Завдання і напрямки державного регулювання системи соціального страхування

Тема 3. Державне регулювання соціального страхування

Лекція

1. Завдання і напрямки державного регулювання системи соціального страхування.

2. Фінансовий механізм регулювання соціального страхування.

3. Управління соціальним страхуванням.

С. р.

4. Досвід регулювання соціального страхування в Україні

Мета: з’ясувати завдання державного регулювання системи соціального страхування; вивчити структуру та складові фінансового механізму регулювання соціального страхування; розкрити економічну сутність загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Література

Основна:

1. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування № 16/98-ВР від 14.01.1998 р. // zakon.rada.gov.ua

2. Внукова Н. М. Соціальне страхування: Навчальний посібник / Н. М. Внукова, Н. В. Кузьминчук —К.: Кондор, 2006.—С.60-80.

3. Юрій С.І. Соціальне страхування: Підручник / С.І. Юрій, М.П. Шаваріна, Н.В. Шаманська —К.: Кондор.—2004.—С. 30-57.

Додаткова:

2. Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011».

Державне регулювання – важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів.

Завдання державного регулювання у сфері соціального страхування:

• проведення єдиної політики держави в цій сфері;

• забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

• створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

• забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;

• адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у:

1) розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

2) щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

3) перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян;

4) встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

5) державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

6) контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Правове забезпечення: Укази Президента України, Закони України, постанови Кабінету Міністрів України та правлінь фондів, накази міністерств.

Нормативне забезпечення: Інструкції, методичні розробки, норми.

Інформаційне забезпечення: Інформація про платників внесків, отримувачів допомог, рух грошей тощо.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.

Із розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування. У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «си­стема конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціаль­ну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».

У наступні роки відбулися значні зміни в системі соціально­го страхування. Великий вплив на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала основні засади со­ціальної політики держави. Ст. 3 Конституції закріплює со­ціальну спрямованість політики України. У статтях 46,48 і 49 ви­знається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та ме­дичне страхування, а також право громадян на соціальний за­хист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годуваль­ника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права. Частина 1 ст. 46 Конституції перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом здоров'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює положення про те, що державні пенсії й со­ціальні допомоги встановлюються законом.

З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальноо­бов'язкового державного соціального страхування, а також «Ос­нови законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які виз­начають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні.

В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхуван­ня.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) фізичні особи;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов’язкове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов’язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.

Страховиками є цільові стразові фонди з окремих видів страхування. Страхові фонди беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг ц разі настання страхових випадків.

Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

До основних категорій соціального страхування відносять страховий стаж, страховий ризик та страховий випадок.

Страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страховий стаж в перспективі замінить трудовий стаж. Він буде основним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.

Страховий ризик – обставини, внаслідок яких громадянин та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Страховий випадок – подія, з настання якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів страхування.

До страхових випадків по соціальному страхуванню належать:

- тимчасова непрацездатність;

- вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

- інвалідність;

- хвороба;

- досягнення пенсійного віку;

- смерть годувальника;

- безробіття;

- соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов’язані з певними обставинами;

- нещасний випадок на виробництві;

- професійне захворювання.

Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування є внески роботодавців та застрахованих осіб. Розміри внесків з кожного виду страхування визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

- надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг;

- фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

- створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

- покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням страхування.

Розміри внесків на державне загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб водночас із затвердженням державного бюджету, якщо інше не передбачено законодавством.

Страхові внески залежно від виду встановлюються на календарний рік у відсотках:

- для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам;

- для фізичних осіб – до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Згідно з законом № 16/98-ВР були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІІ;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-ІІІ;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата­ми, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-ІІІ;

• «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІУ;

• «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ІУ;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне стра­хування» (проект).

• «Про збір та облік єдиного внеску на ЗДСС» від 8.07.2010. № 2464-VІ

Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповід­них інструкціях, постановах та положеннях. Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та спла­ти окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсій­не забезпечення певних категорій громадян тощо.

Щодо пен­сійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІV містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-ХІV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягли за­гального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спе­ціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 2015-Ш встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 за­кладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії гро­мадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і поря­док забезпечення соціальними виплатами певних категорій гро­мадян. Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінан­сові можливості держави, вплив політичних партій тощо) прий­маються поточні рішення, що не дають можливості досягти необхідного рівня матеріального забезпечення громадян.

З 1.01.2011 набув чинності ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на ЗДСС». Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний внесок на ЗДСС – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи ЗДСС в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Податкове законодавство не регулює порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Пенсійний фонд України – орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.

Державний нагляд за діяльністю Пенсійного фонду щодо збору єдиного внеску, ведення обліку надходжень від його сплати та контролю за сплатою здійснюють центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та у сфері фінансів.

Рішення органів, уповноважених здійснювати державний нагляд, є обов'язковими для виконання. Рішення органів державного нагляду можуть бути оскаржені в судовому порядку.

У разі якщо Пенсійний фонд прийняв рішення з порушенням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску або не виконує вимог законодавства, відповідний орган державного нагляду встановлює факт порушення і визначає строк для його усунення. Якщо протягом такого строку Пенсійний фонд не усуне порушення, незаконне рішення скасовується органом державного нагляду, а посадові особи, винні в порушенні, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Пенсійний фонд зобов'язаний надавати органам державного нагляду документи та інформацію для здійснення ними функцій з державного нагляду.

За ініціативою органів державного нагляду може призначатися аудиторська перевірка діяльності Пенсійного фонду із забезпечення збору та обліку єдиного внеску. Фінансування проведення такої перевірки здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Сплата єдиного внеску здійснюється виключно у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для його зарахування.

Для зарахування єдиного внеску в органах Державного казначейства України відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному територіальному органу Пенсійного фонду. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується Державним казначейством України та Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розрахункове обслуговування територіального органу Пенсійного фонду здійснюється відповідно до умов договорів між органами Державного казначейства України і власниками рахунків.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Дата добавления: 2014-10-31