Баланс фінансових ресурсів

Фінансові ресурси	Використання фінансових ресурсів
І. Держави	І. Державою
1.1. Платежі до державного бюджету	1.1. Фінансування з державного бюджету
1.2. Власні доходи місцевих бюджетів	1.2. Фінансування власних потреб
1.3. Збір до Пенсійного фонду	1.3. Виплата з Пенсійного фонду
1.4. Збір до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань	1.4. Виплата з Фонду
1.5. Збір до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності	1.5. Виплата з Фонду
1.6. Збір до Фонду соціального страхування на випадок безробіття	1.6. Виплата з Фонду
1.7. Збір до Фонду охорони навколишнього природного середовища	1.7. Виплата з Фонду
II. Господарських суб'єктів	II. Господарськими суб'єктами
2.1. Амортизаційні відрахування	2.1.На виробниче споживання
2.2. Прибуток	2.2. Платежі до бюджету, благодійні виплати
III. Працюючих громадян	III. Працюючими громадянами
3.1. Доходи за найману працю	3.1. На споживання товарів
3.2. Доходи від домашнього господарства	3.2. На комунальні послуги
3.3. Доходи від майнових прав	3.3. Накопичення
3.4. Доходи з бюджетів та позабюджетних фондів
IV. Баланс	IV. Баланс

За допомогою державних фінансів держава здійснює свою фінансову діяльність. Вона законодавчо визначає форми мобілізації доходів і видатків, засади виділення і їх використання.

Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин, що формуються між державою - громадянами і господарськими суб'єктами в особливих видах доходів і видатків задля задоволення суспільних потреб. В цій системі державні фінанси виконують функцію перерозподілу фінансових ресурсів, визначають суспільні відносини через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами.

Рис. 1. Функція перерозподілу фінансових ресурсів.

Державні фінанси - одна із конкретних історичних форм економічних відносин формування доходів і видатків призначених для задоволення суспільних і особистих потреб. Величина доходів чи видатків залежить від того в яких грошових одиницях проходитиме цей грошовий процес.

Гроші, по відношенню до фінансів, виступають лише як технічний засіб вираження величини доходів фізичної особи, юридичної так і держави в цілому. Вони виступатимуть як облікові одиниці цього доходу або видатку.

Кількість грошей не дає відповіді на запитання якою величиною доходу володіє суб'єкт. Однак, гроші і грошовий обіг суттєво впливають на стан самодостатності як фізичних і юридичних осіб, так і держави. Якщо грошей в обігу більше ніж товарів і послуг, що надаються - гроші знецінюються, зменшуються доходи і можливості витрат.

3 іншого боку, держава, не володіючи потрібним обсягом доходів, а проводить видатки змушена випускати в обіг додаткову кількість грошей. Як результат – виникає розлад у фінансовій системи. Фінанси і гроші не можуть функціонувати одне без одного, вони тісно пов'язані між собою. Тому часто вживають таке визначення як фінансово-грошові відносини.

1.3. Структура державних фінансів України.

Державні фінанси представляють складну сферу фінансової діяльності, яка перебуває на перехресті економіки, політики та є все невід’ємною складовою суспільно-економічної системи. До складу державних фінансів України входять: зведений державний бюджет, фонди цільового призначення, фінанси державних підприємств і організацій державної та комунальної власності, державний кредит, державне особисте і майнове страхування, резервні фонди (табл. 2).

Таблиця 2

Система державних фінансів

Ланки державних фінансів
На рівні формування		Фінанси підприємств	Цільові фонди	Державний кредит	Резервні та страхові фонди
Державні фінанси	Фінанси державних підприємств	Централізовані державні фонди	Державні позики	Державне страхування	Державні резервні фонди
Місцеві фінанси	Фінанси комунальних господарств	Регіональні цільові фонди	Місцеві позики	______	______

Бюджет в контексті теорії фінансів є публічною або фіскальною економікою, продуктивність якої вимірюється обсягом і якістю суспільних благ. За допомогою бюджету здійснюються мінові акти «купівлі-продажу» за схемою «податки-блага». Між державою і суб'єктами здійснюється мінова угода, де податки, збори, платежі є формою залучення коштів і їх участі у фінансуванні потрібних їх затрат. У такий спосіб держава забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні громадян, юридичних осіб, держави.

