Комерційний кредит,якийнадається одним підприємцем іншому шляхом продажу товарів із відтермінуванням платежу. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал

Товарний ринок,який в свою чергу ділиться на ринок споживчих товарів, ринок засобів виробництва, ринок послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації, ринок природних ресурсів. Фінансовий ринок, у якому можна виділити ринок капіталів, ринок кредитів, ринок цінних паперів, грошовий та валютний ринок. Ринок праці, а також ринкова інфраструктура.

СТРУКТУРА СУЧАСНОГО РИНКУ

Сучасний ринок має надзвичайно складну, багатогранну, багато- сегментну структуру. Він проник у всі сфери економіки і всі регіони країни. Національна економіка є ніби сукупністю ринків, на якому багато суб’єктів та об’єктів. Ринок країни цілісний, але він має надзвичайно складну структуру.

Є різні класифікації ринку.

За ступенем обмеження конкуренції (ступенем монополізації) виділяють:

- ринок досконалої конкуренції;

- ринок монополістичної конкуренції;

- олігополістичний ринок;

- чисто монополістичний ринок.

За адміністративно-просторовою ознакою виділяють такі види ринку:

- місцевий;

- регіональний;

- національний;

- міжнародний;

- світовий.

За характером продаж ринок поділяють на оптовий і роздрібний; за ступенем регулювання – на регульований і нерегульований; за ступенем насиченості – на рівноважний, насичений і дефіцитний; за відповідністю законодавчим нормам – легальний і “тіньовий” (“чорний”).

Докладніше розглянемо структуру ринку за економічним призначенням об’єктів ринку. За цією ознакою виділяють:

Кожен з названих ринків у свою чергу ділиться на дрібніші. Наприклад, є ринки швейних виробів, хлібопродуктів або косметики, які існують внутрі ринку споживчих товарів. Ринок металу, нафтопродуктів органічно входять у ринок засобів виробництва. Кожен з перелічених ринків здатен функціонувати в так званому автономному режимі і має свою структурну побудову. В той же час всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні і розвитку.

Національний ринок є взаємопов’язаною сукупністю всіх конкретних ринків. Зміни в будь-якому секторі національного ринку зумовлюють зміни в інших його секторах. На кожному з ринків циркулюють певні об’єкти купівлі-продажу, взаємодіють особливі продавці і покупці та під впливом попиту і пропозиції формуються своєрідні ціни.

В історичному плані першим виник товарний ринок. Згодом в ньому виокремились ринок споживчих товарів та ринок засобів виробництва, а дещо пізніше ринок послуг. Такий поділ зробив цей сегмент ринку більш спеціалізованим, досконалішим, а, отже, і ефективнішим. На ринку товарів відбувається обмін товарів і послуг особистого і виробничого призначення. Споживчий ринок охоплює ринки одягу, продовольства, побутової техніки, меблів тощо; ринок товарів виробничого призначення – ринки вантажівок, устаткування, сировини, паливних та енергетичних ресурсів і т.ін.

Ринки товарів і послуг (товарні ринки), різняться й за суб’єктами. Продавці та покупці на них – юридичні та фізичні особи. На споживчому ринкові покупцями є домогосподарства, а продавцями – фірми, які виробляють споживчі товари та послуги.

На ринкові товарів виробничого призначення покупцями є:

- фірми, які потребують їх для виробництва інших товарів і послуг;

- посередницькі організації, які стають власниками товарів для їхнього подальшого перепродажу;

- представники владних структур.

Продавці товарів виробничого призначення – це фірми, які їх вироблять, та посередницькі структури.

Є відмінності між двома видами товарного ринку й у способах доведення продукції до споживача. Між виробниками і споживачами товарів і послуг стоять посередницькі структури. Вони полегшують виробникам реалізацію товарів і послуг, а споживачам – їх купівлю. На споживчому ринкові важливими є гуртова та роздрібна торгівля, а на ринкові товарів виробничого призначення – дистриб’ютори, дилери і брокери. Гуртова торгівля – це купівля товарів великими партіями з метою перепродажу їх роздрібним торговцям або безпосереднім споживачам. Гуртові торгівці пристосовують свої послуги до потреб споживачів, стежачи за попитом.

Роздрібна торгівля реалізує товари дрібними партіями кінцевим споживачам для безпосереднього використання. Мережа роздрібної торгівлі охоплює торгові центри, універмаги, спеціалізовані крамниці, крамнички та ін.

Дистриб’ютори – це гуртово-посередницькі фірми, які обслуговують різні галузі економіки; вони закуповують товари гуртом, зберігають і продають їх від свого імені й на свій ризик. Дистриб’юція сприяє просуванню товарів до споживачів.

