Основні принципи у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру

Захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру здійснюється за принципами:

1. Пріоритетності завдань, спрямованих на порятунок життя і збереження здоров‘я людей та навколишнього середовища;

2. Безперечної переваги раціональної і превентивної безпеки;

3. Вільного доступу населення до інформації про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

4. Особистої відповідальності і турботу громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки і дій у надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру.

5. Відповідальності в межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог даного Закону.

6. Обов‘язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру і мінімізацію їх негативних психіко-соціальних наслідків.

7. Врахування економічних, природних та інших особливостей території і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру.

8. Максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та реагування на них.

Основні принципи щодо захисту населення:

· Захист населення планується і здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду, ступеня небезпеки, можливих надзвичайних ситуацій.

· Усі заходи щодо життєзабезпечення населення готуються заздалегідь і здійснюються на підставі законів держави.

· При захисті населення використовують усі наявні засоби захисту (евакуацію із небезпечних районів, захисні споруди, індивідуальні засоби захисту...).

· Громадяни повинні знати основні свої обов’язки щодо безпеки життєдіяльності, дотримуватись установлених правил поведінки під час надзвичайних ситуацій.

Є п’ять основних заходів щодо забезпечення захисту населення в надзвичайних ситуаціях:

· Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійного його інформування про наявну обстановку.

· Навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

· Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.

· Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, отруйними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.

· Організація і проведення рятувальних та інших робіт у районах лиха й осередках ураження.

2. Укриття в захисних спорудах.

Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф) і стихійних лих, а також від ура-жальної дії зброї масового знищення і звичайних засобів ураження та впливу другорядних чинників ядерного вибуху.

Захисні споруди розрізняють:
за призначенням — для захисту населення, розміщення органів управління (командного пункту — КП, пункту управління — ПУ, вузла зв'язку — ВЗ) і медичних закладів;
за місцем знаходження — вбудовані, відокремлені, метрополітен, у гірських виробках;
за терміном будівництва — зведені завчасно, швид-козведені;
за захисними властивостями — найпростіші укриття (щілини відкриті і перекриті), протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища.

УКРИТТЯ НАЙПРОСТІШОГО ТИПУ
У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші укриття типу щілин. Це найбільш масові захисні споруди, що можуть бути збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і перекритими. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею (в 1,2—2 рази), світловим випромінюванням і проникаючою радіацією. Перекрита щілина захищає: від світлового випромінювання — повністю, від ударної хвилі — у 1,5—3 рази, від проникаючої радіації і ра-діоактивного випромінювання — у 200—300 разів, а також надійно захищає від осколкових і кулькових бомб, від запалювальних засобів.

За місцем знаходження сховища бувають вбудованими (у підвалах будинків) івідокремленими (поза будинками), їх споруджують заздалегідь, у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені).
За місткістю розрізняють малі сховища (150.—300 чол.), середні (300—600 чол.) і великі (понад 600 чол.).

Сховища мають фільтровентиляційні установки (ФВУ) промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє повітря, розподіляє його по відсіках і створює у захисному приміщенні надлишковий тиск, що перешкоджає проникненню зараженого повітря через тріщини і щілини. В усіх сховищах передбачаються два режими вентиляції: ч и с т о Ї, коли зовнішнє повітря очищається від пилу, і ф і л ь т р о -вентиляції, коли воно проходить крізь поглинальні фільтри, де очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР і бактеріологічних засобів. Система водопостачання забезпечує людей водою для життя і гігієнічних потреб від зовнішньої водопровідної мережі. На той випадок, коли водопровід перестане діяти, передбачено аварійний запас води або її джерело. Кожна захисна споруда має систему каналізації для відводу фекальних стоків. Санвузол влаштовують у приміщенні, ізольованому перегородками від секцій сховища, обов'язково з витяжкою. Система опалення сховища працює від опалювальної мережі будинку, під яким воно знаходиться. Освітлюється сховище від міської (об'єктної) електромережі, в аварійних випадках

— від автономної електростанції, а якщо її немає — від акумуляторів або ліхтарями.

Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі.

Медичне обслуговування здійснюють санітарні пости і медпункти об'єктів народного господарства.

ПРАВИЛА ПЕРЕБУВАННЯ У ЗАХИСНІЙ СПОРУДІ
Населення укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. У сховищі зручніше розміщуватися групами
— з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Тих, хто з дітьми, розміщують в окремих відсіках або у спеціально відведених місцях. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб.
У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми засобами індивідуального захисту органів дихання, продуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобов'язані виконувати розпорядження чергового по сховищу, надавати посильну допомогу хворим, інвалідам.
Відкрита щілина — це зигзагоподібна траншея з кількох прямолінійних ділянок довжиною до 15 м. Глибина її — 1,8 — 2,0 м; ширина: зверху — 1,1—1,3 м, на дні — 0,8 м. Будівництво щілини починається з розмітки і трасування, тобто визначення її плану на місцевості. Копають спочатку на ширину дна. В міру заглиблення поступово підрівнюють крутизну, доводячи до потрібних параметрів. Стінки (крутизну) щілини укріплюють дошками, жердинами, очеретом, іншими наявними матеріалами.
Коли є час і в разі потреби, щілину перекривають колодами, шпалами або малогабаритними залізобетонними плитами. Зверху покриття влаштовують шар гідроізоляції з толю, руберойду, хлорвінілової плівки або утрамбовують шар глини і насипають шар ґрунту товщиною 50—60 см. У перекритій щілині роблять вхід з однієї або двох сторін з дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють витяжну коробку.

