Непсихотичнi форми 5 страница

Якщо при реактивному психозі спостерігався синдром маячнопо-дібних фантазій, відтворюється саме ця симптоматика. При цьому висловлювання підекспертних мають одноманітний, заштампований і водночас гротесковий характер, не супроводжуються колишнім афективним охопленням і патологічною активністю — здатністю го­динами просиджувати за побудовою креслень і проектів.

Зауважимо, що при всіх навмисно відтворюваних симптомах пе­ренесеного в минулому реактивного стану всі вони мають ізольова­ний характер, демонструються тільки у присутності лікарів чи персо­налу і не впливають на поведінку цих осіб. Перебуваючи в палаті, підекспертні правильно поводяться, нормально розмовляють з ото­чуючими, їхня міміка втрачає гротескні прояви розгубленості й неро­зуміння, моторика стає звичайною без елементів незграбності, утруд­нень у пересуванні.

Сюрсимуляція — демонстрування хворобливих симптомів, що не відповідають наявному в особи психічному захворюванню.

Така форма поведінки найчастіше виявляється у хворих на ши­зофренію з проявом властивих шизофренічному процесу порушень мотиваційної сфери мислення. Тому її порівняно легко розпізнати. Хворі не виявляють критичного ставлення до справді наявних у них хворобливих проявів. Тому з метою уникнути покарання вони демон­струють симптоматику, яка, на їхню думку, є справді хворобливою.

Іноді хворі прагнуть приховати своє захворювання (шизофренію) і демонструють симптоми, не властиві йому, наприклад епілептичні порушення чи порушення пам'яті, які не спостерігаються при шизоф­ренії, або грубе слабоумство, не властиве цьому захворюванню. Од­нак справді наявні психічні порушення таких хворих завжди відбива­ються в особливостях їхньої удаваної поведінки. Так, на відміну від симуляції удавання при шизофренії має характер, позбавлений логіки.

Дисимуляція психічних розладів — навмисне приховування наяв­ного психічного захворювання або окремих його симптомів.

При повній дисимуляції хворі заперечують наявність у них психіч­них розладів як на момент обстеження, так і в минулому.

При частковій дисимуляції хворі приховають тільки окремі клі­нічні прояви, а про інші розповідають доволі докладно. До часткової дисимуляції належать випадки, коли всі наявні психічні розлади хворі зараховують до минулого, цілком заперечуючи їх на момент обсте­ження. До дисимуляції вдаються хворі, які побоюються госпіталізації до психіатричного стаціонару, позбавлення цивільних прав чи праг­нуть виписатися з психіатричної лікарні, особливо в разі перебуван­ня на примусовому лікуванні.

У судово-психіатричній практиці зустрічаються випадки, коли диси-мулюють маячні хворі з метою виписування зі стаціонару для одержан­ня можливості реалізації своїх соціально небезпечних маячних ідей.

Хворі у стані депресії також можуть дисимулювати, прагнучи вчи­нити самогубство.

Зауважимо, що навмисне приховування хворими хворобливої симп­томатики є однією з основних причин помилкових діагностичних і експертних висновків. Несвоєчасна діагностика, у свою чергу, при­зводить до спізнілого застосування активного лікування і зниження його ефективності. При цьому можливе передчасне виписування із психіатричного стаціонару таких хворих, що є однією з причин здійснення психічно хворими повторних суспільно небезпечних дій.

