпечують належну охорону державної таємниці або конфіденційної інформації (ст. ст. 328-330 КК) є предмет злочину – державна таємниця і відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, а також визначити зміст предмету.

Під час вивчення окремих складів злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації слід дати їх кримінально-правову характеристику, з’ясувати кваліфікуючі ознаки, особливості кваліфікації, провести відмежування від суміжних злочинів.

Під час опрацювання другого питання в якості прикладів злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів рекомендується розглянути злочини, передбачені ст. ст. 328 і 332 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 328 КК „Розголошення державної таємниці”, слід приділити увагу визначенню змісту його об’єктивної сторони, що полягає у розголошенні відомостей, які становлять державну таємницю, при цьому діяння може виражатися як у дії, так і в бездіяльності, які призводять до того, що відомості стають надбанням сторонніх осіб, яким ці відомості не повинні бути відомі, а також з’ясувати їх конкретні прояви.

Суб’єктивна сторона злочину – будь-яка форма вини: як умисел (прямий і непрямий), так і необережність (самовпевненість і недбалість). При вчиненні цього злочину розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, не повинно мати ознак державної зради або шпигунства (ст. ст. 111 та 114 КК).

Звернути увагу, що суб’єкт цього злочину – спеціальний: особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Це може бути як службова особа, так і інша особа, пов’язана по службі з такими відомостями.

Ч. 2 ст. 328 КК передбачає таку кваліфікуючу ознаку як спричинення тяжких наслідків (є оціночним поняттям і визначається в кожній конкретній справі).

Також потрібно провести відмежування даного злочину від суміжних, перш за все від державної зради та шпигунства.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 332 КК „Незаконне переправлення осіб через державний кордон України”, слід приділити увагу його об’єктивній стороні, яка проявляється в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; керівництві такими діями; сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, з’ясувати їх конкретні прояви, визначити момент закінчення злочину, проаналізувати, в яких випадках переправлення є незаконним.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Як правило для злочину характерні корисливі мотиви і мета.

Суб’єкт злочину – загальний.

У ч. 2 ст. 332 КК передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Опрацьовуючи третє питання, в якості прикладів злочинів, які порушують порядок комплектування Збройних Сил України, рекомендується дати кримінально-правову характеристику злочинів, передбачених ст. ст. 335-337 КК.

Слід зазначити, що загальним безпосереднім об’єктом цих злочинів виступають відносини з комплектування Збройних Сил, їх бойової підготовки і, отже, із забезпечення обороноздатності України. Диспозиції цих статей є бланкетними, тому для встановлення змісту цих злочинів потрібно звертатися до відповідних законів, наприклад до Законів України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”.

Загальною ознакою об’єктивної сторони цих злочинів є бездіяльність – ухилення від виконання конституційного обов’язку нести військову службу. Ст. 65 Конституції України передбачає такий обов’язок громадян України як захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також обов’язок відбувати військову службу відповідно до закону. Згідно з цією статтею Конституції України громадянин, який підлягає черговому призову на строкову військову службу, призову за мобілізацією, військовому обліку або спеціальним зборам, зобов’язаний з’явитися на призовний пункт, у військкомат, інше місце, позначене в документі, і в зазначений час. Невиконання цього обов’язку свідчить про ухилення. Ухилення може здійснюватися різними способами: підробка документів, заподіяння собі тілесних ушкоджень, виїзд з постійного місця проживання з метою уникнути виконання військового обов’язку тощо. Всі злочини цієї групи вважаються закінченими з моменту неявки в зазначений документом (повісткою, розпорядженням, наказом) час прибуття на призовний пункт, військовий комісаріат. Поважними причинами неявки відповідно до п. 4 ст. 15 Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” є хвороба призовника, що позбавляє його можливості особисто прибути у відповідний пункт; смерть або тяжка хвороба близького родича; перешкода стихійного характеру або інші обставини, які позбавили призовника можливості особисто прибути у зазначені пункт і строк.

Суб’єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується умисною формою вини.

Суб’єкт цих злочинів – спеціальний: громадянин України, який досяг 18-річного віку, на якого законом покладений військовий обов’язок. Цей обов’язок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому виражається розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 335-337 КК.

Контрольні питання:

1. Особливості та види злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

2. Кримінально-правова характеристика розголошення державної таємниці.

3. Особливості суб’єкта розголошення державної таємниці.

4. Відмінність розголошення державної таємниці від державної зради та шпигунства.

5. Втрата документів, що містять державну таємницю: характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

6. Види діянь та момент закінчення злочину „Незаконне переправлення осіб через державний кордон України”.

7. Ухилення від призову на строкову військову службу: характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

8. Поняття призову на строкову військову службу.

