Поняття «гармонізації» та «оптимізації» у взаємодії людини та природи

Формування екологічної культури як основи неруйнівної поведінки людини в біосфері.C:\temp66\методичка.doc - Інфраструктура#Інфраструктура

ТЕМА 6

Питання до самоконтролю

1. Що таке місто як антропогенна екосистема?

2. Що таке урбанізація? У чому вона проявляється?

3. Що таке рекреація?

4. У чому проявляється «гетеротрофність» міст? Наведіть приклади.

5. Які типи споруд є у місті?

6. Чим відрізняється кластерний тип забудови міста від розосередженого?

7. Які переваги і недоліки різних типів забудови міста?

8. Які будівельні матеріали є небезпечними для здоров’я людини?

9. Як здійснюється водозабезпечення міст?

10. Які види транспортних засобів здійснюють особливо негативний вплив на навколишнє природне середовище?

11. Які шляхи Ви можете запропонувати що до зменшення негативного впливу автотранспорту на природне довкілля?

12. Чим відрізняється мікроклімат міст від мікроклімату сільської місцевості?

13. Що таке смог? Які є види смогу?

14. Що таке медична екологія?

15. Які є способи утилізації відходів у містах?

Проблеми оптимізації та гармонізації системи «суспільство – природа»

Питання теми

5. Поняття «оптимізації» та «гармонізації» у взаємодії людини та природи.

6. Еколого-економічні та етичні принципи гармонійної взаємодії людини та природи.

7. Сучасні моделі гармонійного співіснування людського суспільства і біосфери.

Ключові слова: оптимальність, оптимізація, гармонія, гармонізація, стратегічні завдання, еколого-економічні принципи, етичні принципи, рециклізація, модель, техноємність, коеволюцію людини та біосфери, екологічний імператив, ноосфер не мислення, сталий розвиток, модель сталого розвитку, екорозвиток, ноосферогенез, психосфера, екологічна освіта, екологічне виховання, екологічна культура, екологічна свідомість, екоетика, екологізація.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ ТЕМИ

Оскільки людські знання про закони природи мають обмежений характер, то для збереження цілісності глобальної екосистеми і умов біологічного існування людини поряд з проблемою ефективності людської діяльності постає проблема її оптимальності. Оптимальність діяльності є співвідношенням способу організації людської діяльності з дійсними законами природи. Чим більше організація людської діяльності відповідає об'єктивним закономірностям природи, тим вищою є оптимальність цієї діяльності, тобто тим більшою є можливість уникнути негативних наслідків втручання в природу, тим менше порушуються механізми підтримки динамічної рівноваги біосфери.

Ефективність і оптимальність людської діяльності далеко не завжди співпадають, оскільки ефективність зумовлюється наявними знаннями та реальними можливостями, а оптимальність - відповідністю знань об'єктивним природним закономірностям. Так, німецький дослідник-натуратіст Б.Гжимек, описуючи освоєння саван Африки, відзначав у книзі «Серед тварин Африки», що розвиток традиційного тваринництва на цих територіях є надзвичайно ефективним, так як створює умови для збільшення кількості домашньої великої рогатої худоби (буйволів та корів), що слугує основою харчування місцевих племен. Але надмірне зростання чисельності цих видів тварин, що, з часом, могли б витіснити всі інші види, призводить до збіднення тваринного та рослинного світу, виснаження ґрунтів і скорочення харчової бази. В той же час, вважає вчений, при знанні законів функціонування екосистеми саван можна було б досягти того ж результату (отримання певної кількості м'яса придатного для споживання), збільшивши кількість використовуваних в харчуванні і культивованих видів тварин. При цьому кожен з них займав би свою екологічну нішу, а екосистема могла б задовольняти потреби людей з меншим ризиком для своєї стабільності. При однаковій ефективності (отримання однакової кількості придатного для харчування м'яса) другий варіант є більш оптимальним з точки зору збереження умов людського існування.

Ще більш показовим є приклад гірничодобувної промисловості. При видобутку окремих видів мінеральної сировини у відходи йде величезна кількість не менш цінних для інших видів промисловості продуктів.

