Визначення перекладу

Що таке переклад? Це акт міжмовної комунікації. Цей вид комунікації реалізується в наступних формах:

а) партнер А і партнер В спілкуються на мові La;

б) партнер А використовує мову La, а партнер В – мову Lb, оскільки кожен з них володіє рецептивно мовою іншого;

в) А і В використовують у спілкуванні третю мову, яку кожен з них знає додатково до своєї рідної мови;

г) А і В не мають спільної мови, безпосереднє спілкування між ними не можливе, воно повинне бути опосередковане.

Характерною рисою процесу опосередкованої комунікації є те, що в ньому крім двох звичайних для будь-якого комунікаційного процесу фаз (створення вихідного повідомлення партнером А та сприйняття тексту партнером В) є ще одна проміжна фаза (перекодування з однієї мови на іншу). Ця фаза називається посередництвом, а особа, що його здійснює – мовним посередником.

Розрізняють 2 види мовного посередництва – еквівалентне і гетеровалентне.

У будь-якому виді опосередкованої комунікації розрізняють первинні тексти (ориґінали) та вторинні тексти, що створюються мовним посередником.

Одним із способів гетеровалентної комунікації є скорочення об’єму тексту (реферування). Якщо процес скорочення поєднується із синтезом, мова йде про резюме. В окремих випадках комунікативна цінність ориґіналу набуває інших елементів. Такі випадки класифікації як розширення. Ці види гетеровалентного мовного посередництва називають редуційною та розширеною транспозицією.

У тих же випадках, коли партнеру А і партнеру В потрібно отримати уяву про всю комунікаційну цінність тексту, виникає необхідність у комунікативно еквівалентному мовному посередництві, або перекладі.

До компонентів перекладацької діяльності входять протиставлені одна одній мови, тексти, характери та ситуації. До процесу перекладу залучаються як мовні так і позамовні компоненти.

У практиці перекладу виділяються два етапи роботи. Один з них пов'язаний з осмисленням тексту іноземною мовою, а інший — з відтворенням його рідною мовою. Треба підкреслити, що було б помилково вважати, що перший етап складається лише з аналітичної роботи мозку, а другий спирається лише на синтез. Насправді пізнавальну і творчу діяльність мозку на кожному з етапів неможливо уявити без аналізу і синтезу. Діалектична єдність цих ефективних засобів людського пізнання виявляється і при осмисленні іноземного тексту, і в процесі його відтворення мовою перекладу.

Перший етап, який називається сприйняттям тексту, являє собою надзвичайно складний сенсорно-розумовий процес, заснований на різноманітних видах і формах аналітичної і синтезуючої роботи органів почуттів і мозку. На цьому етапі перекладач прагне якомога повніше зрозуміти ориґінальний текст, а коли йдеться про художній і публіцистичний тексти, то і «прочувствовать» і усвідомити його естетичну цінність і можливий вплив на читача або слухача. Не можна забувати про те, що перекладач повинен бути чуйним рецептором. Він повинен не лише усвідомити текст, але і сприйняти його образну і емоційну дію.

На другому етапі перекладач оперує аналізом і синтезом, сприймаючи значення окремих елементів (слів і словосполучень) повідомлення і значення кожної фрази вихідної мови. Навіть при синхронному перекладі, коли, здавалося б, переклад здійснюється послівно і по синтагмах (словосполученнях), тобто шляхом сприйняття лише окремих частин фрази, що перекладається, коли ще не відоме все її значення, розуміння іноземної фрази все ж таки обов'язкове, і лише після повного осмислення речення перекладач закінчує «сборку» перекладених словесних блоків у єдину фразу, коректуючи її відповідним чином. Психологи і лінгвісти, дослідники мовного процесу стверджують, що при сприйнятті й розумінні людина засвоює значення ідеї та поняття, а не самі слова, але якщо це засвоєння можливе лише тому, що формування поняття вже пройшло вербальний етап, якщо воно сформувалося на основі слова.

У тексті перекладу важливу роль відіграє його прагматика. Перекладачеві потрібно піклуватися про досягнення бажаного впливу на рецепторазалежно від мети перекладу, або відтворюючи прагматичний потенціал ориґіналу, або видозмінюючи його.

