Поняття про групи та колективи. 1 страница

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

1. Будова нервової системи

2. Кора великих півкуль.

3. Робота нервової системи людини:

а) рефлекторна діяльність мозку;

б) нервові процеси у корі великих півкуль

в) види гальмування;

г) динаміка нервових процесів;

д) перша і друга сигнальні системи;

е) системність роботи мозку

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст.14 - 32.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

1. Будова нервової системи.

Психіка є властивістю нервової системи (НС), а носієм психіки є головний мозок. НС виконує дві важливі функції:

1) допомагає пристосуватися до мінливих умов оточуючого середовища (адаптація);

2) узгоджує і координує роботу усіх органів і систем органів організму

НС складається із нервових клітин – нейронів. Нейрон являє собою нервову клітину з відростками: один довгий відросток – аксон і багато дрібних – дендритів. Тіло нейрона мікроскопічне = 0,03.

В нейронах виникає збудження, в основі якого лежить нервовий тік (біоток).

Нервові волокна покриті білою жироподібною мієліновою оболонкою, яка виконує роль ізолятора. Вона також забезпечує проведення збудження у одному певному визначеному напрямку. Без неї збудження поширюється хаотично. Окремі нейрони з’єднуються один з одним за допомогою особливих механізмів – синапсів, які забезпечують перехід збудження від одної нервової клітини до іншої. Скупчення нервових волокон однією з’єднувальною оболонкою називається нервами.

Скупчення тіл нервових клітин разом з дендритами складає сіру речовину головного і спинного мозку.

Скупчення нервових волокон утворює білу речовину.

Роль сірої речовини – полягає у накопиченні, посиленні і переробці збудження.

Роль білої речовини – це передача збудження від одних нервових клітин до іншої.

Нерви проводять збудження тільки в одному напрямку – від різних частин тіла до мозку (доцентрові) і від мозку до різних частин тіла (відцентрові).

Центральна НС складається з головного і спинного мозку. У спинному мозк у розміщені центри вроджених безумовних рефлексів. Він регулює м’язові рухи людського тіла і кінцівок, а також роботу внутрішніх органів.

Головний мозок знаходиться у черепній коробці, його робота ґрунтується на безперервному обміні речовин через кров, зокрема через густу сітку капілярів, він отримує постачання поживними речовинами і киснем.

Вага мозку людини коливається від 1 до 2 кг., в середньому – 1900г. Мозок складається із декількох відділів:

1) довгастий мозок, який з’єднує спинний мозок з головним;

2) середній мозок;

3) мозочок;

4) проміжний.

Усі ці відділи зверху покриті великими півкулями.

Мозочок регулює рівновагу і забезпечує координацію мимовільних рухів (кліпання, захист).

При порушенні роботи мозочка, людина не може контролювати рухи кінцівок.

Проміжний мозок разом з підкорковими вузлами утворює підкірку. Він відіграє важливу роль у прояві емоцій та інстинктів людини. У середньому і довгастому мозку знаходиться специфічно нервова тканина – ретикулярна формація, яка є збуджувачем кори великих півкуль і приводить їх у стан бадьорості та активності.

Якщо порушена робота ретикулярної формації, людина впадає в кому.

2. Кора великих півкуль.

Найбільш розвиненою частиною головного мозку є великі півкулі. Це парне утворення з правової і лівої половини. Зверху вони покриті тонким шаром сірої мозкової речовини, корою великих півкуль, яка має складчастий вигляд (борозни і звивини).

У корі великих півкуль головного мозку виділяють 4 частини:

· лобну;

· тім’яну;

· потиличну;

· скроневу.

При ураженні лобної долі, людина не усвідомлює свою поведінку і веде себе як робот. Інші долі здійснюють прийом, переробку і збереження інформації, яка надходить від органів чуття:

· у потиличній долі знаходяться центри зору;

· у скронях - центри нюху і слуху;

· у тім’яній – центри дотикових відчуттів (тепла, холоду)

Права і ліва півкуля головного мозку не являються симетричними у виконанні своїх функцій. Вони керують протилежними половинами тіла (ліва півкуля – правою половиною тіла, і навпаки). Центри мови розміщенні у лівій півкулі.