Але якщо раніше подібна ефективність людської діяльності при низькому рівні оптимальності не становила загрози для існування людства, то в епоху глобальної екологічної кризи від вирішення питання оптимізації взаємовідносин у системі «суспільство-природа» залежить існування біологічного виду людини. Оптимізація відносин суспільства з природою означає поєднання елементів пристосування суспільства до природи з усе більшим посиленням елементів оволодіння нею на основі пізнання та практичного застосування її об'єктивних законів.

М.Т.Бакка та О.А.Пирський зазначають, що під оптимізацією соціоекосистем слід розуміти створення в них таких оптимальних функціональних структур, які могли б забезпечити гармонійне поєднання антропогенних та природних компонентів та збереження динамічної рівноваги цих компонентів на основі речовинно-енергетичного балансу.

Основні етапи та напрямки оптимізації відносин у системі «суспільство-природа»:

1) на перших порах все більш широке застосування та систематичне вдосконалення очисних споруд на виробництвах, що забруднюють оточуюче середовище;

2) повсякчасна і повсюдна економія та збереження природних ресурсів: сировини, матеріалів, пального, енергії і т.д.;

3) поступовий перехід народного господарства на маловідходне, а потім і безвідхідне виробництво;

4) створення замкнених циклів колообігу речовини та енергії, що створюються людською природоперетворюючої діяльністю, або гармонійне «вписання» їх у природні колообіги.

Говорячи про важливість нового підходу до використання виробничих відходів, перехід до комплексної переробки сировини як однієї з важливих умов оптимізації системи «суспільство-природа», згадувані автори підкреслюють, що нерозв'язаною до цього часу є проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин - відвалів видобутку і відходів збагачення та переробки мінеральної сировини, які містять цінні корисні копалини і мають промислове значення. Вже сьогодні в Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд. тонн, займаючи площу понад 150 тис. гектарів. З кожним роком їх кількість збільшується. Таким чином в Україні утворено сотні великих, середніх та малих техногенних родовищ різних корисних копалин, придатних для промислового освоєння. Потенційна вартість техногенних родовищ за попередніми розрахунками обчислюється десятками млрд. дол. США. Така маса вторинних продуктів у перерахунку на 1 км2 території України перевищує аналогічний показник для США у 6 разів та у 3 рази - для держав Європейського Союзу.

Одночасно ними наголошується на тому, що повинні враховуватись одночасно і потреби суспільства, і вимоги збереження якості оточуючого середовища, оскільки під оптимальним слід розуміти такий режим використання природних ресурсів, при якому найбільший економічний ефект досягається без перевищення гранично допустимих антропогенних навантажень на геоекосистеми, що входять до функціональної зони території досліджуваної екосистеми.

Колишній віце-президент США А. Гор висунув свого часу амбітний план створення умов загальної оптимізації системи «суспільство-природа». Говорячи про умови цього процесу він заявляє, що має сенс побудова політичного каркасу, який відповідатиме майбутнім всесвітнім вимогам конкретних дій тоді, коли розмір загрози, зрештою, стане цілком ясним. Важливо також запропонувати потужні заходи, які є можливими з політичної точки зору вже нині, - навіть до того, як відбудуться очікувані великі зрушення в громадській думці щодо глобального довкілля і масштаб яких можна буде швидко збільшувати, коли усвідомлення екологічної кризи зростатиме і стануть можливими навіть більш потужні дії.

Система заходів по консолідації зусиль усього людства по збереженню довкілля та досягнення стійкої рівноваги між задачами збереження розвитку та навколишнього середовища названа А. Гором Глобальним Планом Маршалла, за аналогією з відомою програмою відновлення економіки Західної Європи після Другої світової війни, в якому виділені основні напрямки оптимізації глобальної соціоекосистеми.

А.Гор пише в книзі «Земля в рівновазі. Екологія і людський дух», що послуговуючись оригінальним Планом Маршалла як моделлю і надихаючою ідеєю, ми можемо почати схематично розробляти план дій. Глобальні зусилля з порятунку довкілля повинні бути зосереджені навколо стратегічних завдань, які одночасно відповідатимуть найважливішим бажаним змінам і дадуть нам змогу розпізнати, виміряти і оцінити наш прогрес на шляху до цих змін. Кожне завдання повинно бути підкріплене комплексом заходів, які дадуть змогу світовій цивілізації реалізувати його якомога швидше, ефективніше і більш справедливо.

На його думку, п'ять стратегічних завдань повинні спрямовувати та забезпечувати інформацією зусилля людства з порятунку глобального довкілля.