Дедалі важливішу роль в сучасній економіці відіграє ринок науково-технічних розробок та інформації. Він обслуговує всі сфери людської діяльності. Впровадження найновіших досягнень науки і техніки у виробництво – одна з передумов зростання національного багатства, підвищення добробуту населення, його духовного та інтелектуального поступу. В умовах ринку кожна фірма для свого виживання повинна підвищувати ефективність виробництва, а отже, впроваджувати нову техніку, ноу-хау й технологію. Тому нові технології стають об’єктами купівлі-продажу. Це стимулює діяльність тих, хто розробляє нову техніку і технології до пошуку нових науково-технічних розв’язків, забезпечення їхньої конкурентоспроможності.

Чільне місце в цьому сегменті ринку посідають нові інформаційні технології і комп’ютери. Вони стимулюють технічний прогрес, дають змогу швидко обмінюватися інформацією. Через Інтернет уже нині реалізують товарів і послуг на десятки, а може й сотні мільярдів доларів.

Формування ринку науково-технічних напрацювань передбачає комерціалізацію установ, що їх провадять, створення центрів поширення нової технології та нау-хау, розвиток повноцінної системи інформаційного забезпечення економіки.

Ринок природних ресурсів пов’язаний із купівлею-продажем такого специфічного ресурсу як земля. Він, як відомо, охоплює широке коло об’єктів: грунти, вода, повітря, рослинний і тваринний світ, корисні копалини і таке інше. Цілком зрозуміло, що окремі природні ресурси, наприклад, повітря і вода, безпосередньо не стають об’єктами купівлі-продажу. Щодо інших елементів ресурсу земля, то корисні копалини, ділянки землі тощо можна вільно продавати і купувати.

На ринкові природних ресурсів, які є об’єктом купівлі-продажу, відбувається передавання прав власності від їхніх власників до майбутніх користувачів – підприємств (видобувних, будівельних, сільськогосподарських – приватних чи державних). Покупцями ділянок землі можуть бути окремі особи, корпорації та інші організації. Власниками, а отже, і продавцями землі можуть бути приватні особи, органи державної влади, корпорації.

Кількість ділянок землі на планеті і в окремій країні обмежена.

Ринок землі, як засобу сільськогосподарського виробництва, в Україні поки що один із найменш розвинутих. Є підстави вважати, що його формування відбуватиметься найдовше. Це пов’язано з тривалим існуванням державної власності на землю в минулому та небажанням впливових у країні сил сприяти становленню приватної власності на землю, без якої її ринок функціонувати не може. Неврегульованість питань земельної власності дуже гальмує розвиток аграрного бізнесу.

Ключовим у сучасній ринковій системі є фінансовий ринок. Без розвиненого фінансового ринку сучасну економіку не можна вважати повноцінною.

Фінансовий ринок – це ринок, де купують і продають фінансові засоби: гроші, облігації, акції, векселі та інші цінні папери. Він представляє монетарну економіку. На цьому ринкові формуються позичковий процент, курс валют і цінних паперів.

Фінансовий ринок – нині найважливіший після ринку товарів і послуг. Річ у тім, що в ринковій економіці більшість видів господарської діяльності опосередковані фінансовими показниками і проходять через фінансовий ринок. Водночас фінансовий ринок є найчутливішим показником стану національного ринку.

Головне знаряддя фінансового ринку – позичковий процент, який став універсальним критерієм ефективності прикладання капіталу. Позичковий процент відображає мінімальний рівень віддачі, ефективності капітальних вкладень. Він є своєрідним еталоном визначення прибутковості бізнесу. Якщо очікуваний прибуток від капітальних вкладень буде нижчий від рівня позичкового процента, то вигідніше покласти гроші у банк.

З іншого боку, фінансовий ринок є і найдосконалішим: по-перше, тому що забезпечує практично єдину ставку позичкового процента не тільки в окремо взятій країні, а й на міжнародному рівні; по-друге, він має багато суб’єктів – ними є всі учасники економічних відносин; по-третє, об’єкти купівлі-продажу тут порівняно однорідні (гроші, акції, облігації тощо), що полегшує функціонування ринку, збільшує його передбачуваність; по-четверте, сучасний фінансовий ринок має розвинуту інформаційну структуру, що забезпечує головну умову конкурентного ринку: вільний вхід і вихід з нього.

Головними інструментами фінансового ринку є: акції, заставні облігації корпорацій, цінні папери уряду та урядових установ, боргові зобов’язання місцевих органів влади тощо.