Нормальна місткість щілини — 10—15 чоловік.

ПРОТИРАДІАЦІЙНІ УКРИТТЯ
Протирадіаційними укриттями (ПРУ) називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей в умовах надзвичайних ситуацій. До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди, а й будівлі господарського призначення (погреби, підпілля, овочесховища), пристосовані під укриття, і звичайні житлові будівлі.
Захисні властивості укриттів визначаються коефіцієнтом послаблення радіації, що залежить від товщини огоро-джувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені конструкції, а також від енергії гамма-випромінювання. Наприклад, підвали дерев'яних будинків послаблюють радіацію в 7—12 разів, а кам'яних — у 200—300 разів.
У ПРУ, розрахованому на 50 чоловік і більше, повинно бути не менше двох виходів розміром 80x180 см, причому бажано, щоб вони були розташовані в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підсилення захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень ретельно замуровують тріщини, щілини, отвори у стінах і стелі, біля вікон і дверей, припасовують двері, оббивають їх повстю, ущільнюють дверні рами валиком з повсті або з іншої м'якої тканини. Укриття, що вміщує до ЗО чоловік, провітрюється природною вентиляцією через припливний і витяжний короби. Для створення тяги витяжний короб встановлюють на 1,5—2 м вище припливного. На зовнішньому виводі вентиляційного короба роблять дашок, а в припливному коробі — щільно підігнані засуви.
У пристосованих під укриття приміщеннях встановлюють бачки з водою з розрахунку 3—4 л на одну людину на добу, а в туалеті — виносну тару або влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. Крім того, в укритті встановлюють нари (лавки) для відпочинку, стелажі для продуктів харчування. Освітлення — від електромережі або переносними електричними ліхтарями.

СХОВИЩА
Сховище є найбільш надійним захистом від усіх ура-жальних чинників: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнованих будинків і споруд тощо, а також засобів масового ураження і звичайних засобів ураження. Воно обладнане комплексом інженерних споруд, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності протягом певного часу.

За місцем знаходження сховища бувають вбудованими (у підвалах будинків) івідокремленими (поза будинками), їх споруджують заздалегідь, у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені).
За місткістю розрізняють малі сховища (150.—300 чол.), середні (300—600 чол.) і великі (понад 600 чол.).
Сховища мають фільтровентиляційні установки (ФВУ) промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє повітря, розподіляє його по відсіках і створює у захисному приміщенні надлишковий тиск, що перешкоджає проникненню зараженого повітря через тріщини і щілини. В усіх сховищах передбачаються два режими вентиляції: ч и с т о Ї, коли зовнішнє повітря очищається від пилу, і ф і л ь т р о -вентиляції, коли воно проходить крізь поглинальні фільтри, де очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР і бактеріологічних засобів. Система водопостачання забезпечує людей водою для життя і гігієнічних потреб від зовнішньої водопровідної мережі. На той випадок, коли водопровід перестане діяти, передбачено аварійний запас води або її джерело. Кожна захисна споруда має систему каналізації для відводу фекальних стоків. Санвузол влаштовують у приміщенні, ізольованому перегородками від секцій сховища, обов'язково з витяжкою. Система опалення сховища працює від опалювальної мережі будинку, під яким воно знаходиться. Освітлюється сховище від міської (об'єктної) електромережі, в аварійних випадках
— від автономної електростанції, а якщо її немає — від акумуляторів або ліхтарями.
Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі.
Медичне обслуговування здійснюють санітарні пости і медпункти об'єктів народного господарства.

ПРАВИЛА ПЕРЕБУВАННЯ У ЗАХИСНІЙ СПОРУДІ

Населення укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. У сховищі зручніше розміщуватися групами
— з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Тих, хто з дітьми, розміщують в окремих відсіках або у спеціально відведених місцях. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб.
У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми засобами індивідуального захисту органів дихання, продуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобов'язані виконувати розпорядження чергового по сховищу, надавати посильну допомогу хворим, інвалідам.

Подача повітря у сховища здійснюється електровентиляторами по трубопроводах. Кількість повітря, яке подається у сховища, залежить від температури зовнішнього повітря і повинно бути в режимі 1: 8м3/год — до 20°С, 10 мУгод - 20 - 25°С,! 1 м3/год - 25 - 30°С. ІЗ м3/год - більше 30"С.

