Формування бюджету згідно ідеї функціональних фінансів

Розглянемо особливості кожної з цих концепцій.

Щорічно збалансований бюджет. Сутність цієї концепції полягає в необхідності збалансовувати бюджет кожного року. На перший погляд та з точки зору більшості громадян та деяких економістів щорічно збалансований бюджет є бажаним. Проте інші економісти стверджують, що аналіз реальних наслідків даної концепції бюджету говорить про протилежне: він поглиблює коливання економічного циклу та виключає стабілізуючу та антициклічну фіскальну діяльність держави. Так, в умовах економічного спаду, який супроводжується зростанням безробіття та зниженням доходів домогосподарств і підприємств, скорочуються надходження в державний бюджет та зростають видатки з нього. Дотримуючись політики збалансування бюджету, уряд повинен ліквідувати дефіцит, збільшивши надходження до бюджету, або скоротивши видатки з нього. З цією метою уряд підвищує податки та зменшує державні видатки, що, як ми вже знаємо, спричинить до зниження ділової активності, ще більшого зростання безробіття та зниження обсягів виробництва. Отже, збалансування бюджету в умовах економічного спаду та високого рівня безробіття ще більше загострює цю проблему. Та й в умовах інфляційного піднесення збалансування бюджету обертається ще більшим підвищенням цін. Так, в умовах інфляції зростають грошові доходи населення і, відповідно, - надходження до бюджету, внаслідок чого виникає профіцит бюджету. Для його ліквідації уряд повинен знизити податки, збільшити державні видатки. Але ці заходи посилюють інфляційний тиск на економіку.

Отже, щорічно збалансований бюджет не є економічно нейтральним: він має проциклічний вплив на економіку.

Бюджет, збалансований на циклічній основі. Ідея бюджету на циклічній основі передбачає, що уряд одночасно проводить стабілізуючу фіскальну політику і збалансовує бюджет у ході економічного циклу, а не щорічно. Так, в умовах економічного спаду, для його подолання уряд зменшує податки та збільшує державні видатки, що стимулює розвиток економіки, проте при цьому уряд свідомо створює дефіцит держбюджету. Для подолання наступного за спадом інфляційного піднесення, уряд підвищує податки та скорочує державні видатки. Це дозволяє вирішити проблему інфляції, але для цього уряд свідомо пішов на створення профіциту бюджету. Цей профіцит бюджету повинен бути використаний для покриття попереднього дефіциту, що виник внаслідок боротьби зі спадом. Отже, уряд, використовуючи фіскальну політику, згладжує економічні коливання і разом із тим збалансовує бюджет, але вже не щорічно, а протягом економічного циклу.

Проблема даної концепції бюджету полягає в тому, що підйоми й спади в економічному циклі можуть бути неоднаковими по глибині й тривалості, а, отже, розміри дефіцитів та профіцитів, які утворились, можуть бути неоднаковими. Це вказує на те, що за розглянутої концепції завдання стабілізації економіки може суперечити завданню збалансування бюджету в ході економічного циклу.

Формування бюджету згідно ідеї функціональних фінансів. Сутність цієї концепції полягає в тому, що основною метою державних фінансів, бюджету, є досягнення та підтримання макроекономічної стабільності, а, отже, питання виникнення при цьому дефіциту чи профіциту бюджету є другорядними. Так, уряд повинен зменшувати податки та збільшувати державні видатки в умовах економічного спаду, при цьому, свідомо створюючи дефіцит держбюджету та проводити протилежні заходи в умовах інфляції, свідомо створюючи при цьому профіцит держбюджету. Прихильники цієї концепції стверджують, що проблеми, породжені дефіцитом бюджету, є менш складними, ніж проблеми порушення економічної стабільності.

В сучасних умовах уряди багатьох країн визнають використання незбалансованих бюджетів із метою стабілізації економіки.

Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною частиною.

Відношення суми дефіциту державного бюджету до ВВП, виражене у відсотках, називають рівнем дефіцитності бюджету:

Рівень дефіцит державного бюджету

дефіцитності = ------------------------------------------х 100%

бюджету ВВП

Якщо рівень дефіцитності бюджету становить 1-2% ВВП, то ситуація вважається терпимою, якщо ж цей рівень вищий, то підриваються основи стабільності економіки.

