Основні елементи

ПОНЯТТЯ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ЇЇ

Ефективне функціонування ринку можливе лише за наявності розвинутої інфраструктури. Інфраструктура ринку – це сукупність спеціалізованих інститутів, які прискорюють та полегшують укладення і здійснення ринкових угод. Зростаючу роль ринкової інфраструктури бачимо через перелік її функцій (рис.4.4.).

Пра

Рис. 4.4. Функції інфраструктури ринку

Оскільки будова інфраструктури ринку дуже складна, багатоелементна, то в ній прийнято виділяти чотири основні підсистеми (рис.4.5.).

Рис.4.5. Елементи ринкової інфраструктури

Як видно з рис.4.4. та 4.5. інфраструктура обслуговує як окремі ринки, так і ринок в цілому.

Окремі ринки обслуговують спеціалізовані установи та організації ринкової інфраструктури Так, інфраструктура ринку товарів включає товарні та ф’ючерсні біржі. Торгові доми, посередницькі структури, торгівельну мережу, підприємства оптової та роздрібної торгівлі; інфраструктура фінансового ринку включає фондові біржі, валютні біржі, банки, брокерські та страхові компанії, аудиторські фірми; інфраструктура ринку праці включає біржу праці (служби зайнятості), систему підготовки та перепідготовки кадрів, регулювання міграції робочої сили.

До елементів ринкової інфраструктури, які обслуговують ринок загалом, належать інформаційні мережі на засоби зв’язку, транспортне обслуговування, Центральний банк, податкові служби, державні митні органи тощо.

Інфраструктура ринку товарів. Товарна біржа – це оптовий ринок, де відбувається торгівля однорідними й одноякісними товарами за зразками. При цьому самі товари на ринок не доставляються. Їхня наявність засвідчується документами. Товарні біржі бувають публічні та приватні. На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть лише акціонери.

На біржі торгують не виробники і безпосередні покупці, а посередники, брокери та дилери, які є зареєстрованими членами біржі. Той, хто бажає купити чи продати товар через біржову угоду, мусить звернутись до брокера або дилера. Дилер – це юридична особа, яка здійснює біржове або торговельне посередництво за свій рахунок і на свою користь. Брокер – є посередником при укладанні угод, діє за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи від них за роботу комісійні.

Крім брокерів і дилерів, на біржі працюють маклери-службовці, які регулюють порядок проведення торгів. Однак укладати біржові угоди маклер не має права. Маклер здійснює свої функції за наймом, одержуючи винагороду у вигляді заробітку.

Розрізняють такі форми біржової торгівлі – форвардні, ф’ючерсні угоди та угоди з премією, або опціони.

Форвардна угода – це угода, за якою продавець повинен мати наявний товар і поставити його в назначений у контракті строк.

Форвардна угода гарантує збут продукції для продавця та придбання на вигідних умовах для покупця і дає певну страховку від зміни цін. Біржовий посередник спочатку укладає форвардну угоду з продавцем, а згодом, знаючи, скільки товару він одержить у зазначений час, посередник укладає угоду з покупцем на постачання товару або з іншим посередником на перепродаж йому певної частини майбутньої партії товару.

Ф’ючерсна угода – це придбання права купити або продати у майбутньому товар, який ще не вироблено, проте буде вироблено за певний проміжок часу за певною ціною, що визначена товарною біржею. Ф’ючерсні угоди укладають з метою страхування від можливих змін цін або одержання різниці при перепродажу ф’ючерсної угоди. Переважна більшість зобов’язань за цими угодами виконується шляхом сплати або отримання різниці в ціні, а не через поставку реального товару. Вони використовуються на ринках, для яких характерні значні коливання цін і великі обсяги торгівлі.

У сучасних умовах існує це один тип біржової угоди – угода з премією, або опціони. Це спекулятивна угода, що полягає у наданні права (але не зобов’язання) на купівлю якогось товару у визначену дату в майбутньому за обумовленою на момент укладання ціною з включенням комісійних продавцю. Тобто, якщо ціна товару підвищиться, то покупець придбає товар за обумовленою ціною, а з отриманого прибутку виплатить продавцю комісійні. Якщо ж, навпаки, ціна знизиться, то покупець зможе відмовитися від покупки, однак змушений буде платити комісійні продавцю.