Мова – це складна функція, що здійснюється трьома ділянками кори, тобто існує три центри мови:

1) мовно-руховий центр Брока, який забезпечує здатність розмовляти;

2) мовно-слуховий центр Вернікс, який забезпечує здатність чути і розуміти чужу мову;

3) мовно-зоровий центр, або центр читання і розуміння письмової мови.

Можна виділити і інші ділянки мозку, робота яких пов’язана з тими чи іншими психічними проявами. Це називається локалізацією функцій.

3. Робота нервової системи людини.

а) рефлекторна діяльність мозку:

Фізіологічною основою психіки є ВНД, тому закони ВНД, відкриті І.П.Павловим, мають важливе значення для психології.

Основною формою взаємодії організму із середовищем є рефлекс – відповідь організму на подразнення. Ця дія здійснюється за допомогою центральної нервової системи.

У рефлекторному механізмі виділяють три частини:

· чутливу;

· центральну;

· рухову.

Збудження по чутливому нерву дається у центр (мозок). Де переключається на руховий нерв і по ньому іде до робочого органу. Виникає реакція - відповідь на подразнення. Ці три частини рефлекторного механізму разом називаються рефлекторною дугою.

Рефлекси бувають двох видів:

· безумовні рефлекси, які є функцією нижніх відділів центральної нервової системи, які розміщені під корою;

· умовні рефлекси є функцією вищого відділу мозку – кори великих півкуль.

Безумовні і умовні рефлекси виконують функцію зв’язку організму з оточуючим середовищем, забезпечують його пристосування до цього середовища і нормальну життєдіяльність.

б) нервові процеси у корі великих півкуль:

Координація функцій кори великих півкуль головного мозку здійснюється за допомогою двох основних нервових процесів – збудження і гальмування. За характером діяльності ці процеси протилежні. Якщо процеси збудження пов’язані з активною діяльністю кори, з утворенням нових умовних нервових зв’язків, то процеси гальмування спрямовані на зміну цієї діяльності на припинення збудження, що виникло у корі. Гальмування забезпечує необхідні умови для відновлення працездатності нервових клітин. Наприклад, сон оберігає кору від виснаження і руйнування.

в) види гальмування:

Існують два основних види гальмування:

· зовнішнє гальмування – це результат дії будь-якого зовнішнього сильного стороннього подразника. Наприклад, першокласник виводить літери, але забіг кіт і він починає з ним гратися. Особливою формою зовнішнього гальмування є оберігаюче гальмування. Воно виникає під впливом дуже сильних подразників, які викликають дуже сильні збудження нервових клітин. Як тільки подразнення досягає певної межі, в дію вступає оберігаючи гальмування. Наприклад, перевтомлена дитина швидко засинає.

· Внутрішнє гальмування є проявом внутрішніх закономірностей роботи кори. Наприклад, згасання умовних рефлексів – якщо дитина не чистить зуби систематично, то згасає навичка.

г) динаміка нервових процесів:

Діяльність кори являє собою складну мозаїку процесів збудження і гальмування, які тісно пов’язані між собою. Ця взаємодія підлягає двом основним законам: закону іррадіації і концентрації та закону взаємної індукції.

Закон іррадіації і концентрації полягає в тому, що коли під впливом того чи іншого подразника у будь-якій ділянці кори виникає збудження, то воно не залишається в одному місці, а поширюється по корі великих півкуль. Це явище називають іррадіацією збудження.

Закон взаємної індукції полягає в тому, що нервовий процес виникає у сусідніх ділянках протилежний процес. Наприклад, якщо у одній з ділянок кори виникає збудження, то у сусідніх ділянках виникає процес гальмування. Це явище називається негативною індукцією. Відповідно гальмування викликає навколо себе збудження – позитивна індукція. Наприклад, негативна індукція лежить в основі відволікання від якогось предмету чи роботи, а позитивна індукція, коли дитина хоче спати, то гальмуються мовні і рухові центри.