Мовний знак володіє не тільки семантикою (відношення до того, що позначається) і синтактикою (відношення до інших знаків), але й прагматикою (відношення до комунікантів). Знаки мови можуть справляти на людей певне враження (позитивне, негативне або нейтральне), спонукати до якихось дій, викликати ту чи іншу реакцію. Будь-який вислів і будь-який текст має здатність прагматично впливати на реципієнта — це комунікативний ефект. Характер цього ефекту визначається трьома основними чинниками. По-перше, це — зміст вислову. Зрозуміло, що ваша реакція на повідомлення про смерть близької вам людини буде іншою, ніж звістка про те, що ви виграли сто тисяч рублів. По-друге, сприйняття повідомлення залежить від характеру складових знаків вислову. Одне і те ж повідомлення може бути по-різному оформлене.
К. Чуковський звертав увагу на велику різницю між реченнями: «Златокудрая дева, почему ты трепещешь» і «Рыжая девка, чего ты трясешься». Той, хто говорить підбирає мовні засоби при побудові вислову відповідно до свого наміру справити певне враження. По-третє, прагматична дія вислову залежить від рецептора, який його сприймає. Повідомлення про загибель якоїсь людини неоднаково сприймається його близькими, випадковими знайомими або абсолютно сторонніми людьми. З цього факту випливає важливий висновок – прагматичний вплив, що визначається змістом і формою вислову, може реалізуватися неповністю або взагалі не реалізуватися по відношенню до якогось типу адресата. Таким чином, можна говорити, що вислів володіє прагматичним потенціалом, який по-різному реалізується в конкретних актах комунікації. Аналіз змісту і форми тексту дозволяє визначити цей потенціал, але це ще не зумовлює характер реального впливу тексту на різних реципієнтів.

Усякий вислів створюється з метою досягнення якогось комунікативного ефекту, тому прагматичний потенціал складає найважливішу частину змісту вислову. Таким чином і в тексті перекладу важливу роль відіграє його прагматика. А перекладачеві необхідно піклуватися про досягнення бажаної дії на рецептора залежно від мети перекладу, або відтворюючи прагматичний потенціал ориґіналу, або видозмінюючи його. Вивчення прагматичних аспектів перекладу складає одне з центральних завдань теорії перекладу.

Слід підкреслити, що співвідношення між прагматикою ориґіналу й перекладу може бути різним, і прагматична адекватність перекладу необов'язково полягає у збереженні прагматики ориґіналу. Німецький перекладознавець А. Нойберт запропонував розрізняти чотири типи прагматичних відношень при перекладі від найвищої перекладності в прагматичному сенсі до фактичної неможливості відтворити прагматику ориґіналу в перекладі. Така градація встановлюється залежно від характеру тексту ориґіналу. Якнайповніше передається прагматична спрямованість ориґіналу, що має однаковий прагматичний інтерес і для читачів перекладу (наприклад, науково-технічна література). Достатньо успішно зберігається прагматичний потенціал ориґіналів, створених спеціально для перекладу (інформаційні та інші матеріали, призначені для іноземної аудиторії). З істотними обмеженнями можлива прагматична адекватність при перекладі творів художньої літератури, які орієнтовані на певного адресата, але мають що сказати і всім людям. І, нарешті, ориґінали, що специфічно направлені на членів даного мовного колективу і не мають ніякого відношення до рецепторів перекладу (законодавчі документи, суспільно-політична й економічна періодика, різні оголошення та ін.), взагалі не можуть бути передані прагматично адекватно. Йдеться не про якість перекладу, а лише про однакову реакцію читачів ориґіналу і перекладу.

У багатьох випадках максимально можлива близькість до ориґіналу є головною вимогою до перекладу. Переклад призначається для повноправної заміни ориґіналу і обґрунтованість такої заміни досягається на одному з рівнів еквівалентності. При цьому перекладач прагне виходити з прагматичного потенціалу, а не зі свого особистого відношення до правильності або доцільності початкового повідомлення.

У ряді випадків еквівалентне відтворення змісту ориґіналу забезпечує і передачу в перекладі прагматичного потенціалу. Проте приналежність рецептора перекладу до іншого мовного колективу, до іншої культури нерідко призводить до того, що еквівалентний переклад виявляється прагматично неадекватним. У цьому випадку перекладачеві доводиться вдаватися до прагматичної адаптації перекладу, вносячи до свого тексту необхідні зміни. У перекладацькій практиці найчастіше використовуються чотири види подібної адаптації.

Співвідношення між прагматикою ориґіналу і перекладу може бути різним і прагматична адекватність перекладу необов’язково заключається у збереженні прагматики вихідного тексту.

Дата добавления: 2014-11-09