Фундаментальною новацією Бісмарка стало положення про запровадження обов'язкового характеру системи соціального страхування

Модель Бісмарка і план Беверіджа

Запровадження обов'язкового соціального страхування в Німеччині було одним з елементів Realpolitik Бісмарка. Єдиним способом можна уникнути втрат робітничого класу, писав Бісмарк у листі до міністра торгівлі, – це перехопити ініціативу у соціалістів та здійснити їх вимоги щодо запровадження соціального страхування, що мали зовсім законний вигляд і могли бути втіленими у життя в інтересах зміцнення держави та соціального порядку.

Прямуючи вслід за цією концепцією та не дивлячись на опозицію з боку Рейхстагу, Бісмарк менш ніж за 10 років створив завершену систему соціального страхування:

- закон про страхування на випадок хвороби в 1883 р.,

- закон про страхування від нещасних випадків на виробництві в 188 4 р.,

- закон про страхування на випадок старості та інвалідності в 1889 р.

Свою соціальну програму Бісмарк назвав «прикладним християнством».

Метою цих новацій було не лише привернути політичні симпатії робітників до уряду, а й збільшити продуктивність їх праці.

Систему Бісмарка визначають чотири фундаментальних принципи:

n забезпечення засновано виключно на праці і тому обмежене лише тими особами, які зуміли завоювати для себе це право на забезпечення через свою працю;

n обов'язкове забезпечення лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких нижча визначеної мінімальної суми, тобто для тих, хто не може користуватись індивідуальним страхуванням;

n забезпечення, яке засноване на методології страхування, що встановлює паритетне відношення між внесками найманих працівників та працедавців, а також між виплатами та внесками;

n забезпечення, яким управляють самі працедавці та наймані працівники.

Ідея соціального страхування була прийнята консервативним суспільством Німеччини часів Бісмарка тому, що вона пропонувала маловитратний механізм, здатний задовольнити деякі соціальні потреби і водночас передати соціальне управління в руки працедавців і робітників, платників внесків для своїх власних пенсій. В законі про пенсійне забезпечення Бісмарк встановив пенсійний вік на рівні 70 р., тоді як середня тривалість життя робітника в Німеччині на той час становила близько 45 р.

Прийняття страхового принципу мало важливі наслідки для розвитку соціальної політики. У здійсненні різноманітних заходів щодо збільшення пенсій часом підривалась справжня страхова основа, але принцип паритету у сплаті внесків залишався важливим політичним символом і, час від часу, робились спроби повернути систему соціального страхування ближче до її витоків.

Елементи соціального забезпечення поступово почали впроваджувати в себе й інші європейські держави, особливо після російської революції. Європейські уряди впроваджували соціальне законодавство, прагнучи заспокоїти пролетаріат і уникнути революційних катаклізмів. На уряди чинили тиск також профспілки.

Завжди важко поєднати тверезі принципи актуарного аналізу страхування з зацікавленістю в ефективному і всебічному соціальному захисті, бо, як відзначав англійський лорд Вільям Беверідж: «коли політичною альтернативою соціального страхування є лише перевірка матеріального стану сім'ї, тобто державна допомога, як засіб останньої надії, принцип внесків має величезну привабливість». Беверідж мав відіграти важливу роль в 40-х рр. ХХ ст. в захисті страхового підходу до соціального страхування.

Дата добавления: 2014-10-31