д) перша і друга сигнальні системи:

Кора великих півкуль мозку отримує багато різних сигналів, які надходять як з зовнішнього так і внутрішнього середовища І.П.Павлов виділив два типи сигналів, або сигнальних систем:

· перша сигнальна система – це сигнали, які надходять від предметів і явищ оточуючого світу (зорові, слухові, нюхові, смакові).

· друга сигнальна система – це здатність реагувати на слова і словосполучення. Друга сигнальна система є фізіологічною основою людського мислення.

е) системність роботи мозку:

Взаємодіючи у корі головного мозку ділянки збудження і гальмування утворює складні системи.

Відповідно і умовні зв’язки не існують ізольовано і не залежно один від одного, а утворюють системи, які складаються під впливом багаторазового повторення певних зовнішніх впливів.

Система умовних нервових зв’язків, в основі якої лежить стійкий розподіл процесів збудження і гальмування в корі головного мозку і яка зумовлює стійкість поведінки в даних умовах І.П. Павлов назвав динамічним стереотипом.

Динамічний стереотип – це результат пристосування організму до впливів зовнішнього середовища, які часто повторюються. Різні звички у поведінці дитини і дорослою є динамічними стереотипами.

Питання для бесіди:

1. Яку функцію виконує психіка?

2. Що таке нейрон?

3. Яка роль мієлінової оболонки?

4. З яких відділів складається центральна нервова система?

5. Яку роль відіграє кора великих півкуль.

6. Вкажіть центри мови.

7. Які види гальмування Ви знаєте? Наведіть приклади.

8. Що таке динамічний стереотип? Наведіть приклади.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ (7-8 год):

РОЗВИТОК ПСИХІКИ І СВІДОМОСТІ

Мотивація вивчення: Доцільність вивчення цієї теми полягає в тому, що вивчаючи її, студенти поглиблюють знання про розвиток психіки у тваринному світі, частиною якого є людини; усвідомлюють, що психіка є результатом еволюції матерії, властивістю високоорганізованої матерії – нервової системи.

Література: Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004.

Знати зміст понять: психіка, свідомість, інстинкти, навички, інтелектуальна поведінка, свідомість.

Вміти: використовувати отримані знання на практиці.

Інструктивна картка

для опрацювання тексту підручника «Загальна психологія» за ред. Максименка С.Д., Соловієнка В.О. – Вінниця: «Нова книга», 2004.

1. Прочитайте текст підручника на ст. 21 – 23.

2. Складіть опорний конспект за планом, використавши поданий нижче матеріал:

Розвиток психіки і свідомості

План

1. Розвиток психіки у тваринному світі:

а) інстинкти;

б) навички тварин;

в)інтелектуальна поведінка тварин.

2. Свідомість людини і її суспільна природа.

1. Психіка є результатом еволюції живих організмів на Землі. Найпростіші живі істоти не наділені здатністю психічного відображення, для них характерною є лише подразливість – здатність реагувати, відповідати на вплив оточуючого середовища. Для цього не потрібно нервової системи (навіть амеби і інфузорія туфелька можуть змінювати свій стан під впливом світла).

Розвиток психіки проходить під впливом навколишнього середовища і зміни в навколишньому світі вносять зміни і в діяльність, і в поведінку тварин. В залежності від рівня розвитку нервової системи і і психічної діяльності розрізняють три типи поведінки тварин, які допомагають пристосуватись до навколишнього середовища:

1. Інстинкти.

2. Навички.

3. Найпростіші форми інтелектуальної поведінки.

а) Інстинкти – складні діє тварин, за допомогою яких вони задовольняють свої потреби.

Фізіологічно інстинкти являють собою складні ланки безумовних рефлексів, причому кінець однієї ланки є початком другої. Навчитись інстинктам неможливо, вони закладаються у тварин при народженні (наприклад, зозуля підкидає яйця, переліт птахів).

б) По мірі ускладнення життя тварин ведучу поведінку починають відігравати навички. Вони дозволяють тварині легко пристосуватися до умов навколишнього середовища.