З іншого боку, держава впливає на розвиток економіки шляхом прямої участі (бюджетне фінансування загальнодержавних структуруючих інвестиційних програм; кредитування за рахунок бюджету), чи завдяки посередницькому регулюванню (рис. 2).

З запровадженням засад самостійності кожного бюджету стало можливим розглядати бюджет як такий, а не лише вести мову про державний. Державний бюджет як сукупність бюджетів країни нині замінено поняттям «зведений бюджет».

Рис.2. Бюджетна програма держави.

Фінанси державних і комунальних підприємств представляють собою сукупність грошово-фінансових відносин зв'язаних з утворенням первинних доходів і накопиченням, їх розподілом і використанням. Фінанси підприємств – основа державних фінансів. Однак, з утворенням ринкових відносин їх частка поступово зменшуватиметься.

Майно державних і комунальних підприємств знаходиться відповідно в

державній або комунальній власності і закріплені за ними на правах господарської діяльності.

Організація фінансів цих підприємств визначається їх галузевою приналежністю і особливостями виробленої продукції. Основою організації фінансів є принцип самоокупності і самофінансування.

Державні цільові фонди - це своєрідна форма акумулювання і перерозподілу грошовихкоштів, які використовуються для фінансування конкретних потреб загальнодержавного значення та додаткового фінансування регіональних потреб.

Позабюджетні фонди певною мірою доповнюють державний бюджет, проте вони мають суто цільове призначення і управляються автономно. За ознакою цільового використання коштів їх можна об'єднати в три групи. Перша охоплює позабюджетні фонди соціального страхування загальнодержавного значення:

Ø Пенсійний фонд;

Ø Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

Ø Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

Ø Фонд загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття.

Ø Інша група охоплює позабюджетні фонди міжгалузевого і виробничого призначення:

Ø Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

Ø Державний фонд охорони навколишнього природного середовища;

Ø Державний дорожній фонд;

Ø Державний фонд конверсії;

Ø Валютний фонд.

Цільові позабюджетні фонди міжгалузевого і виробничого призначення створюються на державному рівні для фінансування затрат на науково-дослідну роботу, стабілізацію і розвиток господарських галузей, соціальних і матеріально-технічне забезпечення окремих відомств.

В третю групу входять різноманітні позабюджетні фонди територіального призначення. Вони за своєю назвою відрізняються, проте їх суть однакова:

Ø акумулювати деякі неподаткові доходи на спеціальних рахунках органами місцевого самоврядування у банківських установах;

Ø витрачати кошти на свій розсуд у відповідності до статуту фонду.

Дозвіл на утворення фонду приймають органи місцевого самоврядування.

За допомогою кредиту суб'єкт економічних відносин долає розрив у часі між потребою у фінансових ресурсах та їх наявністю. Кредит поповнює брак власних грошових коштів, необхідних для повного і своєчасного фінансування капітальних вкладень або поточних витрат.

Державний кредит виражає кредитні відносини між державою (в особі Міністерства фінансів, республіканських і місцевих органів влади) та господарськими суб'єктами, фізичними особами, нерезидентами, іноземними державами. Кредитні відносини виникають з приводу отримання або надання грошових коштів всередині країни і з нерезидентами (зовнішній кредит). Для покриття бюджетного дефіциту держава мобілізує додаткові грошові кошти. В окремих випадках держава виступає гарантом, беручи на себе відповідальність за повернення кредиту, який взяли господарські суб'єкти.

Кредит отриманий Урядом забезпечується державною власністю.

Несвоєчасне повернення кредиту (внутрішнього, зовнішнього) збільшує заборгованість держави, яка включає основний борг і відсоткові нарахування як на основний борг, так і на відстрочений.