Для страхування від можливих втрат через зміни цін при укладанні угод з реальним товаром у біржових операціях застосовують хеджування. Хеджування – це страхування ціни товару від ризику, небажаного для виробника зниження чи невигідного для покупця підвищення.

Відповідно до характеру біржових операцій виділяють товарні біржі реального товару і ф’ючерсні. На товарних біржах продаж контрактів супроводжується, як правило, наступною поставкою товарів. На ф’ючерсних біржах здійснюються в основному спекулятивні угоди і страхування від несприятливих змін цін, які не супроводжуються поставкою товарів, а мають своїм результатом ліквідацію контрактів і перерахунок між його агентами на основі різниці у цінах. Ф’ючерсні біржі – це найсучасніша форма товарної біржі. Переважна частина товарних бірж в економічно розвинутих країнах є ф’ючерсними.

Інфраструктура фінансового ринку. Інфраструктура фінансового ринку включає фондові біржі – організований і регіонально функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів-акцій, облігацій, сертифікатів тощо. Емітенти випускають цінні папери, щоб залучити капітал. Інвестори купують ці папери, щоб вигідно вкласти гроші. Вигідність інвестицій у ту чи іншу галузь визначається вартістю тих чи інших цінних паперів. Яка в свою чергу визначається попитом на них на біржі. Таким чином фондові біржі здійснюють перерозподіл капіталу між компаніями, галузями. Сферами виробництва й обслуговування на користь найперспективніших.

Власник цінних паперів, який вирішив їх продати, звертається до біржових посередників – брокерів та дилерів. Останні шукають охочих придбати цінні папери. Маклери – штатні працівники біржі, оформляють угоди між продавцями і покупцями цінних паперів.

Діяльність фондової біржі в Україні регулюється законом “Про цінні папери і фондову біржу”. З 1992 року функціонує Українська фондова біржа. Вищим її органом є Загальні збори членів, які обирають Біржову раду терміном на 5 років, та виконавчий орган – Правління біржі. Українська фондова біржа має розгалужену мережу регіональних центрів та філіалів. На початок 2005 року в Україні практичну діяльність здійснювали 19 фондових бірж та їхніх філій.

Інфраструктура фінансового ринку включає також валютні біржі, які являють собою особливу сферу економічних відносин, де здійснюються операції з обміну валют і платіжних документів (чеків, векселів, телеграфних і поштових переказів). У наші дні практично всі операції з іноземною валютою і золотом проводяться банками. Банки здійснюють угоди за свій рахунок або за дорученням своїх клієнтів.

Валютний курс, тобто вартість кожної валюти в інших валютах встановлює співвідношення попиту і пропозиції. Цей курс використовується у міжнародних банківських розрахунках та при обміні валют. У сучасних умовах переважає пряма міжбанківська торгівля валютою, тому роль валютних бірж дещо знижується. На початок 2003 року в Україні практичну діяльність здійснювали 2 валютні біржі.

Банки – це особливі фінансові інститути, які акумулюють тимчасово ві­ль­ні грошові ресурси і надають їх у користування іншим економічним суб'єк­там у формі кредитів.

Головними функціями банків є:

- акумуляція грошових коштів;

- надання кредитів;

- здійснення грошових розрахунків;

- емісія кредитних засобів обігу;

- випуск різноманітних цінних паперів.

Тобто, банківська справа це є бізнес, подібний до будь-якого іншого виду підприємницької діяльності. Банки є відносно простими діловими підприємст­вами. Вони надають своїм клієнтам (вкладникам і позичальникам) певні по­слуги і одержують від них ту чи іншу форму оплати, намагаючись отримати мак­симальний прибуток.

Установи з певними рисами банків виникли спочатку у середньовічних містах Північної Італії, потім – у торговельних центах Нідерландів та Німеч­чини. Сучасні принципи банківської справи були закладені та розвивались в Англії в ХVII ст., а пізніше – в інших країнах.

З плином часу банки розширювали сферу діяльності і діапазон викону­ва­них операцій та послуг: від звичайного посередництва при платежах, надання кредитів до сучасної ролі банків як механізмів розподілу та переливання капі­талу у різні галузі виробництва.

Сучасні банки, як правило, класифікують за формами власності та за ви­дами виконуваних функцій.