Причинами дефіциту бюджету можуть бути:

- спад у розвитку економіки, який супроводжується зменшенням податкових надходжень та збільшенням видатків із держбюджету;

- свідома урядова політика, спрямована на подолання економічного спаду, яка передбачає зменшення податків та збільшення державних видатків із метою стимулювання ділової активності.

В залежності від причин розрізняють наступні види дефіциту бюджету:

- циклічний дефіцит – викликаний економічним спадом;

- структурний дефіцит – спричинений свідомою політикою уряду, спрямованою на подолання економічного спаду.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються:

- неіфляційні джерела;

- інфляційні джерела.

Неінфляційними джерелами є:

- внутрішні та зовнішні позики держави на фінансових ринках (кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій, продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам і домогосподарствам);

- фінансування у вигляді безоплатної допомоги;

- накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргам або за куплені товари;

- підвищення податків

Інфляційними джерелами фінансування дефіциту є його монетизація – фінансування дефіциту через Центральний банк, яка відбувається в результаті:

- надання позик Центральним банком уряду;

- купівлі Центральним банком державних цінних паперів;

- емісії грошей.

Характер фінансування бюджетного дефіциту має різні наслідки:

- фінансування дефіциту шляхом підвищення податків підриває стимули до праці, інвестування, що обертається згортанням виробництва та зростанням безробіття;

- монетизація дефіциту безпосередньо впливає на пропозицію грошей, спричиняє ріст цін;

- боргове фінансування дефіциту бюджету через випуск і продаж державних цінних паперів веде до зростання державного боргу, який потрібно обслуговувати.

Обслуговування боргу пов’язане з необхідністю сплати відсотків по ньому і поступової сплати основної суми боргу.

Серед економістів існують різні погляди на зв’язок між рівнем оподаткування (ставкою податку), з однієї сторони, і обсягом податкових надходжень та дефіцитом бюджету, з іншої сторони. Кейнсіанці стверджують, що зниження податкових ставок спричиняє до зниження обсягу податкових надходжень та появи дефіциту бюджету. Прихильники теорії економіки пропозиції відстоюють точку зору, згідно якої зниження податкових ставок не викличе зменшення податкових надходжень та не спричинить виникнення дефіциту державного бюджету.

Свій погляд прихильники теорії економіки пропозиції обґрунтовують тим, що зниження податкових ставок може забезпечити збільшення абсолютних розмірів податкових надходжень за рахунок значного збільшення обсягів виробництва і відповідно – доходу – бази оподаткування. Таким чином, на відміну від кейнсіанців, які вважають, що зниження податкових ставок спричинить виникнення дефіциту держбюджету, прихильники теорії економіки пропозиції стверджують, що зниження податкових ставок спричинить зменшення дефіциту держбюджету.

Розглянутий погляд теоретиків економіки пропозиції базується на тому, що зараз відомо, як крива Лаффера. Крива Лаффера (рис.12.1.) описує зв’язок між ставкою податку та абсолютними розмірами податкових надходжень.

В міру зростання податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження в абсолютних розмірах спочатку будуть зростати до деякого максимального розміру Пмакс., а потім будуть зменшуватись. При 100% ставці податку, як і при 0% податкові надходження будуть відсутні. Ці закономірності пояснюються тим, що високі податкові ставки є анти стимулами виробництва, внаслідок чого виробництво й дохід, який є базою оподаткування, будуть зменшуватись, зменшуватись будуть і податкові надходження до держбюджету.

Якщо ж ставки податку будуть знижуватись, то це стимулюватиме збільшення виробництва, а отже, зростатиме дохід і податкові надходження.

ставка

податку,%; 100

сП₁ К

сП

сП₂ Л

П_1,2 П _макс податкові надходження

Рис.12.1. Крива Лаффера

Артур Лаффер також стверджував, якщо економіка початково знаходиться, наприклад в точці К, якій відповідають висока ставка податку сП₁ і податкові надходження П₁, то зниження податкової ставки до сП₂ не спричинить скорочення податкових надходжень, а залишить їх у попередньому обсязі внаслідок зростання обсягів виробництва й доходу. Отже, зростання дефіциту держбюджету не відбудеться, оскільки податкові надходження не зменшаться навіть за нижчих розмірів ставок податку.

