Збереження психічного здоров’я та професійного довголіття кризових психологів

РОЗДІЛ 10

Розглядаючи різноманітні проблеми надання невідкладної психологічної допомоги постраждалим унаслідок надзвичайних ситуацій, іноді не залишається можливості помітити той великий обсяг роботи, той важкий тягар, ту неосяжну хвилю горя та людського болю, які випадають на плечі кризових психологів, що працюють в осередку лиха. Мало хто приділяє увагу тому, з якими проблемами та труднощами доводиться стикатись кризовим психологам. Мало хто замислюється над тим, скільки разів вони змушують себе ковтати власні сльози від всього побаченого, скільки ночей після ліквідації надзвичайної ситуації вони не сплять.

Психологи МНС для багатьох постраждалих є єдиною надією на вирішення проблем, які виникли внаслідок трагедії. І хто, як не вони дійсно розуміє та відчуває весь біль втрати та горя постраждалих.

Оцінюючи психологічну вартість професійної діяльності кризових психологів, не слід перераховувати всі існуючі стрес-фактори, які чинять негативний вплив на їх особистість, слід лише на хвилину замислитись про важливість та гостру необхідність їхньої роботи для багатьох людей, які залишились сам на сам з горем.

Отже, кризові психологи - це фахівці, які під час ліквідації наслідків лиха працюють понад міру, це фахівці, які ніколи не можуть собі дозволити низьку ефективність при виконання своїх обов’язків, це фахівці, які не замислюються над власними бажаннями, а керуються лише потребами постраждалих; це фахівці, які в період лиха не мають інших цінностей, окрім цінності життя та здоров’я тих людей, які потребують сторонньої допомоги.

Всі перераховані особливості опосередковано породжують думки про надзвичайно високий ступінь психологічної напруженості та стресогенності професійної діяльності кризового психолога.

Безумовно, всі професійно-важливі якості кризового психолога формуються та розвиваються під час навчання та роботи – відбувається так званий процес професійного становлення фахівця. Основою для ефективності протікання цього процесу служить цілий комплекс індивідуально-психологічних характеристик особистості, який і забезпечує рівень його ефективності. Якщо людина не здатна сприймати чужий біль та перейматися проблемами сторонніх людей, якщо вона залишається байдужою до сліз дитини, – професійне становлення її як кризового психолога не буде мати високих результатів. Але зауважимо, що серед тих, хто свідомо обрав для себе шлях порятунку постраждалих, майже немає черствих людей.

Такі обставини, на жаль, несуть певну загрозу для самого фахівця. Зазвичай виконання кризовим психологом своїх професійних обов’язків відбувається в досить небезпечних умовах, йому доводиться працювати з великою кількістю постраждалих, дуже часто він втрачає почуття часу та не розуміє, що йому самому вкрай необхідна допомога. В регіонах України, де надзвичайні ситуації трапляються досить часто, психологам іноді доводиться працювати без вихідних, без можливості взяти відпустку і дійсно відпочити.

Перераховані обставини, а також ігнорування своєї втоми або неусвідомлення кризовим психологом свого стану, провокують виникнення певних психологічних проблем у самого фахівця. Саме такою ціною досягається високий рівень професійного розвитку кризового психолога, але ж поряд з цим дуже часто спостерігаються і розчарування, і зриви, і виникнення незадоволення своєю професією. Такі особливості можуть негативно позначатись на різних сферах особистості: сфері особистого життя, міжособистісних зв’язках, професійній сфері, мотиваційній сфери, тощо. Результатом перебігу таких змін може стати розвиток професійної деформації особистості.

Професійна деформація – це явище, що характеризується змінами властивостей особистості (стереотипів сприймання, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування та поведінки тощо), змінами рівня виразності професійно важливих якостей фахівця, що відбуваються під впливом змісту, умов, тривалості виконання діяльності та його індивідуально-психологічних особливостей.