1. Травматизм, види травматизму

ТРАВМА - раптове вплив зовнішнього середовища на тканини, органи або організм в цілому. Травми в результаті призводять до анатомо-фізіологічних змін, що супроводжується місцевою та загальною реакцією організму.
ТРАВМАТИЗМ - сукупність травм, що повторюються за певних обставин у однакових груп населення за певний відрізок часу.
Класифікація травм за результатом дії пошкоджуючого фактора:
Ізольована травма - ушкодження одного органу або травма в межах одного сегмента опорно-рухового апарату (наприклад, розрив печінки, перелом стегна, перелом плеча).
Множинна травма - ряд однотипних ушкоджень кінцівок, тулуба, голови (одночасні переломи двох і більше сегментів ^ або
відділів опорно-рухового апарату, множинні рани). З усього різноманіття поєднаних і множинних ушкоджень виділяється провідна - «домінуюча травма», що дуже важливо для визначення лікарської тактики в гострому періоді.
Поєднана травма - ушкодження опорно-рухового апарату і одного або декількох внутрішніх органів, включаючи головний мозок (перелом кісток таза і розрив печінки, перелом стегна та забій головного мозку).
Комбінована травма - ушкодження, що виникають від дії механічних і одного і більше немеханічних чинників - термічних, хімічних, радіаційних (перелом кісток у поєднанні з опіками; рани, опіки і радіоактивні ураження). Згідно представленої термінології перелом кістки з одночасним ушкодженням судин або нервів в межах даного сегмента слід вважати ізольованою травмою (наприклад, перелом плеча, ускладнений ловрежденіем плечової артерії). Переломи кісток стопи і кисті, переломи однієї кістки на декількох рівнях слід розглядати не як множинні травми, а як різні види ізольованого пошкодження.

1. Травма тупими предметами, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.

Ушкодження тупими предметами зустрічаються частіше за інші, оскільки тупих предметів, які можуть служити зброєю для нападу чи захисту, дуже багато. Характер ушкоджень, які нанесені тупими предметами, зумовлений характером і формою поверхні предмета, його масою і щільністю, а також швидкістю руху. Всі тупі тверді предмети за своїм виглядом і формою дуже різноманітні, але їх все-таки можна розділити на п’ять основних груп: 1) з плоскою травмуючою поверхнею; 2) зі сферичною поверхнею; 3) з циліндричною поверхнею; 4) з тупогранною поверхнею; 5) невизначеної форми. У результаті дії тупих предметів на тілі людини можуть виникати: садна, синці, рани, переломи, вивихи, розтягнення зв’язок, розриви органів, сплющування (роздроблювання), розділення тіла на частини чи відокремлення частин тіла.
Дії тупих твердих предметів класифікуються так: удар, здавлення, розтягування і тертя.

1. Визначення понять – удар, стиснення, розтягнення, тертя.

Удар-поштовх спостерігається тоді, коли тупий твердий предмет діє на тіло людини під прямим чи близьким до нього кутом. Залежно від сили удару можуть виникати синці, садна, забиті рани, переломи кісток і розриви внутрішніх органів. Якщо удар наноситься з великою силою, а площа травмуючого предмета значна, то виникає струс тіла чи його частин (наприклад, струс головного мозку, крововиливи у фіксуючий, зв’язуючий апарат, оточуючу органи клітковину, розриви внутрішніх органів).
Здавлення виникає тоді, коли сили тупих твердих предметів направлені назустріч одна одній. Тяжкість травми при здавленні прямо залежить від маси і площі травмуючого предмета. Здавлення може викликати деформацію частин тіла, ушкодження внутрішніх органів і кісток. При тривалому здавленні м’яких тканин частин тіла розвивається синдром тривалого роздавлення, або травматичний токсикоз.
При розтягуванні сили травмуючих предметів діють на тіло людини в протилежних напрямках. У результаті цього можуть виникнути рвані рани, відриви частин тіла, кінцівок.
Тертя виника є при зіткненні тіла з травмуючим предметом, який перебуває в рухомому стані, чи при ковзанні тіла по предмету. В цих випадках утворюються, як правило, садна, неглибокі рани. “Стирання” або “зпилювання” кісток може виникнути при тривалому волочінні тіла.
При дослідженні ушкоджень у висновках експерта (акті судово-медичного дослідження трупа) повинні бути вказані такі характеристики механічної травми: 1) локалізація; 2) характер ушкодження з медичної точки зору (садно, рана і т. ін.); 3) форма; 4) розміри (при описові рани міряють її довжину при зведених краях); 5) напрям розміщення ушкоджень; 6) колір (для синців – у центрі і по периферії); 7) стан поверхні, яка покриває садна чи рани; при дослідженні ран описують стан країв, стінок, дна і кінців; 9) наявність у ділянці ушкодження забруднень, накладень, ознак запалення і т. ін.

