Сутність та економічна основа грошового обігу

Одним із найважливіших чинників ефективного функціонування ринкової економіки є високий рівень розвитку грошово-кредитних відносин у суспільстві, головною складовою яких виступає грошовий обіг.

Реалізація суті і функцій грошей здійснюється в процесі постійного руху. В найбільш узагальненому визначенні цей рух грошей називають грошовим обігом.

Суб¢єктами грошового обігу є всі юридичні й фізичні особи, що беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні ВВП. Їх можна об’єднати у такі групи (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Суб’єкти грошового обігу

До групи фірм відносяться всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні та реалізації валового національного продукту (ВНП).

До групи сімейних господарств входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет. До такої одиниці може входити як одна, так і декілька осіб. Та частина грошового обігу, що приймає участь у формуванні доходів сімейних господарств, називається національним доходом (НД).

До групи державних структур входять юридичні особи – державні управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перерозподіл НД та національного продукту (НП), здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього.

До групи фінансових посередників входять суб¢єкти грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки, небанківські фінансово-кредитні установи). Їх головною функцією виступає акумуляція тимчасово вільних коштів, які є в суспільстві, і надання їх у тимчасове користування тим, хто має в них потребу, на умовах платності, терміновості і повернення [39; 117].

Слід розрізняти грошовий обіг на мікро- та макрорівнях.

Грошовий обіг на мікроекономічному рівні обслуговує кругообіг індивідуального капіталу (домашні господарства і фірми), при цьому гроші виступають однією з функціонуючих форм капіталу, тобто структурним елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

Цього положення незмінює той факт, що значна частина маси грошей, яка обслуговує сукупний оборот, капіталізується і перетворюється в позичковий капітал. Капіталізація частини грошової маси сприяє прискоренню реалізації сукупного валового продукту, а отже - збільшенню його обсягу, тобто зростанню суспільного богатства, але самі гроші на макрорівні в таке богатство не перетворюються. Завдяки капіталізації гроші в межах наявної маси швидше передаються від одного економічного суб’єкта до другого, ніби швидше тасуються, але якісно вони не змінюються, залишаючись всього між віддзеркаленням реального богатства.

Сукупний грошовий оборот і оборот грошей в межах інідивідуального капіталу істотно відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообороту індивідуального капіталу, в значній мірі вже є в розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає місце в кругообороті індивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальний капітал, на ньому й завершується кожний окремий цикл його кругообороту. Частина грошового доходу кожного економічного суб’єкту спрямовується на погашення боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс для кредитування інших суб’єктів.

При цьому грошовий обіг на мікрорівні має свої особливості:

1) з точки зору суб’єкта грошового обігу гроші виступають як багатство. Але в період інфляції в грошах зменшується втілення багатства. В умовах металевого грошового обігу це багатство є реальним, бо наявність грошей - це наявність певної маси вартості у високоліквідній формі. У сучасній ринковій економіці гроші мають кредитну природу, а значить не мають власної вартості. Тому гроші як гроші, або гроші як капітал і на цьому рівні не є багатством у повному розумінні цього слова. Якщо ж гроші розглядати як функцію, то на цьому рівні вони є багатством, бо відображаючи у своїй нетоварній формі виробничі відносини між людьми, вони здатні перетворюватись як у будь-які матеріальні блага, так і в будь-які елементи продуктивного капіталу. Отже, на мікрорівні гроші, з одного боку, не є багатством, а з іншого - вони - багатство. Наявність цього протиріччя і його гострота виявляються тоді, коли в системі суспільних відносин настає криза. Кризові явища в суспільстві тією чи іншою мірою відзеркалюються в елементах матеріального виробництва і перш за все у грошових. Найбільше своє вираження криза грошових елементів знаходить в інфляції. У період інфляції в грошах зменшується втілення багатства, яке вони представляють в дещо віртуальній формі. За певних умов воно взагалі може зникнути і призвести до суттєвих катаклізмів у суспільному виробництві. Тому стабілізація всієї системи ринкових відносин є неодмінною передумовою того, що це протиріччя залишиться потенційним, або ж не набуде загрозливих масштабів для суспільства. Найбільш чітким показником всієї сукупності відносин у суспільстві є сталість грошової одиниці країни.

