Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії та Австро-Угорської монархії

Розділ І УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ХХ ст. Тема 2 СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Тема 2. СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

• Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії та Австро-Угорської монархії.
• Місце української економіки в господарському житті двох держав.
• Економічна криза 1900–1903 рр. Утворення монополістичних об’єднань.

• Основні терміни та поняття періоду

Монополія, синдикати.

• Основні дати періоду

1900–1903 рр.

• Якими були особливості економічного розвитку українських земель наприкінці ХІХ ст.?
• Як проявлялася модернізація в економіці українських земель у другій половині ХІХ ст.?
• Коли в Наддніпрянській Україні виникають перші монополістичні об’єднання?

• Визначте основні риси адміністративно-територіального устрою українських земель у складі Росії та Австро-Угорщини.
• Вирізніть спільне та відмінне.

На початку ХХ ст. український народ не мав своєї держави. Його землі загальною площею 700 тис. кв2 було переділено між Росією та Австро-Угорщиною. Всього на українських землях проживало 48 млн осіб, зокрема 33 млн українців.
Українські землі, що входили до складу Росії, були об’єднані в три регіони – генерал-губернаторства по 3 губернії* в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Кожна губернія поділялася на 10–12 повітів*, а ті, своєю чергою, на волості* з кількома селами у кожній.
Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними – містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади. Окрім цих органів виконавчої влади, у губерніях і повітах створювались виборчі самоврядні установи – земські зібрання (розпорядчі органи) та земські управи (виконавчі органи). Втім, їхні функції були обмежені питаннями будівництва та утримання місцевих шляхів, розвитку хліборобства, промисловості, торгівлі, надання населенню медичних послуг, освіти, зв’язку, протипожежного захисту тощо. Діяльність земств контролювалася губернаторами та міністерством внутрішніх справ.
До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. Східна Галичина з адміністративним центром у Львові переділялася на 50 повітів, Північна Буковина з центром у Чернівцях – на 10 повітів, Закарпаття з центром Ужгород – на 4 комітати.
У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині – намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.

• Про які особливості економічного і соціального розвитку свідчать, на вашу думку, наведені дані?

Демографічний стан українських земель на початку ХХ ст.

Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% населення, в західноукраїнських землях – 85%.
Проте, на тлі процесів модернізації постійно зростала кількість міст. Їхнє населення, як і населення невеличких містечок і робітничих селищ, було багатонаціональним.

Дата добавления: 2014-11-26