За формою власності банки бувають акціонерні, приватні, кооперативні (у США взаємні), муніципальні (комунальні), державні, змішані (за участю держави), міждержавні.

За видами виконуваних операцій виділяють три типи сучасних банків: центральні (емісійні), комерційні (депозитні) та спеціальні (інвестиційні, ощад­ні, аграрні, зовнішньоторговельні, іпотечні та інші).

Кожна держава будує свою власну банківську систему. Банківська сис­те­ма, як правило, є дворівневою і включає центральний банк і комерційні банки та спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи.

У нашій країні центральним є Національний банк України. Він виконує такі основні функції:

- здійснює емісію готівкових грошей;

- регулює кредитну емісію;

- регулює валютні відносини;

- є касиром і кредитором уряду;

- зберігає і регулює золотовалютні резерви держави;

- кредитує банківську систему;

- здійснює банківський нагляд і регулює діяльність установ кредитної сис­те­ми;

- проводить грошово-кредитну політику.

Комерційні банки поділяють на універсальні, інвестиційні та спеціальні.

Універсальні комерційні банки –це кредитні установи, призначені для залучення грошових засобів та їх розміщення від свого імені на умовах повер­не­ності, строковості і платності.

Основне призначення комерційних банків – посередництво у переміщенні грошових засобів від кредиторів до постачальників і від продавців до покупців. Головна мета їхньої діяльності – одержання прибутку, тому їх і називають комерційними. Ці банки концентрують більшу частину кредитного ринку і є основною ланкою кредитної системи. Універсальні комерційні банки здій­сню­ють банківські операції у найширшому діапазоні:

- концентрують тимчасово вільні грошові кошти, перетворюючи їх на позич­ковий капітал;

- надають кредити підприємствам, організаціям та населенню;

- здійснюють посередництво у грошових розрахунках і платежах;

- здійснюють кредитну емісію (випуск в обіг безготівкових грошей);

- здійснюють операції з цінними паперами і товарними документами;

- надають консультаційні послуги (консалтінг).

Як правило, універсальні комерційні банки знаходяться в акціонерній влас­ності закритого або відкритого типів.

Інвестиційні банки зосереджують свою діяльність насамперед на довго­терміновому кредитуванні (наданні довгострокових інвестицій).

Спеціальні банки обслуговують певні сфери чи галузі економіки або ви­конують обмежені банківські функції. До спеціальних банків належать: буді­ве­ль­ні банки(обслуговують усі галузі виробництва, крім сільського господар­ства, надаючи довгострокові кредити); аграрні(кредитують аграрно-промис­ловий комплекс); ощадні банки(обслуговують населення); іпотечні банки(надають кредити під заставу нерухомого майна – будинків, споруд, землі тощо).

Небанківські кредитні установи –інвестиційні та благодійні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки тощо, які здійснюють лише окремі бан­ків­ські операції.

Крім комерційних банків, провідні позиції у наданні кредитів належать страховим компаніям. Вони акумулюють ресурси шляхом продажу страхових полісів, які (грошові ресурси) використовуються ними для довгострокових капі­таловкладень через придбання високоприбуткових інвестиційних цінних папе­рів із фіксованими термінами погашення (облігації промислових компаній, дер­жав­них облігацій тощо).

Різновидом спеціальних кредитних установ є фінансові компанії. Вони спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредиту – споживчого, інвестиційного тощо. Ці компанії акумулюють вільні кошти торгових і промислових фірм та меншою мірою населення, виплачуючи більш високий процент, ніж банки.

Також існують кредитні спілки та будівельні кооперативи, які формують капітал з ощадних вкладів своїх членів і видають їм поточний кредит, а останні – і на будівництво приватних будинків. Існують також пенсійні фонди, довірчі пайові фонди тощо.

Усі банківські операції поділяються на три групи:

- пасивні (з залучення коштів);

- активні (з розміщення коштів);

- комісійно-посередницькі (виконання розрахунків і платежів за дорученням клієнтів за винагороду).

Пасивними називають усі операції банку щодо залучення тимчасово віль­­них коштів. Найбільшу питому вагу при цьому мають депозити (вклади). Во­ни можуть бути термінові (на певний час), безтермінові та вклади на поточ­ний рахунок.