Більше того, на думку А.Лаффера при зниженні ставки податку відбудеться скорочення дефіциту бюджету внаслідок того, що:

- нижчі ставки податку будуть сприяти легалізації доходів і виходу багатьох підприємств із тіні;

- зростаючі реальна заробітна плата та виробничі можливості внаслідок зниження ставок податку, сприятимуть збільшенню зайнятості та обсягів виробництва, а отже, викликатимуть збільшення податкових надходжень та зменшення трансфертних виплат із бюджету.

Державний борг – це загальна сума випущених, але непогашених державних позик із нарахованими відсотками, які повинні бути виплачені до певної дати за певний строк.

Розрізняють два види державного боргу:

- внутрішній державний борг;

- зовнішній державний борг.

Внутрішній державний борг – це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній борг – це заборгованість держави перед іноземними урядами, фірмами, громадянами та міжнародними фінансовими організаціями.

Головними причинами створення і збільшення державного боргу є:

- хронічний дефіцит державного бюджету;

- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;

- дискреційна фіскальна політика направлена на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;

- дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи);

- залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;

- вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);

- мілітаризація, ведення війн та інші.

Існує прямий зв’язок між розмірами бюджетного дефіциту й державним боргом: бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а збільшення боргу вимагає додаткових затрат із держбюджету на його обслуговування, що призводить до зростання дефіциту держбюджету.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним показником, оскільки, як правило, борг зростає в міру збільшення ВВП і на його величину впливає інфляція. Багата нація може собі дозволити великий державний борг.

Для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборгованості:

- відсоток державного боргу у ВВП;

Відсоток державного боргу у ВВП становить у Бельгії – 125%, Греції – 103%, США – 65%, Норвегії – 34%, в Україні – 29%.

- відсоток суми обслуговування боргу у ВВП.

Як уже було зазначено, обслуговування державного боргу пов’язане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою відсотків. Сплата відсотків по державному боргу становить значну статтю видатків держбюджету багатьох країн та інколи перевищує 3% ВВП. Частка сплати відсотків по боргу у ВВП відображає необхідний додатковий рівень оподаткування лише для обслуговування державного боргу.

Бюджетний дефіцит та бюджетний борг впливають на економіку та розподіл доходів населення. Можна виділити наступні наслідки державного боргу:

- виплата процентів по державному боргу збільшує нерівність у доходах, оскільки державні облігації тримають заможні люди;

- виплата процентів по боргу за рахунок підвищення податків може підірвати дію економічних стимулів до нарощування обсягів виробництва;

- відбувається скорочення інвестицій у приватному секторі як результат дії ефекту витіснення.

“Ефект витіснення” з’являється через підвищення ринкових процентних ставок, яке виникає внаслідок фінансування дефіциту бюджету за допомогою випуску й продажу державних цінних паперів на відкритому ринку країни. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, що обумовлює підвищення ставки процента. Це, як ми вже знаємо, спричиняє зменшення інвестицій у приватному секторі, а, отже, і зниження обсягів ВВП та зайнятості. Елімінувати цей ефект витіснення можливо тоді, коли уряд збільшуватиме державні видатки, що справлятиме стимулюючий вплив на економіку завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати розширення інвестиційного попиту.

- наслідки державного боргу є різними залежно від того, на що будуть спрямовуватись державні видатки.

Якщо державні видатки будуть спрямовуватись на споживання (наприклад, на погашення заборгованості по заробітній платі чи пенсіям), то наслідком буде зменшення майбутнього виробничого потенціалу. Якщо ж вони йтимуть на державні інвестиції, які зміцнюють виробничий потенціал країни, то доведеться пожертвувати сьогоденним споживанням. Крім того, збільшення державних інвестицій за рахунок скорочення приватних (дія ефекту витіснення) в умовах нижчої ефективності державних інвестицій може бути рівноцінне зменшенню загального обсягу інвестицій і капіталу. Компенсація ж зниження ефективності капіталу за рахунок збільшення його обсягу буде вимагати скорочення споживання й зниження життєвого рівня сучасного покоління.

- оскільки підвищення внутрішніх процентних ставок у зв’язку із державним боргом збільшує зовнішній попит на вітчизняні цінні папери. То наслідком цього є притік іноземного капіталу, отже, збільшення зовнішнього боргу. Але обслуговування зовнішнього боргу вимагає передачі частини ВВП у розпорядження інших держав, що може спричинити до зменшення національного виробництва в майбутньому.