Відпрацьоване повітря із сховищ виходить само або за допомогою венгиляторів. Труби подачі повітря розміщені у сховищах, вони фарбуються: режиму чистої вентиляції — в білий колір, режиму фільтровентиляції — в червоний. Труби рециркуляції повітря фарбуються також в червоний колір. Приміщення для дизельної електростанції розміщуються біля зовнішньої стіни, а від інших приміщень відокремлюються вогнетривкою стіною з межею вогнетривалості в одну годину. Сховища обладнуються системами електропостачання та зв'язку, водопостачання, каналізації, опалення.

Електропостачання та зв'язок. Електропостачання здійснюється від зовнішньої електромережі, а при необхідності від авт шомного електроджерела (дизельної електростанції). На "випадок порушення електропостачання у сховищі передбачається освітлення від переносних електричних ліхтарів, акумуляторних батарей і дизельних електростанцій.

Водопостачання та каналізація сховнша здійснюються на базі загальних водопровідних та каналізаційних мереж. У сховищі мас бути аварійний запас води, приймачі води, які мають бути зроблені незалежно від зовнішніх мереж (труби водопостачання фарбуються у зеленіш колір).
Мінімальний запас води створюють з розрахунку 8 л для пиття і 4 л для еанітарно-гігн нічних потреб на одну людину. 11а весь строк ' перебування у сховищі місткістю 600 чоловік та більше, додатково для пожежогасіння 4,5 м:і.
Опалення, У сховищі передбачається опалення. Воно здійснюється від загальної системи (опалювальної системи будинку). Для регулювання температури та відключення опалювання в опалювальній, системі обладнують запірну арматуру (труби фарбуються у коричневий колір). У приміщенні сховища розміщують дозиметричні приладі!, прилади хімічної та радіаційної розвідки, захисний одяг, засоби гасіння пожежі, аварійний запас інструментів, запас води та продуктів харчування, санітарне майно.

3. За принципом захисної дії засоби індивідуального захисту органів дихання поділяються на фільтруючі та ізолюючі.

До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу відносяться фільтруючі протигази ГП-5, ГП-7, респіратори, ватно-марлеві пов’язки.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, обличчя та очей від отруйних і радіоактивних речовин та бактеріальних засобів.

Принцип дії фільтруючого протигазу ґрунтується на ізоляції органів дихання від забруднюючого навколишнього середовища й очищення вдихну того повітря від токсичних аерозолів і парів у фільтруючо-поглинаючій системі, які з’єднані між собою безпосередньо або за допомогою з’єднувальної трубки.

Сумка й незапітніваючі плівки також входять до комплекту протигазу.

Шолом-маска захищає обличчя й очі від ОР, СДОР, РП, БА, підводячи до органів дихання очищене повітря й викидаючи в атмосферу видихнуте повітря. Вона складається із корпусу, окулярного вузла, системи кріплення на голові та клапанної коробки.

Вона виготовляється із гуми сірого або чорного кольору. З’єднувальна трубка з’єднує шолом-маску протигаза із фільтруючо-поглинаючою коробкою. Вона зроблена із гуми, обтягнута трикотажем і має поперечні складки, які надають їй пружності та забезпечують проходження повітря при згині.

Сумка призначена для носіння, захисту та збереження протигаза.

Незапітніваюча плівка служить для захисту окулярного вузла від запітнівання.

Підготовка протигаза до використання починається з вибору необхідного розміру шолом-маски, який визначається за обсягом голови шляхом вимірювання її по лінії, що проходить через маківку, щоки та підборіддя. Наприклад: СП-5М (ШМ-62) до 63, 63,50-65,5; 66-68; 68,5-70,5; 71 і більше.

При використанні протигаза необхідно:

· Надіти сумку з протигазом через праве плече так, щоб вона була на лівому боці.

· Відрегулювати за допомогою пряжки довжину плечового ременя так, аби його краї опинилися на рівні талії.

· Затримати дихання, заплющити очі, вийняти шолом-маску, взяти її обома руками так, щоб великі пальці були ззовні, а решта – всередині.

· Прикласти в нижню частину шолома підборіддя, різким рухом рук вгору і назад, натягнути шолом-маску на голову так, щоб не було складок, а окуляри розмістилися на рівні оцей.

· Видихнути повітря, відкрити очі, продовжувати дихати.

Респіратори використовуються для захисту органів дихання від радіоактивного пилу (Р-2), від парів і газів на виробництві із СДОР (РПГ-67, РУ-60, РУ-60МУ).

Респіратор Р-2 – це фільтруюча напівмаска з двома вдихальними клапанами й одним видихальним, кріпленням.

Респіратор Р-2 виготовляють трьох розмірів, які визначаються виміром висоти обличчя (відстань між точкою найбільшого заглиблення перенісся та найнижчою точкою підборіддя).

На підприємствах із СДОР використовують респіратори, які складаються із гумової напівмаски, фільтрувально-поглинальних патронів, пластмасових манжет із клапанів вдиху та видиху, трикотажного обтюратора, наголовника для закріплення на голові.

Ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя від шкідливих речовин у повітрі в умовах ізоляції органів дихання від навколишнього середовища.

