Рід насильної смерті 3 страница

Проведення судово-медичної експертизи при авіаційної травмі підрозділяється на наступні етапи: виявлення пошкоджень, властивостей травмуючого предмета і механізму його дії; визначення послідовності виникнення пошкоджень; угруповання ушкоджень за властивостями і механізму дії травмуючих предметів; формулювання висновків про можливість утворення всіх виявлених пошкоджень при умовах, встановлених органами розслідування.
Основні питання, які вирішуються судово-медичною експертизою при авіаційної травмі
При судово-медичній експертизі дозволяють наступні питання:
1. Яке був стан здоров'я пілота та інших членів екіпажу перед польотом? Не погіршилася воно під час польоту?
2. Які пошкодження виявлені на трупах членів екіпажу, який механізм їх утворення, від впливу яких частин кабіни вони утворилися?
3. Яка послідовність утворення цих пошкоджень?
4. Чи є ці пошкодження прижиттєвими?
5. Знаходилися члени екіпажу за життя в осередку пожежі?
6. У якій позі знаходилися пілот та інші члени екіпажу в момент зіткнення літака з землею? Чи знаходився пілот на своєму робочому місці і чи намагався керувати літаком?
7. Виявлено чи в крові і тканинах загиблих етиловий спирт (наркотики)?
8. Яка причина смерті членів екіпажу, коли і як швидко вона наступила?
9. Чи немає на трупах пілота та інших членів екіпажу вогнепальних або колото-різаних ран, а також інших пошкоджень, які не є авіаційної травмою?
10. Якому члену екіпажу, кому з пасажирів належать виявлені останки, предмети спорядження, одягу та взуття?
11. Яка можливість заподіяння ушкоджень конкретними деталями і частинами літака?
12. Чи відповідають ушкодження на тілі та одязі потерпілих?
13. Яка можливість виникнення пошкоджень при певних обставинах АП?
Розслідування авіаційних катастроф проводиться комісійної експертизою за участю судово-медичного експерта і фахівців з авіаційної медицини та авіаційній техніці.

1. Діагностика факту смерті.

Теоретично смерть настає після останнього серцевого поштовху, що означає необоротне закінчення діяльності серця. Проте практично вловити останнє сердечне скорочення не вдається. Тому про факт смерті прийнято судити на підставі ознак, що вказують на відсутність самостійної діяльності серця, дихальної та центральної нервової систем.
Про відсутність функції кровообігу судять за сукупністю наступних ознак:
- Відсутність пульсу, в тому числі і на сонних артеріях;
- Відсутність серцебиття протягом 1-2 хв;
- Відсутність кровотечі при артеріотомія;
- Відсутність рожевого забарвлення при просвічуванні кисті;
- Відсутність змін кольору периферичної частини пальця, перетягнутою біля основи джгутом;
- «Німа» електрокардіограма;
- Відсутність серцевих скорочень при рентгеноскопії грудної клітини. Про припинення функції дихання свідчать:
- Нерухомі грудна клітка і передня черевна стінка, особливо в надчеревній ділянці;
- Відсутність дихальних шумів при вислуховуванні грудної клітки;
- Відсутність дихальних рухів при рентгеноскопії грудної клітини.
На відсутність функції центральної нервової системи вказують:
- Втрата свідомості;
- Відсутність нюхового рефлексу на подразники, що володіють різким запахом (нашатирний спирт);
- Відсутність рефлексів, в першу чергу рогівкового;
- Зміна форми зіниці на щелевидную при здавленні очного яблука;
- «Німа» електроенцефалограма.
Для судження про факт приходу смерті недостатньо орієнтуватися тільки на відсутність ознак життя. Абсолютна судження про наступила смерті можливе лише після появи безперечних ознак смерті. До них відносяться трупні явища (трупні плями, трупне задубіння та ін), що розвиваються тільки в мертвому тілі.
Неправомірно ставити під сумнів необоротне припинення функції кровообігу в якості основного критерію смерті.
Така постановка питання принципово неправильна, оскільки в даному випадку мова повинна йти не про ознаки смерті, а про критерії, що визначають неможливість збереження життя, про критерії приреченості організму. Смерть настає, коли спроби зберегти життя залишаються безуспішними і передбачалася приреченість стає реальністю. Смерть як результат життя і ознаки, що відображають неминучість її настання, - різні поняття. Отже, і визначають їх різні критерії.