Ефективне використання іноземних запозичень для функціонування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні й уможливлює повернення боргів, тоді як нераціональність та збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведенням економічної політики зростання й загострюють проблему повернення боргів.

У зв’язку з цим виникає необхідність в управління зовнішнім боргом.

Управління державним боргом – це сукупність заходів держави, пов’язаних з вивченням кон’юнктури на ринку позичкових капіталів, випуском нових позик, з виплатою процентів по займам, проведенням конверсій (зміни умов доходності) та консолідацій (зміни строків) займів, визначенням ставок процентів по державному кредиту, а також погашенням раніше випущених позик, строк дії яких скінчився.

Дострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов’язань країни в межах її спроможності обслуговувати борг. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни.

Управління зовнішньою заборгованістю поділяється на три стадії:

- залучення фінансування;

- його розміщення (використання);

- погашення боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик повинен визначатися:

- тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути так, щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залученого капіталу;

- тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблеми із зовнішніми платежами.

Якщо країна-боржник не спроможна обслуговувати зовнішню заборгованість, зокрема, здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових умов, то наступає криза зовнішньої заборгованості – боргова криза.

Причинами боргової кризи можуть бути:

- великі дефіцити державного бюджету та завищений курс національної валюти, який сприяє збільшенню імпорту та зменшенню експорту;

- використання зовнішніх позик не на інвестиційні проекти, а на спекулятивні операції, розкрадання державними чиновниками зовнішніх позик;

- різка зміна кон’юнктури на світових ринках, що супроводжується погіршенням умов торгівлі країн-боржників (скорочення експорту) й підвищенням реальних процентних ставок (у результаті збільшується сума обслуговування боргу);

- небажання країни-боржника повертати позики.

Проти країн, що не бажають повертати борги, можуть вживатись наступні заходи:

- заморожування майна, яке належить неплатоспроможним кредиторам – літаків, кораблів, золотовалютних резервів тощо;

- накладання торговельних санкцій, обмеження чи повна заборона імпорту з такої країни, позбавлення її можливості експортувати свою продукцію чи брати позику;

- позбавлення доступу такої країни до ринку капіталу, торговельних кредитів;

- затримування банками-кредиторами доходів від експорту країни-боржника;

- використання застави, тобто активів певного виду, які можуть перейти у власність кредитора в разі відмови країни-боржника виконувати свої зобов’язання.

Традиційними методами зменшення зовнішнього боргу є:

- реструктуризація;

- конверсія.

При реструктуризації державного боргу переглядаються умови його обслуговування (проценті ставки, сума, строки сплати). Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках “Парижського клубу”. Найбіднішим країнам-боржникам урядами-кредиторами, які є членами “Парижського клубу”, пропонується на вибір один із варіантів:

- часткове анулювання боргу;

- подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань;

- зниження відсотків за обслуговування боргу.

Конверсія боргу (борговий своп) може набувати наступних форм:

- викуп боргу;

- капіталізація боргу;

- конверсія “борг-борг”.

Викуп боргу – це надання країні-боржникові можливості викупу власних боргових зобов’язань на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти із знижкою з їх номінальної ціни.

Капіталізація боргу – це обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) із знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торгівельних та інших корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів із знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.

Конверсія “борг-борг” – це заміна існуючих боргових зобов’язань новими. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань: процент доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитись валюта боргу.

Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов’язань перед кредиторами, тоді як капіталізація боргу й заміна існуючих боргових зобов’язань новими, є інструментом оптимізації структури зовнішнього боргу держави.

Фіскальна політика – це політика змін у державному бюджеті, тобто змін у державних видатках та податках, із метою стабілізації економіки, забезпечення високого рівня зайнятості та стійкості цін.

Інструментами фіскальної політики є:

- податки;

- видатки з державного бюджету.

Згідно з кейнсіанською теорією зайнятості, уряд може ефективно регулювати економіку, проводячи фіскальну політику. За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротись з інфляційними спалахами тощо.

Розрізняють дискреційну і недискреційну фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика – це політика свідомого внесення урядом змін у видатки з державного бюджету та податки з метою регулювання реального обсягу національного виробництва, рівня зайнятості, контролю над інфляцією й прискорення економічного зростання.

