Екологічна культура юриста

Юридична деонтологія сприяє виробленню індивідуаль­них норм поведінки. Причому ці норми є поєднанням при­родним, моральним і правовим. Індивідуальні норми можуть відповідати загальноприйнятим або суперечити їм. Зміст і ступінь відхилення індивідуальних норм від інших можуть бути різними залежно від причин та інтенсивності існуючої невідповідності. На вироблення юристом власних норм по­ведінки впливають також його знання (загальні і професійні), ерудиція, інтелект, психологічний стан, певна ситу­ація тощо. Проте найбільший вплив мають духовні норми. Природні норми є основою моральних, правових та ін­ших видів соціальних норм. Вони становлять підґрунтя ду­ховності, орієнтують юриста на добро, опосередковано впливають на юридичну практику через свідомість людей. Відомо, що дотримання природних норм - це запорука ви­конання норм права, навіть вчинення гріха призводить до порушення правових норм. Правові й природні норми виро­бляють певну систему поведінки. Хоча деякі природні норми незафіксовані у праві, проте юристи ними користуються (ін­коли й несвідомо). Ефективність їх використання полягає в тому, що юрист чинить згідно зі своїми переконаннями, а не зі страху перед законом. Це вагомий здобуток юриста, крок до цивілізованого суспільства, особливо, коли на зло він від­повідає добром (звичайно, така дія юриста досить умовна).

Правова та духовна свідомість збігаються, а правова культура будується на духовності. Якщо ж роль природних норм незначна, то знецінюється право, мораль і знижується життєдіяльність, оскільки правові норми регулюють части­ну суспільних відносин, а духовні - усі відносини, хоча й багато природних норм трансформувались у законодавство. Відокремлення держави від церкви зовсім не означає відокремлення права від релігії.

Соціальні норми мають розвиватися на тлі духовних, що підкреслює єдність нормативних і ненормативних правил поведінки. У правовому регулюванні завжди зацікавлена держава, але пріоритетними є духовні норми.

Юрист повинен керуватися природними нормами у своїй діяльності. Щоб вирішити долю людини, яка потрапила у складну життєву ситуацію, юристові треба насамперед зрозу­міти, поставити себе на її місце. Згідно з природними норма­ми, до кожної людини юрист повинен ставитися гуманно, поважати її честь та гідність. Щоб зрозуміти людину, по­трібне юридичне милосердя. І лише тоді громадяни прислуха­ються до юриста. Адже від кожного слова і дії юриста зале­жать доля людини, її майбутня поведінка, життєдіяльність узагалі. Юрист порушує, наприклад, одну із заповідей «не убий» тоді, коли вбиває людину словом, доводить її до від­чаю, надмірного непотрібного хвилювання, злості, а інколи й самогубства. Принижуючи людину, юрист позбавляє її остан­нього шансу виправитися, повернутися до нормального життя.

Основне — пізнати самого себе, що є ве­ликим мистецтвом. Юрист, який не здатний себе пізнати, не буде здатний і до саморегуляції, об'єктивної самооцінки. Кожному юрис­тові важливо знайти своє місце у правоохоронній діяльності, оскільки у цьому й виявляється велике людське щастя.

Юридичну діяльність мають супроводжувати й такі на­станови: розмірковування є джерелом юридичної сили, чи­тання - джерело юридичної мудрості, любов до інших є виявом добра у світі, юридичне милосердя - це ключ до самоутвердження в суспільстві, приязнь - шлях до щасли­вих результатів; дарування і віддавання застерігає від само­любства; спокій потрібен душі людини. Сповідування цих принципів певним чином спонукає юриста формувати у собі основні деонтологічні норми.

Дата добавления: 2014-11-08