Виникнення та розвиток юридичної науки у Древньому Римі та в Средніх віках

Особливу роль римські юристи стали відігравати після того, як Рим почав втягуватися в систему міжнародних відносин, у міжнародний торговий обмін, що ще задовго до Риму було характерно для держав, розташованих на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Фiнiкiя, Греція, Карфаген).

Давнє римське національне право не відповідало новому стану розвитку суспільства, оскільки базувалось лише на місцевих звичаях та національних особливостях.

Виняткова роль римських юристів на цьому етапі розвитку юриспруденції виявляється у створені універсального, світового права, яке увібрало звичаї міжнародного походження, що складалися століттями та буди перевірені практикою життя.

Римські юристи створили право, яке стало загальним правом для всього античного світу. Хоча визнається, що творцем цього права був увесь світ, однак саме в цьому і полягає роль римських знавців права, які зуміли переробити звичаї, злили їх у єдину чітку систему, яка стала зразком юриспруденції класичного періоду, основою для свого подальшого розвитку у видатному Зводі імператора Юстиніана.

Першоосновою формування римського права було право загально латинське. На початковому етапі розвитку його єдиним джерелом був звичай.

Однак, римляни досить рано почали відрізняти світське право - jus - від правил релігії - fas. Це був початок творчості знавців права, визнання результатів свідомої, вольової діяльності поряд з існуванням божественного закону.

Це не тільки викликало до життя власне римське право, яке мало світський характер, а й дало можливість сформувати у майбутньому світську юриспруденцію. Відхід від божественних начал у праві знизив роль понтифiкiв як єдиних знавців права та підвищив значення світських юристів, які намагалися на відміну від понтифiкiв давати поради всім бажаючим, робити юридичні знання надбанням широкого кола осіб. Після цього юридична діяльність починає швидко розвиватись.

У другій половині республіканського періоду з’являється досить значний клас юристів, чия діяльність здійснювалася, у трьох формах:

- cavere — вироблення найкращих формул для різних юридичних актів (договори, заповіти тощо), тобто допомога приватним особам у здійсненні договорів;

- respondere - вiдповiдi на запитання приватних осіб щодо різних юридичних сумнівів;

- agere - надання порад щодо подання позовів та процесуального ведення справи.

Але не тільки практична діяльність римських юристів склалась як форма юридичної дiялъностi. Одночасно з розвитком практики починає розвиватися римська юридична освіта, основним методом якої стало практичне навчання шляхом участі в юридичних процесах. Учням необхідно було давати роз’яснення того, що відбувалося в судовому засіданні. З ускладненням законодавств виділяється окремий напрям юридичної роботи — консультування.

Наприклад, збереглися відомості про книгу під назвою Tripertita, що складалася з трьох частин: а) Закони ХII таблиці; б) коментар до них; в) позовні формули — legis actions. Це свідчить про те, що римські юристи започаткували на теоретичному рівні осмислення питання юридичної практики, започаткували розвиток юридичної освіти, та основи науково-теоретичного мислення.

Юриспруденція наприкінці доби республіки не обмежувалася суто практичною діяльністю й створила досить значну юридичну літературу. Юридична освіта розвивалася настільки активно, що з’являлися навіть спеціальні заклади юридичної освіти, для яких навіть відводилися окрема приміщення за рахунок держави. Складалися юридичні школи, що набували великого поширення, відомості, розповсюджувалась юридична література у формі підручників, коментарів, творів, збірників рівень в окремих справах, аналітичних роз’яснень певних юридичних питань.

Таким чином, розвиток римської юриспруденції вже в період II ст. до н. е. свідчить про об’єктивне розмежування трьох основних форм юридичної діяльності — наукової, навчальної та практичної.

Завершальним етапом формування класичного римського права були кодифікації Юстиніана. Рівень розвинутостi цього права був дуже високим і, здавалося, що воно в такому стані переживе державу, яка створила його. Це стало підставою набуття римським правом та професіоналізмом римських юристів величезного авторитету, а також причиною використання готових юридичних конструкцій в інших правових системах, тобто безпосереднього впливу на юридичну практику багатьох країн світу.

Правові системи багатьох країн відносяться до англосаксонської правової родини. Серед них З'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, США, Австралія, Канада, Нова Зеландія, тобто в основному це колишні колонії Англії.

В Англії народилося прецедентне право. Тут закони хоча і не регулюють окремі області суспільних відносин, але не з'єднані в одну систему. Ті області, що не урегульовані законом, тлумачення і застосування законів визначені в загальному праві.

Загальне право - це така правова система, головним джерелом якої є судовий прецедент. З латині прецедент переводиться як "попередній".

Зараз прецедентом називається рішення суду по конкретній справі, причому обґрунтування даного рішення ставати правилом, обов'язковим для всіх судів тієї ж чи більш низької чи інстанції при розгляді аналогічних справ.

