Тема 1. Сутність та функції грошей 2 страница

3. Розвиток пізнавальних процесів

Сприймання молодших школярів досить розвинуте (їм при­таманна висока гострота зору та слуху, вони добре орієнтую­ться у різноманітних формах та кольорах тощо), однак ще слабо диференційова­не. Зокрема, діти цього віку ще не вміють здійснювати цілеспрямований аналіз результатів сприймання, виділяти серед них головне, істотне.

Включення школярів у процес навчання сприяє формуванню такого виду діяльності як спостереження. У процесі навчання зростає швидкість перебігу процесів сприймання, збільшується кількість сприйнятих об'єктів, розширюється обсяг запам'ятовування тощо. Водночас із кількісними змінами у розвитку сприймань молодших школярів проходять і зміни якісні. Якісні зміни — це певні перетворення структури сприймання, виникнення нових особливостей, що зна­менують зростання його пізнавальної ефективності.

Поступово сприймання у молодших школярів стає довільнішим, цілеспрямо­ванішим процесом. Сприймаючи нові об'єкти, діти намагаються віднести їх до певної категорії. Вибираючи предмети із певної сукупності, учні орієнтуються переважно на колір та форму, вважаючи саме їх характерними ознаками. З віком зростає точність розрізнення форми предметів.

Характерною віковою особливістю є недостатньо розвинута довільна увага молодших школярів. Домінує увага мимовіль­на, спрямована на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об'єкти. Слабкість гальмівних процесів у цьому віці зумовлює також нестійкість уваги.

Увага молодших школярів стає довільнішою за умови створення такої атмо­сфери для цілеспрямованої діяльності, за якої вони привчаються керуватися самос­тійно поставленою метою. При цьому розвиток довільної уваги іде від керуван­ня цілями, поставленими перед дітьми дорослими, до реалізації самостійно сфор­мульованих цілей, від постійного контролю з боку вчителя (через контроль із бо­ку однокласників) — до самоконтролю.

З віком у дітей зростає обсяг і стійкість уваги. Увага молодших школярів тісно пов'язана з важливістю навчального матеріалу. Усвідомлення необхідності, цін­ності нової інформації, інтерес до її змісту зумовлює стійкість їхньої уваги.

Увага залежить і від доступності та посильності навчальних завдань, поставле­них перед учнями, а також від уміння вчителя так організувати процес навчання, щоб охопити ним усіх учнів класу.

Однією з причин нестійкості уваги у цьому віці є передусім недостатня розу­мова активність дітей, зумовлена як недосконалими методиками навчання, так і рівнем їхньої готовності до навчальної діяльності, нездатністю переборювати труднощі, станом здоров'я тощо.

У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конк­ретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятій­ного, науково-теоретичного. Конкретність мислення першокласників виявля­ється передусім у тому, що при розв'язанні розумового завдання вони опираю­ться на означені словами конкретні предмети, їх зображення або уявлення. їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити відповідні висновки, ніж наве­сти приклад до загального правила.

Під впливом навчання в структурі мислення дитини змінюється співвідно­шення образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів на користь зростання ролі останніх.

Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об'єктів, розв'язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні завдання, виконуючи потрібні для цього дії та операції й виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях і умовиводах.

Аналіз на початках має передусім практично-дієвий і образно-мовний харак­тер. Від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина пред­мета, діти поступово переходять до комплексного, прагнучи розглянути усі час­тини чи властивості предмета пізнання, хоча ще не вміють встановлювати взає­мозв'язки між ними.

Розвивається систематичність аналізу, уміння знаходити серед різних частин і властивостей предметів головні. Об'єктами аналізу виступають предмети, яви­ща, процеси, вчинки людей, мовні явища.

Аналіз поступово пов'язується із синтезом, однак для молодших школярів перший є доступнішим розумовим процесом. їм легше виділяти елементи в ці­лому, ніж об'єднувати у ціле окремі поняття.

Загалом, засвоєння молодшими школярами уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово пере­ходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом мислительної діяль­ності учнів, необхідним для узагальнення і формування понять. Однією з тенден­цій, яка має місце в абстрагуванні, є готовність вважати зовнішні, яскраві, вража­ючі ознаки об'єкта суттєвими, хоч вони нерідко не є такими. Крім того, молодшим школярам порівняно легше дається абстрагування власти­востей предметів, ніж їх зв'язків і відношень.