1. Визначення понять – подряпина, крововилив (синець), рана, перелом.

Садна. Саднами називаються порушення цілісності епідермісу, інколи з ушкодженнями сосочкового шару дерми чи епітелію слизових оболонок. Після нанесення садна поверхня його волога, вкрита тканевою рідиною, яка виділяється, інколи з крапельками крові. Через 12 год. утворюється тонка шкірочка, яка розміщена нижче від рівня навколишньої неушкодженої шкіри. На 2-3 добу шкірочка внаслідок процесу епітелізації зрівнюється з рівнем шкіри, а потім поступово піднімається. З 3-4 дня спостерігається відшарування шкірочки по периферії садна. До 7-12 дня епітелізація закінчується відпаданням шкірочки. Сліди на місці колишнього садна у вигляді гіпер- або депігментації проходять безслідно до 10-15 дня. Тому при виявленні садна необхідно детально описувати ступінь вираженості і висоту розміщення шкірочки щодо неушкодженої шкіри. Для встановлення прижиттєвості садна розрізають шкіру по її центру. Якщо крововилив у товщі підлеглих тканин не виявляється, то для гістологічного і гістохімічного дослідження забирають усе садно (чи його половину) з підшкірною клітковиною і навколишньою неушкодженою шкірою.
Судово-медичне значення саден дуже велике. По-перше, вони є доказом дії тупого предмета, знаком насилля і завжди вказують на місце прикладання сили, яка діяла. По-друге, описані вище особливості загоювання садна дозволяють встановити давнину травми. По-третє, за формою і характером країв інколи можна судити про властивості травмуючого предмета і напрямок руху. У випадках, коли садно має яку-небудь специфічну форму, її необхідно детально описати і сфотографувати. При дослідженні цих ушкоджень необхідно за допомогою стереомікроскопа відзначити стан країв (“край початку” більш пологий, а “край закінчення” – підритий з нависаючими клаптиками епідермісу), що дає можливість встановити напрям удару.
Синці. Синці утворюються внаслідок розриву судин у місці удару чи здавлення з наступним крововиливом у підшкірну клітковину чи глибше розміщенні тканини. Кров, яка вилилась, просвічує крізь шкіру у вигляді синюватої чи червонуватої плями (залежно від глибини розташування) і протягом деякого часу міняє свій колір. Спочатку синець має багряно-синій колір, а через 1-4 доби в результаті розщеплення гемоглобіну (відділення молекули заліза від гематину) він стає синім. Через 4-5 діб синець по периферії набуває зеленуватого кольору, який зумовлений наявністю одного з пігментів жовчі, що утворився – білівердина. У свою чергу білівердин, окислюючись, перетворюється в другий жовчний пігмент – білірубін, який надає синцеві жовтуватого забарвлення (через 7-9 діб). У зв’язку з тим, що окислення білівердину і перехід його в білірубін, як і зворотній процес, проходить поступово, синець може мати дво- і навіть триколірне забарвлення.
Судово-медичне значення синців полягає в тому, що вони дають можливість визначити вид знаряддя, яким була нанесена травма, місце прикладання сили, характер насилля, давність травми, служать ознакою боротьби і самозахисту, які мали місце.
Однією з особливостей при дослідженні синців на трупі є їх диференційна діагностика з трупними плямами. Синці можуть мати будь-яку локалізацію, а трупні плями – як правило, виникають у нижче розміщених частинах тіла; синці мають більш чіткі контури, в ділянці синця наявна припухлість, на його фоні інколи має місце осаднення, при тисненні на синець він не змінює свого забарвлення. На розрізі шкіри синці мають у глибині підлягаючих тканин зсідок згорнутої крові, у той час як у ділянці трупної плями такі зсідки відсутні. Слід пам’ятати про те, що глибокі синці іноді відразу після травми на шкірі не проявляються, а можуть з’являтися на відстані від місця травми. Якщо синець має якусь специфічну форму, його слід детально описати і сфотографувати з метою встановлення в подальшому типу предмета від дії якого він виник. Для встановлення давності і прижиттєвості синців для гістологічного і гістохімічного досліджень вилучають увесь синець чи його частину з оточуючими його незміненими тканинами.