1. Класифікація смерті.

У судовій медицині, вирішальною свої завдання стосовно запитів судово-слідчої практики, нерідко доводиться оперувати поняттями, що мають правову, юридичну сутність. Тому дуже важливо, і саме в судовій медицині, здійснювати систематизацію фактів, явищ і процесів, спираючись на єдину підставу. Це повною мірою стосується класифікації смерті. Слід розрізняти медико-біологічну (схема 27) та соціально-правову (схема 28) класифікації смерті.
Перша класифікація розглядає смерть як природний або неприродний результат життя, друга - як результат життя, викликаний насильницькою дією.
Підставою медико-біологічної класифікації смерті служать причини смерті. Всі причини зводяться в дві групи:
смерть природна і неприродна. Це - дві основні категорії причин смерті.
Природна смерть - це результат, який обумовлений фізіологічними причинами, що роблять неможливим існування цілісного живого організму: від наступаючого в глибокій старості повного вичерпання фізіологічних ресурсів орга-

Категорії причин смерті	Природна (фізіологічна)	Неприродна (до настання фізіологічної межі)
Рід причин смерті	від повного зникнення фізіологічних ресурсів	від нестачі фізіологічних ресурсів	від хвороб	від пошкодженні
Види причин смерті	від недоношеності від анатомо-фізіологічних вад розвитку	від хвороб серцево-судинної системи. від хвороб системи травлення від хвороб ЦНС	від механічної травми від термічної травми від хімічної травми

Схема 27. Медико-біологічна класифікація причин смерті.

Схема 28. Соціально-правова класифікація обставин настання смерті.
низма, від нестачі фізіологічних ресурсів молодого живого організму внаслідок глибокої недоношеності (незрілості) плода і несумісних з життям вад розвитку організму.
Неприродна смерть - це результат життя, що наступив раніше фізіологічної межі. Причиною такого результату можуть бути хвороби та пошкодження.
Судження про причини природної або неприродної смерті базується виключно на медичних відомостях про стан організму людини: клінічних і морфологічних. Тому воно формується незалежно від обставин настання смерті.
Підставою соціально-правової класифікації смерті служать обставини її настання. З соціально-правової точки зору припинення життя розглядається в залежності від наявності або відсутності протиправних причин, що визначають загибель людини. Основними категоріями є насильницька і ненасильницька смерті.

Схема 29. Співвідношення категорії смерті з медико-біологічної та соціально-правової позицій.
Насильницької називають смерть, що настала в результаті вбивства, самогубства та випадку. Це пологи насильницької смерті. У медицині взагалі і в судовій медицині зокрема немає критеріїв для визначення цих понять. Вони мають виключно юридичний зміст. Лікарю доводиться висловлюватися про рід насильницької смерті лише при заповненні лікарського свідоцтва про смерть. При цьому він повинен спиратися на відомості, зафіксовані в офіційних юридичних документах.
Ненасильницька смерть - це смерть, при якій не порушуються будь-які правові норми. Це буває у випадках смерті від захворювань або при природній (фізіологічної) смерті. Ці випадки досліджують патологоанатоми.
Проте дуже часто смерть від захворювання настає раптово (у сні та ін), несподівано для оточуючих на тлі уявного (уявного) здоров'я.
Несподіваний характер смерті завжди викликає настороженість і визначає необхідність виключити зовнішнє насильство:
механічну травму, отруєння та ін Це і є підставою для судово-медичного дослідження раптово померлих людей.
Медико-біологічна і соціально-правова класифікації мають площину дотику тільки на рівні категорій
смерті (схема 29): природна смерть може бути тільки ненасильницької, неприродна - як насильницькою, так і ненасильницької; насильницька - тільки неприродною (від пошкоджень), а ненасильницька - як природного, так і неприродною (від захворювань).

1. Огляд місця події.

Огляд місця події – слідча дія, що полягає у безпосередньому вивченні приміщення або місцевості, де вчинено злочин, чи виявленні його слідів. Провадиться слідчим або особою, яка провадить дізнання, з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки події або обставин, що мають значення для справи. О. м. п. належить до початкових і невідкладних слідчих дій. З О. м. п. не слід зволікати. Його можна проводити до порушення кримінальної справи (ст. 190 КПК України). У процесі О. м. п. досліджуються наслідки події і матеріальна обстановка місця події, що збереглася. Мета О. м. п.: 1) вивчення обстановки місця події для з’ясування характеру і обставин події; 2) виявлення, збирання, закріплення, попереднє дослідження і оцінка слідів та інших речових доказів; 3) отримання інформації для висування версій; 4) отримання даних для організації оперативно-розшукових заходів.