Із трьох взаємопов'язаних функцій абстрагування у пізнавальній діяльності (ізолювання ознак об'єктів, виділення їх, розчленування) молодші школярі часті­ше використовують першу. Виділяючи певні ознаки об'єктів, діти не повністю абстрагуються від інших, внаслідок чого їм важко здійс­нювати варіювання істотних та неістотних ознак. Тому діти часто їх ототожнюють.

Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і спо­соби узагальнення: від переважно наочно-мовних способів діти переходять до уявно-мовних, а згодом — і до понятійно-мовних. Відповідно змінюються і ре­зультати узагальнення.

Спеціальна робота, спрямована на формування умінь узагальнювати, групу­вати, класифікувати об'єкти, є умовою успішного розвитку у молодших школя­рів даної мислительної операції. Узагальнення виступає основою розвитку конк­ретизації, тобто уміння застосовувати результати узагальнення в нових пізна­вальних і практичних ситуаціях.

З віком,зростає кількість індуктивних умовиводів, змістовність та істинність яких залежить від накопиченого дітьми досвіду (М.Н. Шардаков). Водночас фор­муються і дедуктивні міркування, які грунтуються спочатку на конкретних уза­гальненнях, основою яких є чуттєві спостереження, а згодом — і на абстрактних судженнях, підкріплених конкретною ситуацією (С.Л. Рубінштейн). Індуктивни­ми умовиводами молодші школярі оволодівають швидше.

Спостерігаються істотні індивідуальні особливості розумової діяльності мо­лодших школярів, виражені у рівнях розвитку операцій аналізу і синтезу, абстра­гування й узагальнення, у співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення.

На початку шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом та граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є передусім свідоме вживання різних форм слова, оволо­діння письмом, збагачення внутрішнього мовлення.

Змінюється співвідношення вживаних категорій слів, зростає словниковий запас, урізноманітнюються функції мовлення, удосконалюється його синтаксич­на структура тощо. Діти оволодівають писемним мовленням, у морфологічній структурі якого під впливом навчання відбуваються зміни. Збільшується кіль­кість слів і речень у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість. Засвоєнню письма передує оволодіння читанням, успіхи в якому залежать передусім від методів навчання.

Важливим показником успіхів дитини в оволодінні мовленням є мовчазне читання, яке, відповідно, пов'язане з розвитком внутрішнього мовлення.

Пам 'ять молодших школярів розвивається передусім у на­прямку посилення її довільності, зростання можливостей сві­домого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної па­м'яті. Змінюється співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування на користь зростання ролі останнього. Дослідні дані свідчать, що при вмілому керівництві навчальною діяльністю молодші школярі вже можуть виділяти у зро­зумілому для них матеріалі опорні думки, пов'язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам'ятовувати. Розвивається також здатність до довільного від­творення матеріалу.

Однак без педагогічної допомоги діти, як правило, використовують тільки най­простіший спосіб довільного запам'ятовування і відтворення— переказування. Спроби застосувати продуктивніші способи (переказування з використанням го­тового плану, смислове групування матеріалу тощо) ускладнюють роботу.

Мимовільна пам'ять молодших школярів характеризується новими якісними особливостями, що зумовлюються новим змістом та формами діяльності. Мимовільне запам'ятовування і відтворення включається у систематичне виконання дітьми навчальних завдань, завдяки чому, а також внаслідок подальшого розвитку мислення, ці про­цеси стають систематичнішими і продуктивнішими.

Під впливом навчання у молодших школярів формується логічна пам'ять, внаслідок чого суттєво змінюється співвідношення образної та словесно-логічної пам'яті.

У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність за­пам'ятовування навчального матеріалу. Зумовлено це оволодінням учнями дос­коналішими мнемонічними прийомами.

Підвищується точність упізнання об'єктів, причому спостерігаються якісні зміни у цьому процесі. Наприклад, першокласники, впізнаючи об'єкти, більше спираються на їх родові, загальні ознаки, а третьокласники більшою мірою зорієн­товані на аналіз, виділення в об'єктах специфічних видових та індивідуальних ознак.

Уява в цьому віці над­звичайно бурхлива, яскрава, із характерними рисами некерованості. У про­цесі навчання вона поступово розвивається, зкрема, вдосконалюється відтворювальна уява, яка стає реалістичнішою та керованішою.

Інтенсивно формується і творча уява. На основі попереднього досвіду виникають нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обгрунтованої побудови нових образів.

Зростає швидкість утворення образів фан­тазії, а також вимогливість дітей до витворів влас­ної уяви.

4. Формування особистості в молодшому шкільному віці

Діти цього віку дуже емоційні, але поступово вони оволоді­вають умінням керувати своїми емоціями, стають стриманішими, врівноваженішими.

Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяль­ність (успіхи і невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, пере­гляд телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).

Емоційну сферу молодших школярів складають нові переживання: здивуван­ня, сумніви, радощі пізнання, які, у свою чергу є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх вияву іншими людьми. Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які мають місце, є передусім розходження між претензіями і можливостями їх задо­вольнити, прагненням отримати вищу оцінку своїх особистісних якостей і реаль­ними взаєминами з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття власної гід­ності, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання похвали.

Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формуванні ма­лих груп у класі та стихійних компаній. Взаємини у класі виступають фактором формування у дітей моральних почуттів, зокрема, почуття дружби, товарись­кості, обов'язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх однолітків. З віком діти стають самокритичнішими.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомленого і виконання обов'язкових завдань, підпорядку­вання їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.

Воля у цьому віці характеризується нестійкістю у часі. Молодші школярі лег­ко піддаються навіюванню. Поступове обмеження дитини як суб'єкта імпульсив­ної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб'єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку.

Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усві­домлення обов'язків, розуміння необхідності їх виконання. Формуються такі во­льові риси характеру як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, напо­легливість тощо.

Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від методів навчально-виховної роботи.

Характер у цьому віці лише формується, тому імпульсивність поведінки, примхливість, упертість спостерігаються досить часто. Зумовлено це передусім недостатньою сформованістю вольових процесів. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їх темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. Вод­ночас більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вира­женні своїх почуттів.

Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується передусім унаслідок досягнутих успіхів та невдач у попередній діяль­ності. Якщо у навчальній діяльності дитини невдач більше, ніж успіхів, і подібну ситуацію вчитель до того ж постійно підкріплює низькими оцінками, то результа­том стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, що мають тенденцію до поширення і на інші види діяльності.

Питання для бесіди:

1. У чому полягають істотні особливості соціальної ситуації розвитку молодшо­го школяра?

2. Які основні фактори зумовлюють психічний розвиток і формування особис­тості молодшого школяра?

3. Назвіть основні новоутворення молодшого шкільного віку. Розкрийте місце й роль навчальної та трудової діяльності у психічному розвит­ку молодшого школяра.

4. Що означає поняття "готовність дитини до шкільного навчання?»

5. Охарактеризуйте динаміку психічного розвитку молодшого школяра в процесі навчання.

6. Зазначте особливості взаємин молодшого школяра з дорослими (учителями, батьками) та однолітками.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ (93 -94 год):

НАПИСАННЯ ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ НА МОЛОДШОГОШКОЛЯРА

Мотивація вивчення: вивчаючи дану тему, студенти закріплюють знання про психічний та особистісний розвиток молодшого школяра, аналізують основні характерологічні особливості особистості молодшого школяра та навчаються складати психолого – педагогічну характеристику.

Література: Нємов Р.С. Психологія. Ч. 2. Москва, 2001 р.

Знати зміст понять: навчання, гра, праця, провідна діяльність, психологічна готовність дитини до школи, інтелектуальний розвиток, емоційно-вольовий розвиток.

Вміти: застосовувати отримані знання на практиці.

Інструктивна картка

1. Проаналізувати поняття « психічний розвиток дитини»» та «особистісний розвиток дитини».

2. Проаналізувати основні характерологічні особливості розвитку молодшого школяра.

3. Скласти психолого-педагогічну характеристику на молодшого школяра за поданою нижче схемою:

ЛЕКЦІЯ № 19 (95 - 96 год):

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКА

МЕТА: Розглянути особливості психічного розвитку підлітка. Визначити соціальну ситуацію розвитку, провідну діяльність підлітків. Виховувати у студентів стійке прагнення до розвитку педагогічних здібностей як основи майбутньої професії.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: навчання, гра, трудова діяльність, провідна діяльність, соціальна ситуація розвитку.

1. Загальна психологічна характеристика підліткового віку.

2. Стосунки з однолітками та дорослими.

3. Розвиток пізнавальних процесів.

4. Формування особистості підлітка

ЛІТЕРАТУРА:

1. М.Заброцький. Основи вікової психології. К.: «Вища школа», 2000.

2. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К., 2005.

3. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

1. Загальна психологічна характеристика підліткового віку

Фізичний вік пов'язаний насамперед з перебудовою усього організму дитини, що зумовлено статевим дозріванням. Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Прискорюється ріст, досягаючи у хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15-17. У дівчаток цей процес розпочинається та закінчуєть­ся на два роки раніше. Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця і судинної системи масі тіла, що не дозволяє постачати потрібну кількість крові до різних ділянок тіла, зокрема, до мозку.