В результаті він лягає тягарем на видаткову частину бюджету. Величина державного боргу дає підстави для висновку про результативність правління влади.

Наступним напрямом акумулювання державних грошових коштів є державне страхування, спрямоване на подолання і відшкодування можливих надзвичайних збитків застрахованих громадян, їх майна чи виплати грошових коштів громадянам на випадок втрати ними майна і працездатності.

Страховий фонд цільового призначення формується за рахунок внесків учасників страхування. Розмір страхового внеску залежить від кількості страхувальників: чим ширше коло страхувальників тим менший розмір страхового внеску.

Держава виступає страховиком і розпорядником страхових фондів. Функціями державного страхування є:

Ø попередження ризику;

Ø збереження грошових коштів;

Ø контроль за використанням грошових коштів страхового фонду.

Для попередження настання страхових випадків з боку держави розробляються запобіжні заходи, фінансування яких здійснюється із страхового фонду.

Функція накопичення і збереження у страховому фонді грошових

коштів полягає у страхуванні життя громадян і здійсненні страхового захисту досягнутого рівня життя.

З боку держави забезпечується контроль за мобілізацією страхових платежів і цільовим використанням коштів страхового фонду.

Наприкінець, найголовніша функція - ризикова, оскільки страхування спрямоване на відшкодування збитків у зв'язку з наслідками страхових випадків.

За формою державне страхування є обов’язковим. Обов’язкова форма страхування охоплює всі об’єкти, передбачені законом про обов’язкове страхування і страхувальник передбачає своєчасність внесення в повному обсязі страхових внесків. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснює міністерство фінансів та його органи на місцях.

Для відшкодування непередбачуваних витрат і спеціальних потреб державою створюються фінансові та матеріальні резервні фонди:

Ø Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

Ø Державний матеріальний резерв;

Ø Резервний Фонд Кабінету Міністрів;

Ø Нерозподілений резерв коштів місцевих бюджетів.

Фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння формується із:

Ø запасу дорогоцінного металу;

Ø запасу дорогоцінного каміння;

Ø запасу золота, що систематично поповнюється;

Ø історичних цінностей дорогоцінних металів та коштовностей.

Матеріальний резерв формується за кошти Державного бюджету України.

Ресурси матеріального резерву використовуються для:

Ø усунення диспропорцій, що виникли на внутрішньому ринку;

Ø надання підтримки окремим підприємствам чи галузям;

Ø надання гуманітарної допомоги;

Ø усунення наслідків надзвичайних ситуацій та інше.

Матеріальний резерв формують:

Ø запаси матеріально-технічних цінностей, сировинні ресурси;

Ø запаси продовольства для забезпечення стратегічних потреб держави.

Резервний фонд Кабінету Міністрів України формується за кошти Державного бюджету у відповідному розмірі, визначеному ВРУ. Кошти фонду використовуються для фінансування:

Ø невідкладних витрат в економіку України;

Ø соціально-культурних заходів не передбачених до прийняття Державного бюджету.

Фінансування видатків з резервного фонду проводиться на підставі висновку Міністерства фінансів та Міністерства економіки України.

1.4. Правові і організаційні засади державних фінансів.

Важливою формою управління фінансовими відносинами, що виникають при розподілі фінансових ресурсів з боку держави є планове регулювання. Усі дії держави у галузі фінансів мають здійснюватися на основі правових актів. Функції цих актів такі:

Ø визначати коло юридичних і фізичних осіб, на яких поширюється дія правових норм;

Ø визначати права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів;

Ø визначати певні дії щодо виконання певних норм.

Введення юридичних норм дозволяє встановити єдині правила організації фінансових відносин, захистити економічні інтереси суспільства і окремих громадян. Дотримання правових норм забезпечує сувору фінансову дисципліну, дозволяє впроваджувати єдину політику у галузі фінансів.

Отже, правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на Конституції України. На основі Конституції прийняті закони, що регулюють економічні відносини між державою, господарюючими суб'єктами та фізичними особами.

