А. Правовірна

1. Святе Письмо призначене було не лише для богослужби, але й для читання. Безумовно, — принаймні серед духовних, що з них походила і велика частина старих письменників, — були читачі та знавці богослужбових книг. Але вже спеціяльно для читання призначена була релігійна література „житійна“ та „проповідницька“.

2. „Житія“ — це дуже старий ґатунок християнської літератури. „Житія“ були в перекладі в збірках та як окремі твори. Велику збірку „житій“ (до якої додавано ще й „повчання“-проповіді) /46/ — „Четьї-Мінеї“ перекладено що в Болгарії (хоч може і не всі 12 томів на всі місяці року). „Житія“ почасти досить широкого обсягу, змістом надзвичайно різноманітні та подають велику ґалерію типів „християнських героїв“. Часто гарно написані та цікавістю не стоять нижче від світського романа. Не дурно ж пізніша література мала так багато літературних обробок саме житій. Поруч історично обґрунтованих біографій святих, знайдемо серед мінейних житій деякі оповідання леґендарного характеру, що використовують мандрівні сюжети світової літератури: напр., споріднену з „Фавстом“ леґенду в житії Філарета Милостивого, казкове оповідання про чортів, що служать святому за його наказами в житії Конона, тощо. Цей різноманітний матеріял читався і для повчання і як цікава лектура. Короткі житія подає натомість — в цілому теж досить великий, на два томи — збірник „Пролог“ (власне „Синаксар“ або „Менологіон“): це — збірка менших житій на кожен день року з додатками повчальних оповідань. Цей збірник перекладено або вже в Києві або в Царгороді для Києва та з участю київського перекладача, і вже від нас „Пролог“ перейняли південні слов’яни. Переклад зроблено, мабуть, на початку 12 ст. „Пролог“ не залишився без змін: його поширювано та перероблювано; вже в 13 ст. він у три рази більший за грецький ориґінал. Додано зокрема численні гарні повчальні оповідання з різних житій та з „патериків“, про які ще буде мова. „Пролог“ має різноманітний гарний матеріял: численні афоризми, „сентенції“, маленькі історії повчального змісту (наприклад про жебрака, що його молитва угодніша Богові, ніж молитви єпископа; про те, як Христос у постаті жебрака відвідав ігумена; про простого чабана, що був святіший за аскетів у пустелі, тощо), або й казкового, фантастичного характеру. — До найцікавіших з літературного погляду збірок належать „Патерики“, відомі з найдавніших часів (з них почасти запозичив свої оповідання „Пролог“): це — збірки не стільки цілих житій, скільки оповідань про окремі приклади побожности, аскези, доброчину. „Патерики“ об’єднували оповідання з певної країни. До найстаріших творів такого типу у нас належить „Патерик синайський“ (Палядія з 4 ст., „Лявсіяк“); „Патерик скитський“ (Мосха, з 7 ст.) розповсюджений, головне, у переробленому вигляді; „Лимонар“, або „Духовна лука“; „Патерик римський“ (Папи Григорія з 7 ст., див. Д. 4). — Пізніше поприходили й інші збірки такого характеру. „Патерики“ згадує вже Нестор у житії Феодосія. На зразок їх постав „Києво-Печерський Патерик“. В „Патериках“ є оповідання про окремі епізоди з життя святих або й просто /47/ побожних людей майже завжди з релігійно-моральним висновком: оповідання пре те, як полоненого в Персії ангел звільнив з в’язниці в ті дні, коли за нього правлено панахиди, що їх замовляли його родичі, вважаючи його за мертвого; про старця Герасима, що з ним заприятелював лев у пустелі, де Герасим спасався; про великого аскета, який у пустелі вже не знав, чи існує ще світ та якого годувала чародійна скатерка; поруч цього гарні оповідання в формі коротких розмов з дотепними афоризмами і т. д.

Ось зразки оповідань одного з патериків: пустельника зустрічає диявол та й каже йому: „Що ти робиш, те роблю і я: ти постиш, я взагалі нічого не їм; ти мало спиш, я взагалі не сплю, але я не можу зробити тобі ніякого зла, бо ти перевищуєш мене покорою (смирениєм)“. — Один пустельник, якого кличуть на збори ченців, де має обговорюватися грішне життя якогось ченця, приходить на збори з дірявим кошиком, повним піску, що сиплеться на землю; на запитання, що це значить, він відповів: „Так і гріхи мої падають позаду мене, та я їх не бачу, а сюди приходжу, щоб судити гріхи іншого“. — Один пустельник приходить у гостину до єпископа, і той частує його обідом з м’яса; пустельник каже, що він від народження не їв м’яса. На це єпископ: „А я ніколи ввечорі не лягаю спати, якщо мав якусь людину, що з нею був би в сварці“. Пустельник побачив, що життя єпископа ліпше, за його власне „лісницьке життя“. Останнє оповідання є прикладом того, що патерики часто доброчинність ставлять понад аскетизм. Для читача старої України оповідання патериків мали чимале виховне значення...