Вага головного мозку майже така, як у дорослої людини. Продовжують роз­виватися специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутрішньоклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачу­ються асоціативні зв'язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Усе це виражається в розумовій активності підлітка, зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкірки тощо.

Водночас підлітки надміру збудливі, їхня поведінка нестійка, імпульсивна, дії часто некеровані, безконтрольні, неадекватні стимулам.

Бурхливий ріст та перебудова організму спричиняють стрімке підвищення інте­ресу до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного "Я". Через його гіпертрофоване значення підлітки дуже болісно переживають вади (справжні та надумані) своєї зовнішності. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу ніжність, зайва вага або худорлявість — усе це дратує і нерідко призводить до виникнення почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й неврози.

Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка, прагнучи виглядати як фотомоделі, дотримувалися спочатку надзвичайно строгої дієти, а потім узагалі відмовлялися від їжі, доводячи себе до цілковитого фізичного виснаження.

Важкі емоційні розлади, пов'язані з реакціями підлітків на свою зовнішність, пом'якшуються за умови теплих, довірливих стосунків із близькими. Зрозуміло, що останні мають виявляти максимальну тактовність та глибоке розуміння проб­лематики, яка хвилює підлітка.

Образ фізичного "Я" і самосвідомість загалом залежать від темпів статевого дозрівання: акселерація створює кращі можливості для особис-тісного розвитку.

Дівчатка з раннім фізичним розвитком упевненіші в собі і поводяться спокійніше (хоча відмінності між дівчатками не так яскраво виражені і зго­дом ситуація може змінитися).

Для хлопців строки їх дозрівання значно важливіші. Фізично розвинуті хлопці сильніші, успішніші у спорті та інших видах діяльності, упевненіші у взаєминах з дівчатами, на рівних спілкуються із дорослими. І навпаки: до хлопців із запізнілим дозріванням частіше ставляться як до дітей, прово­куючи тим самим протести та дратівливість з їх боку. Дослідження аме­риканських психологів доводять, що такі хлопці менш популярні серед од­нолітків, вони часто неврівноважені, метушливі, надміру балакучі, праг­нуть привернути до себе увагу будь-якими способами, неприродно поводя­ться, у них частіше формується низька самооцінка і розвивається почут­тя меншовартості.

Як уже зазначалося, специфічне для кожного віку співвідно­шення внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов створює ту соціальну ситуацію, яка істотно детермінує психіч­ний розвиток дитини. Якою вона є для підлітків? Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає у неузгодженості процесів статевого дозрівання, загального органічно­го розвитку та соціального формування. У наш час це протиріччя, зумовлене тим, що статеве дозрівання значно випереджає два інші процеси, має особливо гострий характер.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. По всіх напрямках, виражаючи цей процес, відбувається станов­лення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взає­мин із дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнаваль­ної та навчальної діяльності.

Серед умов сучасного життя слід виділити такі, які сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, рання самостійність через зайнятість батьків, величез­ний потік різноманітної за змістом інформації тощо), та такі, які гальмують цей процес (зайнятість підлітків лише навчанням за відсутності інших серйозних обо­в'язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися своїми дітьми тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засво­єння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.

Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності (так звана "криза тринадцяти років).

Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями. Інші розглядають "кризу тринадцяти років" як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов'язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така криза не є загальною і в багатьох підлітків її просто не буває.

Нагадаємо, що суть кризи, за Виготським, полягає в глибокій, якісній зміні всього процесу психічного розвитку людини, а не в якихось яскраво виражених зовнішніх ознаках цієї зміни.

Вираженими симптомами названої кризи є:

1. Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований. Регрес виявляється при виконанні творчих завдань, а здатність виконувати механічні завдання збері­гається. Зумовлено це переходом від конкретного до логічного мислення.

2. Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючого середовища, схи­льний до сварок, порушень дисципліни, переживаючи водночас внутрішнє зане­покоєння, невдоволення, прагнення до самотності та самоізоляції.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується передусім відчуттям дорослості. Однак варто зазна­чити, що зводити останнє лише до бажання наслідувати дорослих, хоча це справді має місце у поведінці підлітків, — явно обмежуватися тільки зовнішнім боком явища, не розкриваючи його психологічної сутності. Підліток суб'єктивно пов'я­зує дорослість не стільки з наслідуванням, скільки із приналежністю до світу дорослих. Підліток намагається зайняти місце дорослого в сис­темі реальних стосунків між людьми, тому для нього і мужність, і сміливість, і одяг важливі передусім у зв'язку з цією соціальною позицією.