Навичка – це спосіб поведінки, набутий в індивідуальній діяльності і в результаті вправ.

В основі навичок лежить система умовних рефлексів. Навички з’являються у більш розвинених тварин. Мислення у тварин не проявляється. Навичка є тільки умовно-рефлекторною.

в) В процесі пристосування тварин до умов навколишнього середовища виникає необхідність вирішувати завдання, яке раніше не зустрічалося, знайти інтелектуальний вихід з ситуації.

Ні інстинкти, ні навички не можуть справитись з цим завданням (мавпи, дельфіни спроможні до інтелектуальної поведінки).

Інтелектуальна поведінка – найпростіша форма інстинктивної діяльності, основана на встановленні зв’язків між предметами. (мавпа, щоб дістати банан, складає ящики).

2. Вища степінь розвитку психіки, яка властива людині називається свідомістю.

Свідомість визначає розумну і цілеспрямовану поведінку людини, основану на глибинному розумінні законів об’єктивного світу. Розвиток абстрактного мислення на основі другої сигнальної системи є те, що відрізняє людину від тварин. Це дозволяє людині наперед обдумати та спланувати свої дії, свої потреби і досягти їх, мислено уявивши результат.

Наприклад, бджола побудовою своїх сот перевершить будь-якого архітектора, але самий поганий архітектор наперед уявляє собі результат своєї роботи. Важливою відмінністю у свідомості людини від тварин є проява самосвідомості – здатність пізнавати не тільки зовнішній світ, але і самого себе. Це відкриває дорогу до самовдосконалення.

Свідомість можна визначити як вищу форму відображення дійсності за допомогою мови і мислення. Людина – істота суспільна, на її розвиток впливають і природа і суспільні фактори. За яких же умов формується свідомість людини?

У первіснообщинному ладі рука людини мало відрізнялась від руки тварини (мавпи), людина виконувала лише примітивні дії, але у процесі розвитку рука вдосконалювалася.

Головною відмінністю людини і тварини є наявність трудової діяльності у процесі якої людина активно діє на природу, змінює її і використовує для задоволення власних потреб. Процес праці починається з виготовлення знарядь праці. Людина використовує знаряддя праці, усвідомлює і розуміє її значення, а тому знає, якою має бути форма знарядь праці, з чого їх зробити.

Праця людини колективна. Колективна праця може бути лише при наявності спілкування, розуміння одне одного, а це веде до розвитку мови. Мова сприяє збільшенню мозку.

Отже, свідомість є вищою формою психіки, яка виникла у процесі суспільно-трудової діяльності людини у постійному спілкуванні їх між собою за допомогою мови.

Питання для самоконтролю:

1. Чи усі живі істоти мають психіку?

2. Яке значення має психіка?

3. Які типи поведінки тварин ви знаєте?

4. Що таке інтелектуальна поведінка? Яке значення вона має в житті ссавців?

5. Що відрізняє людину від тварини?

ЛЕКЦІЯ № 3 (9 – 10 год):

ПСИХОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТІ

МЕТА: Розглянути особливості діяльності як свідомої людської активності.

Дати поняття про основні види діяльності та їх значення на різних вікових етапах розвитку людини. Виховувати у студентів інтерес до педагогічної діяльності.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: активність, поведінка, діяльність, мотив, мета, інтеріоризація, екстеріоризація, зворотна аферентація, дія, рух, уміння, навичка, вправляння, автоматизація навички, перенесення навички, інтерференція, гра, навчання, праця.

1. Поняття про діяльність

2. Мета і мотиви діяльності

3. Структура діяльності

4. Засоби діяльності, процес їх засвоєння.

5. Перенесення та інтерференція навичок.

6. Основні різновиди діяльності.

7. Творча діяльність.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст. 401 - 420.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

1. Поняття про діяльність.

Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв¢язки організму із середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають її до відповідних реакцій, дій. Потреба - це стан живої істоти, в якому виявляється її залежність від конкретних умов існування.

Активність тварин характеризується як поведінка і обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення потреб різноманітних біологічних потреб, у їжі, розмноженні, захисті.