До цих засобів захисту органів дихання відносяться ізолюючі дихальні апарати типу ІП-4, ІП-5.

ІП-4 призначені для захисту органів дихання, шкіри, обличчя та очей від речовин будь-якої концентрації і сили дії.

Принцип дії його заснований на виділенні кисню із хімічних речовин при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихає людина, тобто перетворення СО2 на О2.

ІП-4 складається із шолом-маски із з’єднувальною трубкою, реферативного патрона, дихального мішка, каркаса, сумки.

Шолом-маска П-4 служить для ізолювання органів дихання від отруйного зовнішнього середовища.

Регенеративний патрон призначений для отримання кисню, необхідного для дихання, а також поглинання вуглекислого газу і вологи, які містяться у видихнутому повітрі.

Дихальний мішок – є резервуаром для видихнутої газової суміші та кисню, який виділяє регенеративний патрон.

Сумка – для зберігання та перенесення ІП-4.

Тривалість роботи у протигазі:

· при важкому фізичному навантаженні (біг, земляні роботи) – 40 хв.;

· при середньому фізичному навантаженні (хода, обслуговування механізмів) – 60 хв.;

· при легкому фізичному навантаженні (перебування у стані спокою) – 180 хв.

Розмір шолома: Наприклад, 1 - до 635; 2 – 647-670; 4 – 700 і більше.

Для запуску ІП-4 необхідно:

· встановити регенеративний патрон ІП-4 на каркас та приєднати його до дихального мішка;

· приєднати шолом-маску до ІП-4;

· одягнути сумку з ІП-4 через праве плече так, щоб вона була зліва, а регенеративний патрон був на рівні талії;

· відкрити кришку сумки, вийняти шолом-маску;

· надіти шолом-маску так, щоб не було складок, а окуляри – на рівні очей;

· привести у дію пусковий брикет, знявши чек, закрутивши гвинт за годинниковою стрілкою до краю;

· переконатися в тому, що пусковий пакет працює за зміною кольору термоіндикатора – від рожевого до яскраво-синього;

· закрити кришку сумки і защепити її на всі кнопки.

Засоби захисіу шкіри

Засоби захисту шкіри призначені для захисту всього тіла людини в умовах зараження місцевості отруйними речовинами, біологічними засобами, радіоактивного зараження. Вони також використовуються при роботі з СДОР, при проведенні дегазаційних, дезинфекційних і дезактиваційних робіт.

Такими засобами є; простіші засоби захисту шкіри, легкий захисний костюм Л-1; комплект захисного фільтруючого одягу (ЗФО);

Простіші засоби захисту шкіри від отруйних речовин, біологічних аерозолів і радіоактивного зараження — це звичайна одежа і взуття. Плащі і накидки із прогумованої тканини, хлорвінілу, пальта із драпу, шкіри, грубого сукна добре захищають від радіоактивного пороху і біолоіічних засобів.

До 10 хв можуть захищати від крапель рідких ОР, а якщо одяг промок, то і більше — до 50 хв. Для захисту піг використовують гумові чоботи, боти, валянки з галошами, взуття із шкіри і шкірозамінників. Для захисту рук використовують гумові або шкіряні рукавиці. Для захисту голови і шиї пропонується використовувати капюшони.

Звичайний одяг, оброблений мильно-масляною емульсією, може захистити від пари отруйних речовин. Для того, щоб змочити один комплект одягу (комбінезон, спортивний костюм і т.п.) потрібно у 2 л води розчинити 300 г мила, додати 0,5 л олії або мінерального масла. Цей розчин нагріти, просочити ним одяг і висушити на повітрі. Загальновійськовий захисний комплект
Разом з протигазом комплект використовується формуваннями ЦО і військами при проведенні рятувальних і інших невідкладних робіт в осередках хімічного, біологічного і радіоактивного уражень.
Загальновійськовий захисний комплект складається із захисного плаща, захисних панчіх і рукавиць. Його можна використовувати як накидку, одягати "в рукави" і носити як комбінезон.
Виготовляється ЗЗК п'яти розмірів: перший для росту 165 см, другий -- від 165 см до 170 см, третій - від 170 до 175 см, четвертий — від"175 см до 180 см, п'ятий -- вище 180 см. Легкий захисний костюм Л-1 У комплект Л-1 входить сорочка з капюшоном, штани, які зшиті разом з панчохами, двопалі рукавиці і підшоломники. Виготовляється трьох розмірів: перший - ріст до 165 см,
Для просочування ЗФО є два рецепти: перший поглинає пару ОР за рахунок абсорбції (розчину пари ОР), другий — нейтралізує ОР за рахунок хімосорбції.

4. Спалахи особливо небезпечних інфекцій, а також інфекційних хвороб, природа яких не встановлена, потребують введення режиму карантину або обсервації на певній адміністративній території.

Карантин – це комплекс ізоляційно-обмежувальних, правових, адміністративних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів спрямованих на попередження виносу збудника інфекції за межі епідемічного осередку і підвищення ефективності заходів для його локалізації та ліквідації.

