В. Антонов-овсієнко

Гострота політичного становища в Україні внаслідок збройного конфлікту у боротьбі за владу посилювалась активністю більшовиків, пов’язаною з проведенням Всеукраїнського з’їзду рад. Планувалось висловити УЦР недовіру та обрати її новий склад з числа делегатів робітничих та солдатських рад. Для цього більшовики певний час визнавали Центральну Раду як вищий орган крайової влади в Україні, маючи на меті підмінити її радами робітничих та селянських депутатів, серед яких вони мали вплив. Проте, підсумки підготовчої роботи до з’їзду виявились не втішними для більшовиків. Керівництво деяких місцевих рад, очолюваних меншовиками та есерами, відмовилось брати участь у з’їзді, який більшовики намагались використати для усунення від влади Центральної Ради.

Лідери Центральної Ради, знаючи про такі плани, не наважувались заборонити Всеукраїнський з’їзд Рад, щоб не стати об’єктом звинувачень в антидемократизмі. Водночас вони не збирались давати шанс більшовикам здійснити переворот і намагались зібрати на з’їзд якомога більше делегатів від селянських спілок та українізованих частин, які будуть підтримувати Центральну Раду. Таких делегатів прибуло на з’їзд понад 2 тис. чол. проти 150 чол. більшовицьких прихильників.

Всеукраїнський з’їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів відбувся у Києві 4-6(17-19) грудня, але організатором його роботи виступав вже не оргкомітет робітничих та солдатських рад, а керівництво Центральної Ради, яке піддало політику російського радянського уряду різкій критиці. Переважна більшість делегатів висловлювалась за повну підтримку Центральної Ради та її політики, спрямованої на досягнення незалежності України. Водночас з’їзд майже одноголосно ухвалив резолюцію, що засуджувала політику Раднаркому.

Зваживши на такі обставини, делегати-більшовики та їх однодумці покинули Київ і перебрались до Харкова. Там вони приєднались до роботи ІІІ з’їзду робітничих та солдатських депутатів Донецько-Криворізького басейну і запропонували змінити його статус на І Всеукраїнський з’їзд Рад. Робота з’їзду у Харкові відбувалась 11-13(24-27) грудня повністю за більшовицьким сценарієм. Делегати привітали повстання у Петрограді та схвалили політику Раднаркому. З’їзд проголосив радянську владу в УНР та поширив на Україну ленінські декрети. Окрім того, делегати обрали Центральний Виконавчий комітет Рад України, який у свою чергу створив Народний секретаріат – більшовицький уряд УНР, що став альтернативним Генеральному секретаріатові.

Всеукраїнський з’їзд Рад остаточно розмежував політичні сили і підвів українське суспільство до братовбивчої громадянської війни. З Росії до України прибуло близько 20 тис. революційно настроєних матросів, солдатів та червоногвардійців. 25 грудня (7 січня) В.Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ проти УНР. 29 грудня більшовики захопили Катеринослав. У місті заздалегідь готувалось повстання робітників, на допомогу яким підійшли російські війська. За таким планом більшовики діяли не один раз. 6(19) січня більшовицькі війська з Харкова і Лозової розгорнули наступ у напрямку Полтава-Київ. Разом з ними діяли й інші більшовицькі формування, що йшли на Київ з півночі, від кордонів Білорусії та Росії. Взяли участь у поході на Київ і збільшовизовані українські військові частини під керівництвом Ю.Коцюбинського.

Центральна Рада намагалась зупинити агресію. Але більшість з українізованих військових частин, які підтримували ідею української державності, на той час вже повернулися додому, або, деморалізовані більшовицькою агітацією, стали дотримуватись нейтралітету. Збройні формування Центральної Ради не поступалися більшовицьким за чисельністю, але вони були розпорошені по всій Україні. Підрозділи російських військ навпаки зосередилися на головних стратегічних напрямках, основним серед яких був київський. Більшовики діяли швидко і рішуче. У січні вони захопили Полтаву, Ромодан, Лубни, Лохвицю та Гребінку і наблизились до Києва.

Керівництво Центральної Ради, намагаючись затримати просування більшовицьких військ на Київ, направило свої збройні формування на ділянку залізниці Гребінка-Крути. Ці формування складались з підрозділу гайдамаків, загону юнкерів військової школи ім. Б.Хмельницького та куреня київських студентів і гімназистів. Загальна кількість українських оборонців становила близько 650 чол. Радянські війська, які наступали проти них, мали майже десятикратну перевагу у живій силі.

Бій почався зранку 16(29) січня 1918 р. і тривав декілька годин. Але до більшовиків підійшло підкріплення з бронепотягом. Тоді оборонці розібрали колію і під вечір відступили у напрямі Києва. Через деякий час з’ясувалось, що не вистачає одного студентського загону. Його бійці, відступаючи у сутінках, збились з маршруту і попали в полон до більшовиків. Останні, розлючені втратою близько трьох сотень червоногвардійців, розстріляли 27 полонених студентів і гімназистів. У бою під Крутами українські вояки втратили близько 250 чол. Цей бій увійшов у вітчизняну історію як трагічна сторінка боротьби за незалежну Україну.

Похорон студентів, загиблих під Крутами. Київ, 1918 р.

Військове керівництво УНР усвідомлювало стратегічну важливість оборони бахмацького напряму з ділянкою залізниці Гребінка-Крути, але було змушено зняти частину військ з фронту, аби придушити більшовицьке повстання робітників, що розпочалося у Києві на заводі «Арсенал» в ніч на 16(29) січня. Війська Центральної Ради розгромили повстанців – 300 з них були розстріляні. Однак ця перемога не могла принципово змінити стратегічну ситуацію, яка склалася в Україні наприкінці січня. Більшовицькі збройні формування продовжували розвивати свій наступ на Київ.

Київський завод "Арсенал". 1918 р.

Дата добавления: 2014-11-26