Безробіття та його види. Соціально-економічні наслідки безробіття

Одним з основних індикаторів економічної нестабільності є зайнятість, яка виявляється через рівень безробіття. Зайнятість як економічна категорія – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

Як економічна проблема, зайнятість – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, то суспільний інтерес полягає у максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов’язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування. Отже, обмеженість трудових ресурсів, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне їх використання, а з іншого, передбачає нормальним і цілком виправданим певний рівень безробіття.

Згідно з стандартами, розробленими Міжнародною організацією праці, все населення поділяють на три групи.

Зайняті. Це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто працює неповний робочий день.

В Україні до зайнятих відносять осіб віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років чоловіки, а також осіб пенсійного віку і молодь, молодшу зазначеного віку, які зайняті в народному господарстві. До складу зайнятих належать: наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади та управління, особи, які служать в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання), особи, які виконують суспільно-оплачувані роботи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами та людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні і працюють в народному господарстві.

Безробітні. Ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, якщо вона:

- без роботи;

- робить активні спроби знайти роботу;

- готова відразу ж стати до роботи.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

Незайняті – особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення – це люди у віці до 16 років, ті хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо), особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно маю

ть можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Отже люди що мають роботу, - зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, - безробітні; а ті, хто не мають роботи і не шукають її, - незайняті.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили і вимірюється у відсотках:

безробітні

Рівень безробіття = ----------------------- х 100

робоча сила

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:

зайняті

Рівень зайнятості = -------------------------------------------- х 100

особи у віці від 16 років і старше

В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день входять до категорії повністю зайнятих, що знижує рівень безробіття (відсоток безробітної частини робочої сили). Знижують цей показник і безробітні, які активно шукають роботи, оскільки офіційна статистика вважає їх такими, що вибули із складу робочої сили.

Рівень безробіття може бути і завищений. Це буває в тих випадках, коли деякі непрацюючі респонденти твердять, що вони шукають роботу, хоча це не відповідає дійсності. Завищенню офіційного рівня безробіття сприяє також тіньова економіка. Отже, незважаючи на те, що рівень безробіття є одним із важливих показників економічного становища країни, його не можна вважати безпомилковим показником.

Для аналізу економічного стану країни використовуються розрахунки рівня безробіття у часовому, територіальному, віковому, тендерному та інших аспектах. Найпоширенішим у сучасній економічній теорії є виділення фракційного, структурного та циклічного безробіття.

Фрикційне безробіття пов’язане з добровільною зміною працівниками місця роботи. Воно стосується робітників, які шукають роботу або чекають отримання роботи в найближчому майбутньому. Цей вид безробіття вважається неминучим і до певної міри бажаним. Останнє пояснюється тим, що чимало робітників, які добровільно опинилися без роботи, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивнішу роботу. Це обумовлює раціональніший розподіл трудових ресурсів, а отже, і збільшення реального обсягу національного продукту.

Фрикційне безробіття тісно пов’язане зі структурним безробіттям. Останнє викликане важливими змінами структури споживчого попиту і технологій, які, в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Виникає безробіття, бо робоча сила реагує повільно, її структура повністю не відповідає новій структурі робочих місць. У результаті виявляється, що у деяких робітників нема таких навичок, які можна швидко продати, їхні навички і досвід застаріли і стали непотрібними через зміни технології і характер споживчого попиту. До того ж, постійно міняється розподіл робочих місць.

Між фрикційним і структурним безробіттям різниця не зовсім визначена. Суттєва різниця полягає в тому, що в першому випадку безробітні мають навички, які вони можуть продати, а в другому вони не можуть одразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а то і переміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить короткочасний характер, а структурне – довгочасний і тому вважається серйознішим.

Циклічне безробіття викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, яка характеризується недостатністю загальних або сукупних видатків. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитом попиту.

Важливо відзначити, що повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Більшість економістів вважають фрикційне і структурне безробіття неминучим. Це означає, що повна зайнятість виступає як зайнятість, що складає менше 100% робочої сили. Тобто рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття за повної зайнятості досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю.

Рівень безробіття за повної зайнятості також називають природним рівнем безробіття. Реальний обсяг національного продукту, пов’язаний з природним рівнем безробіття, називається виробничим потенціалом економіки. Це реальний обсяг продукції, який економіка може виробити за умови повного використання ресурсів.

Природний рівень безробіття являє собою до певної міри позитивне явище. Адже безробітним, які представляють фрикційний його тип, потрібен час, щоб знайти відповідне вакантне місце. Безробітним, що представляють його структурний тип, також необхідний час, щоб набути кваліфікації або переїхати в інше місце, коли це необхідно для отримання роботи.

Якщо число осіб, які займаються пошуками роботи, перевищує наявні вакансії, це означає, що ринки робочої сили не збалансовані. При цьому спостерігається дефіцит сукупного попиту і циклічне безробіття. Якщо ж за надлишкового сукупного попиту відчувається нестача робочої сили, це означає, що кількість вільних робочих місць перевищує кількість робітників, які шукають роботу. У такій ситуації фактичний рівень безробіття нижчий природного.