Фінансовим правом регулюються:

Ø майнові відносини, що формуються державою у процесі створення і використання нею грошових фондів;

Ø відносини, що виникають при формуванні доходів бюджету, позабюджетних фондів, цільових фондів тощо;

Ø відносини, що виникають при фінансовому контролі дотримання фінансової дисципліни при використанні коштів.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства здійснюють фінансової органи:

Ø Міністерство фінансів;

Ø Державна фіскальна служба;

Ø Державна фінансова інспекція;

Ø Державне казначейська служба;

Ø Рахункова палата;

Ø Департамент з нагляду за страховою діяльністю;

Ø Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

Ø Дирекція цільових фондів: пенсійного, соціального страхування.

Міністерство фінансів, як центральний орган виконавчої влади:

Ø формує і забезпечує впровадження фінансової політики;

Ø складає проект Державного бюджету;

Ø організовує виконання Державного бюджету та здійснює контроль за його виконанням;

Ø проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування;

Ø забезпечує управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом;

Ø здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів;

Ø вивчає валютно-фінансові проблеми у галузі міжнародного економічного співробітництва;

Ø розробляє пропозиції щодо податкової політики, вступу України до міжнародних фінансових організацій та подає до Кабінету Міністрів.

Державна фіскальна служба:

Ø розробляє пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів;

Ø проводить методичну роботу з питань оподаткування;

Ø веде Державний реєстр фізичних осіб-платників податків;

Ø формує єдиний банк даних про платників-юридичних осіб;

Ø здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, розкриває злочини та інші правопорушення в галузі оподаткування.

Державна фінансова інспекція здійснює незалежний державний фінансовий контроль від імені виконавчої гілки влади. Вона забезпечує:

Ø контроль за витрачанням коштів, матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і установах, які отримають кошти з бюджетів усіх рівнів;

Ø контроль за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;

Ø усунення виявлених недоліків і порушень розробленням пропозицій щодо заходів запобігання.

Державна казначейська служба організовує:

Ø касове виконання Державного та місцевих бюджетів України;

Ø ведення обліку виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

Ø розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів за нормативами між рівнями бюджетної системи;

Ø управління наявними коштами Державного та місцевих бюджетів, державних позабюджетних фондів у межах визначених видатків;

Ø розробку нормативно-методичних документів бухгалтерського обліку та звітності.

Рахункова палата забезпечує:

Ø контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансування загальнодержавних програм, укладання угод про державні позики і кредити;

Ø контроль за використанням золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів;

Ø нагляд за проведенням операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті.

1.5. Організація і управління державними фінансами.

Важливою рисою сучасного економічного мислення є висока діловитість, бережливе відношення до національного багатства, використання як матеріальних ресурсів, трудового потенціалу країни, так і фінансових ресурсів.

Засвоївши те, що фінанси пов'язані з розподілом вартості валового суспільного продукту на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання, потребують організації і управління цими процесами, їх планування задля забезпечення індивідуального і суспільного кругообігу виробничих фондів на розширеній основі, регулювання регіональної і галузевої структури економіки.

Вплив фінансів на соціальні і економічні процеси в країні не можна зрозуміти без розуміння фінансової політики держави і механізму її втілення.

Фінансова політика України має базуватися на пізнанні і вмілому використанні об'єктивних економічних законів розвитку громадянського суспільства. Втілення в життя цієї політики відбувається в ланках державних органів, діяльність яких направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави. Забезпечення раціонального використання фінансових ресурсів можна досягти на основі їх організації, управління і планування.

Із теорії, поняття "організація" – це упорядкований процес прийняття рішень з використання фінансових ресурсів.

Організація мобілізації, розподілу і раціонального використання фінансових ресурсів державою полягає в розробці і використанні найбільш ефективних і раціональних методів поєднання свідомої діяльності людей з законодавчими, нормативними актами, що регулюють фінансові відносини в процесах розподілу і перерозподілу. В цих умовах правові акти визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які поширюється дія правової норми; права і обов'язки юридичних і фізичних осіб з питань мобілізації і використання фондів фінансових ресурсів і є основою для прийняття відповідних дій з виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, громадяни, господарські суб'єкти. Всі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі.