9. Ухилення від призову за мобілізацією: характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

10. Ухилення від військового обліку або спеціальних зборів: характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак.

Тема № 3. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

План:

1. Поняття та види військових злочинів.

2. Кримінально-правова характеристика окремих військових злочинів.

Література. Основна література 1-31; додаткова література 194, 248, 249, 263, 314, 452, 467; нормативно-правові акти 2, 6, 33, 34, 87, 109, 114, 118, 130, 153, 160, 165, 199, 216, 273, 274.

Загальні рекомендації з вивчення теми:

Під час опрацювання першого питання теми, перш за все слід з’ясувати поняття військового злочину, викладене у ст. 401 КК.

Потрібно вказати, що родовим об’єктом військових злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності.

Об’єктивна сторона військових злочинів полягає у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що порушує встановлений порядок несення або проходження військової служби. Такі діяння можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Деякі склади військових злочинів містять в якості необхідної або кваліфікуючої ознаки вказівку на настання тяжких наслідків.

Низка військових злочинів характеризується такими ознаками як вчинення діяння в умовах воєнного стану, в бойовій обстановці, під час бою, в районі бойових дій. Потрібно з’ясувати зміст цих ознак.

Суб’єктивна сторона військових злочинів характеризується або умисною виною, або необережною, деякі військові злочини можуть вчинятися як умисно, так і необережно.

Особливу увагу слід приділити категоріям осіб, що можуть бути суб’єктами військових злочинів: військовослужбовці Збройних Сил України; військовослужбовці Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України; військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України; особи, щодо яких є спеціальна вказівка в законодавстві України; військовозобов’язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Таким чином, закон виділяє два види суб’єктів військових злочинів – військовослужбовців і військовозобов’язаних під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Військовослужбовці – особи, які проходять військову службу: солдат, матрос, сержант, старшина, прапорщик, мічман, офіцер. Військовозобов’язаний – особа, яка перебуває у запасі.

Суб’єктами низки військових злочинів можуть бути військовополонені ворожої армії, військовослужбовці України під час перебування в полоні у ворога.

Необхідно зауважити, що не вважаються суб’єктами військових злочинів співробітники органів внутрішніх справ, робітники та службовці військових частин і установ, учні суворовських та нахімовських училищ.

Підлягають відповідальності за статтями про військові злочини (з посиланням на ст. 27 КК) будь-які особи, які є співучасниками (організаторами, підбурювачами, пособниками) цих злочинів.

У деяких випадках особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Відповідно до безпосереднього об’єкту можуть бути виділені такі групи військових злочинів: проти порядку підлеглості і військової честі (ст. ст. 402-406 КК); проти порядку проходження військової служби (ст. ст. 407-409 КК); проти порядку користування військовим майном і його зберігання (ст. ст. 410-414 КК); проти порядку експлуатації військової техніки (ст. ст. 415-417 КК); проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб (ст. ст. 418-421 КК); проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422 КК); військові службові злочини (ст. ст. 423-426 КК); проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій (ст. ст. 427-433 КК); злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями (ст. ст. 434-435 КК).

Під час опрацювання другого питання рекомендується розглянути характеристику окремих злочинів, передбачених ст. ст. 402, 406, 407, 430, 434 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 402 КК „Непокора”, слід зазначити, що одним із головних загальних обов’язків усіх військовослужбовців є обов’язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників), крім явно злочинних.

Потрібно з’ясувати, що непокора – це відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

Невиконання інструкцій, що визначають порядок діяльності військових службових осіб, або недотримання тією або іншою групою військовослужбовців загальних вимог військової служби, що містяться у військових статутах, утворює ознаки інших військових злочинів.

Поняттям невиконання наказу начальника охоплюються: невиконання дій, зазначених у наказі; вчинення дій, заборонених наказом; неналежне виконання наказу, тобто відступ від його розпоряджень про час, місце і характер дій, що вчиняються.

Відмова виконати наказ начальника вважається відкритою, коли підлеглий, отримавши наказ, в категоричній формі заявляє чи іншим чином демонструє, що він наказ виконувати не буде. Відмова від виконання наказу може бути публічною або заявленою начальнику віч-на-віч, виражена начальнику безпосередньо або особі, яка передала наказ від його імені.

Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується.

Суб’єктивна сторона непокори полягає в прямому умислі.

Суб’єкт цього злочину – військовослужбовець, за службовим положенням або військовим званням постійно або тимчасово підлеглий начальнику, який віддав наказ.

Кваліфікуючими ознаками непокори є вчинення групою осіб (двома або більше військовослужбовцями, які діють як співвиконавці), або заподіяння тяжких наслідків (за ч. 2 ст. 402 КК), а також вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (за ч. 3 ст. 402 КК).