1. Ранні трупні явища.

Після настання смерті в трупі відбуваються певні зміни. Їх розвиток і прояв залежать від багатьох факторів (причини смерті, температури повітря тощо). Достовірні ознаки смерті діляться на ранні (що з'являються незабаром після настання смерті) та пізні (спостережувані через деякий час після смерті).

Ранні трупні явища мають велике судово-медичне значення, оскільки дозволяють вирішити цілий ряд важливих для слідства завдань: визначити час настання смерті, первинне положення трупа, припустити отруєння деякими отруйними речовинами та ін До ранніх трупним змін відносяться: охолодження трупа, освіта трупних плям і трупного задубіння, часткове висихання трупа, трупний аутоліз.
Охолодження трупа. Температура трупа внаслідок припинення обмінних процесів в організмі поступово знижується до температури навколишнього середовища (повітря, води та ін.) Ступінь охолодження залежить від ряду факторів: температури навколишнього середовища (чим вона нижча, тим швидше йде охолодження, і навпаки), характеру одягу на трупі (чим вона тепліше, тим повільніше йде охолодження), вгодованості (у огрядних людей охолодження настає повільніше, ніж у виснажених), причини смерті та ін Частини тіла, не прикриті одягом, охолоджуються швидше прикритих. Вплив всіх цих факторів на швидкість охолодження враховується приблизно.

У літературі є дані про час, необхідний для охолодження трупа дорослої людини до температури навколишнього середовища: при температурі +20 С - приблизно 30 годин, при +10 С - 40, при +5 С - 50 годин. При низьких температурах (нижче-4С) охолодження переходить в замерзання. Температуру трупа краще вимірювати у прямій кишці. Прийнято вважати, що в середньому температура в прямій кишці знижується при кімнатній температурі (+16-17 С) приблизно на один градус за годину і, отже, до кінця доби порівнюється з температурою навколишнього середовища. Слід вимірювати температуру трупа через чітко визначений час - на початку і в кінці огляду місця події, а потім після надходження трупа до моргу (з урахуванням температури навколишнього середовища). Краще температуру вимірювати через кожні дві години.

При відсутності термометра про температуру трупа можна судити приблизно, торкаючись до закритих частин тіла (відкриті частини тіла остигають швидше і не відображають температуру всього трупа). Краще це робити шляхом обмацування пахвових западин трупа долонею. Ступінь охолодження трупа є одним з достовірних ознак смерті (температура тіла нижче +25 С зазвичай вказує на смерть).

Трупні плями. Вони виникають внаслідок посмертного перерозподілу крові в трупі. Після зупинки серця припиняється рух крові по судинах, і вона в силу своєї тяжкості починає поступово опускатися у відносно нижче розташовані частини трупа, переповнюючи і розширюючи капіляри і невеликі венозні судини. Останні просвічуються через шкіру у вигляді синюшно-багряного кольору плям, які отримали назву трупних. Більш високо розташовані частини тіла трупних плям не мають. З'являються вони приблизно через дві години (іноді через 20-30 хв.) Після смерті. У їхньому розвитку відзначають кілька стадій.
загрузка...

Стадія гіпостаз (натікання) - це початковий період утворення трупних плям. Він досягає повного розвитку через 5-6 годин після настання смерті і триває 6-12 годин. У цей період відбувається переміщення крові в судини нижчих відділів трупа, і вона починає просвічувати через шкіру у вигляді синьо-багряного кольору плям. У стадії гіпостаз трупні плями при натисканні повністю зникають (видавлюється кров із судин), а через кілька секунд після припинення натискання колір трупних плям знову відновлюється. Якщо в цій стадії змінити положення трупа, то трупні плями повністю перемістяться відповідно до нового положення тіла. При розрізі трупних плям видно розширені венозні судини, з яких випливає рідка темно-червоного кольору кров.