Людська діяльність за сутністю є соціальною. Діяльність людини характеризується свідомістю і цілеспрямованістю.

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення.

Отже, діяльність людини – це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

2. Мета і мотиви діяльності.

Мета – це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти у своїй діяльності. Без мети не може бути свідомої діяльності.

Цілі людської діяльності породжуються суспільним життям, умовами, в яких живе людина, і залежать від виконуваних людиною ролей, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей. Цілі бувають близькі та віддалені. Віддалена мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до здійснення віддаленої мети, що висувається на далеку перспективу.

Потреба – це залежність від чогось, нестача чогось.

Діяльність людини зумовлюється також мотивами.

Мотив – це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини пов¢язані з її органічними та культурними потребами. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об¢єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними.

Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні потреби (в їжі, одязі, житлі), духовні та культурні (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні). Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане і найближчим часом) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час). Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Бувають яскраво й чітко усвідомлювані мотиви - обов¢язки перед колективом, відповідальність, дисциплінованість та ін. Але в багатьох випадках діють неусвідомлювані спонуки, наприклад звички, упереджене ставлення до певних фактів життя, людей тощо. Проте незалежно від міри усвідомлення мотиву діяльності він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети.

3. Структура діяльності.

У діяльності залежно від її мети та змісту, матеріалу та способів його обробки рухи об¢єднуються в різноманітні комплекси і системи. Систему рухів, спрямованих на присвоєння предмета чи його змісту, називають діями. Розрізняють дії предметні та розумові.

Предметні, або зовнішні дії спрямовані на оволодіння предметами, контакт з людьми, з тваринами, рослинами і та ін.

Розумові дії виявляються у сприйманні, діяльності пам¢яті, мислення та ін. Розумові дії утворюються на ґрунті зовнішніх, предметних дій. Предметні дії в результаті інтеріоризації, тобто перенесення у внутрішнє життя людини, стають змістом розумової діяльності. У результаті інтеріоризації зовнішніх дій з предметами, людина починає оперувати образами предметів і зв¢язками та залежностями між ними.

Внесення внутрішніх, розумових дій назовні називають екстеріоризацією.

4. Засоби діяльності, процес їх засвоєння.

Поняття про вміння. Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Це стосується будь-якої виробничої, педагогічної, спортивної діяльності, писання, читання, гри на музичному інструменті тощо.

Уміння інколи зводять до знання якоїсь справи, розуміння того, як вона робиться, ознайомлення з порядком її виконання. Проте це ще не є вміння, а тільки одна з його необхідних передумов. Людина може, наприклад, знати правила керування автомобілем, але настільки недосконало, що їй ніхто не дасть дозволу його водити. Школяр може знати, як треба складати план оповідання, але буває достатньо простежити за процесом виконання ним цього завдання, щоб зрозуміти, що потрібне вміння у нього ще не сформувалося.

Вміння є там, де знання певної справи поєднуються з вправністю у виконанні дій, з яких складається ця діяльність. Вміє керувати автомашиною той, хто, дотримуючись встановлених правил, робить це вправно, чітко й бездоганно, хто має навички у цій справі. Вміє складати план той учень, в якого вироблені навички роботи над текстом. Так само і вміння грати на якомусь музичному інструменті, малювати, виконувати фізкультурні вправи та інші завдання спирається на певні навички. Отже, вміння - це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, що ґрунтується на знаннях і навичках.

Поняття про навички. Повторно виконуючи ту чи іншу дію, людина вправляється в її виконанні. Унаслідок цього вдосконалюється виконання нею цієї дії. Дія виконується дедалі швидше, легше, вільніше, потребує менше напруження, зусиль і вольового контролю, кількість помилкових рухів зменшується. Людина усвідомлює мету дії, шлях досягнення цієї мети; техніка ж її досягнення функціонує сама по собі, більш-менш автоматизовано. Отже, удосконалені шляхом багаторазових вправ компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками.