Карантин запроваджується органами виконавчої влади за поданням органів охорони здоров¢я.

Запровадження карантину передбачає:

- введення комендантської служби;

- озброєну охорону осередку та заборону в’їзду і виїзду з нього без спеціального дозволу;

- заборону вивозу будь якого майна без попередньої дезінфекції;

- закриття дитячих дошкільних установ, шкіл, кінотеатрів, бібліотек, навчальних закладів тощо;

- заборона проведення масових заходів, максимальне обмеження контакту між людьми;

- проведення санітарної обробки, дезінфекції одягу і взуття;

- проведення заходів з дезінфекції, дезінсекції та дератизації;

- проведення активного медичного огляду населення, виявлення, ізоляція і лікування інфекційних хворих;

- на в¢їзді та виїзді із зони карантину розгортаються контрольно-пропускні (КПП) та санітарно – контрольні пункти (СКП);

- проведення санітарно-освітньої роботи.

Режим карантину скасовується через термін, що дорівнює максимальному інкубаційному періоду інфекційного захворювання з моменту виявлення і госпіталізації останнього хворого і проведення заключної дезінфекції.

Обсервація - це комплекс ізоляційно-обмежувальних, протиепідемічних, санітарно-гігієнічних та адміністративних заходів медичного спостереження за ізольованими здоровими людьми, які мали контакт з інфекційними хворими, або тими, які покидають зону карантину.

Введення режиму обсервації передбачає:

- обмежене пересування населення в зоні обсервації,

- контроль за харчуванням та водопостачанням,

- медичне спостереження за населенням та негайну ізоляцію підозрілих або хворих,

- проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних та інших робіт.

З метою раннього і активного виявлення інфекційних хворих медичні працівники організують щоденні відвідування населення в зоні обсервації з обов’язковим вимірюванням температури тіла.

Необхідною умовою якісного санітарно-гігієнічного забезпечення в зоні карантину і обсервації є суворий санітарний контроль за епідемічно небезпечними об’єктами, до яких належать:

- системи водопостачання та каналізації;

- об’єкти харчової промисловості, торгівлі, тимчасові пункті харчування;

- підприємства комунального обслуговування;

- потенційно небезпечні об’єкти (СДОР, РР, БЗ);

- лікувально - профілактичні заклади та їх харчоблоки;

- маршрути евакуації та місця тимчасового розселення населення;

- пункти санітарної обробки.

Для проведення санітарної обробки населення використовують всі наявні засоби комунально-технічної служби (лазні, санітарні пропускники, душово- дезінфекційні камери на автомобілях).

До визначення виду збудника проводиться екстрена неспецифічна профілактика антибіотиками широкого спектру дії. Після його лабораторної ідентифікації організується специфічна профілактика (сироватки, вакцини, анатоксини).

В залежності від конкретної епідемічної обстановки обмежувальні режими можуть зніматися поступово з окремих населених пунктів або одразу з усієї зони.

5. Дезактивація — видалення (змивання, змітання) радіоактивних речовин із заражених ділянок місцевості, споруд, техніки, різних предметів. Залежно від обстановки може проводитися частково або в повному обсязі. При ча­стковій дезактивації знезаражуються тільки деякі ділянки місцевості, основні деталі обладнання, одяг, взуття, засоби індивідуального захисту, тобто все, із чим безпосередньо стикаються люди. Звичайний і захисний одяг і взуття обмітають, витрушують, вибивають і чистять, протирають клоччям, змоченим водою або дезактивувальними розчи­нами, миють щітками під сильним струменем води. До де­зактивувальних речовин належать усі пральні порошки і пасти (ОП-7, ОП-10), що застосовуються у вигляді водних розчинів. Якщо їх немає, можна користуватися госпо­дарським милом.

Досвід Чорнобиля показав, що знезараження будівель, споруд і місцевості — це дуже важкий і тривалий процес. Наприклад, для дезактивації дахів і стін будинків довело­ся проводити багаторазову обробку із застосуванням по­рошку СФ-2У. Для боротьби з розповсюдженням радіоак­тивного пилу проводили зволоження, а також розбризку­вали з вертольотів латекс (дисперсний каучук у воді), внаслідок чого утворювалася дуже тонка плівка, яка пере­шкоджала перенесенню радіоактивних речовин.

Дегазація — руйнування (нейтралізація) або видален­ня отруйних речовин (ОР) з різних предметів, техніки, споруд і місцевості. Дегазація, як часткова, так і повна, здійснюється трьома способами: хімічним, фізико-хімічним, механічним. Хімічний спосіб полягає у дії на ОР дегазувальної речовини, внаслідок чого утворюються нетоксичні сполуки. При фізико-хімічному способі ОР видаля­ють із заражених об'єктів, розчиняючи, випарюючи або поглинаючи їх.

Механічний спосіб — це видалення ОР, що знаходиться на поверхні (наприклад, зніма­ють заражений шар ґрунту або засипають його ґрунтом, шлаком).

