Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Стан соціального страхування за часів СРСР




На початку 30-х рр. ХХ ст. було оголошено, що соціалізм в СРСР переміг остаточно і безповоротно. В цей час відбуваються важливі зміни і в організації соц. страхування:

У 1930 р. припинила своє існування програма соціального страхування щодо надання допомоги по безробіттю, оскільки вважалось, що оголошений більшовиками «великий перелом» є несумісним з такими «пережитками» капіталізму, як безробіття. Дійсно, форсована більшовиками індустріалізація країни та ударні будови сталінських п'ятирічок поглинали все більше і більше додаткових трудових ресурсів, що, природно, вирішувало і питання зменшення безробіття в країні.

23.06.1931 р. була прийнята постанова «Про соціальне страхування», якою було визначено ряд заходів щодо поліпшення роботи страхових кас. Зокрема, були створені республіканські каси соціального страхування замість Головсоцстрахів, що ліквідовувалися. На транспорті та у галузях промисловості створювалися центральні галузеві каси соціального страхування. На підприємствах, які обслуговувалися галузевими касами, великих та середніх підприємствах територіальної мережі були організовані виплатні пункти, які призначали та видавали допомоги, спираючись на профспілковий актив. Але найважливішою новацією цього документу було те, що запроваджувався новий порядок соціального забезпечення з врахуванням важливості виробництва, стажу роботи та ставлення до праці. Замість попередньої «зрівнялівки» вводились диференційовані норми соціальної допомоги і пенсії в залежності від загального та безперервного стажу роботи, членства в профспілках, ударництва на виробництві. Запроваджувалися пільги в наданні путівок до санаторіїв для переможців соціалістичного змагання та ударників праці.

23.06.1933 р. була прийнята постанова про злиття Народного комісаріату праці СРСР з усіма його місцевими органами, включаючи і органи соціального страхування, з апаратом профспілкових органів, поклавши на ВЦРПС виконання функцій Наркомпраці та його органів. З того часу профспілки здійснили чергову перебудову соціального страхування, організувавши його за виробничо-галузевим принципом. Були ліквідовані каси соціального страхування від республіканського до районного рівня. При всіх центральних комітетах і обкомах профспілок були створені галузеві каси соціального страхування, а на всіх підприємствах – виплатні пункти соціального страхування при комітетах профспілок. Знову соціальне страхування почало трансформуватись у соціальне забезпечення, що було притаманне країні з державною формою власності. Так, з 1937 р. витрати на виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам почали фінансуватись із коштів місцевих бюджетів, звільнивши від них бюджет соціального страхування. З цього бюджету також було припинено фінансування медичної допомоги, підготовки робочих кадрів, житлового будівництва, дитячих установ тощо. Ці види витрат було перекладено на бюджети відповідних відомств. Були запроваджені галузеві тарифи внесків на соціальне страхування.

28.12.1938 р. прийняли дуже грізну постанову «Про заходи щодо упорядкування трудової дисципліни, покращання практики державного соціального страхування і боротьби із зловживаннями у цій справі». Постанова внесла зміни в положення про соціальну допомогу при тимчасовій непрацездатності. Зокрема, розмір допомоги був поставлений в залежність від тривалості безперервної роботи на підприємстві. Тривалість відпусток у зв'язку з пологами було скорочено до 35 днів до пологів і до 28 днів після пологів. Витрати на виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам, які покривались з 1937 р. за рахунок коштів місцевого бюджету, стали знову здійснюватись за рахунок коштів соціального страхування. Одночасно був підвищений мінімальний розмір пенсій, збільшені пенсії інвалідам, сім'ям, які втратили годувальників.

Прийнята 5.12.1936 р. Конституція СРСР декларативно проголосила право всіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості, а також у випадках хвороби та втрати працездатності. Але пенсійне та інші види соціального забезпечення все ще регулювались не законами, а через прийняття окремих постанов ЦК ВКП(б), Ради Народних Комісарів СРСР та ВЦРПС. За Конституцією право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці, тоді як колгоспникам довелось чекати призначення державних пенсій ще понад 30 років!

У роки Другої світової війни на підприємствах не вистачало робочих рук, оскільки основна робоча сила була мобілізована на війну. Уряд вимушений був запровадити програму залучення пенсіонерів до суспільної праці. Були збільшені розміри пенсій працюючим пенсіонерам, а також скасовані обмеження на виплату пенсій та заробітної плати працюючим пенсіонерам. У 1944 р. було прийняте рішення про збільшення післяпологової відпустки до 42 днів, а при народженні двійні або ненормальних родах – до 56 днів.

У 1948 р. перестала існувати монополія профспілок на визначення соціальної допомоги. На адміністрацію підприємств і установ було покладено обов'язок визначення працюючим стажу роботи при призначенні допомоги по державному соціальному страхуванні, а також перевірку правильності призначення, обчислення та виплати соціальної допомоги.

У 1953 р., після прийняття вересневим пленумом ЦК КПРС важливих рішень щодо розвитку сільського господарства в СРСР, система соціального страхування була поширена на працівників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій.

Великі зміни законодавства про соціальне страхування торкнулися після затвердження 5.07.1955 р. Положення про порядок призначення і виплати допомоги по державному соціальному страхуванню. Численні юридичні акти, що регулювали порядок і розміри призначення і виплати допомоги, були кодифіковані в одному документі.

З 1956 р. знову були продовжені строки відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами: 56 днів до і після пологів, а у випадку ненормальних родів чи народження двійні післяпологова відпустка встановлювалась тривалістю до 70 днів. Право на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами відтепер не пов'язувалося з виробничим стажем.