Отже, можна сказати, що професійна деформація кризового психолога може відбутися через: високу емоційну насиченість професійної діяльності; постійні нові, іноді незнайомі обставини, в яких доводиться працювати; надвисокий рівень відповідальності за інших людей (постраждалих); постійне спілкування з досить великою кількістю людей (колеги, керівництво, постраждалі, сторонні люди); надшвидкий темп виконання професійних функцій (робота з постраждалими, інформаційна терапія, організаційна діяльність і т. ін); неможливість перепочити протягом декількох годин підряд тощо.

Стикаючись з важкими психічними станами постраждалих, надаючи всіляку допомогу людям, які опинилися в зоні лиха, фахівець забуває про себе, про своє самопочуття та про свої емоції. Саме через це, по завершенню робіт в осередку надзвичайної ситуації, майже всі психологи почуваються надто виснаженими, знесиленими та переживають важкі почуття. На жаль, в такому випадку досить часто спрацьовує вираз «чоботар без чобіт». Тобто, мало хто з фахівців звертається до своїх колег за допомогою, мало хто взагалі зізнається в тому, що йому важко, майже ніхто не усвідомлює те, що йому вкрай необхідна підтримка та професійна психологічна допомога.

Однією з найбільш поширених психологічних проблем, які можуть зустрічатись у кризового психолога, є розвиток психологічного (емоційного) вигоряння.

Синдром емоційного вигоряння (burn-out) являє собою стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат невирішеного хронічного стресу на робочому місці. Розвиток даного синдрому характерний для альтруїстичних професій, де домінує турбота про людей (соціальні працівники, лікарі, медичні сестри, вчителі та ін.). До цього списку, безумовно, можна віднести і кризових психологів, професійна діяльність яких здебільшого протікає в надзвичайних умовах.
Перші роботи з вигоряння з'явилися в 70-і роки ХХ століття в США. Одним з основоположників ідеї вигоряння є Х. Фреденбергер, американський психіатр, який працював в альтернативній службі медичної допомоги. Він у 1974 році описав феномен, який спостерігав у себе і своїх колег (виснаження, втрата мотивацій і відповідальності) і назвав його метафорою – вигоряння.
Інший основоположник ідеї вигоряння - Крістіна Маслач - соціальний психолог, визначила це поняття як синдром фізичного та емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття по відношенню до клієнтів або пацієнтів.

Професійне вигорання – це синдром, що розвивається на тлі хронічного стресу і веде до виснаження емоційно-енергійних і особистісних ресурсів працюючої людини. Професійне вигоряння виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «визволення» від них. По суті, професійне вигорання - це дистрес або третя стадія загального адаптаційного синдрому - стадія виснаження (за Г. Сельє).

Симптоми, що становлять синдром професійного вигорання, умовно можна розділити на три основні групи: психофізичні, соціально-психологічні та поведінкові.

До психофізичних симптомів професійного вигорання відносяться: відчуття постійної втоми не тільки вечорами, але і зранку, відразу після сну (симптом хронічної втоми); відчуття емоційного та фізичного виснаження; зниження чутливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію); загальна астенізація (слабкість, зниження активності та енергії, погіршення біохімії крові та гормональних показників);
безпричинні часті головні болі; постійні розлади шлунково-кишкового тракту; різка втрата або різке збільшення ваги; повне або часткове безсоння (швидке засинання і відсутність сну рано вранці, починаючи з 4 год. ранку або, навпаки, нездатність заснути ввечері до 2-3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);
постійна загальмованість, навпаки, сонливість і бажання спати протягом усього дня; задишка або порушення дихання під час фізичного або емоційного навантаження; помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

До соціально-психологічних симптомів професійного вигорання відносяться такі неприємні відчуття і реакції, як: байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості); підвищена дратівливість на незначні, дрібні події; часті нервові «зриви» (спалахи невмотивованого гніву або відмови від спілкування, «занурення в собі»); постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, образи, підозрілості, сорому, скутості); відчуття неусвідомленого хвилювання і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»); почуття гіпервідповідальності і постійне відчуття страху, що «не вийде» або людина «не впорається»; загальна негативна установка на життєві та професійні перспективи (за типом «Як не старайся, все одно нічого не вийде»).