Рани. Ранами називають ушкодження, які порушують цілісність усієї шкіри чи слизових оболонок або проникають у глибоко розміщені тканини. Від дії тупих твердих предметів виникають забиті рани, які мають неправильну форму, нерівні, синцеві, розтрощені, здерті, нерідко відшаровані від підлягаючих тканин краї, розтрощене синцеве дно, в порожнині рани – тканеві перемички (неушкоджені сполучно-тканинні волокна). Необхідно підкреслити, що рани, які виникли від дії предмета з ребрами, або нанесені в ділянці тіла, де під шкірою близько міститься кістка (голова, колінний суглоб тощо), можуть бути лінійної форми з рівними, несинцевими краями і нагадувати рубані чи різані рани. У цих випадках здирання по краях рани, наявність тканинних перетяжок і волосяних містків на дні та в кінцях рани, відсутність на підлягаючих кістках слідів дії предмета (рублячого) дозволяє провести диференціальну діагностику. Рекомендується за допомогою стереомікроскопа досліджувати рани для виявлення в них частинок предмета, яким вони були заподіяні. З цією ж метою в необхідних випадках слід проводити дослідження кольоровими реакціями на металізацію країв рани.
Судово-медичне значення забитих ран полягає в тому, що їхні морфологічні особливості дозволяють встановити перш за все предмет і механізм виникнення рани, напрям руху предмета (за характером здертості країв), положення потерпілого в момент отримання ушкоджень та вирішити інші питання.
Переломи кісток. Від дії тупих твердих предметів можуть виникати переломи кісток, тобто повне чи часткове порушення цілісності кістки. Вони бувають повні і неповні (тріщини), а повні, у свою чергу – закриті і відкриті, прості і ускладнені. З судово-медичної точки зору великий інтерес становлять переломи кісток черепа, які за механізмом утворення поділяються на прямі (утворюються у місці удару чи тиску травмуючого предмета) і непрямі (виникають на деякій відстані від місця прикладення діючої сили).
До прямих відносять переломи склепіння черепа (тріщини і розходження швів, удавлені, терасовидні, дірчасті і осколкові) та основи черепа.
У зв’язку з великим судово-медичним значенням переломів кісток черепа дослідження їх слід здійснювати особливо ретельно і різнобічно. Звертають увагу на характер перелому, його форму і напрямок тріщин, які відходять від місця перелому, оскільки вони, як правило, збігаються з напрямом діючої сили. Слід пам’ятати, що при наявності кількох переломів з тріщинами, які відходять від них, можна встановити їхню послідовність, знаючи, що тріщини, які виникли пізніше, не пересікають тріщин, які утворились раніше. Дірчасті переломи часто можуть повторювати форму і розміри травмуючого предмета. Так, при нанесенні ушкоджень тупими твердими предметами зі сферичною поверхнею утворюється перелом круглої чи овальної форми, тупокутним – прямокутної форми тощо. При дослідженні довгих трубчастих кісток звертають увагу на форму перелому (простий чи осколковий), елементи вколочення, вкручення в переломах, а також зміщення відламків. Слід зазначити, що ці переломи можуть виникати і посмертно. У таких випадках відсутня синюшність в оточуючих перелом м’яких тканинах. У складних випадках, особливо переломів кісток склепіння черепа і таза, бажано вилучити для подальшої мацерації і препарування м’які тканини з метою встановлення механізму утворення ушкодження, визначення типу предмета, послідовності нанесення ушкоджень, пози потерпілого і т. ін.
У разі виявлення вивихів на трупі необхідно визначити, як вони утворились: від дії сили безпосередньо на суглоб, чи дії на кістки, які утворюють суглоб, що в практиці буває значно частіше.
Ушкодження внутрішніх органів. Нерідко приходиться зустрічатися і з ушкодженнями внутрішніх органів, до яких належать крововилив, розрив, відрив і роздавлювання органів. При дослідженні таких ушкоджень слід враховувати, що розриви зустрічаються як у місці прикладання діючої сили при ударах чи здавленні яким-небудь предметом, так і можуть виникати від дії відламків кісток. Розриви капсули печінки можуть утворитись при струсі в результаті поширення ударної хвилі. Зустрічаються випадки підкапсульних розривів печінки, коли накопичена під капсулою кров при сильній напрузі розриває капсулу і виливається в черевну порожнину, а через деякий період (від кількох годин до доби) настає смерть, що слід мати на увазі при встановленні давності травми. Інколи виникає необхідність диференціювати травматичний крововилив від мимовільного. У цих випадках велике значення має виявлення патологічних змін у внутрішніх органах, які визначаються як макро- так і мікроспокічно. У випадках, коли виявлено повне порушення структури частини чи всього органа, необхідно описати їх як розтріскування.
При розділенні тіла на частини звертають увагу на наявність на шкірі чи одязі на краях розділення ушкоджень чи забруднень, відзначають стан ушкоджених м’язів, кісток, внутрішніх органів (які конкретно, на якому рівні, просочування кров’ю, наявність забруднень і т. ін.). При травматичній ампутації кінцівок необхідно відзначити, повна чи неповна ампутація, на якому рівні, характер шкірних клаптів, стан м’язів, нервів, кісток тощо.