Процес формування вмінь і навичок. Уміння і навички формуються у людини у процесі її навчання. Виокремлюють три основні його фази. Перша розпочинається з усвідомлення завдання та способів його виконання. Так, досвідчений майстер з¢ясовує і показує новачкові, як виконувати ті чи інші виробничі операції, а останній ознайомлюється з ними. Навчаючи учнів писати, їх теж ознайомлюють з тим, як треба виводити кожну літеру. Потім ті, хто навчається, пробують застосувати одержані пояснення на практиці, тобто виконувати відповідні дії.

У результаті подальших тренувань, тобто багаторазового повторення певних дій з метою їх закріплення та вдосконалення, поступово послідовність рухів стає злагодженішою, а дії - чіткішими та погодженішими. Вправність переходить у другу, вищу фазу своєї досконалості.

Вирішальне значення у формуванні вмінь і навичок має регулювання рухів на основі самоконтролю.

Кожна дія складається з більшої чи меншої кількості рухів. Вміле виконання дії потребує об¢єднання цих рухів у цілісний акт, а цих актів – у ще складнішу дію.

Наприклад, пілот, літаючи по замкненому колу, за 5-6 хвилин повинен виконати 200 окремих рухів. Успішно справитися з цим завданням можна, лише об¢єднавши їх у складніші цілісні дії.

Такий рівень розвитку навички характерний для останньої, третьої фази вправності. На цій фазі дії стають завченими, що дає можливість удосконалювати їх, доводити до певного рівня майстерності.

Як уже зазначалося, формування вмінь і навичок починається звичайно зі словесних пояснень і засвоєння правил дії. Оцінка виконаних дій, усвідомлення їх результатів так само здійснюються здебільшого за допомогою слова. Слово, включаючись у процес формування вмінь і навичок, сприяє виробленню чіткої послідовності, темпу і ритму рухів, їх систем.

Проте хоч би якою звичною, автоматизованою не була дія, свідомий контроль над нею ніколи не припиняється. Ми одразу усвідомлюємо відхилення від необхідного правила чи способу виконання дії. Ми помічаємо, наприклад, неправильний рух руки при письмі, неправильну вимову слова, помилку у виробничій операції, у рухах при керуванні автомашиною тощо і вносимо корективи в наші дії. Отже, хоча дія в цьому разі й відбувається автоматизовано, проте вона залишається свідомо контрольованою.

Умови формування вмінь і навичок. Основними умовами успішного формування вмінь і навичок є усвідомлення мети завдання і розуміння його змісту та способів виконання. Цього досягають поясненнями завдання, демонструванням кращих зразків виконуваного завдання та самої дії виконання.

Успіх формування вмінь і навичок найбільшою мірою залежить від свідомого ставлення, готовності особистості до вироблення в собі вмінь і навичок, інтересу до кращого виконання дій, пов¢язаних з виконанням завдання.

У формуванні вмінь і навичок важливо враховувати індивідуальні особливості людини: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили та здібності.

Не менш важливу роль у засвоєнні вмінь і навичок відіграють умови навчання, правильна організація процесу вправляння: послідовність засвоєння дій, поступовий перехід від простішого до складніших завдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання.

При вправлянні потрібно враховувати й те, що тривале безперервне вправляння, як і тривалі перерви в ньому (наприклад, заняття з музики, спортивні тренування, трудові операції проводяться один раз на тиждень), не сприяють успішному формуванню вмінь і навичок. Тривалі інтервали між вправами ведуть до ослаблення сформованих умінь і навичок.

5.Перенесення та інтерференція навичок.

Навички, що набуваються, певною мірою на раніше сформовані навички.

Найчастіше раніше сформовані навички сприяють засвоєнню нових, полегшуючи цей процес. Так, навички ліплення та малювання допомагають дитині опановувати навичку писати. Навичка гри на одному музичному інструменті полегшує оволодіння технікою гри на інших музичних інструментах. Тому, хто грає на піаніно, легше навчитися друкувати. Такий позитивний вплив раніше набутих навичок на процес формування нових називається перенесенням навичок.

Дата добавления: 2014-11-09