Природний рівень безробіття не означає, що економіка завжди функціонує за такого рівня. На практиці рівень безробіття часто перевищує природний рівень. В економіці може виникнути і такий рівень безробіття, який буде нижчий природного.

Природний рівень безробіття сам по собі не обов’язково постійний, він підлягає перегляду внаслідок інституційних змін (законів і звичаїв суспільства). Наприклад, у 60-х роках ХХ ст.. вважалось, що природний рівень безробіття складає 4%, а нині – близько 5-6%.

Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків.

Одним із основних економічних наслідків безробіття є не випущена продукція. Економісти визначають цю продукцію як відставання обсягу ВВП. Це відставання являє собою обсяг, на який фактичний ВВП менший від потенційного ВВП. Потенційний ВВП визначають, виходячи із припущення, що в економіці наявні природний рівень безробіття та “нормальний” темп економічного зростання.

Американський вчений А.Оукен математично відобразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Це співвідношення, або закон Оукена, показує: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на один відсоток, то відставання обсягу ВВП складе 2,5%. Це дозволяє підрахувати абсолютні втрати продукції, пов’язані з будь-яким рівнем безробіття.

Іншим наслідком безробіття є тиск на державні фінанси. У зв’язку з необхідністю здійснення виплат по безробіттю зростають витрати з державного бюджету.

Із втратою роботи знижуються реальні доходи домогосподарств. 50% вкладників “сповзають” за межу бідності викликане втратою роботи.

Проте безробіття – це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського і політичного безладдя.

Недавні дослідження американських вчених показали, що безробіття призводить до погіршення і фізичного, і психологічного стану – підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга.

Сумний перелік наслідків безробіття зрозумілий, адже, праця дає почуття єдності й товариства, вона забезпечує дохід, який водночас є свідченням значущості того, чим ми зайняті. Робота дає нам статус, престиж і професійну придатність, крім того, організує день і створює умови для правильного способу життя.

Оскільки в умовах ринкової економіки не існує й об’єктивно не може існувати механізму, що забезпечував би повну зайнятість і попереджав безробіття, виникає потреба в цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.

Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості.

Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості їх впровадження, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

- система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

- розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

- система професійної підготовки та перепідготовки;

- розгалужена система органів працевлаштування;

- централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

- спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових рагіонах.

Зарубіжний досвід говорить про те, що нема загальних рецептів постійно діючого засобу політики зайнятості. Вона змінюється від країни до країни в залежності від особливостей соціально-економічного і політичного устрою, культурних традицій, модифікується зі зміною ситуації в економіці і на ринку праці.

Головною ціллю сучасної політики зайнятості розвинутих країн стає підвищення зайнятості всього населення шляхом виявлення невикористаних здібностей, залучення сукупної робочої сили в більш ефективну систему розподілу праці. При цьому заохочується, а не обмежується доступ нових категорій працездатного населення на ринок праці. Проблема безробіття не може вирішуватись ізольовано. Вона є частиною загальної проблеми активізації і розвитку “людських ресурсів”, підвищення їх продуктивної сили. Більш продуктивна економіка збільшує попит на робочу силу, оскільки при цьому збільшується виробництво, знижується вартість продукції, що створює умови для розширення збуту.

В боротьбі проти безробіття акцент переноситься з пасивних заходів на заходи активного характеру. Пасивне регулювання це, головним чином, налагоджена система допомоги безробітним, обмеження структури пропозиції робочої сили. Під активним регулюванням розуміють спроби держави позитивно впливати на даний рівень зайнятості шляхом створення необхідних умов для збільшення кількості робочих місць, в тому силі за рахунок підвищення рівня кваліфікації робочої сили.

Формування вільного ринку праці – важливий елемент переходу до ринкової економіки, умова зростання її ефективності. Український ринок праці також носить перехідний характер, зберігаючи риси, отримані в спадщину від командно-адміністративної системи. Значний вплив на ринок зберігає державний монополізм, адміністративні обмеження мобільності робочої сили. Ще не отримала достатнього розвитку інфраструктура ринку праці: система інформації, банки даних, тільки розгортає свою діяльність служба зайнятості.

Державна політика у сфері зайнятості орієнтується на повну зайнятість населення і передбачає макроекономічне регулювання ринку праці. При цьому велике значення надається біржі праці Біржа праці – це державна установа, яка здійснює посередницькі зв’язки між найманими працівниками і підприємцями при укладанні договору про купівлю-продаж робочої сили.

Сьогодні, поряд з державними, є приватні агентства по найму, які обслуговують різні категорії людей, що займаються пошуками роботи. Вони спеціалізуються по галузях, професіях та регіонах. Їх послугами насамперед користуються висококваліфіковані працівники, що мають змогу оплатити послуги приватних бюро.

Через біржі праці держава бере на себе функції посередництва на ринку робочої сили, організовує навчання і перекваліфікацію тощо. Крім того, держава через систему соціального захисту (соціальне страхування і забезпечення) здійснює виплати безробітним, малозабезпеченим громадянам.

Суттєвою передумовою становлення державного регулювання зайнятості в економіці України стало прийняття Закону України “Про зайнятість населення”(липень 1991 р.). Він визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення нашої країни, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелекту­а­льного змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.

Дата добавления: 2014-11-09