Стадія дифузії (просочування) - друга стадія утворення трупних плям. Вона триває приблизно від 8 до 24-36 годин після настання смерті. У цей період частина крові (плазма), пофарбована в червоний колір гемоглобіном розпалися еритроцитів, починає просочуватися через судинну стінку і просочувати навколишні тканини. Тепер трупні плями при натисканні повністю не зникають, а лише бліднуть, і більш повільно відновлюють свій колір після припинення натискання. При зміні положення тіла плями можуть частково переміщуватися (зникати на колишніх і з'являтися на нових ділянках тіла - нижележащих), частково ж вони зберігаються в місці їх раннього освіти (забарвлення таких збережених трупних плям буде декілька блідіше). При розтині шкіри в області трупного плями з поверхні розрізу стікає червонувата кровянистая рідина, в судинах міститься незначна кількість густої крові, що виділяється з розрізу повільно, краплями.

Стадія імбібіціі - третя стадія утворення трупних плям. Вона характеризується стійким просяканням (фарбуванням) тканин плазмою крові. На цій стадії трупні плями при натисканні не змінюють свій колір і не зникають, а також не переміщуються при зміні положення трупа. При розрізі області плями кров з перерізаних судин не випливає, з поверхні розрізу стікає рожева рідина.

При положенні трупа на спині трупні плями розташовані на задній і заднебокових поверхнях тіла, на животі - на передній поверхні тіла, при вертикальному положенні трупа (повішення) - на кінцівках і нижній частині живота. Знання цих даних дозволяє слідчому і експерту визначити положення трупа після настання смерті, а також переміщали труп чи ні. Так, якщо труп лежить на спині, а трупні плями розташовані на передній поверхні тіла, значить, положення трупа змінювалося через добу і більше після смерті. Якщо трупні плями при положенні трупа на спині розташовуються як на заднебоковой поверхні тіла, так і передньої, причому на останній вони бліді, це також буде вказувати на зміну пози трупа, але у більш ранні терміни після смерті (через 14-24 години). Тому при огляді трупа на місці події необхідно зіставити розташування трупних плям з положенням трупа (розташовуються вони в нижележащих частинах тіла трупа).

На тлі трупних плям іноді можна розрізнити відбитки одягу і предметів, які опинилися під трупом, у вигляді світліших ділянок шкіри (місця, притиснуті вагою тіла до різних предметів, виглядають на трупі більш блідими внаслідок витискування з них крові).

При огляді трупа на місці події і в морзі звертають увагу на наявність і ступінь вираженості трупних плям, їх колір і займану ними площу (поширеність), зникнення або зміна кольору при натисканні. У молодих здорових людей трупні плями зазвичай добре виражені, синьо-багряного кольору, розташовуються майже по всій задній і частково на бічних поверхнях тіла. У випадках механічної асфіксії і при інших видах швидкої смерті, коли кров залишається рідкою, трупні плями рясні, розлиті, синьо-багряного кольору. При великій крововтраті, а також в осіб похилого віку або у виснажених трупні плями зазвичай розвиваються повільно і виражені слабо, обмежені по займаній поверхні.

При деяких отруєннях трупні плями мають незвичайне забарвлення: рожево-червону (окис вуглецю), вишневу (синильна кислота і її солі), сірувато-коричневу (бертолетова сіль, нітрит). Колір трупних плям залежить також від зміни гемоглобіну крові. У деяких випадках він може мінятися при зміні навколишнього середовища труп. Наприклад, при витяганні трупа потопельника на березі наявні на її тілі трупні плями синьо-багряного кольору внаслідок проникнення кисню повітря через розпушену шкіру можуть змінити колір на рожево-червоний.

При огляді трупа іноді можна не помітити синці, розташовані в зоні трупних плям або на кордоні з ними. У таких випадках у підозрілих ділянках виробляють хрестоподібні розрізи: при наявності синця видно обмежене крововилив. У місцях, затягнутих предметами одягу (тугим комірцем, шарфом тощо), трупні плями можуть не утворитися, і такі ділянки виглядають світлими смугами на тлі синюшних трупних плям. Помилково їх можна прийняти за странгуляціонную борозну, що утворилася при здавлюванні шиї петлею.