Фінансова політика,передусім самостійний напрям діяльності держави в галузі організації фінансових відносин через сукупність заходів, їх видів, форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та використання їх на потреби держави.

Сутність фінансової політики визначається створенням фінансових умов, спрямованих на сприяння розвитку пріоритетних галузей економіки держави та надійних соціальних гарантій громадян. Засадничими основами ведення державної фінансової політики є:

Ø розробка концепції фінансової політики за основними напрямами, цілями, завданнями;

Ø створення відповідного господарсько-фінансового механізму;

Ø планування і управління фінансовою діяльністю держави.

Втілення фінансової політики проводиться через:

Ø фінансове законодавство;

Ø форми і методи мобілізації фінансових ресурсів;

Ø розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між окремими верствами жителів, галузями, територіями;

Ø структури доходів і видатків держави, системи вирівнювання територій.

На формування фінансової політики держави впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Наприклад, економічна залежність держави від сировинних ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей держави, п інтеграції у світові економічні системи. Це зовнішні чинники.

Внутрішніми чинниками формування фінансової політики є форми власності, економічна самостійність підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, система ціноутворення і оплати праці, стабільність грошової одиниці, форми фінансових ринків. На фінансову політику держави впливають також інші чинники, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на певному етапі господарського розвитку. Отже, фінансова політики є динамічним процесом, що змінюється, коригується з врахуванням потреб життя.

Проте, є загальні принципи фінансової політики для держав з демократичними засадами суспільного життя та авторитарною системою. В цих умовах фінансова політика виокремила такі типи: класичну, регулюючу, планово-директивну.

З розвитком держави змінюється і фінансова політика оскільки особливості поточного етапу розвитку економіки країни, її соціальної сфери, інтереси правлячих партій зумовлюють використання того чи іншого типу фінансової політики.

Класичний тип фінансової політики спрямований на невтручання держави в економіку; забезпечення вільної конкуренції; ринковий механізм, як головний регулятор виробничих процесів. Така фінансова політика базувалася на теорії А. Сміта та Д. Рікардо.

Регулюючий тип фінансової політики характеризується використанням державою фінансів при виконанні функцій управління економічними і соціальними. процесами. Основним інструментом втручання в економіку є державні видатки. Механізмом регулювання стає податок з доходів фізичних осіб за прогресивними ставками, що дозволяє збалансувати державний бюджет. Наступним джерелом бюджету є позичковий капітал. Фінансова політика кейнсіанського періоду (20-ті роки XX століття) була спрямована на високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб. Наприкінці 70-х років XX століття посилилися тенденції до зростання безробіття, посилення інфляції, що призвело до появи альтернативних концепцій в економічній теорії. Значної ваги набули монетаризм, теорія раціональних очікувань і економіки пропозиції. Підвищується роль податків.

Планово-директивна фінансова політика, метою якої є забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою через вилучення коштів у державних, корпоративних підприємств, громадян та органів місцевої влади. Такий тип державної фінансової політики використовувався у країнах з адміністративно-командною системою управління економікою.

Фінансова політика України, передусім, спрямована на сприяння розвитку виробництва. Формування оптимальної структури економіки забезпечує не лише обороноздатність держави, але і цивілізовані умови та гідний рівень життя.

Інший важливий напрям фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Такими гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інше.

Основою фінансової політики України є монетарна політика. Посилення ролі фінансового впливу на економіку здійснюється через децентралізовані фонди фінансових ресурсів, підвищення самостійності регіональної фінансової політики, розмежування функцій управління фінансами певних рівнів державної влади. Однак, питання боротьби з інфляцією, піднесення виробництва, підвищення соціальної захищеності громадян потребують цілеспрямованої фінансової політики України.