Основні способи дегазації одягу і взуття — провітрю­вання, вимочування у воді, кип'ятіння, прання, обробка пароповітряно-аміачною сумішшю. Бавовняні і гумові ви­роби кип'ятять і перуть. Якщо у воду додати соду, праль­ний порошок або мило, руйнування ОР проходить значно швидше. Обробку пароповітряно-аміачною сумішшю за­стосовують для всіх видів одягу, взуття, хутряних виробів і засобів захисту шкіри.

Дезінфекція — знищення хвороботворних мікроор­ганізмів і руйнування токсинів на місцевості, спорудах, техніці, різних предметах. Проводиться двома способами — хімічним і фізичним. Хімічний спосіб — це застосування дезінфікуючих речовин, що знищують хвороботворні мікроби і токсини. При фізичному способі хвороботворні мікроби гинуть під дією високих температур.

Для дезінфекції території, різних об'єктів, предметів домашнього вжитку використовують хлорне вапно, моно-хлораміни, дихлораміни, їдкий натр у розчинах від 0,2 до 10 %. Приміщення, меблі і речі обробляють 3 — 5 процентним розчином фенолу (карболовою кислотою). 1 — 10 процентним водним розчином формаліну або його парами дезінфікують приміщення, одяг, м'які речі; розчином лізо­лу — взуття, гумові і шкіряні вироби; розчином гашеного вапна — будинки, склади, транспорт, туалети, дороги, подвір'я та інші території. Одяг і взуття кладуть у камери, куди подаються гаряче повітря, пароповітряна і парофор-малінова суміші.

Профілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях ймовірно присутності патогенних мікроорганізмів (громадські туалети, вокзал, школи, спортзали). Для дезінфекції використовуються фізичні та хімічні методи. До фізичних методів належить механічне усунення збудника (миття, чищення щіткою, витрушування, фільтрація), спалювання, кип’ятіння, обробка в пароповітряній камері.

Спалюванню підлягають речі, що не мають цінності. Кип’ятіння широко використовується для дезінфекції медичних інструментів та посуду.

Хімічну дезинфекцію здійснюють за допомогою різних речовин, що згубно діють на збудника.

До них належать:

- хлорвмісні засоби (хлорне вапно, хлорамін, гіпохлорид натрію, дезол та інші);

- йод, бром та їх сполуки (наприклад, дибромантин, йодором);

- похідні фенолу (мильне) – фенолова суміш;

- альдегіди (формальдегід);

- окисники (перекис водню, дехоксон);

- луги;

- спирти.

Широкого вжитку набули імпортні дезінфекційні препарати.

Найчастіше вдаються до волого методу дезінфекції з використанням дезінфекційних розчинів або аерозолів. Зануренням у дезрозчини обробляють білизну, посуд, іграшки, зрошенням – підлогу панелі, меблі, протиранням – картини, поліровані речі. У домашніх умовах можна застосовувати мийні засоби “Саніта”, “Посудомий”, “Гексахлор”, що поступають у продаж.

Перш ніж вдатись до хімічної дезінфекції, треба ознайомитись з інструкцією, звернути особливу увагу на показання до застосування засобу, спосіб його вживання та заходи безпеки.

В профілактичній дезінфекції важливе значення має санітарно-освітня робота серед населення.

Дотримання санітарно-гігієнічного режиму на харчових підприємствах, у магазинах і на ринках, епіднагляду за водопостачанням населення, очищенню населених пунктів від сміття, в боротьбі з мухами та їх виплодом.

Патогенні мікроорганізми, що потрапили в повітря. Модна знищити провітрюванням приміщення та опроміненням ультрафіолетовим промінням (квартуванням). У сонячні дні використовують прямі сонячні промені через відчинені вікна для дезінфекції кімнат і поверхні різних предметів, вивішують білизну на вулиці. Мікроби, що осіли на меблі і підлогу, знищують шляхом вологого прибирання дезінфекційними розчинами.

У медичних установах серед потенційних факторів перенесення збудників інфекційних хвороб особливої уваги потребують руки медичного персоналу. На руки медичної сестри та інших працівників можуть потрапити золотистий стафілокок, стрептокок групи А, сальмонела, вірус гепатиту А та багато інших патогенних мікроорганізмів. У зв’язку з цим, дуже важливо зрозуміти, що належний захист і профілактична дезінфекція – необхідний захід профілактики внутрішньо-лікарняних інфекцій. Ось чому під час контакту з кров’ю, матеріалом, який забруднений патогенними мікроорганізмами, треба користуватись гумовими рукавичками, а відразу після закінчення роботи їх зняти, та якісно вимити руки.