1. Пошкодження при падінні, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.

Падіння з висоти. У судово-медичній практиці нерідко зустрічається падіння тіла з висоти. У випадках падіння тіла, на відміну від інших видів ушкоджень тупими твердими предметами, рухається тіло людини, а тупий предмет (поверхня, на яку приземлюється тіло) є нерухомим. У кожному випадку необхідно з’ясувати обставини падіння з висоти, оскільки тіло в одних випадках падає безпосередньо на яку-небудь поверхню, а в інших – може ударятись під час падіння об проміжні предмети. Знання механізму утворення ушкоджень, які при падінні з висоти мають свої характерні особливості, дозволяє успішно диференціювати їх від інших видів механічної травми.
Судово-медична діагностика падіння тіла з висоти базується на обставинах випадку, виявленні ознак загального струсу тіла (крововиливи і розриви в ділянках коренів легенів, великих судин основи серця, у зв’язках і капсулах печінки і селезінки, в зачеревній і навколонирковій клітковині), невідповідності зовнішніх ушкоджень внутрішнім (останніх значно більше), переважно однобічній локалізації ушкоджень. Велике значення має детальне дослідження кісткової системи, що дозволяє визначити положення тіла при ударі об площину. Так, при падінні на ноги спостерігаються переломи п’яткових кісток, вколочені переломи кісток гомілки і стегна, переломи шийки стегна, компресійні переломи тіл хребців; при падінні на сідниці – переломи кісток таза, компресійні переломи хребта; при падінні на голову – багатоосколкові переломи кісток склепіння черепу. При однакових умовах падіння менший обсяг ушкоджень спостерігається при падінні плиском, оскільки тіло більш стійке до перевантаження у передньо-задньому чи боковому напрямах, ніж у вертикальному. При падінні людини на площину у більшості випадків за відсутності ознак загального струсу тіла спостерігаються різні види черепно-мозкової травми – переломи кісток склепіння і основи черепа, крововиливи у ділянки удару речовини головного мозку (як у ділянці удару, так і протиудару), крововиливи під оболонки мозку. Все це дозволяє диференціювати їх від падіння тіла з висоти і деяких видів транспортної травми.

1. Характеристика прямого вільного падіння.