Історично першими виникли ринки грошей та капіталів. Ці ринки досить близькі між собою. Відмінність між ними така:

- на ринкові капіталу беруть позику (купують гроші) для придбання капітальних благ, а на ринкові грошей – для купівлі будь-яких товарів і послуг;

- ринок грошей охоплює лише короткотермінові (від одного дня до одного року), а ринок капіталів – середньо- й довготермінові кредити.

Надання грошей у позику на засадах строковості, повернення та платності називають кредитом. Платою за користування кредитом є процент.

На кредитному ринкові кредитні відносини встановлюються між власниками тимчасово вільних грошових коштів та їх покупцями. Власниками (джерелом кредиту) є: заощадження населення; тимчасово вільні кошти підприємств; капітали осіб, які живуть за проценти; тимчасово вільні бюджетні кошти. Позичальниками, покупцями грошей є домогосподарства, підприємства та органи державної влади.

Рівень розвитку економічної системи часто оцінюють за ступенем роз­витку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто еконо­мічних, так і соціальних, і політичних проблем. Термін "кредит" походить від латинського слова creditum, що означає "позика" (від credo – "вірю, довіряю"). Необхідність кредиту обумовлена тим, що одні домогосподарства і підпри­єм­ства мають тимчасово вільні грошові засоби, а інші їх потребують. Їх взаємодія здійснюється через посередників – комерційні банки, інвестиційні компанії, стра­хові фірми, брокерські контори і т.п. Якраз вони акумулюють вільні фінан­сові засоби і розміщують їх серед споживачів позичкового капіталу. Система економічних відносин, які виникають у процесі надання грошових і матеріальних засобів у тимчасове користування на умовах їх повернення та платності називається кредитом. Юридична (фізична) особа, яка надає позику, називається кредитором, а особа, яка бере її – позичальником.

Звідки ж беруться тимчасово вільні грошові засоби, що створюють мате­ріальну основу кредитних відносин?

1. Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталів. Таке вивіль­нен­ня зумовлене:

- характером обороту основного капіталу, який переносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а ви­користовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капі­талу) тільки після закінчення амортизаційного періоду;

- характером обороту оборотного капіталу, відповідно до якогозаробітна пла­та видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повер­таються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо теж минає певний проміжок часу, в який відбувається нагромадження тим­часово вільних грошових засобів;

- акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію вироб­ни­цтва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

2. Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.

3. Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові до­хо­ди і заощадження приватних осіб.

Для того, щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали вико­ну­вати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні, з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Кредит виконує такі функції:

- перерозподільчу – кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних гро­шових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного секторів, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню чи­слен­них форм кредиту перерозподіляється на користь тих суб'єктів, які мають тимчасову потребу у використанні запозичених грошових засобів;

- емісійна функція виявляється у створенні кредитними установами нових пла­тіжних засобів;

- економія витрат обігу виявляється у тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошо­вого обігу.

Кредит сприяє створенню великих підприємств і ТНК, забезпечуючи зростання рівня концентрації та централізації капіталу.

Кредит є важливим засобом державного регулювання економіки. Ма­ні­пулюючи обсягом кредитних ресурсів шляхом впливу на позичкову ставку про­цента, норму резервування, операції на відкритому ринку цінних паперів, держава проводить стимулюючу або обмежувальну політику.

Ці функції визначають роль кредиту в процесі відтворення. Він при­скорює розвиток виробництва, підвищує його ефективність, забезпечує непе­рер­вність. Кредитні ресурси скеровуються, насамперед, у найбільш прибуткові, динамічні галузі економіки, використовуються для розширення виробництва, впровадження нової техніки, передових технологій. Кредит дозволяє приско­рити обіг засобів підприємств, є важливим джерелом формування їх основних та обігових засобів. Заміщення готівкових грошей кредитними зменшує витра­ти на організацію грошового обігу в країні, прискорює оборотність грошових засобів, спрощує розрахунки між господарюючими суб'єктами.

Основними принципами функціонування кредиту є обов'язковість повер­нення, платність та терміновість.

Обов'язковість повернення кредиту. Тимчасове вивільнення грошових засобів робить можливим тільки тимчасове їх кредитування і передбачає обов'язкове повернення кредитних ресурсів.

Платність. Якби кредитор не мав прибутку від того, що він надає в тимчасове користування свої вільні грошові засоби, він би не ризикував ними і не позичав би їх. Платою позичальника за право тимчасового використання позиченого капіталу є позичковий процент, який стає для нього ви­тра­тою. Для кредитора ж процент за кредит є платнею за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

Терміновість. Позика має бути повернена позичальником кредиторові у термін, визначений кредитною угодою.

Розвиток кредитних відносин призвів до появи різних форм і видів кре­диту. Розглянемо найважливіші з них. За різними критеріями розрізняють різні фор­ми кредитів.

За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють:

Дата добавления: 2014-11-09