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 406 КК „Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості”, слід вказати, що його додатковим об’єктом є тілесна недоторканність, честь та гідність військовослужбовця, його здоров’я.

З об’єктивної сторони цей злочин характеризується порушенням військовослужбовцем статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства, під яким розуміють застосування фізичного насильства або погрози його застосування з метою примусити військовослужбовця надати послуги особистого характеру, виконувати за винного окремі обов’язки військової служби, передати винному окремі предмети військового обмундирування і спорядження, змінити ставлення до служби і товаришів тощо, а також вчинення винним дій, що принижують і ображають честь та гідність військовослужбовця. Зазначені дії повинні бути пов’язані з порушенням військової служби і військового порядку; у разі вчинення їх на ґрунті особистих взаємовідносин передбачається відповідальність за злочини проти людини.

Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу.

Суб’єкт злочину – військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим.

Кваліфікуючі ознаки злочину: вчинення його щодо кількох осіб або заподіяння легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також таке, що має характер знущання або глумління над військовослужбовцем (за ч. 2 ст. 406 КК); вчинення групою осіб або із застосуванням зброї, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (за ч. 3 ст. 406 КК).

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 407 КК „Самовільне залишення військової частини або місця служби”, особливу увагу слід приділити змісту його об’єктивної сторони: для військовослужбовців строкової служби вона полягає у самовільному залишенні частини або місця служби, а також нез’явленні їх вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпуски або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (за ч. 1), або понад один місяць (за ч. 3); для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів або військовослужбовців за контрактом в аналогічних випадках – тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинене повторно протягом року (за ч. 2), або понад один місяць (за ч. 3). При цьому слід з’ясувати поняття „територія частини (підрозділу)”, „місце служби”, а також поняття „самовільного залишення” та „нез’явлення вчасно на службу”.

Суб’єктивна сторона самовільного залишення частини передбачає умисну форму вини, а нез’явлення вчасно без поважних причин – як умисну, так і необережну форму вини.

Суб’єктом цього злочину за ч. ч. 1, 3 і 4 ст. 407 КК можуть бути військовослужбовці строкової служби. Особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом підлягають відповідальності за ч. ч. 2, 3 і 4 ст. 407 КК.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 430 „Добровільна здача в полон”, слід вказати, що його об’єктивна сторона виражається в добровільній здачі в полон ворогу як шляхом вчинення дії, так і бездіяльності. При цьому під здачею в полон розуміють добровільний перехід військовослужбовця на бік ворога, а добровільність означає, що особа не примушується до здачі в полон своїм військовим начальником чи іншою особою і має можливість і надалі виконувати свій військовий обов’язок.

Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел, поєднаний зі спеціальним мотивом – боягузтвом або легкодухістю.

Суб’єкт злочину – будь-який військовослужбовець.

Аналізуючи злочин, передбачений ст. 434 КК „Погане поводження з військовополоненими”, слід зауважити, що його об’єктивна сторона виражається в поганому поводженні з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов’язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також в недбалому виконанні обов’язків щодо хворих і поранених. При цьому до військовополонених відносяться особистий склад збройних сил, що потрапив під владу України, а також ополченці і добровольці країни, що знаходиться у військовому конфлікті з Україною.

Необхідно зазначити, що під поганим поводженням розуміють будь-яка дія або бездіяльність, що заподіює шкоду життю та здоров’ю військовополонених, принижує їх честь та гідність: нанесення тілесних ушкоджень і побоїв, катування, мучення, позбавлення їжі і медичної допомоги, обмеження в правах, передбачених Конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р.

Погане поводження з військовополоненими, що містить ознаки більш тяжкого злочину (вбивство, зґвалтування тощо) вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями.

Суб’єктивна сторона злочину – вина у формі прямого умислу при поганому поводженні з військовополоненими або у формі необережності при недбалому виконанні обов’язків щодо військовополонених.

Суб’єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, а при недбалому виконанні обов’язків щодо хворих і поранених – особи, на яких покладено їх лікування і піклування про них.

Контрольні питання:

1. Поняття військового злочину.

2. Загальна характеристика і види військових злочинів.

3. Відмежування військового злочину від дисциплінарного проступку.

4. Кримінально-правова характеристика непокори.

5. Відмежування невиконання наказу від непокори.

6. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості.

7. Самовільне залишення військової частини або місця служби. Види дій та момент закінчення злочину.

8. Тривалість залишення військової частини або місця служби й кваліфікація злочину.

9. Відмежування дезертирства.від самовільного залишення військової частини або місця служби.

10. Добровільна здача в полон: поняття та види діяння.

11. Кримінально-правова характеристика поганого поводження з військовополоненими.

Дата добавления: 2014-10-31