У 1956 р. був прийнятий Закон СРСР «Про державні пенсії», який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників – з іншого. Крім того, цей Закон відокремив пенсійне забезпечення від державного соціального страхування, що можна прослідкувати за ознакою методів їх фінансування. Якщо соціальне страхування фінансувалось із фонду, який створювався за рахунок страхових внесків, що сплачували всі підприємства і установи в обов'язковому порядку за працюючих на них робітників та службовців, то пенсії фінансувались з Державного бюджету. І хоча фонд соціального страхування тоді також був складовою частиною Державного бюджету, наповнення його здійснювалось не за рахунок загальних податкових надходжень, а за рахунок окремого страхового збору (нарахувань на фонд оплати праці). Відсутність будь-яких страхових внесків з боку працівників розглядали як одне з досягнень «розвинутого соціалізму».

Протягом перших 50 років існування радянської влади половина економічно активного населення України (а до початку 50-х рр. – його переважна більшість) взагалі була виключена з державної пенсійної системи. Наприклад, у 1960 р. в Україні проживало 5,6 млн осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення країни, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4 млн осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише 844 тис.(!), або 19,2% були пенсіонерами по старості. Решту становили пенсіонери по інвалідності, за вислугу років, у разі втрати годувальника, колишні військові та члени їх сімей.

З прийняттям 15.07.1964 р. Закону СРСР «Про пенсії і допомогу членам колгоспів» почала вирішуватись, нарешті, проблема пенсійного забезпечення і для цієї категорії зайнятого населення. Пенсійний вік для колгоспників спочатку встановили вищим, ніж для «державних» пенсіонерів – 65 р. для чоловіків і 60 р. для жінок. У 1968 р. колгоспники отримали право на пенсію по старості з такого ж віку, як робітники та службовці, тобто для них пенсійний вік був зменшений на 5 років.

Іншим проявом несправедливості держави по відношенню до пенсіонерів-колгоспників було гарантування їм значно нижчого рівня пенсійного забезпечення, ніж робітникам і службовцям. Наприклад, у 1970 р. в Україні пенсіонери-колгоспники становили 42% чисельності всіх пенсіонерів, і їхня середня пенсія за віком була у 4(!) рази меншою, ніж державна пенсія за віком – відповідно 13,8 та 56,1 руб. Пенсіонери-колгоспники одержували пенсії, що не перевищували 20-30% середнього заробітку у сільському господарстві. Відносне скорочення різниці між розмірами пенсійних виплат колишнім робітникам і службовцям та колгоспникам (до 75%) відбулось лише у 80-і рр., і лише за 2 роки до розпаду СРСР – 1.10.1989 р., була ліквідована відмінність в пенсійному забезпеченні колгоспників, робітників та службовців.

Впродовж 80-х рр. уряду СРСР вдавалося забезпечувати виплату відносно пристойних пенсій тому, що:

а) економічна система не знаходилась в стані перманентної кризи,

б) демографічна ситуація була сприятливою для солідарної пенсійної системи,

в) існувала загальна трудова повинність для працездатного населення,

г) масштаби неформальної зайнятості були незначними і практично не існувало проблеми ухилення від сплати податків.

У 1990 р., після прийняття законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» та «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців», практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Звичайно, ця система не була побудована повністю на принципах страхування, – фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету.

Джерелом коштів для фінансування пенсій став не Державний бюджет, як раніше, а Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями з фонду оплати праці, а також страхових внесків громадян. Крім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з відміткою сплаченої суми страхових внесків у розмірі 1% нарахованого заробітку. Це була своєрідна перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового стажу та сплачених внесків до Пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи. На жаль, ця перехідна система не була пристосована до нових економічних умов і тому не мала успіху.

Підсумовуючи, можна зробити висновки стосовно засад, на яких базувалася країна «соціалістичного добробуту»:

· повна (або соціальна) зайнятість;

· дотації на ціни на споживчі товари та послуги (включаючи житло);

· суспільна служба охорони здоров'я, послуги в галузі освіти та культури, які надаються безплатно або за номінальними цінами;

· пов'язані з трудовою діяльністю допомоги із соціального страхування охоплювали майже 100% населення;

· різноманітні натуральні та грошові соціальні допомоги, що надавалися через державні підприємства, включаючи і колгоспи.

Державна соціальна допомога, якщо й існувала, але надавалась обмеженим групам населення – інвалідам або тим, що потерпіли через соціальні хвороби, окремим сім'ям з дітьми.

Головний висновок полягає в тому, що суспільні відносини на той час регулювалися галузевими нормами права – трудового, адміністративного, колгоспного права тощо. Соціальне забезпечення, як відокремлена, самостійна галузь права, не існувало. Наприклад, державне соціальне страхування робітників і службовців та їх сімей належало до предмету трудового права.

Економічний та політичний перехідний період фундаментально змінив, якщо зовсім не відмінив, непрямі механізми колишньої системи соціального захисту. Водночас постало питання про необхідність становлення соціального забезпечення як самостійної галузі права.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризувати етапи розвитку системи соціального страхування.

2. Пояснити причини виокремлення соціального страхування із сфери страхування від соціальних ризиків на ранніх стадіях історії людства.

3. Охарактеризувати модель Бісмарка.

4. Охарактеризувати план Беверіджа.

5. Як відбувалося становлення соціального страхування в Україні?

6. Охарактеризувати стан соціального страхування за часів СРСР.

7. Як розвивається соціальне страхування у сучасних умовах?

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-31; Просмотров: 729; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.025 сек.