2) рух грошей на мікрорівні має дві форми: рух капіталу і рух доходу. У першому випадку гроші є знаряддям для збільшення вартості. Цей рух частини грошової маси надзвичайно важливий як з погляду власника (індивідуального чи колективного) капіталу, так і з погляду суспільства. З огляду на позицію підприємця, рух грошей є основою для збільшення його капіталу, для отримання додаткової вартості. Чим більш організованим і вільним буде рух грошей, тим більше можливостей для самозростання вартості, адже капітал може функціонувати як капітал тільки в русі. Що ж стосується всього суспільства, то чим організованішим і ефективнішим буде рух грошей як капіталу на мікрорівні, тим більшою буде сукупність матеріальних благ, які й уособлюють урешті-решт багатство суспільства.

З іншого боку, гроші функціонують як гроші. Ця форма їх руху забезпечує обіг тієї маси товарів і послуг, що призначені для задоволення потреб людини. Значення цієї форми руху грошей важко переоцінити, адже загальний характер товарного виробництва робить практично неможливим задоволення потреб людини без грошей. З розвитком суспільного виробництва цю місію грошей реалізують усе складніші й досконаліші фінансові інструменти.

У процесі руху грошей, що використовуються як засіб платежу чи обігу, виникає можливість їх перетворення із просто грошей у гроші-капітал. Це має місце тоді, коли ці кошти акумулюються фінансовими посередниками і використовуються для надання кредиту. Отже, чим більше розвинена і розгалужена мережа фінансових посередників, тим у суспільства більше можливостей для їх використання з метою розширення виробництва.

3) джерело грошей, необхідних для виробничого і особистого споживання, безпосередньо пов’язано із самим суб’єктом господарювання, який виробляє товари або надає послуги та із власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів. Реалізація цих товарів і є для їх власників основним джерелом надходження грошей. Що ж до додаткової потреби, то вона покривається або за рахунок власних накопичень, або за рахунок запозичень на грошовому ринку. При цьому помітна зміна попиту на гроші з боку суб'єкта господарювання або з боку населення приводить до зростання, або навпаки до зменшення відсотка, що, у свою чергу, впливає на пропозицію грошей у сфері позичкового капіталу.

Грошовий обіг на макроекономічному рівні обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного виробництва (у виробництві, споживанні, розподілі). Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується у сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва (кредиторами, акціонерами, найманими працівниками) та державою, якій належать установлені податки. В усіх економічних суб'єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал у сферу споживання - виробничого та особистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відтворення.

Він також має свої особливості:

1) гроші на цьому рівні не виступають як багатство. У сучасних умовах вони лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає;

2) на макрорівні гроші функціонують лише як гроші. За допомогою грошей здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту.

3) завжди існує певна, дійсна на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами.

У процесі свого обігу гроші обслуговують усі фази суспільного виробництва (виробництва, обміну, розподілу й перерозподілу, споживання) і всі ринки. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних із їх придбанням. Збільшення трудомісткості продукції збільшує платежі, пов'язані з оплатою праці.

Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний із такими напрямками:

– забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

– реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

– сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

– забезпечення спільної діяльності підприємств;

– отримання і погашення кредитів, сплата відсотків за кредит кредитним установам тощо.

В Україні процес формування ринкових умов наклав свій відбиток на загальну організацію грошового обігу. На мікрорівні рух грошей як капіталу тільки-но почався. Суттєвою перепоною на цьому етапі розвитку грошового обороту стає ще низький рівень конкурентоспроможності банківської системи.

Важливою проблемою на макрорівні організації грошового обігу є той факт, що в державі протягом уже більше десяти років її незалежного існування має місце таке явище, як заборгованість по заробітній платі, яка стримує рух товарів і послуг, а також недостатньо високий рівень організації впливу держави на економічні процеси через грошову сферу. На грошовий обіг в Україні також впливають національні економіки інших держав.

Характерними ознаками грошового обігу є:

Еквівалентність. Покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному продукту;

Безповоротність. Отримані продавцем гроші назад не повертаються, а використовуються для придбання нових покупок;

Прямолінійність. Вона проявляється у постійному віддаленні грошей від емітента і наступних суб’єктів обороту, що використали їх для купівлі продуктів.

Грошовий обіг можна умовно розподілити на три сектори (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Сектори грошового обігу

Усе розмаїття доходів і витрат кожної групи суб¢єктів обігу згруповане в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб¢єктів. Грошові платежі здійснюються також між окремими суб¢єктами всередині кожної групи і становлять частину сукупного грошового обігу.

Маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання. Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.

Дата добавления: 2014-11-08