Першим стратегічним завданням має бути стабілізація населення світу. При цьому слід розробити заходи для створення в кожній країні світу умов, необхідних для так званої демографічної стабілізації - історично і документально зафіксованого переходу від динамічної рівноваги високого рівня народжуваності і високого рівня дитячої смертності до стійкої рівноваги низьких рівнів народжуваності та дитячої смертності. Ця зміна відбулася в більшості індустріальних країн (які мають низький рівень дитячої смертності і високий рівень письменності та освіти) і фактично відсутня в країнах, що розвиваються (де ситуація прямо протилежна).

Друге стратегічне завдання - швидке створення і розвиток природозберігаючих технологій, особливо в енергетиці, транспорті, сільському господарстві, будівельній промисловості і у виробництві, які здатні сприяти сталому економічному прогресу без одночасного руйнування довкілля. Ці нові технології індустріально розвинуті держави мають швидко надати всім країнам - особливо тим країнам «третього світу», яким можна дозволити розвиватися за них шляхом виконання різних зобов'язань, які вони візьмуть на себе як учасники Глобального Плану Маршалла.

Трете стратегічне завдання - всеохоплююча і повсюдна зміна економічних «правилах гри», за допомогою яких ми вимірюємо вплив наших рішень на довкілля. Необхідно запровадити - з допомогою глобальної угоди - систему економічної звітності, яка даватиме відповідну оцінку екологічним наслідкам як того повсякденного ринкового вибору, що робиться на рівні окремих осіб та компаній, так і вибору більших, макроекономічних альтернатив на рівні держав.

Четверте стратегічне завдання - проведення переговорів і укладання нової генерації міжнародних угод, в яких буде визначено міжнародно-правові системи регулювання, конкретні заборони, механізми впровадження і планування, стимули, санкції і взаємні зобов'язання, необхідні для успіху всього плану в цілому. Ці угоди повинні обов'язково враховувати величезні відмінності у можливостях і потребах розвинутих держав та країн, що розвиваються.

П'яте стратегічне завдання - створення спільного плану екологічної освіти громадян усього світу щодо нашого глобального довкілля. По-перше, слід створити всеохоплюючу програму досліджень і моніторингу змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, з тим, щоб залучити до цього людей в усіх країнах світу, особливо студентів; і, по-друге, інтенсивно поширювати інформацію про місцеві, регіональні і стратегічні небезпеки для довкілля. Остаточна мета цих дій - сприяти утвердженню нового розуміння взаємовідносин цивілізації і глобального довкілля.

Кожне з цих завдань тісно пов'язане з усіма іншими, і всі вони повинні здійснюватися одночасно в рамках Глобального Плану Маршалла. Насамкінець, План повинен мати більш загальну, інтегруючу мету - створення, особливо у світі, що розвивається, соціальних і політичних умов, які приведуть до формування сталих суспільств, таких як, наприклад, соціальна справедливість (включаючи рівні права на землеволодіння); дотримання прав людини; належні харчування, охорона здоров'я і житло; високий рівень освіченості; більша політична свобода, активніша участь у суспільному житті та політична підзвітність і відповідальність. Звичайно, всі конкретні заходи повинні бути підпорядковані головному організуючому принципу збереження глобального довкілля.

Варто відзначити, що перші кроки по мобілізації зусиль людства для оптимізації системи «суспільство-природа» принесли певні успіхи - розроблена система міжнародно-правових документів, які визначають загальні принципи природокористування та головні пріоритети людства у взаємодії з природою, вирішується ряд нагальних проблем, серед яких найбільш успішно - проблема так званої «озонової дірки».

Важливо відзначити, що оптимізація взаємовідносин в системі «суспільство-природа» не є самоціллю, вона - необхідна умова досягнення стану гармонії даної системи.

Категорія гармонії є однією з найдревніших та основоположних у системі культурної свідомості, яка утворюється сукупністю всіх форм духовно-практичного освоєння світу, що продукують у своєму взаємозв'язку моделі світоставлення, в яких людина цілому. Предметом відображення культурної свідомості співвідносить всезагальні норми свого буття з нормами буття природи, універсуму в є ціннісно-пристрастне ставлення до світу, сукупність певних соціально та культурно значимих явищ, що виступають регуляторами людської поведінки, а її головною функцією є сенсозабезпечення людського існування.