Комісійно-посередницькі операції – це ті, які не потребують кредитів з боку банків. Вони можуть бути інкасовані (одержання грошей за докумен­тами), вексельні (застава та обмін векселів), трастові (операції з цінними паперами клієнтів, управління майном), гарантійні (авальні, фактирингові), посередницькі (консультування, операції з валютою, цінними паперами), лізингові.

Аудиторська фірма – це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси. Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладання відповідних фінансових угод з цими суб’єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій.

Інфраструктура ринку праці. Біржа праці (служба зайнятості) – складова ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Вона виконує такі функції: аналізує стан ринку праці, прогнозує попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за допомогою щодо працевлаштування; сприяє працевлаштуванню; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо.

Інші елементи ринкової інфраструктури. До важливих елементів ринкової інфраструктури слід зарахувати також:

Аукціони – форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення, що реалізуються на конкурсних засадах.

Торгово-промислові палати – це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торгівельних зв’язків із зарубіжними партнерами.

Торгові доми – торгівельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують за кордоном і перепродують місцевим торговцям і споживачам.

Ярмарки – це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Залежно від місця проведення і залучення учасників ярмарки бувають національні, регіональні, міжнародні, всесвітні.

Консалтингові фірми – надають консультації з питань економічної діяльності та маркетингу.

Холдингова компанія – це акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів.

Функціонування і діяльність усіх складових ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

Важливим показником стану економіки є так звана ринкова кон'юктура -це тимчасова ситуація, яка характеризує стан виробництва і споживання в певний період часу. Про кон’юктуру дозволяють судити наступні показники:

- динаміка виробництва і будівництва;

- величина товарних запасів;

- рух цін, процента, курсу цінних паперів;

- зміни в рівнях прибутку, зарплати і витратах виробництва;

- співвідношення між числом зайнятих та безробітних.

Економічна кон'юнктура відображає стан багатьох факторів, як економічних так і неекономічних, а часто і випадкових. Поліпшення економічної кон’юктури досягається, як правило, кількома способами:

- регулюванням масштабів інвестицій;

- зміною умов і масштабів державних закупівель;

- переглядом рівня податкових і процентних ставок;

- регулюванням величини грошових збережень населення.

Економічна кон'юнктура завжди цікавила учасників економічної діяльності, оскільки безпосередньо впливала на результати їх комерційної діяльності. Сьогодні практично нема такого підприємства чи локального ринку, які би не вивчались з метою прогнозу зміни ринкової кон’юктури. Це є одне із завдань маркетингу. Науковий аналіз ринкової кон’юктури здатен запобігти багатьом негативним тенденціям і є обов’язковим елементом механізму регулювання ринкової економіки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: Навч.посібник. – К.: Знання, 2006. – С.51-60,63-68, 112-118.

2. Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основи економічної теорії: Навч.посібник. – К.: Знання, 2006. – С.58-78,256-286.

3. Економічна теорія: Політекономія. Підручник / За ред..В.Д.Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2008. – С.189-213, 233-266, 388-409, 495-510.

4. Рібун Л.В. Основи економічної теорії. – Львів: Камула, 2010. – С.111-180, 332-338.

5. Малий І.Й., Диба М.І., Галабурда М.К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія. – К., 2005.

6. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки. – К.: Основи, 2000. – 198 с.

7. Гражевська М. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі // Економіка України. – 2008. - № 9. – С.54-63.

8. Грищенко А., Соболєв В. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова // Економіка України. – 1998. - № 4. – С.35-44.

9. Кредисов В. Держава і ринок: необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України. – 2002. - № 2. – С.50-57.

10. Матвієнко П. Капіталізація як дійовий інструмент підвищення надійності банківської системи України // Економіка України, - 2008. - № 1. – С.42-52.

11. Тарнавська Н. Новітні прояви конкуренції в суспільстві, яке базується на знаннях // Економіка України. – 2008. - № 2. – С.4-16.

12. Точилін В., Венгер В. Формування функціонально ефективної моделі ринку: конкуренція та бар’єри, ринкова влада і державне управління // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - № 2. – С.23-38.

13. Филюк Г. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний та практичний аспекти // Економіка України. – 2008. - № 1. – С.30-41.

14. Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи та методи подолання // Економіка України. – 2010. - № 1. – С.4-18.

Дата добавления: 2014-11-09