6. Евакуація – це організований вивід (вивіз) населення (у тому числі і персоналу суб’єктів господарської діяльності) із осередків ураження внаслідок аварій, катастроф і стихійного лиха та зон радіаційного забруднення місцевості і хімічного зараження та катастрофічного затоплення.
Евакуація із районів стихійних лих, а також аварій і катастроф організується начальниками цивільної оборони міст і районів та їх органами управління ЦО, з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення. Безпосередньо проведенням евакуаційних заходів займаються начальники і штаби ЦО та з НС суб'єктів господарської діяльності, керівники домоуправлінь та житловоексплуатаційних контор під керівництвом евакуаційних комісій, що створюються у містах (районах) та на об’єктах господарської діяльності.
Евакуація проводиться у найкоротші строки після її оголошення. Для здійснення цього заходу використовуються усі види громадського транспорту (залізничний, автомобільний, водний і навіть авіаційний), що не зайняті невідкладними виробничими і господарськими перевезеннями, а також транспорт індивідуального користування. Певна частина населення, що підлягає евакуації, може виводитися пішим порядком.
Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що містяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини).
У мирний час практичні заходи евакуації населення, як організованого його вивезення та виведення із районів можливого впливу наслідків НС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини), плануються на випадок: загальної аварії на АЕС; всіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин, внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місцевості; масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.
Основним документом, який визначає об’єм, зміст, строки проведення та порядок виконання евакозаходів, є план цивільної оборони (план дій у НС), який розробляється органами управління з питань НС та ЦЗН усіх рівнів на основі досягнутого економічного рівня з врахуванням річних та перспективних планів розвитку територій, суб’єктів господарської діяльності і особливостей, які властиві кожній території чи об’єкту, і який щорічно корегується.
Основними вихідними даними для планування евакозаходів є:
характеристика міста, району, території, суб’єктів господарської діяльності;
характеристика можливих надзвичайних ситуацій та їх наслідків;
можливості міста, району, суб’єктів господарської діяльності щодо розміщення еваконаселення;
можливості транспорту, що залучається до виконання евакозаходів;
дорожня мережа, її стан і пропускні можливості за еваконапрямками;
можливості інженерного та технічного забезпечення виконання евакозаходів;
можливості системи охорони громадського порядку під час проведення евакозаходів;
засоби зв’язку та системи управління і оповіщення населення про початок проведення евакозаходів;
можливості системи охорони здоров’я, що залучається для забезпечення евакозаходів;
місцеві умови та сезонні кліматичні умови, які впливають на проведення евакозаходів.
Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів Рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідних рівнів.
Безпосередньо проведенням евакуаційних заходів (відселенням або евакуацією працівників, службовців та населення) займаються начальники і штаби ЦО та з НС суб’єктів господарської діяльності (підприємств, установ та організацій) під керівництвом районної (міської) евакуаційної комісії.
Евакооргани створюються: у районах (містах обласного підпорядкування) рішенням районної державної адміністрації (виконкому міської Ради); у сільських (селищних) Радах – рішенням виконкому сільської (селищної) Ради; у суб’єктів господарської діяльності наказом керівника підприємства, установи або організації. До евакоорганів відносяться: евакокомісії (районні, міські, селищні, сільські і суб’єктів господарської діяльності); приймальні та збірні евакуаційні пункти.
Головою евакокомісії району (міста, села, селища), як правило, призначається заступник голови райдержадміністрації (виконкому міської, селищної або сільської Ради), а головою евакокомісії суб’єкта господарської діяльності – один із заступників керівника об’єкту. До складу евакокомісії входять представники адміністрації (від відділів: організаційного, загального, кадрів, соціального захисту населення, народної освіти та інших), служб ЦО (зв’язку і оповіщення, медичної, матеріальнотехнічної, охорони громадського порядку та транспорту).
Особовий склад районної (міської) евакокомісії може мінятися у залежності від особливостей району (міста).
Евакооргани створюються у всіх населених пунктах району, на підприємствах, в установах і організаціях. Чисельний склад евакоорганів залежить від обсягів завдань, які покладені на них.
Для особового складу усіх евакоорганів розробляються формалізовані документи, завдання, функціональні обов’язки посадових осіб, списки обліку особового складу, розрахунки транспортних засобів, планирозрахунки проведення евакозаходів та інші документи.
Евакуаційна комісія суб’єкта господарської діяльності є робочим органом начальника цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій підприємства, установи або організації, який забезпечує проведення у життя комплексу заходів щодо організованого вивозу (виводу) працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому фонді, із районів можливого впливу наслідків НС, якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров’ю людини.
Евакокомісія створюється за наказом керівника суб’єкта господарської діяльності, підзвітна і підконтрольна йому.
Евакокомісія у своїй роботі керується законодавчими і нормативними актами України, рішеннями і розпорядженнями районної державної адміністрації (виконкому міської Ради), наказами і розпорядженнями НЦО району (міста обласного підпорядкування), відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, голови районної (міської) евакокомісії, рішеннями та розпорядженнями місцевого органу самоврядування, наказами та розпорядженнями керівника суб’єкту господарської діяльності, прийнятими в межах їх компетенції.
