Розвиток науки 6 страница

Переважну більшість депутатських місць у Верховній Раді здобули представники Компартії України. Головою Верховної Ради Української РСР після напруженої боротьби було обрано першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка.

6 червня, через три тижні після початку роботи першої сесії Верховної Ради УРСР, Демократичний блок народних депутатів виступив з декларацією про перехід до конструктивної опозиції, політично оформленої як Народна Рада. Опозиційні сили в парламенті очолив академік І. Юхновський.

Хоча у Верховній Раді депутатів-комуністів була більшість — 239 чол., вони виявились нездатними контролювати ситуацію. Опозиційним силам вдалося провести своїх представників і до місцевих рад, а в трьох західних областях України — Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській — націонал-демократи завоювали більшість. Над багатьма містами й селами України замайоріли блакитно-жовті національні прапори.

15 травня 1990 р. в Києві вперше як постійний парламент розпочала роботу Верховна Рада УРСР нового скликання. До Верховної Ради вперше потрапили політики, безмежно віддані справі національного відродження, готові відстоювати її в гострій парламентській боротьбі.

Приклад цього подавали інші союзні республіки. В 1988-1990 рр. декларації про державний суверенітет прийняли Естонія, Латвія та Литва. 12 червня 1990 р., з ініціативи Б. Єльцина, Декларацію про державний суверенітет прийняла Верховна Рада Російської Федерації. Це була відповідь на прагнення М. Горбачова реанімувати вплив союзних органів влади.

Саме в цей час у Москві відкрився XXVIII з'їзд КПРС. 63 народних депутати України були обрані його делегатами. 5 липня 1990 р. від імені парламентської опозиції В. Чорновіл запропонував їм повернутись до Києва і взяти участь в роботі вищого законодавчого органу України, який в цей час обговорював питання державного суверенітету.

Основна частина делегатів XXVIII з'їзду КПРС виконала вимогу Верховної Ради і повернулась до Києва. Однак 9 липня, у зв'язку з майбутнім призначенням на посаду заступника генерального секретаря ЦК КПРС, подав у відставку Голова Верховної Ради України В. Івашко. При цьому він мотивував своє рішення тим, що не бачить у Верховній Раді «надійної опори для здійснення програми економічного, соціального та культурного відродження України».

16 липня 1990 р. поіменним голосуванням Верховна Рада Української РСР прийняла історичного значення документ — Декларацію про державний суверенітет України. Державний суверенітет України Декларація характеризувала як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Це найголовніше положення Декларації, започаткувало рішучий злам системи усталених відносин між Україною і союзним центром. Вона формувалась десятиріччями і передбачала верховенство законів СРСР над законами усіх союзних республік, в тому числі УРСР, підпорядкованість усіх законодавчих і виконавчих органів України союзним структурам. «Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя», — так сформульовано в Декларації основний принцип державотворення в республіці. Розділ «Економічна самостійність» проголошував: «Земля, О надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси; весь економічний і науково-технічний потенціал, що створенні на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян». Дане положення відкривало перспективи повернення українському народові його багатств: заводів, фабрик, копалень, електростанцій тощо. Багатообіцяючою була й теза про те, що «Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності».

Декларації про державний суверенітет України не було надано статусу конституційного акта. Інше важливе рішення — прийняття 3 серпня 1990 р. Закону УРСР про економічну самостійність України. Закон проголошував принцип «власності народу республіки на її національне багатство і національний доход». Будь які дії, що суперечили цьому принципу, оголошувалися протизаконними і заборонялися. Це було винятково важливо для наповнення положень Декларації реальним змістом.

Після прийняття Декларації відбулися вибори нового Голови Верховної Ради. Перемогу здобув 56-річний другий секретар ЦК Компартії України Леонід Кравчук.

Перша сесія Верховної Ради тривала майже 2 місяці, а не 2-3 дні як це було раніше. її засідання вперше в прямому ефірі транслювались по радіо та телебаченню, викликаючи активне обговорення в суспільстві.

Друга сесія Верховної Ради УРСР, що розпочала свою роботу 1 жовтня 1990 р., ознаменувалася новою хвилею мітингів і маніфестацій. 2 жовтня у центрі Києва на майдані Незалежності в наметовому містечку розпочалося голодування протесту, організоване українськими студентами. їхні вимоги відображали настрої мільйонів громадян: відставка Голови Ради Міністрів УРСР В. Масола; відмова Верховної Ради УРСР від підписання союзного договору; передача місцевим органам влади майна КПРС і ВЛКСМ; проходження юнаками України військової служби за межами республіки лише на добровільних засадах; перевибори Верховної Ради УРСР на основі багатопартійної системи навесні 1991 р. На думку студентів, яка збігалася з оцінкою політичної ситуації опозиційними партіями, склад Верховної Ради не відображав волю українського народу.

Робітники Києва готувалися підтримати студентську акцію масовим виступом. Напруженість наростала в усіх регіонах України. В. Масол був відправлений у відставку. Певний час Верховна Рада визначалась з новою кандидатурою на посаду голови Ради Міністрів. У листопаді 1990 р. новим головою уряду став міністр економіки В. Фокін. Інші вимоги студентів керівництво республіки також пообіцяло виконати.