Вільне падіння людини характеризується рядом особливостей:

— зовнішні ушкодження локалізуються тільки на поверхні, якою тіло контактувало з твердим покриттям;

— зовнішні ушкодження не відповідають внутрішнім,із значною перевагою останніх;

— характерні численні конструкційні, тобто виникаючі поза зонами прямої дії сили, переломи кісток;

— значно виражені ознаки загального струсу тіла.

Шкіра людини дуже добре протистоїть дії тупих твердих предметів, особливо, якщо сила направлена перпендикулярно до її поверхні. Тому поверхня шкіри або зовсім не ушкоджується, або на ній утворюються незначні синці, садна і значно рідше— рани, які, як правило,виникають не від удару об поверхню, а від дії уламків кісток зсередини.

Внутрішні ушкодження, навпаки, досить тяжкі і тим значніші, чим з більшої висоти впало тіло. Це — численні переломи кісток скелета, розриви і навіть відриви внутрішніх органів, ушкодження головного мозку — від поверхневих осередків забою до цілковитого його руйнування. Відірвані внутрішні органи чи їх частини можуть переміщуватись з однієї порожнини в іншу. Якщо внутрішні органи не відриваються, то загальний струс тіла дістає вияв у надривах зв'язкового апарату і в численних дрібних крововиливах у тканини внутрішніх органів.

Переломи кісток бувають як прямі, так і непрямі (на відстані). Локалізація переломів залежить від зони прикладення сили. Падіння на голову супроводжується осколковими переломами кісток склепіння та основи черепа. Падіння на спину викликає переломи лопаток, крижів, тазових кісток, прямі переломи ребер — по навколохребтових і лопаткових лініях, непрямі — по середньо-, передньопахвових та інших лініях. Спостерігаються також переломи хребта у вигляді розривів міжхребцевих дисків, переломи остистих і поперечних відростків.

При падінні на передню поверхню тіла спостерігаються прямі переломи кісток лицевого черепа, ключиць, грудини, лобкових кісток, ребер — по навкологрудинних і середньоключичних лініях, та непрямі — по середньо- та задньопахвових лініях. Падіння на випрямлені ноги викликає прямі переломи п'яткових кісток, непрямі (вбиті) переломи гомілкових кісток у зонах метафізів, компресійні переломи хребців у поперековому і грудному відділах, переломи шийок стегнових кісток та тазостегнових суглобів. Може також мати місце кільцеподібний перелом кісток основи черепа. Аналогічні переломи кісток основи черепа (як непрямі), компресійні переломи хребців, переломи сідничних кісток з розривами крижово-тазових сполучень спостерігаються при падінні на сідниці.

У випадках падіння на прямі ноги, долілиць чи горілиць мають місце симетричні ушкодження й переломи кісток стоп, лопаток, ребер з двох боків. Падіння на бік викликає прямі переломи ребер, переломи шийки стегна і вертлюжної западини з боку падіння і непрямі переломи ребер — з протилежного боку.

Якщо людина, падаючи з висоти, вдаряється об якісь виступаючі предмети, то тіло її в повітрі може перевертатись, а ушкодження утворюються на будь-яких поверхнях, у тому числі й на поверхні, протилежній місцю контакту з землею.;

Судово-медичний експерт повинен пам'ятати про необхідність виявлення серед множинних ушкоджень від падіння, ушкоджень, спричинених іншими предметами

чи факторами, які передували падінню людини з висоти.

Це стосується й ушкоджень, що могли утворитися у процесі боротьби чи при самозахисту.

Падіння на площині Окреме місце займає експертиза у випадках падіння з висоти власного зросту, тобто з положення стоячи.

Таке падіння може бути мимовільним, наприклад, якщо людина послизнулась, а може бути наслідком поштовху чи удару, тоді йдеться про падіння з прискоренням. Найбільш небезпечним є ушкодження голови, яке часто супроводжується переломами кісток черепа і ушкодженням головного мозку та його оболонок.