За певної економічної ситуації та поставлених завдань урядом може використовуватись стимулююча чи стримуюча дискреційна політика.

Стимулююча фіскальна політика проводиться в умовах економічного спаду з метою його подолання. Вона передбачає використання таких заходів як збільшення державних видатків, зменшення податків, а також поєднання цих двох інструментів, які обумовлюють зростання сукупних видатків в економіці, а отже, і підвищення обсягів виробництва та рівня зайнятості. Проведення стимулюючої фіскальної політики викликає виникнення дефіциту державного бюджету (перевищення державних видатків над доходами державного бюджету).

Стримуюча фіскальна політика застосовується в умовах інфляції для її стримання та передбачає підвищення податків, зменшення державних видатків, а також поєднання цих двох інструментів. Ці заходи уряду спричиняють до зменшення сукупних видатків, що викликає скорочення обсягів виробництва та рівня зайнятості, проте вдається стримати ріст цін. Застосування стримуючої фіскальної політики викликає появу профіциту державного бюджету (перевищення доходів над видатками з держбюджету).

Згідно з кейнсіанською теорією в економіці є декілька вбудованих стабілізаторів, які автоматично, без додаткових дискреційних дій уряду дають можливість певним чином стабілізувати економічні процеси.

Автоматичні стабілізатори – це ті важелі, які мають тенденцію збільшити дефіцит державного бюджету (чи зменшити його профіцит) в період економічного спаду і збільшити профіцит бюджету (або зменшити його дефіцит) у період інфляції без необхідності прийняття будь-яких спеціальних додаткових рішень урядом.

Автоматичні чи вбудовані стабілізатори називають недискреційною фіскальною політикою.

Автоматичними стабілізаторами виступають:

- податки;

- різноманітні програми видатків уряду (трансфертні виплати, субсидії фермерам, підприємствам).

Автоматична стабілізація податків виникає у зв’язку з тим, що податкові системи побудовані таким чином, що при зростанні ВВП податкові надходження також зростають, а при зменшенні ВВП вони зменшуються.

Так, у період економічного піднесення та інфляції обсяги податкових надходжень при незмінних ставках податку будуть збільшуватись. Але вони діють як вилучення й зменшують купівельну здатність в економіці, цим самим, стримуючи піднесення. Тобто, із зростанням ВВП автоматично зростають податкові надходження, які одночасно стримують економічне піднесення та створюють профіцит (або зменшують дефіцит) державного бюджету.

У період же економічного спаду, навпаки, податкові надходження автоматично скорочуються, зменшуючи вилучення та підвищуючи купівельну здатність в економіці, що стимулює пожвавлення економічних процесів у країні. Тобто, із зменшенням ВВП автоматично зменшуються податкові надходження, які одночасно стимулююче впливають на економіку та створюють дефіцит (або зменшують профіцит) державного бюджету.

Подібно до податків (але в протилежному напрямку) діють трансфертні платежі. При економічному спаді автоматично зростають виплати допомоги по безробіттю, малозабезпеченим (оскільки зростає кількість людей, яка їх одержує) та інші трансфертні виплати, які є ін’єкціями в економіку та стимулюють її пожвавлення. Проте при цьому відбувається збільшення дефіциту (або зменшення профіциту) бюджету. В умовах же економічного піднесення трансфертні виплати автоматично скорочуються, що зменшує купівельну здатність та стримує інфляцію. При цьому спостерігається зменшення дефіциту (чи збільшення профіциту) держбюджету.

Проте автоматичні стабілізатори лише пом’якшують, але не розв’язують проблем, які виникають у ході економічних коливань. Тому держава повинна використовувати активні, дискреційні заходи у боротьбі з інфляцією чи безробіттям.

Стабілізуючий вплив фіскальної політики на економіку обмежується деякими проблемами. Виділяють наступні проблеми фіскальної політики, які знижують її ефективність:

- проблема часу;

- проблема політики;

- ефект витіснення;

- ефект інфляції;

- ефект світової економіки (ефект чистого експорту).

Проблема часу. Проблема часу полягає у виникненні часових лагів (розривів у часі):

- часовий лаг розпізнавання – проходить певний час між початком спаду чи інфляції й усвідомленням цього. Може пройти до 6 місяців, коли спад чи інфляція вже розпочалася і відображенням цих фактів у статистичних даних і усвідомленням їх існування.

