Підписання Берестейського миру. 1918 р

Окрім того, УНР зобов’язалась поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 млн 750 тис пудів м’яса, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Німеччина і Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні сільськогосподарську техніку, вугілля та іншу необхідну сировину і товари.

На момент підписання договору українська делегація вже знала про захоплення Києва більшовицькими військами. Вона звернулась до країн Четверного союзу з проханням надати Україні збройну допомогу проти експансії з боку радянської Росії. Центральна Рада, шукаючи порятунку для України від більшовицької експансії, віддала її під окупацію Німеччини та Австро-Угорщини. Союзники погодились, добре розуміючи, що отримати продовольство з України вони зможуть тільки за умов її окупації своїми військами.

Німецькі війська почали просуватись на територію Україні 5(18) лютого 1918 р. Згодом їх підтримали частини австро-угорської армії. Загальна чисельність окупаційних союзних військ складала 450 тис. чол. Їх наступ не зустрічав серйозного опору з боку радянських військ. 1 березня 1918 р. більшовицькі війська залишили Київ. До столиці знов повернулась Центральна Рада. Населення зустріло її стримано, оскільки вона привела з собою німецьких окупантів.

Більшовики намагались призупинити просування окупаційних військ шляхом проголошення на території України окремих регіональних «республік»: Донецько-Криворізької, Кримської, Одеської та ін. Але союзне командування не визнало їх і продовжувало наступ. Втративши владу в Україні, більшовики, розпустили Народний секретаріат і створили замість нього у квітні 1918 р. Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких і австро-угорських окупантів.

Спочатку командування німецьких і австро-угорських військ декларувало своє невтручання в українські справи, намагаючись схилити УЦР до якомога скорішого виконання договірних зобов’язань, однак дуже швидко зрозуміло слабість Центральної Ради та безперспективність співробітництва з нею.

На початку квітня головнокомандувач німецьких військ в Україні видав наказ, яким українські селяни попереджались, щоб вони не брали більше поміщицької землі, ніж можуть засіяти і водночас їм заборонялось перешкоджати поміщикам у засіві землі. При спільному обробітку землі поміщиками і селянами урожай ділився між ними порівну. Центральна Рада розцінила цей наказ як пряме втручання у внутрішні справи України, видавши спеціальну резолюції, де засудила ці дії.

Проте, наприкінці квітня, незважаючи на позицію Центральної Ради, німецьке командування оголосило про утворення військово-польових судів над українськими громадянами. Центральна Рада заявила протест проти такого рішення. Тоді 26 квітня німецьке командування в Україні одержало від імператора Вільгельма ІІ дозвіл на зміну українського уряду.

Ускладнення відносин між Центральною Радою і союзними військами відбувалось на тлі загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні, швидкої втрати УЦР авторитету серед населення та політичних сил. Заможні верстви особливо дратувала соціалістична фразеологія лідерів Центральної Ради і водночас викликала тривогу проголошена урядом націоналізація великої земельної власності. Вони почали апелювати до командування союзних військ з проханням захистити їх від селянських погромів та свавілля Центральної Ради. Такі звертання знаходили підтримку у німецького та австро-угорського керівництва.

Наростаючий конфлікт з Центральною Радою зблизив окупаційний режим з консервативними колами України.

Дата добавления: 2014-11-26