Удар головою о тверде покриття чи якісь тверді виступаючі предмети спричиняє лінійні переломи кісток черепа, котрі поширюються по площі контакту. Лінії переломів можуть завершуватись поверхневими розколинами або перериватись, доходячи до швів або природних

отворів черепа. В зоні контакту голови з твердою поверхнею (зона удару), ушкодження мозку, особливо у випадках закритої внутрішньочерепної травми, можуть бути відсутніми або проявлятися у вигляді обмежених крововиливів під м'які мозкові оболонки або дрібнокрапкових крововиливів у сіру речовину мозку. На протилежному боці, тобто в зоні, протилежній місцю удару, майже завжди утворюються зони забою, які являють собою осередки червоного розм'якшення сірої речовини з дрібно- чи крупнокрапковими крововиливами навколо. Крововиливи можуть поширюватись у білу речовину мозку. У всіх випадках падіння на площині ушкодження головного мозку, здебільшого виникають на стороні, протилежній місцю удару.

Якщо людина падає навзнак, що частіше трапляється при мимовільних падіннях, ударяючись об тверде покриття потилицею, то зоною протиудару є полюси й основи лобних і скроневих часток мозку. Падіння долілиць викликає ушкодження мозку в зоні удару (полюси й основи лобових і скроневих часток), а ще більші — у зоні протиудару (полюси потиличних часток). Падіння на зону тім'яного горба супроводжується виникненням зони протиудару на основах і верхівках скроневої і лобної часток протилежного боку тощо.

Крововиливи під оболонки і в шлуночки мозку можуть мати місце в усіх випадках падіння на площині.

У випадках судово-медичного дослідження падіння на площині експерт повинен звертати увагу на ознаки падіння з прискоренням, викликаним поштовхом чи ударом сторонньої людини. Ці ушкодження звичайно локалізуються на боці, протилежному місцю контакту з твердим покриттям.

1. Характеристика падіння на сходинках, ступінчасте.

При падінні зі сходів сходового маршу на тілі людини і його одязі залишаються сліди пилу, пошкодження певного характеру і локалізації. Відзначено частота пошкоджень при травмі на сходовому марші в архівних спостереженнях (72) і в експерименті на 262 спостереженнях падіння зі сходів біоманекенов. Виявлено залежність між положенням тіла при падінні, характером і локалізацією ушкоджень. На підставі математичного аналізу наведені диференціальні критерії з локалізації переломів кісткового скелета для порівнюваних груп різних умов падіння на щаблі.

Мимовільне падіння може відбуватися без попереднього прискорення (пасивно). Але падіння може передувати протиборство, коли робляться обопільні дії із захисту і нападу. Швидкість таких дій визначається швидкістю реакції ("проста реакція") з вибором підходящої захисту та контратакуючих дій (у боксера можуть становити 0,2-0,3 с) [2]. Час атаки "на дистанції маневру" в боксі становить 0,03-0,08 с, час зіткнення - 0,03 с (більший час оцінюється як поштовх) [12]. Тривалість поштовху у спортсменів при штовханні ядер різної ваги знаходиться в межах 0,2 + 0,4 с. Зниження швидкості реакції потерпілого може бути обумовлено незручним розташуванням на сходовому марші, психологічної пригніченістю і т. д. При готовності до нападу потерпілий після отримання поштовху-удару прагне здійснювати координовані рухи, тобто призводять до досягнення певної мети - утримання рівноваги або прийняття найбільш безпечного стану при падінні [1, 2, 6]. При координованих рухах людина присідає, пригинає голову до грудей, згинає тулуб у шийному та поперековому відділах, розкидає руки в сторони, виставляє лікті, коліна або, навпаки, притискує руки до бічних поверхонь тулуба, тобто "групується" (в осіб з відповідної тренуванням і навичками).

Захисна реакція перед падінням зі сходів обличчям вниз проявляється в різкому присіданні з виведенням рук долонями вперед. Особливості координованого падіння висвітлені у спеціальній літературі [2, 4-9]. При падінні на коліна виявляють синці і садна колінних областей. При падінні на витягнуту руку виявляють садна і синці ліктьового суглоба, гемоартроза, відривні переломи виростків, травматичні ушкодження кисті, пальців, лучезапястного суглоба у вигляді синців, вивихів. У важких випадках координованого падіння з висоти росту на площину, за даними літератури [3, 8, 9], можуть відбуватися пошкодження кісток плечового пояса: переломи ліктьового, зап'ясткового суглобів, ключиці і лопатки на стороні зіткнення.