Основними завданнями евакокомісії суб’єкта господарської діяльності є:
розроблення планів евакуації (відселення) працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому секторі, на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціальнополітичного та воєнного характеру;
організація та проведення у НС (відселення) працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому секторі та забезпечення їх життєдіяльності;
координація в межах її діяльності структурних підрозділів підприємства, установи чи організації щодо забезпечення проведення евакозаходів та організація життєзабезпечення евакуйованого (відселеного) населення;
визначення основних напрямів роботи щодо проведення евакозаходів та соціальному захисту працівників, службовців та населення, яке мешкає у відомчому житловому секторі, які постраждали внаслідок НС;
підготовка і перепідготовка особового складу евакокомісії суб’єкта господарської діяльності до дій в умовах НС.
Евакокомісія, відповідно до покладених на неї завдань:
організує розроблення і здійснення евакозаходів на випадок виникнення НС та соціальним захистом працівників, службовців та населення, які постраждали від них;
керує проведенням евакозаходів на підприємстві, в установі чи організації і забезпечує готовність евакоорганів до дій за призначенням;
бере участь у розгляді та опрацюванні пропозицій щодо матеріальнотехнічного забезпечення проведення евакозаходів суб’єктом господарської діяльності;
контролює виконання завдань щодо створення для евакуйованого (відселеного) населення необхідних соціальнопобутових умов та забезпечення його продуктами харчування і предметами першої необхідності;
організовує в установленому порядку надання допомоги працівникам, службовцям та населенню, які потерпіли внаслідок НС;
бере участь в організації фінансового, матеріального, технічного та інформаційного забезпечення проведення евакозаходів суб’єктом господарської діяльності;
забезпечує розроблення плану дій евакокомісії суб’єкта господарської діяльності (підприємства, установи чи організації) щодо організації, матеріальнотехнічному та іншим видам забезпечення евакозаходів;
організовує взаємодію з іншими органами управління і силами цивільної оборони щодо організації і проведення евакозаходів суб’єктом господарської діяльності;
здійснює інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.
Евакокомісія має право:
одержувати від адміністрації суб’єкта господарської діяльності інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань;
заслуховувати керівників структурних підрозділів суб’єкту господарської діяльності про хід виконання завдань щодо підготовки, проведення і забезпечення евакуаційних заходів;
залучати для проведення евакозаходів органи управління, сили і засоби суб’єкта господарської діяльності (підприємства, установи чи організації);
проводити комплексні перевірки стану готовності структурних підрозділів суб’єкта господарської діяльності до дій за призначенням та інших служб забезпечення щодо проведення евакозаходів.
Евакокомісія у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами суб’єкта господарської діяльності, евакокомісіями населеного пункту та району (міста), відділами з питань НС та цивільного захисту населення.
План проведення евакозаходів в надзвичайних ситуаціях суб’єкту господарської діяльності складається з пояснювальної записки і плану у вигляді таблиці. Він розробляється по видам надзвичайних ситуацій і включає:
найменування надзвичайних ситуацій, які можуть бути на території суб’єкту господарської діяльності та у які осередки ураження попадає об’єкт при стихійних лихах і аваріях (катастрофах) на сусідніх техногенно небезпечних об’єктах, що загрожують життю і здоров’ю персоналу і населення, що мешкає у відомчому житловому фонді;
чисельність населення (персоналу), що підлягає евакуації або відселенню;
терміни виконання евакозаходів;
транспорт, що залучається для проведення евакозаходів;
матеріальнотехнічне та інші види забезпечення евакуаційних заходів;
порядок приведення в готовність евакоорганів суб’єкта господарської діяльності.
Для кожного суб’єкта господарської діяльності робиться виписка із районного (міста обласного підпорядкування) плану проведення евакозаходів по видам НС.
Плани проведення евакозаходів на території суб’єкта господарської діяльності розробляються евакокомісією разом з штабом ЦО та з НС об’єкту з урахуванням наявних сил і засобів і затверджуються НЦО (керівником підприємства, установи, організації) об’єкту і погоджується з вищестоящою евакокомісією.
Основними завдання збірного евакуаційного пункту є:
1. Організація збору працівників, службовців та населення для організованого вивозу (виведення) їх із зон можливого ураження в наслідок надзвичайних ситуацій.
2. Організація прийому, реєстрації та обліку евакуйованого (відселяємого) населення і розподіл його по колонам.
3. Організація захисту еваконаселення на ЗЕП та створення йому мінімальних умов життєзабезпечення.
4. Організація відправки еваконаселення із зон можливого ураження до місць його розташування.
5. Забезпечення додержання порядку та безпеки громадського правопорядку на території ЗЕП.
Основними завдання приймального евакопункту є:
1. Організація роботи по прийому та розміщенню еваконаселення, яке прибуває із зон можливого ураження внаслідок надзвичайних ситуацій.
2. Організація реєстрації та обліку евакуйованого (відселяємого) населення, яке прибуває на ПЕП.
3. Організація захисту еваконаселення на ПЕП та створення йому мінімальних умов життєзабезпечення.
4. Організація відправки еваконаселення до місць його розміщення (розселення).
5. Забезпечення додержання громадського правопорядку та безпеки громадян на території ПЕП.

Дата добавления: 2014-11-06