Ораторський діалог

Заговори щоб я тебе побачив.

Сократ

Однією із суттєвих ознак демократизації сучасного життя нашого суспільства є перехід від повчаючого монологу до гострого діалогу з реальним опонентом, розвиток напрямку риторики – еристики (мистецтво вести дискусію, полеміку).

Учення про види, принципи і правила діалогу (полеміки) веде свій родовід із часів античності, коли існував високий рівень освіченості, цивілізованості, завдяки чому люди з могутнім інтелектуальним, моральним потенціалом мали величезну силу соціального, політичного впливу, спирались на високу активність суспільної діяльності усіх громадян афінського полісу. Відзначимо, що громадський діяч, який не міг перемогти у полеміці, втрачав вплив на державні справи, а часом, його навіть виганяли з Афін, як Есхіла, який програв Демосфену славнозвісний діалог “Про вінок”.

Філософське обґрунтування діалогу, полеміки дали давньогрецькі вчені-філософи Сократ, Платон, сформулювавши основи діалектичного мислення, аподиктичної (конструктивної) полеміки: “Якщо я знаю, що нічого не знаю, але хочу знати, то знання про моє незнання примусить роздумувати й відшукати істину”.

У діалозі з внутрішнім опонентом вчили мистецтву переконувати Платон, Сократ, Аристотель, Цицерон. Античні оратори користувалися прийомом діалогізації монологу, ведучи у своїх трактатах з риторики уявний діалог з опонентом.

Звертаючись до демократичної дискусії, основного рушія демократизації суспільства, спираємося на етичні засади ведення конструктивного діалогу, які були закладені античними авторами: “Усяке знання, відокремлене від справедливості, є крутійством, а не мудрістю”, - писав Платон у діалозі “Горгій”, або: “Поки доброчинність не стане керівництвом до дії, ніяка кількість кораблів і ніякі укріплені стіни не врятують державу від розладу й загибелі”1.

Античні філософи – діалектики будували теорію діалогу, як і всю теорію риторики на основі трьох базових понять:

1. етос – позитивне ставлення аудиторії до оратора;

2. ідея;

3. пафос (підйом, пристрасне натхнення).

Першість належала етосу, ідеї – морально-етичній позиції оратора, який розвивав певну ідею. Дедалі більшого значення набуває діалог у зовнішній політиці, стверджуючи новий стиль міжнародних відносин на рівні обговорення, консультацій, переговорів, договорів.

До основних різновидів діалогу відносяться:

· спір (дискусія, полеміка, еклектика, софістика);

· диспут;

· бесіда-полілог;

· ділова нарада;

· інтерв’ю, прес-конференція;

· ділова гра;

· круглий стіл;

· вечір запитань і відповідей.

Розглянемо кожний з різновидів діалогу.

Спір – це зіткнення думок, позицій, в ході якого кожна з сторін аргументовано відстоює своє розуміння проблем, які обговорюються і спростовують доводи іншої сторони. Мистецтво ведення спору називається еристикою. Спір має чотири різновиди: дискусія, полеміка, еклектика, софістика.

Дискусія (диспут) – спір, завчасно підготовлений, продуманий, направлений на досягнення істини, який використовує тільки коректні прийоми ведення спору. Дискусія є однією із важливих форм комунікації, методом рішення спірних проблем і своєрідний спосіб пізнання. Головна задача дискусії – досягнення згоди між опонентами.

Полеміка – спір, направлений на перемогу над протилежною стороною, який використовує тільки коректні прийоми. Головна мета полеміки – повна перемога над опонентами.

Еклектика – спір, метою якого є досягнення істини. Використовує іноді і некоректні прийоми.

Софістика – уміння хитромудро сперечатися, яке використовує для цього і некоректні прийоми. Взагалі це філософська течія у Давній Греції (V ст. до н.е.), що спекулювала на плинності, нетривкості явищ і непевності людської думки, підносячи релятивність як критерій мислення взагалі. Основною моделлю тут виступає софізм – силогізм, який виглядає правдоподібно, але є навмисно неправильним.

Бесіда є ефективним інструментом у спілкуванні, коли людина прагне до самовираження, самореалізації у діалозі із вдумливим, доброзичливим співрозмовником.

Ділова нарада – ефективний спосіб інтенсифікації виробничих стосунків, пошуків оптимальних виробничих шляхів.

В засобах масової інформації використовують значний духовно-інтелектуальний потенціал інтерв’ю, прес-конференції, де чітко, яскраво виявляється творчий потенціал кожної особистості.

У навчальних та інших аудиторіях використовують ділові ігри, круглі столи, вечори запитань та відповідей, які максимально інтенсифікують комунікацію учасників.

Демократичний діалог – досить складний соціальний феномен. Будучи інтердисципліною, він вимагає комплексного, системного вивчення, співпраці різних наук – логіки, філософії, мовознавства, психології, етики, педагогіки.

Існують такі аспекти діалогу:

· логічний (суттєва форма мислення);

· соціальний і соціологічний (між різними соціальними групами);

· лінгвістичний (сутність словесної творчості, структура, функції мови);

· психологічний (аналіз душевного стану співрозмовника);

· історичний (досвід);

· аксіологічний (розкриття ціннісного значення й сенсу);

· педагогічний (вчити вести творчий діалог);

· політологічний (ідейно-політичний аспект діалогу).

Такою є загальна схема розподілу жанрів ораторського мистецтва на основні роди й види.

Дата добавления: 2014-11-26