Як уже було сказано вище, судовий прецедент є основою всієї англо-саксонської правової системи. При створенні судового прецеденту суддя не створює нову правову норму, він узагальнює те, що "випливає з загальних початків права, закладених у людській природі". Насправді суддя має право не застосовувати судовий прецедент через яких-небудь особливості розглянутої справи, також він може вивести нове чи правило за своїм розсудом вибрати прецедент із їхньої величезної кількості і по своєму його пояснити. Отже, суддя має дуже широкі повноваження.

Фундаментом для становлення загального права стали місцеві звичаї й узагальнення практики королівських судів. Навіть у даний час у загальному праві збереглися багато елементів (інститути, терміни) права, що склалися ще в період його формування.

Використання древніх форм, особливого "юридичної мови", уміння знаходити потрібний судовий прецедент, виключать можливість роботи в судових органах осіб без спеціальної юридичної підготовки.

Одночасно з загальним правом в Англії в XIV столітті діяло право справедливості. Воно складалося поступово. Формалізм загального права позбавляв громадян можливості звернутися до короля з проханням "про милість і справедливість". Кількість скарг ставало усе більше і більше, і тому при лорд-канцлері став створюватися цілий апарат з дозволу подібних справ. Згодом його стали називати канцлерським судом. Друга назва цього суду - суд справедливості, тому що вважалося, що він керується засадами справедливості, а не нормами загального права. Особливо великі повноваження суд справедливості мав в області цивільних правовідносин, тому що економічні потреби росли швидше, ніж розвиток загального права.

Але скасувати рішення суду загального права, на яке поскаржилися, рішенням суду лорд-канцлера не було неможливо.. Воно було в праві лише змінити його або паралізувати.

Правові інститути, що склалися в праві справедливості, чітко відмежовувались від інститутів загального права. У теорії і на практиці домагання, засновані на праві справедливості, відокремлюються від суб'єктивних прав, заснованих на загальному праві. У 1873 р. право справедливості було включено в систему загального права.

В усіх країнах, правова система яких заснована на загальному праві, воно будується по загальній доктрині. Але це не виходить, що, наприклад, усі правові інститути і форми сформовані в праві Великобританії, діють і на територіях США, Канади і т.д. Тут застарілі форми загального права усунуті, і хоча є посилання на англійське загальне право, але судові системи цих країн ґрунтуються тільки на своїх прецедентах.

У загальному чи англосаксонському праві підвищене значення додане процедурно-процесуальним правилам, і правова система носить характер "відкритої" системи методів рішення юридично значимих проблем.

Загальне право - це право судової практики, тобто воно склалося завдяки практиці королівських судів у Великобританії і навіть зараз плюс до того, що застосовуються старі норми права, створюють нові. Правила, що містяться в судових рішеннях, відповідно до англійського права повинні застосуються і надалі, інакше буде порушена стабільність загального права і поставлено під погрозу саме його існування.

В Англії склалися наступні правила і межі дії прецеденту: а) рішення, винесені палатою лордів, складають обов'язкові прецеденти для всіх судів, для самої Палати Лордів; б) рішення, прийняті Апеляційним Судом, обов'язкові для всіх судів, крім Палати Лордів; в) рішення, прийняті Вищим Судом правосуддя, обов'язкові для нижчих судів.

Коли в Англії видається закон, він вступає у свою силу тільки тоді, коли його починають застосовувати суди. Суддя в праві при розгляді справи навіть не застосовувати відповідний закон, а винести по даному питанню власне рішення. Іноді трапляється, що судді відмовляються діяти за новим законом і продовжують працювати в старому порядку. Лише деякі фахівці досконально знають норму загального права.

Формування у Великобританії загального права має свої корені ще в глибинах соціально-економічних процесів. Англійська мораль не просто культивує пристрасть до старовини. Минуле, проповідує вона, повинне служить як би довідковою книгою, щоб орієнтуватися в сьогоденні. Стикаючись з чимось незвичним, англійці насамперед інстинктивно оглядаються на прецедент, намагаються з'ясувати: як у подібних випадках люди надходили колись? Якщо нове приводить англійців у сум'яття, то приклад минулого дає їм почуття опори. Тому пошук прецедентів можна назвати їх улюбленим національним спортом.

Завдяки прецеденту і "Судовому розвитку права" саме право робиться дуже рухливим, тобто зміни в законодавство вводяться без широкого обговорення і громіздкої, складно законодавчо процедури.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, але він безпосередньо впливає на її національну правову систему. До судової практики і прецеденту можна підходити з двох сторін. По досвіду 70-80-их років, коли в радянську конституцію була включена норма про застосування судової практики, ми можемо говорити про те, що це далеко не завжди можливо, тому що керуючись все тією ж практикою в Україні за радянських часів за господарські злочини могли присудити навіть до страти.

Дата добавления: 2014-11-08