- часовий лаг прийняття рішень – проходить певний час між розумінням і пропозицією прийняття певних фіскальних заходів та часом, коли ці фіскальні заходи будуть практично застосовані. Зволікання у прийнятті фіскальних заходів може привести до того, що економічна ситуація зміниться, й заходи, які пропонувались, стануть неактуальними або навіть шкідливими.

- функціональне запізнення -проходить певний час між моментом прийняття фіскальних заходів парламентом і часом, коли вони почнуть впливати на виробництво, зайнятість чи рівень цін.

Проблема політики. Проблема політики полягає у тому, що фіскальна політика формується на політичній арені, що ускладнює її використання з метою стабілізації економіки.

Так, по-перше, пріоритетною метою уряду може бути не стабілізація економіки, а досягнення інших цілей: забезпечення суспільними благами, перерозподіл доходів; по-друге, депутати та урядовці, побоюючись втрати своїх ”крісел”, швидше націлені на прийняття популярних серед населення заходів стимулюючої фіскальної політики, ніж непопулярної стримуючої фіскальної політики, яку все ж таки слід проводити в умовах високого рівня інфляції.

Ефект витіснення. Суть ефекту витіснення полягає в тому, що стимулююча фіскальна політика в тенденції веде до підвищення ставки відсотка, а через це – до зменшення обсягу приватних інвестицій. Це послаблює, або навіть повністю ліквідує її стимулюючий вплив на обсяги виробництва й зайнятість.

Так, для боротьби з економічним спадом уряд може збільшити видатки з державного бюджету з метою стимулювання сукупних видатків, а, отже, і мультиплікованого збільшення обсягів виробництва, Для фінансування цих видатків уряд виходить на ринок грошей. Внаслідок цього зростає попит на гроші, що підвищує ставку відсотка за кредити, а отже, обсяг приватних інвестицій зменшується. Фіскальна політика стає або малоефективною, або зовсім неефективною, не досягаючи запланованої мети.

Деякі економісти заперечують дію ефекту витіснення. Вони вказують на те, що в умовах економічного спаду збільшення державних видатків покращить очікування збільшення прибутків у підприємців. Очікуючи на більші прибутки, підприємці збільшать обсяги інвестицій навіть за умови підвищення ставки відсотка.

Деякі економісти пропонують для уникнення ефекту витіснення, викликаного підвищенням ставки відсотка, проводити стимулюючу фіскальну політику одночасно з грошово-кредитною політикою “дешевих грошей”, спрямованою на збільшення пропозиції грошей. Результатом останньої є зниження ставки відсотка, яке повинно зліквідувати підвищення ставки відсотка, внаслідок можливого зростання попиту на гроші, як результат проведення стимулюючої фіскальної політики.

Ефект інфляції. Коли економіка прямує до повної зайнятості, то вона знаходиться на висхідному відрізку кривої сукупної пропозиції. В цих умовах вплив стимулюючої фіскальної політики виявляється у прискоренні інфляції і в незначному зростанні реального обсягу виробництва й зайнятості (суть ефекту інфляції). Так, при підвищенні рівня цін приріст державних видатків буде частково компенсований зменшенням споживчого й інвестиційного попиту, а також і чистого експорту як результат дії ефекту багатства, ставки відсотка та імпортних закупок внаслідок підвищення внутрішніх цін.

Ефект світової економіки (ефект чистого експорту). Ефект світової економіки полягає в тому, що зміни в економічному стані та економічній політиці в зарубіжних країнах впливають на наш чистий експорт, а отже, на сукупний попит та економіку в цілому, внаслідок чого може знизитись ефективність фіскальної політики.

Таким чином, ефективність фіскальної політики піддається сумніву деякими економістами.

Сучасна фіскальна політика недостатньо використовується для досягнення інших макроекономічних цілей, зокрема, для структурної перебудови економіки, якої потребує Україна. Галузева структура економіки України погіршується – частка старих неперспективних галузей зростає, а галузей, що визначають технічний прогрес зменшується.

В Україні надзвичайно високі податкові ставки. Сьогодні Україна потребує переходу від стримуючої до стимулюючої фіскальної політики шляхом зниження податків, оскільки другий метод – збільшення державних видатків застосувати практично неможливо, оскільки він спричинить ріст інфляції.

Дата добавления: 2014-11-09