Функції та принципи юридичної деонтології

Поняття юридичної деонтології та її сутність

Деонтологія — це розділ етичної теорії, що розглядає проблеми обов’язку, моральних вимог і нормативів. Термін “деонтологія” уперше застосував І. Бентам для визначення вчення про мораль у цілому.

Пізніше деонтологію почали відрізняти від етичної аксіології — теорії добра і зла, моральних цінностей взагалі. Повинність (те, що повинно бути здійснено), через яку мораль передає вимоги соціальних законів, зокрема потреби суспільства і людини, набирає різних форм в особистій поведінці, загальних нормах, узагальнених принципах поведінки, моральному та суспільному ідеалі. Ці форми та їх співвідношення і вивчає деонтологія.

У вужчому значенні деонтологією називають професійну етику медиків, що передбачає підвищення ефективності лікування за допомогою заходів психотерапії, дотримання лікарського етикету та ін.

Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років ХХ ст. Нині вона перебуває на стадії становлення. Наведемо сучасне її визначення.

Юридична деонтологія — це система загальних знань про юридичну науку та практику, про вимоги до особистих і професійних якостей юриста, про систему формування цих якостей.

Основним змістом юридичної деонтології є знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста. Разом з тим юридична деонтологія включає також загальні знання про юридичну науку і практику, оскільки, по-перше, є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспруденції і повинна дати студентам загальні поняття про юридичну науку і практику; по-друге, без засвоєння знань з юридичної діяльності, її видів та змісту неможливо розглядати якості юриста, а також вимоги до юристів різних спеціальностей.

Крім того, юридична деонтологія включає знання про формування якостей юриста, тому що лише зауваження, якими повинні бути якості без опису системи їх формування немає практичної користі.

Зазначимо, що існують й інші погляди на зміст юридичної деонтології, оскільки ця система знань є новою і перебуває ще на стадії формування.

Отже, юридична деонтологія:

- дає загальне уявлення про юридичну науку і практику;

- формує знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста;

- розкриває систему формування професійних та особистих якостей юриста, зазначає види та форми навчання юридичної діяльності.

Природні, моральні та правові норми у взаємодії становлять сутність юридичної деонтології. Саме у зв'язку з реальним нормативним змістом юридичної деонтології виникають своєрідні функції цієї науки, які можна згрупувати у три підсистеми.

1. Функції, які стосуються особи правника:

- формування у юриста усвідомлення внутрішнього ім­перативу службового обов'язку;

- конкретизація правосвідомості та правомірності дій у юристів;

- підвищення рівня правового почуття у суб'єктів права;

- виховання у юристів поваги до права;

- вироблення у правників внутрішнього переконання на основі юридичної саморегуляції, юридичної оцінки й юри­дичної репутації та самоутвердження;

- встановлення юристом об'єктивної правової дійсності;

- сприяння вибору юристом справедливого рішення;

- виховання у правників духовної, моральної і юридич­ної відповідальності;

- обґрунтування індивідуального регулювання профе­сійних дій юристів та усвідомлення їх наслідків;

- дотримання безпеки життєдіяльності.

2. Функції, які відображають процес формування націо­нального права в Україні:

- утвердження національного духу українського права;

- забезпечення панування права;

- створення необхідних передумов функціонування української національної правової теорії.

3. Функції, які сприяють регулюванню суспільних від­носин у державі:

- уміння визначити цінність права і цінність держави;

- сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні;

- сприяння виробленню індивідуальних (власних) норм професійної поведінки юриста (деонтологічних норм).

Розкриємо зміст деяких функцій юридичної деонтології.

Важливу роль відіграє насамперед функція підвищення рівня правового почуття у юристів.Загалом почуття - це особливий вид емоційних переживань, які мають чітко ви­ражений предметний характер та належну стійкість. Тобто право, закон сприймаються юристом на емоційній основі і почуття - це наслідок комплексного емоційного сприйнят­тя явища. Іншого шляху до свідомості (і правосвідомості) для юриста не існує. Тому доречно вести мову про культу­ру почуттів, емоційну культуру.

Правові почуття юриста виявляються у здатності усвідомлювати явище, співпереживати наслідки, розуміти людей.Почуття пов'язане з уявленням про певний об'єкт. Зміст цього уявлення і визначає правове почуття юриста, яке треба розглядати у двох аспектах: емоційно-правовому і власного обов’язку (що виражає внутрішній імператив службового обов'язку). Емоційно-правовий аспект дотич­ний до емоцій, ідей, знання права, почуття провини, спів­переживання, розкаяння. Другий аспект охоплює почуття індивідуальної професійної відповідальності та прагнення до встановлення істини й справедливості.