Поняття гармонія походить з давньогрецької, де цим терміном позначались договір, злагодження, стрункість, зв'язок, скрепи, тобто це - внутрішня і зовнішня упорядкованість, узгодженість, цілісність явищ та процесів.

В історії категорію гармонії розробляли в онтологічному, гносеологічному, етичному, естетичному, соціальному аспектах, а зараз - і в соціоекологічному. Гегель визначав гармонію як деяку внутрішню узгодженість різноманітних частин цілого. Гармонія являє собою таке співвідношення якісних відмінностей, що, взяті у їх сукупності, витікають із сутності самої речі. В марксизмі під гармонією розуміється один з видів об'єктивного універсального зв'язку, що характеризується стрункою узгодженістю частин цілого, його основних суперечностей, відповідністю об'єкта (системи) зовнішнім умовам середовища. Гармонія передбачає таку узгодженість, яка відповідає законам доцільності, оптимальності та краси, являючи собою їх органічну єдність.

На думку Л.І.Сидоренко, на становлення норм та ідеалів екологічного знання в цілому вплинула культурно-філософська концепція гармонії - гармонійність світу, природи, гармонії між людиною і природою, що зародилась ще в античності. Саме гармонійність увійшла в екологію як уявлення про ідеал екологічного, а саме про таке відношення живої системи (людини) і довкілля, коли вони максимально пристосовані одне до одного. У сучасній екології гармонійними вважаються такі взаємовідношення «людина і природа», коли людина не завдає шкоди, не руйнує природу.

Категорія гармонії - одночасно і людський «запит» до природи, і «запит» природи до людини. Вона синтезує в собі два напрямки пізнавального інтересу: від людини до природи і від природи до людини. Пов'язуючи категорію гармонії з відображенням базово-вихідної суперечності людського буття в природі, можна говорити про її двояку вкоріненість: з одного боку - в людській діяльності, а з іншого (через універсально-предметний характер останньої) - в природі як такій. Через категорію гармонії світ береться в єдності з людиною як істотою, що потребує гармонії і відповідальна за неї.

В історії культурної свідомості образ гармонії завжди виникає в опозиції «гармонія-хаос». Фіксація проблеми досягнення гармонії у взаємовідносинах суспільства та природи є, одночасно, і визнанням наявної в них дисгармонії. Апеляція до гармонії є завжди симптомом існуючої дисгармонії.

Поняття гармонізація означає певне облаштування, впорядкування, тобто активність направлену на подолання розладу, досягнення узгодження, скріплення розірваного. Стосовно взаємовідносин суспільства та природи стратегія гармонізації є прагненням оптимально узгоджувати дві лінії залежності людини від природи і природи від людини. Гармонізація взаємовідносин суспільства та природи зможе настати в результаті такої зміни людської діяльності, коли людство, базуючись на пізнаних природних закономірностях, візьме на себе функцію управління природними процесами, тобто при переході біосфери в свій якісно новий стан - в ноосферу.

Поняття гармонії стосовно взаємодії суспільства та природи відображає своєрідний ідеал їх взаємодії; вона полягає в відносній, динамічній рівновазі з найважливіших сторін їх взаємодії, іншими словами - у врівноваженості процесів суспільного споживання та відтворення найважливіших природних ресурсів. Досягнення цього ідеалу передбачає попереднє досягнення оптимальності взаємовідносин суспільства та природи, оптимізації людської природоперетворюючої діяльності.

Абсолютній гармонії людини і природи стоїть на заваді фундаментальний характер діалектичної суперечності між цими двома частинами єдиної системи. Людина приречена на боротьбу з природним середовищем і, одночасно, на боротьбу з самою собою.

Тим не менш у процесі боротьби можливе встановлення на кожному етапі взаємодії суспільства та природи більш чи менш гармонійного співвідношення соціальних та екологічних цілей та потреб, що, в свою чергу, є основою для гармонізації системи «суспільство-природа».

Стосовно взаємодії суспільства та природи необхідно говорити не про рівновагу сил, а процесів, і гармонійність цієї взаємодії може полягати в неперервному процесі досягнення динамічної рівноваги та, одночасно, в її подоланні, без якого неможливий подальший прогресивний розвиток цивілізації.

Дата добавления: 2014-11-09