Об'єктивної дорослості у підлітка ще немає. Суб'єктивно ж вона виявляється:

1. В емансипації від батьків. Підлітки вимагають суверенності, незалеж­ності, поваги до своїх таємниць. Виділяються "сфери впливу" батьків і однолітків. У питаннях стилю одягу, зачіски, часу повернення додому, дозвілля, вирішення шкільних і матеріальних проблем підлітки більше орієнтуються не на батьків, а на однолітків. Однак у їх ставленні до фундаментальних аспектів соціального життя головним усе ж таки залишається вплив батьків.

2. У новому ставленні до навчання. У підлітків розвивається прагнення до самоосвіти, причому часто не пов'язане з навчанням у школі. Багато хто стає байдужим до оцінок. Іноді спостерігається розходження між інтелектуальними можливостями й успіхами в школі: можливості високі, а успіхи низькі.

3. У романтичних стосунках з однолітками іншої статі. Тут має значення не стільки факт симпатії, скільки форма стосунків, запозичена у дорослих (поба­чення, розваги тощо).

4. У зовнішньому вигляді й манері одягатися. Підліток прагне визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча для цього відсутні реальні пере­думови — і фізичні, й інтелектуальні, й соціальні. Лише у спеціально організова­ній діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємини з дорослими (й одно­літками також) відповідали б претензіям і потребам підлітків. Провідною діяль­ністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування.

2. Стосунки з однолітками та дорослими.

Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами. Якщо основою для об'єднань молодших школярів найчастіше виступає спільна діяльність, то тепер, навпаки, при­вабливість тих чи інших занять визначається передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками.

Слід мати на увазі, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітка­ми — вони прагнуть зайняти у їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім претензіям. Для одних це бажання бути лідером, для інших — користува­тись авторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга тощо. Однак завжди це прагнення є провідним мотивом поведінки у цьому віці.

Спілкування з однолітками дедалі більше виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, ви­діляючись в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Це пояснює, з одного боку, підвищений конформізм підлітків щодо компаній однолітків, і, з другого, їх недисциплінованість і навіть правопорушення через невміння досягти бажаного становища у таких компаніях.

Суб'єктивне значення для підлітка сфери спілкування з однолітками істотно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчителями. Підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими й сут­тєвими, тоді як учителі думають, що для підлітків найважливішими є стосунки з ними, а батьки приписують таке ж значення взаєминам у сім'ї.

Спілкування з товаришами у цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відтісняє на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Однією з голов­них причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних пе­реживань є невдоволення підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється ні дорослими, ні самими підлітками.

Серед мотивів навчання спілкування з однолітками посідає також одне з чіль­них місць. Коли учнів п'ятих-шостих класів запитали, чи хотіли б вони навчатися вдома, відповіді були дуже однотипними: "У школі друзі, із ними цікаво", "У школі, коли щось не знаєш, можна запитати інших", "У школі краще, там усілякі цікаві справи, походи, екскурсії", "Ні, я не хотів би вчитися сам, тоді не знаєш, як вчаться інші".

Отож, наведені відповіді наочно доводять, що у підлітковому віці процес навчан­ня привертає увагу не стільки своїм змістом, скільки можливостями спілкування з однолітками.

Суттєво змінюються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені ним переживання впродовж підліткового віку. Якщо в IV класі домінує бажання прос­то бути серед однолітків, гратися з ними, щось разом робити, то в У-УІ класах основним стає прагнення набути певного статусу в їх колективі, а вже у VII—VIII кла­сах йдеться про потребу підлітка в автономії та визнанні власної цінності в очах однолітків. Дослідження свідчать, що саме фрустрація потреби бути авторитет­ним серед товаришів у багатьох підлітків спричиняє найважчі негативні пережи­вання.

З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослих (успіш­ність, поведінка, громадська активність тощо), то у підлітків на перший план вихо­дять особисті якості, і найважливіші серед них —товариськість, сміливість, умін­ня керувати собою, знання (а не просто успішність) тощо.

У підлітковому віці розвивається вміння орієнтуватися на вимоги товаришів, враховувати їх. Серед таких вимог особливе місце займає необхідність дотриму­вати певного кодексу товариськості (як правило, його нормами є повага гідності, рівність, чесність, допомога товаришам та ін.). Цікаво, що підлітковий кодекс товариськості інтернаціональний за своїм характером, а порушення його норм завжди і скрізь зауважується й засуджується однолітками. Так звані "ізольовані" підлітки мають характерну особливість: на думку однолітків, у них відсутні якості "хорошого товариша", що не може бути виправдано нічим іншим.

Дата добавления: 2014-11-09