Для впливу на процеси суспільного відтворення держава через певний господарський механізм ціленаправлено спрямовує діяльність продуктивних сил на створення суспільного продукту, а також організації складної системи фінансових відносин при розподілі і перерозподілі цього продукту. Важливою складовою частиною господарського механізму є фінансовий механізм. Саме через фінансовий механізм, як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на економічний і соціальний розвиток суспільства в процесі розподільчих і перерозподільчих фінансових відносин, можливо втілити завдання фінансової політики.

Економічна сутність фінансового механізму закладена в його функціях:

Ø забезпечення фінансовими ресурсами держави;

Ø фінансове регулювання економічними і соціальними процесами держави.

За характером виконання цих функцій фінансовий механізм є:

Ø директивним;

Ø регулюючим.

Директивиий фінансовий механізм виражає фінансові відносини держави з іншими суб'єктами цих відносин. З боку держави розробляється система кількісного і якісного вираження фінансового механізму – суб'єкти і об'єкти зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто інструменти здійснення руху фінансових грошових коштів.

Для прикладу, через методи бюджетного фінансування здійснюється фінансове забезпечення відповідних рівнів господарського управління. Втім, при бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат а т. ін. водночас, щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати і законодавчо встановити форми мобілізації фінансових ресурсів.

Фінансовий механізм регулювання використання фінансових ресурсів забезпечує державі через певні форми і методи стимулювати або локалізувати ті чи інші економічні, соціальні процеси. Так, направляючи кошти на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. З іншого боку, через методи мобілізації ресурсів, диференціацію ставок і пільг досягається прискорення або стимулювання розвитку окремих виробництв.

За функціональними ознаками виокремлення сфер і ланок фінансових відносин фінансовий механізм розрізняють:

Ø функціонування державних фінансів;

Ø страховий механізм;

Ø кредитний механізм:

Ø фінансовий механізм підприємств і господарських організацій.

Проте, кожний із цих фінансових механізмів складається з окремих ланок. Так, фінансовий механізм державних фінансів ділиться на бюджетний механізм і механізм функціонування позабюджетних фондів, а також фінансовий механізм держави.

Всі ланки фінансового механізму взаємопов'язані і взаємозалежні, оскільки складають єдине ціле. Складові фінансового механізму різняться між собою за рівнем складності і розгалуженості його елементів.

Наприклад, для бюджетного механізму характерна система багатьох податків і доходів, різноманітних напрямів використання бюджетних коштів, методів бюджетного фінансування. Однак, фінансовий механізм у цілому є принциповою схемою практичного використання фінансів в економіці держави. Складовими частинами його є:

Ø фінансові показники;

Ø фінансові методи;

Ø фінансові важелі;

Ø правове забезпечення;

Ø нормативне забезпечення;

Ø інформаційне забезпечення.

За допомогою фінансового механізму, при умові, якщо функціонують усі його складові, держава може спрямувати економічний і соціальний розвиток країни до потреб громадян.

Дієвість фінансового механізму визначається через фінансові показники.

За визначенням, фінансові показники передусім є абсолютними величинами, що характеризують фінансовий стан держави через результати господарської діяльності підприємницьких суб'єктів, доходи громадян держави, розподіл і перерозподіл ВВП.

Система фінансових показників характеризується зведеними і індивідуальними показниками.

Зведені показники віддзеркалюють процеси на макрорівні, визначають загальноекономічні пропорції, рівень фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку, дають оцінку ефективності суспільного виробництва. До них слід віднести: загальнодержавні, галузеві та територіальні показники. Узагальнюючими є баланс фінансових ресурсів, що створюються в державі, обсяг доходів і видатків бюджету. Втім, узагальнюючі показники деталізуються в індивідуальних.

Індивідуальні фінансові показники характеризують мікроекономічні процеси. Зокрема, обсяг фінансових ресурсів деталізується прибутком, різноманітними видами податків та відрахувань, які характеризують окрему сторону фінансової діяльності держави, регіону. Загальний показник доходів бюджету можна деталізувати через платежі працюючих громадян, платежі підприємницьких структур, витрати на одну особу на освіту, витрати на соціально-культурні потреби, тощо.

