Художня культура Стародавньої Греції

Антична культура Еллади пронизана мистецтвом на що вказував ще Вінкельман. Грецька філософія міцно пов'язана з естетикою, і без неї, як переконливо довів А. Ф. Лосев, не можуть бути зрозумілі грецька математика, філософія, фізика, астрономія, релігія — «скульптурні та дотикові».

Грецька поезія «пластична». Пластичність і споглядальність — основа грецького світосприймання. Адже пластика створена для споглядання, а воно перш за все тілесне. Зір — основа давньогрецького пізнання, тому й відіграє важливу роль у давньогрецькій гносеології: «ідея» та «ейдос» (картина) походять у грецькій мові від дієслоаа «бачити». Звідси — любов еллінів до пластичних статичних форм мистецтва, архітектури і скульптури. їх твори можна спокійно розглядати. Вони незмінні, просторові й не залежать, в усякому разі — протягом людського життя, від плину часу. Це рівноправні члени космосу, хоча й нерівноцінні природі. В цьому полягає онтологіч-ність основних категорій грецької естетики: хороша пластика прекрасна. Краса пов'язана з непорушним, незмінним. Структурними принципами краси є гармонія, міра, розмірність. Найповніше ці принципи втілені в ансамблі Афінського Акрополя з його відомими храмами Парфенона, Ерехтейона, Пропілеїв. Акрополь також був населений численними скульптурами (чудова скульптурна група, що зображує народження Афіни з голови Зевса, прекрасна група Мойр та ін.), уподоблюючись мармуровому Олімпу.

В стародавній Греції, а пізніше й Римі, великого значення надавали формам людського тіла. Про це свідчать твори мистецтва, що збереглися, скульптура, малюнки на вазах, кераміка, на яких зображено багато різноманітних, часто стилізованих людських типів.

Із документів епохи, що дійшли до нас, вони найдостовірніші, хоча ідеал людського тіла описаний і в поезії Гомера, і в драматичних творах Евріпіда, Аристофана, Есхіла. Багатий матеріал ми знаходимо також в працях філософів, істориків і літописців, які розкривають значення краси людського тіла в культурі Давньої Греції, хоч це питання було для них другорядним. Красі в Стародавній Греції відводилося таке велике значення, що вона могла стати причиною збройних конфліктів (троянська війна, що розгорілася через викрадення прекрасної Олени, стала- легендарною). Загальновідома також розповідь про прекрасну куртизанку Фріну, яку краса врятувала від судового вироку.

Прекрасне греки розуміли дуже широко: ним було все, що цінне, що подобається, що гідне визнання і вибору. Прекрасне в їх уявленні прирівнювалося до добра. Ця ідентифікація прекрасного і добра, взаємопереплетіння естетичних та етичних критеріїв були тим важливим фактором, завдяки якому прекрасне зайняло виключне місце серед інших критеріїв цінності людини. Уявлення про красу людини перш за все асоціювалося з її позитивними моральними якостями. Прекрасний чоловік був'втіленням мужності, розумної сили та.зосередженості, прекрасний юнак — символом спритності, чарівності та різних інших чеснот, властивих його вікові. Зовнішній вигляд людини немов би символізував перший рівень його внутрішнього світу.

Все має початок і кінець. Наприкінці IV ст. до н. є. настав кінець класичної культури Еллади, розпочалися розклад і загибель полісної демократії. Сприяли цьому загарбання всієї Греції Македонією і завойовницькі походи Олександра Македонського, який заснував величезну імперію — від Дунаю до Інду, Олександр ще замолоду відчув всю велич грецької культури: його вихователем був Арістотель, а «придворним» художником — останній великий скульптор класики Лісіпп. Все це не завадило йому, захопивши персидську державу і посівшії трон єгипетських фараонів, оголосити себе богом і зажадати, щоб і в Греції йому віддавали божественні почесті. «Орієнталізація», насаджувана Олександром Македонським, була симптомом історичного повороту античного суспільства від рабовласницької демократії до рабовласницької монархії. Настала епоха еллінізму — синтез, під егідою імперської влади, еллінської та схід, ної культур. Завдяки цього синтезу виникає спільна культурна мова, що лягає в основу всієї наступної європейської культури.

Портретному мистецтву поклав початок Лісіпп. Нове, внесене ним до цього мистецтва, є висока індивідуалізація, прагнення до глибоких психологічних характеристик'. З'являється і декоративна скульптура для прикрашення парків. В цю ж епоху народжується один з найславетніших творів давньогрецької скульптури — Венера Мілоська. Скульптурний твір, в якому патетика, трагізм і емоції елліністичного мистецтва досягають вершини й межі, коли драматизм може перейти в шарж і гримасу, є группа «Лаокоон та його сини».

Отже,

Образотворче мистецтво:

- кераміка з геометричним орнаментом (вази, статуетки);

- вазопис чорнофігурного стилю: чорні фігури на червоному тлі (період архаїки);

- вазопис червонорфігурного стилю (період класики): фон покривається чорним кольором,фігури залишаються не зафарбованими, червонуватого кольору глини.

Різноманітне побутове призначення цих амфор та іншого посуду: зберігати зерно, вино, носити воду та ін.

Навіть на посуді найчастіше зображуються сцени, взяті з міфології.

Архітектура: це, насамперед, будівництво храмів (житла богів) – невеликі і дуже пропорційні (на відміну від східних святилищ). Ансамбль Афінського Акрополя («верхнє місто»)складали такі архітектурні пам’ятки:

1) Парфенон, присвячений Афіні, заступниці Афін;

2) Храм Ніки Безкрилої;

3) Храм Ерехтейон.

Найвідоміші храми: храм Артеміди в Ефесі, храм Зевса в Олімпії (робота Фідія), Афінський Акрополь (Фідій).

Скульптура: у класичний період – прагнення зобразити ідеальні пропорції людського тіла (Мирон «Дискобол», Поліклет «Дорифор»). Фідій створив скульптури Афіни та Зевса Олімпійського.

В період еллінізму було створено скульптуи: Олександрійський маяк, Колос Родоський, Ніку Самофракійська, «Лаоокоон».

Дата добавления: 2014-11-09