24 жовтня 1990 р. Верховна Рада України вносить зміни до Конституції України. Ними скасовувалась ст. 6 про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії; закріплювались основи діяльності різних політичних партій в Україні; заборонялося створення організацій, які ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу, порушення територіальної цілісності держави, розпалювання релігійної і національної ворожнечі. Цілеспрямовано реалізуючі принципи державного суверенітету, Верховна Рада України в другій половині 1990 р. приймає закони УРСР про місцеві ради народних депутатів і місцеве самоврядування, структуру органів виконавчої влади республіки, міліцію та податкову службу. Життя впевнено стверджувало суверенний шлях України.

Здобувши перші перемоги, опозиція продовжувала тиск на владу — це продемонстрували II всеукраїнські збори Народного руху України, які проходили з 25 по 28 жовтня 1990 р. у Києві. Збори внесли зміни до статуту і програми цієї громадсько-політичної організації. З її назви були вилучені слова «за перебудову». Нова стратегія накреслювала шляхи боротьби за досягнення незалежності.

7 листопада 1990 р. стався конфлікт між депутатом Верховної Ради С. Хмарою і полковником київської міліції В. Григор'євим. Через кілька днів, розвиваючи цю провокацію, Верховна Рада прийняла надзвичайне рішення: дати санкцію на арешт народного депутата, що було здійснено безпосередньо у приміщенні парламенту.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Спроба державного перевороту в СРСР.

Мета: Ознайомити учнів з спробою державного перевороту в СРСР, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Мета «живого ланцюга»?

2. Декларацію про державний суверенітет України?

3. Голодування протесту, організоване українськими студентами.?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Суспільно-політичні процеси у першій половині 1991 року.

Наприкінці 1990 - початку 1991 р. внутрішньополітична обстановка у Радянському Союзі ще більше загострилася. На грудневому (1990) пленумі ЦК КПРС більшість учасників закликала до рішучої боротьби з «деструктивними силами», «сепаратистами», «націоналістами». Тодішній перший секретар ЦК КП України С. Гуренко у виступі на пленумі заявив: «Демократія, гласність, плюралізм, не покращуючи реального стану речей, стають засобом перетворення країни у "театр абсурду"».

В цей час основні політичні пристрасті почалися довкола доцільності підписання нового союзного договору та розбудови СРСР як реальної «федерації рівноправних республік». Саме на цьому наполягали налякані хвилею суверенізації та національно-визвольного руху союзні структури.

Особливого захоплення в Україні, як і в інших союзних республіках, проект нового союзного договору не викликав. Тому Консервативні сили, і зокрема депутатська група «Союз» Верховної Ради СРСР, закликали М. Горбачова як президента винести питання щодо майбутньої долі країн на Всесоюзний референдум. Референдум відбувся 17 березня 1991 р.

До бюлетеня вносилося запитання: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи будь-якої національності?».

Референдум викликав подальше загострення політичної обстановки в СРСР. Шість союзних республік відмовилися від його проведення. Представники комуністичної більшості Верховної Ради УРСР підтримали проведення референдуму. Але частина депутатів-комуністів критикувала ідею референдуму. Голова Верховної Ради України Л. Кравчук назвав його «надуманим».

Було очевидним, що зміст питань бюлетеня суперечить Декларації про державний суверенітет України. На відміну від В. Івашка, Л. Кравчук проводив гнучку і досить обережну політику, що виходила з інтересів перш за все України. Щоб не загострювати відносин із центром, він запропонував одночасно із загальносоюзним референдумом, провести опитування населення УРСР. Жителям республіки було запропоновано дати відповідь на запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських Суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?». З цією пропозицією погодилися, врешті-решт, представники опозиційної Народної Ради. За неї проголосувало 288 депутатів Верховної Ради УРСР.

Особливу позицію щодо референдуму зайняли обласні ради Тернопільської та Львівської областей. Окрім союзного і республіканського, тут було вирішено провести регіональний референдум, на якому було запропоновано дати відповідь на запитання: «Чи хочете ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?».

За Україну у складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України проголосувало 80,2% осіб, які брали участь в опитуванні. За СРСР як оновлену федерацію суверенних республік висловилося 70,5% виборців. Таким чином, більшість виборців в обох випадках висловилися «за», не розуміючи, що голосують за різні форми національно-державного устрою. Що ж стосується західних областей республіки, де вплив Компартії був нейтралізований, за «незалежну державу, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої і зовнішньої політики» висловилося 88% тих, хто прийшов на виборчі дільниці.

Проведення референдуму сприяло істотному послабленню напруженості у Верховній Раді, зближенню позицій депутатів щодо умов нового союзного договору і вирішення інших злободенних питань життя республіки. Почав зростати вплив на роботу Верховної Ради її Голови, який став проводити більш самостійну політику, поступово виходячи з-під впливу ЦК Компартії України. Леоніда Кравчука підтримувало все більше комуністів-депутатів Верховної Ради, яких стали називати «суверен-комуністами».

Розуміючи, що СРСР загрожує розпад, центральне керівництво і особисто М. Горбачов спробували його стримати шляхом прискорення та підписання нового союзного договору. Навесні та влітку 1991 р. в підмосковному Ново-Огарьово пройшли переговори Президента СРСР з керівниками дев'яти союзних республік, включаючи й Україну. Результатом переговорів був проект нового союзного договору, який, однак, не дістав загального схвалення. Наприкінці червня 1991 р. було вирішено підкласти підписання запропонованого М. Горбачовим союзного договору на кінець літа.

Дата добавления: 2014-11-25