Фінансові методи управління державними фінансами забезпечують цілеспрямований вплив на формуванняфінансових відносин між державою і суб'єктами цих відносин. Вони охоплюють:

1) планування і прогнозування;

2) фінансовий контроль;

3) фінансове забезпечення;

4) фінансове регулювання.

Фінансове планування і прогнозування спрямоване на визначення обсягів фінансових ресурсів держави в цілому; обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться і розподілятимуться через бюджетну систему та інші фінансові інституції, а також тих, що будуть у розпорядженні державних підприємств і громадян. Фінансові плани складають всі ланки державних фінансів. За допомогою державних планів встановлюється раціональне співвідношення між джерелами фінансування капітальних вкладень, приросту новоствореної вартості, визначаються оптимальні пропорції між власними, позиченими та іншими ресурсами. Найважливішою частиною фінансового планування є бюджетне планування. Воно забезпечує визначення тієї частини фінансових ресурсів, яка в плановому періоді буде мобілізована в державний бюджет та використана на загальнодержавні цілі. Фінансове планування базується на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як обсяги валового внутрішнього продуту, фонду оплати праці, прибутку, загального обсягу фінансових ресурсів. Розрахунок планових і прогнозних фінансових показників проводиться за допомогою різноманітних методів:

1) методу екстраполяції;

2) нормативного методу;

3) методу математичного моделювання;

4) балансового методу.

Метод екстраполяції дозволяє на основі показників звітного періоду, коригуючи їх на відносно стійкий темп змін, визначити планові фінансові показники.

Нормативний метод базується на використанні норм і нормативів, зокрема, при плануванні діяльності бюджетних установ і організацій.

Метод математичного моделювання дозволяє побудувати модель, що імітує реальні економічні і соціальні процеси.

Балансовий метод дозволяє вирівняти використання фінансових ресурсів з джерелами їх формування.

Фінансовий контрол ь здійснюється уповноваженими законодавчими органами задля перевірки правильності розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу. Цей контроль здійснюється:

Ø за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі формування та використання фондів грошових коштів;

Ø задля оцінки ефективного і цільового використання фінансових ресурсів.

Ø Різновидами фінансового контролю є:

Ø ревізія – це повна перевірка фінансово-господарської діяльності економічного суб'єкта, щодо законності, правильності та ефективності використання грошових коштів;

Ø аудиторський контроль – встановлює достовірність бухгалтерської і фінансової звітності. Він є незалежним, невідомчим фінансовим контролем.

Методами фінансового забезпечення господарських суб’єктів є бюджетне фінансування, бюджетне кредитування, самофінансування, інвестування, оренда.

Державне фінансове регулювання здійснюється через систему законодавчих і нормативних документів, які забезпечують вплив держави на фінансові процеси. Вони охоплюють Закони України, Постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, нормативні акти Міністерств, місцевих Рад.

Дієвість фінансового механізму забезпечується через фінансовий інструментарій. Він охоплює фінансові важелі, стимули, санкції, штрафи тощо.

Фінансові важелі через конкретні форми мобілізують доходи до бюджету (податки, збори, обов'язкові платежі, відсотки за кредит штрафи) і забезпечують бюджетне регулювання дотаціями, субвенціями, субсидіями.

Фінансові стимули спрямовані на забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету. За допомогою системи стимулювання можна впливати на інтереси суб'єктів задля підвищення заінтересованості у досягненні певних результатів. До них слід віднести:

Ø на рівні господарських суб'єктів – фонди стимулювання, які створюються за рахунок відрахувань від прибутку;

Ø фінансові пільги (податкові, прискорена амортизація).

Санкції (фінансові, матеріальні) спрямовані на посилення відповідальності господарських суб'єктів за виконання своїх зобов'язань, зокрема, за неповне і несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономічне і неефективне використання бюджетних асигнувань. Такими санкціями є штрафи, які накладаються на порушника угоди, законодавства, і пеня, що сплачується порушником грошових зобов'язань. Вона визначається у відсотках від суми простроченого платежу за кожний прострочений день.

Дата добавления: 2014-11-25