Некоординованість падіння може бути результатом "швидкої атаки" (0,3-1 с), коли потерпілий не встигає зробити захисних рухів, а координаційна реакція обмежується м'язовою напругою [2]. Захисні руху при падінні будуть відсутні при нокаутуючий удар в голову, больовий шок і т. д.

Залежно від пози в процесі падіння, за законами біомеханіки [1, 4], сила зіткнення (відповідно тяжкість травми) при одних і тих же умовах буде значною сте

1. Травма гострими предметами, основні питання, які вирішуються при судово-медичної експертизі.

Гострими називаються предмети, які мають загострений кінець (шпичок) або гострий край у вигляді леза, чи їхню комбінацію.
Залежно від особливостей і способу заподіяння ушкоджень усі гострі предмети розділяються на ріжучі, колючі, колючо-ріжучі і рублячі. Слід враховувати, що один і той самий предмет у різних ситуаціях може служити ріжучим і колючо-ріжучим (наприклад, ножі типу фінського).
Типовими ушкодженнями, які утворюються від дії гострих предметів, є подряпини і рани. Залежно від виду предмета і механізму його дії на тіло заподіюються різані, рубані, колені та колено-різані рани.
Подряпини – аналогічні саднам ушкодження шкіри, які не проникають через усю її товщину. Вони мають лінійну форму, тонкі, вузькі, можуть бути поверхневими, проникати в епідерміс чи мальпігієвий шар шкіри, в дерму.
Подряпини мають велике значення в судово-медичній практиці: вони допомагають експерту при диференціальній діагностиці ран і виявленні того, заподіяні дані рани чужою чи своєю рукою.
Перед експертами за наявності ушкоджень, які виникли від дії гострих предметів, ставляться такі питання:
1. Яка причина смерті?
2. Які ушкодження є у потерпілого, їх локалізація, чим і коли вони заподіяні?
3. Яке із ушкоджень є смертельним?
4. Одним чи кількома однотипними предметами заподіяні ушкодження, чи вони заподіяні різними предметами?
5. Які особливості предмета, яким заподіяні ушкодження?
6. Чи заподіяні ушкодження потерпілому предметом, який представлений на експертизу, чи предметом йому подібним?
7. Чи є ознаки, які вказують на заподіяння ушкоджень у результаті неодноразової дії предмета?
8. Чи відповідають ушкодження на одязі ушкодженням на трупі (за кількістю, локалізацією, характером і т. ін.), якщо ні, то чим це можна пояснити?
9. Яка послідовність нанесення ушкоджень?
10. Який напрямок ранового каналу (каналів) у тілі потерпілого?
11. Чи міг потерпілий заподіяти сам собі ушкодження, чи вони могли бути заподіяні тільки іншою особою?
12. В якому положенні перебував потерпілий у момент заподіяння йому ушкоджень?
13. Яким було взаємне розміщення потерпілого і нападаючого в момент нанесення ушкоджень?
14. Чи могли ушкодження тіла і одягу потерпілого утворитись за обставин, які викладені в постанові про призначення цієї експертизи? Якщо не могли, то в чому є розбіжності?
15. Чи міг потерпілий після нанесення ушкоджень вчиняти які-небудь дії?
16. Скільки часу жив потерпілий з моменту отримання ушкоджень до моменту смерті?
17. Чи приймав потерпілий незадовго до смерті їжу, яку саме і в якій кількості?
18. Чи вживав потерпілий алкоголь незадовго до смерті і якщо вживав, то в якій кількості і в якому ступені сп’яніння він перебував у момент настання смерті?
19. Який час пройшов з моменту смерті потерпілого до судово-медичного дослідження трупа?
20. Яка група крові потерпілого?

Дата добавления: 2014-11-25