Поруч цього розповсюджені були окремі великі житійні твори, що в них дуже широко описувалося життя якогось окремого святого. До життєпису часто долучалося щось подібне до богословських трактатів на повчальні теми (напр., опис кінця світу тощо). До важливих житій, що їх перекладено ще за старої доби, належали, напр., житіє Антонія Великого, великого аскета, що його аскетичні чини були зразками для пізніших аскетів; житіє Сави „Освященного“ — теж аскета, але іншого типу, ідеологія якого вплинула помітно на початки Печерського манастиря (див. І. Г. 4); житіє популярного святого Миколи Чудотворця; житіє Андрія Юродивого, з широким описом його видінь про кінець світу; житіє великого проповідника Іоана Златоустого; житіє св. Олексія, що мало може найширший вплив в історії української літератури; нарешті, чеські „Житія“ (св. Вацлава, Людмили), тощо. — Житійна література служила не лише /48/ релігійному повчанню, але мала також величезний вплив на весь літературний розвиток.

3. Не менше значення мала й література проповідницька. Вона може ще ширша, ніж житійна. Чимала частина її прийшла з Болгарії, але дещо перекладалося в Києві. Ця література ще не до кінця досліджена. Окремі твори збереглися почасти лише в пізніших відписах, та часто їх помилково приписувано різним авторам. Проповіді — „слова“, „повчення“ призначено для читання. Твори проповідницької літератури утворюють собою цілу систему богословія — переважно морального, а великою мірою і християнської віронауки та навіть християнської філософії. Найбільше перекладено проповіді таких авторів: Іоана Златоустого, Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова (один рукопис з 11 ст.), Федора Студита, Кирила Олександрійського та інш. Іноді проповіді сполучувано (ще і в Візантійській літературі) в збірники під різними назвами: „Златоуст“, „Маргарит“,„Ізмарагд“, „Златая ціпь“ (обидва останні поприймали пізніше ориґінальні проповіді староруських проповідників), „Златая матиця“. Можна здогадуватися, що існували ще інші збірники, від яких збереглися лише назви: „Бисер“, „Жемчуг“, „Глубина“. Проповідницька література мала чималу суто літературну вартість — серед її представників були найвидатніші майстрі реторичного вміння Візантії. Прозорий хід думок, гарні реторичні формули, поетичні образи були зразками, вартими наслідування.

Щоб схарактеризувати стиль проповідей наведу уривки, з „Златоструя“ (Київський рукопис 12 ст.): Іоан Златоуст порівнює „душу лагідної людини“ з природою — „ніби зверху гори, де віє чистий вітерець, світить проміння, чисті джерела і різні ароматні та гарні квіти, і красні сади. І голос (її) так само солодкий для тих, хто його слухає, ніби тут сидять на вершках дубів співочі птахи, солов’ї і ластівки та синиці, що сполучили свої голоси в єдиний звук, або ніби вітер легко віє із сходу, рухає трепетливе листя та шумить по гаях, та верх тієї гори вкритий квітами — пурпуровими, червоними, білими... і вітрець тягне і схиляє їх, як хвилі. Той, хто стоїть тут, не може ані вдовольнитися цим ароматом, ані надивитися на красу квітів, і... гадає, що перебуває не на землі, а на небі. І ніби з гори тече... потічок і, вдаряючися об каміння, солодко бринить... Коли бачите таку картину, то розумієте, яка приємна є терпелива та лагідна людина“. Подібно мальовничо описано і душу „гнівливого“, що його Златоуст порівнює з бурхливим та неспокійним містом. /49/

4. Поруч популярних творів стоять суто-богословські теоретичні твори. Маємо в перекладах і твори аскетичні („Ліствиця“ Іоана „Ліствичника“) і „Богословіє“ Іоана Дамаскина, що крім суто-богослопських питань обговорюють і філософічні та навіть мовні (граматичні) питання. Маємо і „Вчительні Євангелії“ — виклад християнської віронауки в пристосуванні до Євангелії (м. ін. Костянтина пресвитера, болгарського письменника 10 ст.). Такі твори часом писано в формі запитань та відповідів (іноді запитання мають характер загадок), напр., „Питання“ Атанасія (вже в рукописі 11 ст.).

Дата добавления: 2014-11-25