Розвитку національної економіки

Важливим елементом реалізації економічних функцій держави є державний сектор економіки. Він служить для підтримування найважливіших пропорцій національної економіки, а також полем прямого регулюючого впливу держави на економіку.

Державне підприємництво – це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб’єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Об’єкти державного сектору виступають:

- матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, монетний двір, пошта тощо);

- економічною базою для підприємницької діяльності держави (промислові й сільськогосподарські підприємства, центральний банк, залізниці тощо).

Об’єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон’юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широко доступну для населення або капіталомістку, яка не може буди прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низькоефективними і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності. Державний сектор в ринковій економіці утворюється двома шляхами:

- націоналізацією окремих підприємств і навіть галузей (як правило, нерентабельних, які не приваблюють приватний капітал, але життєво необхідних);

- створенням (будівництво) нових державних і змішаних підприємств.

Частка державного сектора у виробництві у різних країнах неоднакова (віз 3 до 30%) і досить часто змінюється. Державний сектор почав зростати в країнах Заходу після світової економічної кризи 1929-1933 рр. Але у 80-х роках ХХ ст.. з метою підвищення ефективності дії ринкового механізму і розширення сфери економічної конкуренції була проведена його часткова приватизація.

Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівня: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функціонують і два види підприємств.

Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах.

Окрім того, можна виділити такі основні форми державних підприємств: бюджетні підприємства, які підпорядковані міністерству, входять у систему його адміністративного управління, не завжди прибуткові, фінансуються за рахунок державного бюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій); державні корпорації – підприємства з правом господарської самостійності, держава є власником, а право управління передане трудовим колективам, форма роботи з державою – контрактна на конкурентних засадах із застосуванням тендерів; змішані акціонерні товариства (поєднують переваги приватного і державного підприємництва). Для них можливе вирішення макроекономічних завдань на конкурентних засадах і комерційна основа господарської діяльності. Деяким товариствам держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

З метою глибокого реформування державного сектора економіки України, частка якого у виробництві промислової продукції становить близько 50 відсотків, передбачено здійснити структурне розмежування державного сектора на дві підгрупи.

До першої групи входять підприємства, яким надано статус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимуть у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства, що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку, потребують високої мобілізаційної готовності, виробляють особливо екологонебезпечну продукцію, здійснюють державну монополія в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв’язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, виробництво лікеро-горілчаних виробів).

Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням розпоряджаються міністерства і відомства. Такі права їм надано урядом.

До другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов’язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб не менше ніж 51 відсоток акцій належав державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств – державних акціонерних товариств.

Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою державної участі у статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управління цією групою підприємств здійснюється за участю представників державних органів у наглядових радах.

Підприємства з часткою державної власності в статутних фондах працюють на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектора економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого – створювати ринкове середовище.

Таким чином, світовий досвід свідчить, що державна власність і прямий регламентуючий вплив держави не економіку є взаємозамінними і взаємодоповнюваними формами державної політики. Державна власність доповнює приватну, а в міру зміцнення останньої може/повинна повертатись у межі, в яких вона забезпечує загальні умови відтворення. В цілому державний сектор лише доповнює приватний, впливаючи на зростання макроекономічної ефективності і формування найважливіших пропорцій національної економіки і підтримання її конкурентоспроможності.

Піраміда цілей державного регулювання економіки змінюється в результаті еволюційних або революційних змін у тій чи іншій країні. Не принижуючи значення ринкової самоорганізації та саморегулювання, можна стверджувати, що демонтаж системи впливу держави і дискредитація інститутів державної влади не менш небезпечні, ніж знищення інституту приватної власності за радянських часів. В даний історичний момент державний сектор України потребує як запровадження нових методів регулювання, так і нових підходів до оцінки ефективності державного підприємництва як елемента регулювання, що характеризує дії держави з точки зору соціально-економічної ефективності функціонування макросистем в цілому.

Дата добавления: 2014-11-09