До поведінкових симптомів професійного вигорання відносяться такі вчинки і форми поведінки працівника: відчуття, що робота стає все важчою і важчою, і виконувати її - все важче і важче; співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу й пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано її покидає); відчуття непотрібності, зневіра в поліпшенні, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів; невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях; дистанціювання від інших співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності; зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок.

Синдром «емоційного вигорання» включає в себе 3 стадії, кожна з яких складається з 4-х симптомів:

1-а стадія (1) «Напруга» - симптоми: незадоволеність собою, «загнаність в клітку», переживання психотравмуючих ситуацій, тривожність і депресія.

2-я стадія (2) «Резистенція» - симптоми: неадекватне, вибіркове емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків.

3-я стадія (3) «Виснаження» - симптоми: емоційний дефіцит, емоційна відстороненість, особистісна відстороненість, психосоматичні і психовегетативні порушення.

Всі ці симптоми йдуть один за одним, тобто якщо не вживати ніяких заходів з профілактики емоційного вигоряння, то досить швидко фахівець, який працює у важких, іноді екстремальних умовах, може помітити в собі прояви даного синдрому.

Існує безліч теорій розвитку синдрому емоційного вигорання.

Ряд дослідників вважає основними передумовами наявність організаційних проблем (занадто велике робоче навантаження, недостатня можливість контролювати ситуацію, відсутність організаційної спільності, недостатня моральна і матеріальна винагорода, несправедливість, відсутність значимості виконуваної роботи).

У той же час інші дослідники вважають важливішими особистісні характеристики (низька самооцінка, високий невротизм, тривожність та ін.) Таким чином, немає єдиних поглядів на питання етіопатогенезу вигоряння, відсутні усталені єдині діагностичні критерії.

Найбільше ризику виникнення вигоряння піддаються особистості, що пред'являють непомірно високі вимоги до себе. У їхньому уявленні справжній фахівець - це зразок професійної невразливості і досконалості. Особистості, що входять до цієї групи, асоціюють свою працю з особливим призначенням.

Виділимо ще три типи психологів, яким загрожує емоційне вигоряння.

Перший тип - так званий «педантичний». Основні характеристики цього типу: сумлінність, зведена в абсолют; надмірна, хвороблива акуратність, прагнення в будь-якій справі домогтися зразкового порядку (нехай на шкоду собі).

Другий тип – «демонстративний». Люди цього типу прагнуть бути першими у всьому, бути завжди на виду. Разом з тим, їм властивий високий ступінь виснаження при виконанні непомітної, рутинної роботи.
Третій тип – «емотивний». Такі особистості чутливі і вразливі. Їх чуйність, схильність сприймати чужий біль як власний межує з патологією, із саморуйнуванням, і все це за явного браку сил чинити опір будь-яким несприятливим обставинам.

Також додамо, що люди першого типу часто бувають надмірно прив'язані до минулого; у них основні симптоми перевтоми - апатія, сонливість. У людей другого типу перевтома виражається в надмірній дратівливості, гнівливості. На цьому тлі підвищується тиск, виникають проблеми із засипанням. Особи третього типу при стресах страждають безсонням, у них можлива поява підвищеної тривожності.

Існує багато відомих засобів профілактики виникнення симптому емоційного вигоряння. Проте не всі з них підійдуть для кризового психолога, який щоразу випробовує на собі таке навантаження, що іноді навіть важко повірити, як одна людина спроможна з цим впоратись. Тому серед безлічі профілактичних методів найбільш ефективними можна назвати дебрифінг, оволодіння навичкам саморегуляції свого психоемоційного стану тощо.

Сьогодні все більшої популярності в межах відновлювального періоду набуває такий інтерактивний метод, як тренінг, що націлений на розвиток певних знань, умінь та навичок, а також соціальних установок особистості.

Завдання та запитання для самоконтролю:

1. Назвіть основні труднощі в роботі кризових психологів.

2. Які фактори провокують виникнення та розвиток негативних психічних станів у психологів МНС?

3. Розкрийте сутність синдрому емоційного вигоряння.

Дата добавления: 2014-11-25