Юридична деонтологія ґрунтується на відповідних принципах - гуманності, справедливості, милосерді тощо. Вони ототожнюються із засадами правничої етики юриста. Однак юридична деонтологія має і власні принципи.

Основним із них є нормативність. Це означає, що кож­на професійна дія юриста підпорядкована певним нормам. Але це не обов'язково правові норми, які регулюють всю життєдіяльність особи. Мова про загальноприйняті моральні норми, зокрема власні норми юриста, які він виробив під впливом різних чинників.

Принцип самостійності полягає в тому, що теоретичні положення юридичної деонтології причетні до кожної осо­би зокрема. Юрист самостійно формує свою поведінку, яка спрямована на підвищення ефективності правоохоронної діяльності щодо громадян і суспільства в цілому. Правник також самостійно виробляє у собі почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку за велінням серця та по­кликом сумління.

Стосовно принципу індивідуальності наголосимо, що деонтологічна норма для кожного юриста - це його особистісна норма, її не може використати інший юрист. Якщо така спроба і матиме місце, то, хоча б частково, настануть зміни у самій нормі, і вона вже не характеризуватиметься індивідуальністю. Для будь-якого іншого юриста, який по­трапить в аналогічну ситуацію, деонтологічна норма буде вже іншою.

Принцип неповторності особливо важливий у юридич­ній діяльності. Практика підтверджує, що в житті різні лю­ди навіть за подібних ситуацій чинять по-різному. На пер­ший погляд, дії двох юристів видаються ідентичними, але певні відмінності все ж існують. Недарма кажуть, що немає навіть двох однакових крапель води, не кажучи вже про норми поведінки чи рівень усвідомлення службового обо­в'язку.

Унікальним принципом юридичної деонтології є її не­стандартність. Його суть полягає в тому, що деонтологічні норми розраховані не на взірцеві,- ідеальні, а на несподі­вані, нестандартні ситуації. Деонтологічні норми мають найбільшу цінність саме у нестандартних умовах, коли практично неможливо застосувати традиційний підхід, що доволі часто трапляється в юридичній практиці.

Принцип миттєвості характеризує високий ступінь кмітливості юриста, його здатність швидко й безпомилково приймати обґрунтоване правильне рішення. Саме таке мис­тецтво вирішення юридичних справ формують деонтологічні норми.

Дуже близьким за змістом до принципу миттєвості вва­жається принцип непередбачуваності. Адже у багатьох ви­падках дії юриста не запрограмовані. Виникають ситуації, до яких юрист не завжди готовий. Тому деонтологічні нор­ми розраховані на такі явища і скеровують юриста на від­повідні правомірні дії.

Головне у професійній діяльності юриста — вчасно прийняти оптимальне рішення. Цьому сприяє такий принцип юридичної деонтології, як своєчасність. Не підготовлене (не обґрунтоване) рішення або невелике запізнення істотно впливають на кінцевий ре­зультат або на ефективність роботи. Своєчасність забезпе­чується розвиненою інтуїцією, внутрішнім переконанням і навіть певним професійним ризиком.

Юридична деонтологія характеризується також прин­ципом практичності. Саме на практиці, а не під час тео­ретичних занять, юрист формує норми своєї поведінки. Теорія норм поведінки юриста може передбачати його дії, але не конкретизувати їх. Однак на практиці дії юриста, як правило, значною мірою деталізуються і ніколи не повто­рюються.

Важливим для юридичної деонтології є принцип конк­ретності. Йдеться про конкретне рішення юриста, конкре­тний внутрішній імператив службового обов'язку. Загальні рішення не характеризують особу юриста як професіонала, хоча вони можуть мати конфіденційний, тимчасовий харак­тер. У підсумку юрист повинен прийняти рішення щодо себе чи своїх дій.

Звичайно, кожен принцип діє не окремо, а у взаємо­зв'язку, підсилюючи один одного. У деяких правових яви­щах «спрацьовують» практично всі принципи юридичної деонтології. У цьому полягає єдність принципів як необ­хідна умова дії деонтологічних норм.

У процесі розвитку українського суспільства та юридич­ної науки з'являться нові принципи, зокрема ті, які віддзер­калюватимуть національні риси, ідеї української держав­ності. Виділятимуться такі принципи, як універсальність, демократичність, правова націопогія.

Важливу роль відіграють джерела формування внутріш­нього імперативу службового обов'язку юриста або так звані джерела деонтологічних норм. Такі норми виплива­ють з існуючої теорії професійної етики, професійно-етич­них кодексів, що є результатом використання природних, моральних та правових норм. Формуванню деонтологічних норм сприяють принципи та функції морально-психологічної служби, яка нині набу­ває поширення в юридичних установах.

Дата добавления: 2014-11-08