Ставлення населення і політиків Наддніпрянщини до війни

1. Яким було ставлення населення і політиків до війни?
2. Яку позицію щодо війни посіли б ви, якби жили у той час у підросійській Україні?
3. Поясніть, чому.

Від самого початку боїв влітку 1914 р. територія Західної й певною мірою Центральної України стала одним із основних воєнних театрів на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками два старі супротивники – Австро-Угорщина і Німеччина, з одного боку, та Росія, з другого. Аж до початку 1918 р. лінія фронту проходила українською територією. Більшість земель Наддніпрянської України, як прифронтова зона, перебували під юрисдикцією Київського військового округу.

Воєнне протистояння двох держав, супроводжуване масовими репресіями проти українців, розкололо навпіл і національно свідомих патріотів України по обидва боки кордону.

З початком війни перед українством постало болюче питання: на кого орієнтуватись. Усі воюючі країни послідовно втокмачували в голови своїх підданих тезу про необхідність захисту своєї батьківщини. Ніхто не хотів бути агресором. Росія оголосила війну національною. Основними стали гасла: допомоги слов’янським братам та громадянського миру. По всій імперії запанували погляди оборонства. Повинні були визначитись у ставленні до війни й українці.

У перші дні після оголошення війни у Російській імперії піднявся патріотичний рух. Він розповсюдився і на українські землі, які входили до її складу. Багато робітників та студентів брали участь у патріотичних маніфестаціях, добровільно відправлялись до мобілізаційних пунктів. Більшість селян Наддніпрянської України сприйняли початок війни як німецько-австрійську агресію: напав «ворог», «германець», треба воювати.

Політичні сили Наддніпрянщини з перших днів війни закликали українців до захисту Російської держави, в межах якої вони перебували. На підтримку Росії виступив лідер українських соціал-демократів С.Петлюра. Він опублікував у московському журналі «Украинская жизнь» статтю, де закликав народи Росії виконати свій громадянський обов’язок перед державою, що дасть їм можливість у майбутньому розраховувати на «відповідні права». Київська газета «Рада» писала, що українці повинні боронити російську державу.

З позицій російського патріотизму виступили також емігранти – москвофіли, які перебрались з початком війни із західноукраїнських земель до Києва. Вони створили «Карпато-руський визвольний комітет» і через нього звертались до українців Галичини, аби ті зустрічали російську армію хресними ходами і вітальними дзвонами у церквах. Комітет видав російською мовою брошуру «Сучасна Галичина», її роздавали офіцерам царської армії, які відправлялись на галицький фронт, щоб вони могли відрізнити українофілів («мазепинців») від москвофілів («руських»).

Однак, російська влада обережно ставилась до українських політичних сил і громадських рухів. Зокрема, вона уважно спостерігала за діяльністю «Товариства українських поступовців» (ТУП), яке на початку війни прийняло постанову, де рекомендувало українській інтелігенції дотримуватись нейтралітету. Багатьох лідерів ТУП було поставлено під нагляд поліції, а М.Грушевського навіть заарештували за підозрою у шпигунстві.

Отже, українська громадськість у переважній більшості перебувала на початку Першої світової війни під впливом вірнопідданської патріотичної хвилі, сподіваючись, що така позиція розширить їх національні права у майбутньому. Фактично війна посилила протиріччя серед українців і стала для них братовбивчою.

Дата добавления: 2014-11-26