Трупне задубіння. Після настання смерті в м'язах трупа відбуваються біологічні процеси, що призводять спочатку до розслаблення, а потім (через 3-4 години після смерті) до їх скорочення, затвердінню і задубінню. У такому стані м'язи трупа перешкоджають пасивним рухам у суглобах, тому для розгинання кінцівок, що знаходяться в стані вираженого трупного задубіння, необхідно застосовувати фізичну силу. Повний розвиток трупного задубіння в усіх групах м'язів досягається в середньому до кінця доби. Через 1,5-3 доби задубіння зникає (дозволяється), що виражається в розслабленні м'язів.

У розвитку трупного задубіння можна простежити певну послідовність; воно йде по низхідному типу - спочатку задубінню піддаються жувальні м'язи обличчя, потім м'язи шиї, грудей, живота, верхніх і нижніх кінцівок. Дозволяється трупне задубіння в зворотному порядку (знизу вгору). Однак ця схема правильна тільки за певних умов. Якщо трупне задубіння штучно порушити (наприклад, застосувавши зусилля, розігнути верхні кінцівки), то в перші 10-12 годин після смерті воно здатне відновлюватися, але в більш слабкого ступеня; після цього терміну трупне задубіння не відновлюється, і м'язи залишаються в розслабленому стані. Таке порушення трупного задубіння можливо при переміщенні трупа, при знятті з нього одягу та інших обставин. Тому при огляді трупа на місці події необхідно не тільки встановити наявність трупного задубіння, а й зіставити ступінь його виразності в різних групах м'язів.

Розвиток трупного задубіння прискорюється в умовах високої температури (через 2-4 години), при низькій відзначається його затримка (через 10-12 годин). Трупне задубіння у трупів виснажених осіб настає дуже швидко, так як маса м'язів невелика і часу для їх задубіння потрібно менше, ніж добре розвинених м'язів. Відзначається швидкий розвиток процесу трупного задубіння при виснаженні запасів глікогену. У літературі описані випадки, коли трупне задубіння розвивалося дуже швидко, фіксуючи при цьому позу трупа в момент смерті. Найчастіше такі випадки спостерігаються при грубих механічних пошкодженнях довгастого мозку (наприклад, при вогнепальне поранення). Можливо і так зване каталептичний задубіння, що розвивається дуже швидко і також фіксує позу людини в момент смерті.

Наявність і вираженість трупного задубіння визначаються по щільності або розслабленості м'язів, або шляхом перевірки можливості руху у великих суглобах.

Трупне висихання. Після настання смерті тіло починає втрачати рідину і частково висихати. Висихання шкірних покривів і видимих ​​слизових стає помітним через кілька годин після смерті. У першу чергу підсихають ділянки, покриті роговим шаром шкіри або зволожені за життя. Порівняно швидко (через 5-6 годин після настання смерті) висихають рогівки відкритих або напіввідкритих очей (вони каламутніють, набувають білувато-жовтуватий колір), слизова оболонка і облямівка губ (щільна, зморшкувата, буро-червоного кольору). Такі зміни слизових і шкірних покривів іноді помилково приймаються за прижиттєві осаднения внаслідок травми. Якщо кінчик язика виступає з порожнини рота, то він також стає щільним і бурим.

Ділянки прижиттєвих і посмертних осаднения (отримані при транспортуванні трупа, наданні потерпілому допомоги та ін) також швидко висихають, і мають бурий з червоним відтінком або «воскоподібний» колір. Вони отримали назву «пергаментні плями». Дня встановлення прижиттєвого чи посмертного походження таких «плям» необхідно їх мікроскопічне дослідження. Нерідко в перший час після смерті осаднения ділянки шкіри можуть бути непомітними. У міру ж підсихання вони набувають характерного для них вид. Виявлення «пергаментних плям» прижиттєвого походження може вказувати на характер і місце прикладання сили при механічних пошкодженнях, а в сукупності з іншими даними - і на характер насильства (наприклад, здавлення шиї руками при задушенні, пошкодження в області статевих органів при згвалтуванні, травмі передньобокових поверхонь грудної клітини в результаті проведеного потерпілому штучного дихання та ін.)

Особливо швидко піддаються висиханню шкіра і слизові оболонки новонароджених, дітей і старих. Ознаки трупного висихання використовуються при зовнішньому огляді трупа для констатації смерті, при вирішенні питань про час її настання, про прижиттєве або посмертне походження ушкоджень шкірних покривів.

