Юрисдикція міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc по колишній Югославії та Раунді

Правові основи утворення і діяльності нюрнберзького і токійського військових трибуналів

Статутами міжнародних судів було закладено основи міжнародно­го кримінального судоустрою. Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів.

В 1945 р. СРСР, США, Великобританія і Франція заснували Між­народний військовий трибунал для суду над головними військовими злочинцями європейських країн осі (Німеччини і її союзників). На осно­ві Статуту Трибуналу відбувся судовий процес над групою головних нацистських воєнних злочинців. Міжнародний військовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки і веденні агресивних єн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та од» у здійсненні спланованих воєнних злочинів, що скоювалися з осо­бливою жорстокістю, у злочинах проти людства. Згідно зі Статутом Три­буналу службове положення підсудних не могло служити підставою для ^звільнення від відповідальності та обставиною для пом'якшення вини, це надавало їм імунітету. Обвинуваченим надавалися всі права на захист.

Для суду над головними японськими воєнними злочинцями у 1946 р. був заснований Міжнародний військовий трибунал для Дале­кого Сходу. До юрисдикції трибуналу відносилися злочини проти миру, військові злочини і злочини проти людяності.

Досвід створення міжнародних кримінальних судів був відновле­ний на початку 90-х років, коли Радою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал для переслідування осіб, винних у серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права, скоєних на території колишньої Югославії, починаючи з 1991 р. (трибунал по Югославії) та Міжнародний кримінальний трибунал для переслідування осіб, винних в геноциді та інших серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права, скоєних на території Руанди, і руандійських громадян, винних в геноциді і інших подібних злочинах, скоєних на території сусідніх держав в період між 1 січня 1994 р. і 31 грудня 1994 р. (трибунал по Руанді).

Заснування трибуналів ґрунтувалося на широкому тлумаченні глави VII Статуту ООН, в якій йдеться про повноваження Ради Безпеки ООН в разі загрози миру, порушенні миру та актів агресії.

Статут трибуналу по Югославії встановив юрисдикцію стосовно порушень загальновизнаних норм про захист жертв війни, які закрі­плені в Женевських конвенціях 1949 р., а також правил ведення війни, закріплених в Гаазьких конвенціях 1907 р. і додатках до них, а також геноцид і злочини проти людяності. У Статуті трибуналу по Руанді йшлося про злочини проти людяності, а також про порушення норм, що стосується конфліктів неміжнародного характеру, як вони відо­бражені в Женевських конвенціях 1949 р. і в другому Додатковому протоколі до них 1977 р.

В статутах обох трибуналів було закріплено, що офіційне поло­ження обвинуваченого, будь то голова держави або уряду, не звільняє його від кримінальної відповідальності. Більш того, вони несуть відпо­відальність і за те, що не запобігли скоєнню злочинів своїми підлеглими. Це стало новим положенням міжнародного кримінального права. В статутах наголошувалося, що заснування міжнародних трибуналів не повинне перешкоджати діяльності національних судів щодо відповідних злочинів. Якщо по одній і тій самій справі було порушено пере­слідування національним судом і міжнародним трибуналом, пріоритет належить міжнародному трибуналу.

Дані суди вважаються ad hoc, тобто створювались для досягнення спеціальної мети.

Дата добавления: 2014-11-25