Трупне самопереваривання (аутоліз). З настанням смерті тканини трупа під впливом ферментів піддаються самопереваріванію, особливо тканини і органи, багаті ферментами: підшлункова залоза, надниркові залози, печінка та ін Внутрішні органи під впливом аутолізу тьмяніють, стають в'ялими, просочуються забарвленою в червоний колір кров'яний плазмою. Слизова оболонка шлунка під впливом травних соків піддається швидкому самопереваріванію.

У грудних дітей таке самопереваріваніе може привести до руйнування стінки шлунка і потрапляння його вмісту в черевну порожнину. Іноді явища аутолізу в шлунково-кишковому тракті помилково приймають за дію руйнують отрут (кислоти, луги та ін.)

1. Пізні трупні явища.

До пізніх змін у трупі відносяться ті, які різко змінюють його зовнішній вигляд, органи і тканини. Пізні трупні зміни розвиваються повільніше, ніж ранні, і зовні проявляються пізніше. Формування окремих видів пізніх трупних змін закінчується через місяці і навіть роки. В умовах розвитку пізніх трупних змін труп може піддаватися руйнуванню чи консервації.
До пізніх ознак смерті належать гниття, яке призводить у кінцевому підсумку до повного зникнення органічних субстанцій, а також муміфікація, жировіск (сапоніфікація), торфяне дублення, замерзання трупа та інші види природної консервації, які виникають при дії на труп певних умов.
Гниття – це складний мікробіологічний процес, який полягає в розкладанні органічних субстанцій, перш за все білків органів і тканин організму, під дією різних мікроорганізмів. Серед гниттєвих бактерій розрізняють аероби і анаероби. Аероби спричиняють більш швидке гниття з меншим запахом, а анаероби викликають порівняно повільне гниття з великою кількістю рідких речовин і зловонним запахом. У більшості випадків процес гниття відбувається за наявності обох видів бактерій.
При достатньому доступі повітря і переважанні аеробних бактерій процес розкладання білків називається тлінням. Процес тління проходить з більш повним окисленням. На противагу гниттю при обмеженому доступі повітря, тління супроводжується відносно невеликим утворенням зловонних газів.
При гнитті білкові сполуки розпадаються на амінокислоти і органічні кислоти, потім утворюються сірководень, метан, аміак, вуглекислий газ, метилмеркаптан, етилмеркаптан та інші речовини.
Гниттєве розкладання відбувається в три етапи: утворення газів, розм’якшення тканин і наступне повне їх розрідження.
Гниттєві процеси в трупі починаються відразу після настання смерті. Гниття, як правило, починається в товстому кишечнику і супроводжується утворенням гниттєвих газів. Як правило, до кінця другої – початку третьої доби після смерті на шкірі живота, в пахових ділянках внаслідок просочування черевної стінки сірководнем з’являються гниттєві плями брудно-зеленого кольору.
Анатомічно сліпа і сигмовидна кишки безпосередньо прилягають до передньої стінки живота. Сірководень, який утворюється, проходить через стінку кишки, з’єднується з гемоглобіном крові судин черевної стінки, утворює сульфгемоглобін зеленуватого кольору. Ця сполука і фарбує передню черевну стінку в пахових ділянках. Пізніше від гемоглобіну відщеплюється залізо, яке з’єднується з сірководнем, утворюючи сірчисте залізо, також зеленуватого кольору, що посилює фарбування передньої черевної стінки. На третій-четвертий день, внаслідок зростаючого тиску гниттєвих газів у черевній порожнині, мікроорганізми поширюються по венозних судинах і викликають гниття крові, в результаті чого утворюється гниттєва венозна сітка буро-зеленого кольору, яку добре видно при зовнішньому огляді трупа.
Згодом брудно-зелене забарвлення з’являється між ребрами, в ділянці шиї, голови і на кінцівках. До кінця другого тижня зеленіє увесь труп, гази проникають під шкіру, утворюючи підшкірну трупну емфізему. Труп набирає гігантського атлетичного вигляду. Під верхнім шаром шкіри на четверту-шосту добу після смерті утворюються гниттєві міхурі з сукровичною рідиною. Ці міхурі лопаються, шкіра звисає шматками, гниття розвивається далі. Бруднувато-кров’яниста рідина, яка утворилася при гнитті, просочує тканини і органи трупа, витікає з його природних отворів. У міру розвитку процесу гниття м’які тканини трупа поступово розплавляються, і від трупа залишається лише скелет, покритий брудною липкою масою. В останню чергу розпадаються хрящі, сполучний апарат, кістки ж можуть зберігатися багато років.
Гниття залежить від багатьох умов зовнішнього середовища, причини смерті та деяких особливостей трупа.
Із зовнішніх умов найбільше значення має температура, доступ кисню і вологість. Висока температура навколишнього середовища призводить до швидкого розмноження мікробів у трупі та інтенсивного розвитку процесу гниття. При температурі 0-1° С і +50-60° С процес гниття різко уповільнюється, а на сухому повітрі може припинитися зовсім, і труп у цих випадках піддається природній муміфікації.
Для розвитку процесу гниття велике значення має середовище. Так, у воді він відбувається приблизно в два рази, а в землі – у вісім разів повільніше, ніж на повітрі. Уповільнення гниття в землі і воді пов’язане з нестачею в них кисню і більш низькою температурою. У сухому пористому піщаному грунті гниття проходить швидше, ніж у глинистій землі. Трупи, захоронені в труні і в одязі, гниють повільніше, ніж закопані безпосередньо в землю і без одягу.
Велике значення мають особливості самого трупа. Трупи дітей гниють швидше, ніж трупи дорослих; трупи гладких людей – швидше, ніж трупи худих людей.
Серед внутрішніх умов, які сприяють гниттю, перш за все слід назвати інфекційні хвороби, які супроводжуються тривалим агональним періодом. При смерті від виснажливих захворювань та захворювань, які пов’язані зі зневодненням організму (наприклад холера), при отруєнні алкоголем, миш’яком, хініном, ціанідами, сулемою процес гниття затримується. Якщо перед смертю людина вживала велику кількість протимікробних препаратів, особливо антибіотиків чи сульфаніламідних препаратів, то розвиток гниття може значно затримуватися.
Значним змінам при гнитті піддаються і внутрішні органи. Мозок стає дряблим, брудно-зеленого кольору, легко розповзається при натискуванні пальцем. У зв’язку з гниттєвою імбібіцією легені набувають брудно-сірого кольору, дещо ущільнюються, потім розм’якшуються; серце стає сірувато-червоним, в’ялим, воно ніби розпливається на столі; слизова оболонка шлунка і кишечника робиться брудно-червоною, ослизлою. Поступово гниттю піддаються інші внутрішні органи, причому найдовше зберігаються невагітна матка, передміхурова залоза.
Динаміка розвитку гниттєвого розкладення трупа використовується для орієнтовного встановлення давності смерті.
Ніякий ступінь гниттєвого розкладання трупа не може бути перешкодою для його судово-медичного дослідження. Навіть при різко вираженому розкладанні трупа можуть бути виявлені різні ушкодження, особливо на кістках, слід пострілу на шкірі, явища кардіосклерозу та інші, що має важливе експертне діагностичне значення.
Муміфікація – висихання трупа. Настає вона при захороненні трупів у сухому піщаному грунті та в склепах, при перебуванні їх улітку на горищах, під залізними покрівлями та в інших схожих умовах при достатній вентиляції та наявності сухого, теплого повітря. При муміфікації труп висихає, його маса різко зменшується і складає 1/10 від первинної. Шкіра набуває вигляд щільного пергаменту бурувато-червоного кольору. Внутрішні органи також піддаються повному висиханню і являють собою сухі, безформні утворення. У ряді випадків, залежно від умов, муміфікації піддаються тільки частини трупа, частіше за все кінцівки, а також частини трупа при його розчленуванні.
Швидкість розвитку муміфікації залежить від маси тіла. Швидше піддаються муміфікації трупи дітей і виснажених осіб. Повна муміфікація трупа дорослої людини відбувається за 6-12 місяців, але за сприятливих умов вона може настати і швидше, навіть за 30-35 днів. Труп новонародженого може муміфікуватися за 3-4 тижні. Муміфіковані трупи можуть зберігатися десятки і сотні років.
Судово-медичне значення муміфікації полягає в тому, що хороше зберегання трупа дозволяє визначити його стать, зріст, вік, виявити індивідуальні анатомічні особливості, провести в деяких випадках його упізнання, а також визначити характер і походження на ньому ушкоджень – сліди странгуляційної борозни, ушкодження гострими предметами, із вогнепальної зброї та інші і таким чином установити причини смерті. Інколи можна встановити і раніше перенесені захворювання кісткової системи, групову специфічність білків тканин і органів, яка відповідає групі крові. Про давність настання смерті за муміфікацією трупа судити дуже важко, оскільки швидкість висихання залежить від поєднання багатьох факторів, які важко піддаються обліку.
Жировіск. До пізніх змін трупа належить також сапоніфікація (омилення) трупа, або стан, відомий під назвою жировіск. Жировіск утворюється при недостачі кисню і надлишку вологи, наприклад, при захороненні трупів у вологий, глинистий грунт, а також при перебуванні їх у стоячій воді. Гниття через відсутність повітря в цих умовах зупиняється, жири трупа розщеплюються на гліцерин і жирні кислоти (олеїнову, пальмітинову, стеаринову). Гліцерин та олеїнова кислота як рідини вимиваються водою. Пальмітинова та стеаринова кислоти, з’єднуючись із кальцієвими і магнієвими солями, які містяться у воді, підгрунті, утворюють тверді нерозчинні у воді мила. Тому процес утворення жировоску називають ще омиленням. Тіло в стані жировоску схоже на сірувато-білого кольору зернисту масу, яка нагадує суміш жиру з воском (звідси жировіск) із сальним блиском і характерним запахом прогірклого сиру. Жировіск залишає жирні плями на папері, добре ріжеться ножем і легко плавиться при нагріванні.
Перехід тканин і органів у жировіск стає помітним через три-п’ять тижнів. Труп дорослої людини, як правило, повністю переходить у стан жировоску не раніше, ніж через 10-12 місяців, новонародженого – через 5-6 місяців. Описані випадки повної чи часткової сапоніфікації за 3-4 місяці і навіть за 23 і 14 днів. При високій температурі води утворення жировоску проходить швидше.
Судово-медичне значення жировоску полягає в тому, що такі трупи чи їх частини зберігаються тривалий час, на них можуть виявлятися ушкодження, які свідчать про конкретну причину смерті, добре зберігаються прикмети, які дозволяють упізнати труп і т. ін.
За розвитком жировоску на трупах про давність смерті можна судити тільки орієнтовно, у зв’язку з відсутністю яких-небудь закономірностей у швидкості його утворення. При судово-хімічному дослідженні можна виявити отрути, зокрема алкоголь.
Торф’яне дублення. Торф’яне дублення – це своєрідний стан трупа, який виникає тоді, коли труп попадає в торф’яні болота і грунти, які містять гумусові кислоти. Під впливом гумусових кислот і таніну шкіра трупа дубиться, стає щільною, темно-бурого кольору, внутрішні органи різко зменшуються в розмірах, мінеральні солі в кістках розчиняються і вимиваються із трупа, внаслідок чого кістки стають м’якими, легко ріжуться ножем, нагадують за консистенцією хрящі.
Трупи, які перебувають у стані торфяного дублення, можуть зберігатися невизначено довгий час.
Торф’яне дублення фіксує ушкодження, які є на трупі, і дозволяє провести упізнання загиблого.
Природна консервація трупа може настати і за деяких інших умов, які сприяють припиненню процесу гниття на самому його початку. Наприклад, при перебуванні трупа у воді з високою концентрацією солей, у нафті, дьогті, за низької температури навколишнього середовища та ін. У подібних випадках трупи можуть зберігатися тривалий час, що має важливе значення не тільки для слідства, але і дозволяє експерту встановити характер ушкоджень, причини смерті й орієнтовно визначити час її настання.
Вивчення ранніх і пізніх трупних змін має велике наукове і практичне значення. Встановлення часу, який пройшов з моменту смерті людини до дослідження її трупа, при урахуванні ряду конкретних умов (зовнішнього середовища, стану трупа) і слідчих даних може сприяти виявленню місця події та, певною мірою, осіб, причетних до скоєння злочину.
Комплексне дослідження ранніх і пізніх ознак смерті разом із лабораторними методами дозволяє більш точно і конкретно встановлювати давність настання смерті, що підвищує якість судово-медичних експертиз і робить їхні висновки більш ефективним засобом у розслідуванні таких тяжких злочинів проти життя людини, як убивства.

Дата добавления: 2014-11-25