Міжнародні стандарти регулювання фінансового ринку

Крім національних систем регулювання фінансового ринку, функціонують численні міжнародні організації. Їхньою первісною метою були уніфікація стандартів, процедур і умов розрахунків щодо цінних паперів для підвищення ефективності національних фінансових ринків, тісно між собою пов’язаних. Торгівля цінними паперами організована відповідно до національних законів і правил, що істотно різняться між собою. Таке становище обумов­лює уповільнення міжнародних інвестиційних потоків.

У міру глобалізації світової економіки постає питання про створення централізованого фінансового ринку з єдиними стандартами і правилами. Необхідно зазначити, що законодавство з фінансового ринку в ряді країн передбачає поступовий перехід до формування єдиного національного ринку, що є одним з етапів формування світової системи ринку цінних паперів. До такого переходу особливо виважено повинні готуватися країни з перехід­ною ринковою економікою.

У 1983 р. була створена Міжнародна організація комісій із цінних паперів. До її складу входять представники 200 країн світу (120 регуляторів ринку цінних паперів у світі та 80 інших учасників ринку цінних паперів (бірж, фінансових регіональних та міжнародних організацій)). Україна є членом цієї організації. Заснування IOSCO відбило процес глобалізації і кібернетизації фінансових ринків.

Комісія видає резолюції, що мають рекомендаційний характер. У них містяться основні принципи з міжнародного співробітництва у сфері регулювання фінансових ринків. Так, наприклад, резолюція про взаємодопомогу спрямована на захист прав інвестора шляхом нагляду за міжнародними ринками і посередниками і надання відповідної інформації.

Комісія встановила принципи нагляду за електронними системами торгівлі похідними інструментами фондового ринку. У ди­рективах відзначається, що похідні фінансові інструменти належать до тих продуктів, емітентами яких є біржа або ринок, тому їх обіг підпорядковується правилам ринку, що їх емітував.

Резолюція про міжнародні принципи ведення підприємництва, що безпосередньо стосується корпорацій, визначила сім основних принципів ведення бізнесу:

· Чесність і справедливість – урахування інтересів усіх партнерів, запобігання яким-небудь обманним діям.

· Компетентність – забезпечення найкращого виконання своїх зобов’язань.

· Можливість – уживання заходів для ефективного використання економічних і фінансових ресурсів.

· Інформація про споживачів — одержання найповнішої інфор­мації про фінансовий стан корпорацій та їх інвестиційні можливості.

· Інформація для споживачів — забезпечення необхідною інформацією, зокрема про можливі ризики.

· Уникнення зіткнення інтересів учасників фінансового ринку – за можливості запобігання такому зіткненню; якщо воно виникає, дотримуватися принципу додержання інтересів клієнтів.

· Відповідність — корпорація — учасник ринку повинна відповідати всім вимогам ведення бізнесу, з тим щоб якнайкраще враховувати інтереси клієнта і ринку.

Прийнято спеціальні резолюції про «відмивання грошей», «про шахрайство на фондовому ринку».

У 1961 р. була створена Міжнародна федерація фондових бірж, яка з жовтня 2000 р. стала називатися Всесвітня федерація фон­дових бірж. До її складу входять 64 фондових бірж із різних країн (станом на 28.10.2014 рік).

Федерація ввела ринкові принципи, які визначають вимоги для тих, хто бажає до неї вступити. Фондові біржі повинні мати:

· легальний статус, який підтверджує, що організація розглядається як ринок цінних паперів у даній країні;

· свій власний статут із зазначенням органів управління, принципів підбору менеджерів, їхніх функцій, а також правила і методи регулювання;

Біржа повинна:

· визначити вимоги до учасників торгівлі, а саме: необхідну кваліфікацію, відповідний досвід роботи; установити правила тор­гівлі, достатність капіталу, права й обов’язки;

· мати у своєму розпорядженні відповідну інформацію для постійного спостереження за учасниками ринку: про достатність капіталу, лімітні позиції, кількість і якість забезпечення;

· мати організаційну структуру, яка може правильно управляти операціями фінансового ринку;

· мати технічну інфраструктуру, яка може задовольнити потреби учасників ринку;

· мати у своєму розпорядженні технічні засоби, достатні для ведення операцій;

· бути фінансово стійкою системою завдяки ефективному фінансовому плануванню, підтримувати поступальну тенденцію розвитку щонайменше три роки підряд.

Біржові правила передбачають, що доступ на біржу повинен здійснюватися без будь-якої дискримінації.

Для організації торгівлі цінними паперами фондові біржі повинні:

· забезпечувати добре збалансовані розрахунки. З цією метою біржа зобов’язана публікувати інформацію про укладені угоди;

· установлювати й підтримувати торговельні правила щодо захисту інвесторів. Зокрема, ці правила спрямовані на «краще виконання угоди», регулювання скарг торговельних партнерів;

· інформувати учасників ринків про ціни й обсяги торгівлі.

Особлива увага в Принципах приділяється захисту інвестора. Фондовим біржам запропоновано створювати компенсаційні фонди, страхові поліси або їх еквіваленти. У випадках, коли фонди гарантують кліринг торговця цінними паперами або компенсують втрати інвестора в разі неплатоспроможності учасника ринку, біржа повинна забезпечити відповідний контроль за доцільністю витрачання коштів фонду. Спеціальний режим має бути встановлений для штату біржі й клірингового дому (депозитарію) з метою запобігання конфлікту інтересів. Інсайдерська торгівля та інші форми нечесної торгівлі мають бути заборонені на підставі закону або кодексу поведінки.

Всесвітня федерація бірж публікує докладні статистичні звіти про діяльність фондових бірж – членів організації, надає інформацію про фондові ринки, розробляє методологію організації тор­гівлі цінними паперами.

Регулювання ринку капіталів у країнах-учасницях Європейського Союзу.

Основними актами регулювання і контролю ринку капіталів у країнах ЄС є директиви, які видаються Радою ЄС і які обов’яз­кові для виконання.

Основні принципи регулювання зводяться до такого:

· установлення на мінімальному рівні стандартів емісій і обігу цінних паперів;

· уніфікація стандартів спільного інвестування в цінні папери, що обертаються на фондових ринках;

· взаємне визнання й уніфікація країнами-учасницями норм регулювання і нагляду за ринком капіталу;

· координація діяльності національних комісій із цінних паперів і фондових бірж.

Основна мета цих принципів полягає у створенні системи спільного, колективного захисту інвестора.

Відповідно до Директиви Ради 79/279 були визначені єдині мінімальні вимоги до компаній та до їхніх емісій цінних паперів. Відповідні вимоги визначені і для облігацій, що випускаються.

Директива Ради 85/611 «Про приведення у відповідність законів і положень щодо інвестування в цінні папери, які перебувають в обігу» регулює вторинний ринок цінних паперів.

Директива Ради 87/345 увела дуже важливе положення для створення єдиного ринку цінних паперів: взаємне визнання емісійних проспектів емітентів. Цінні папери можуть бути куплені на підставі опублікованого проспекту в будь-якій країні ЄС.

Принцип координації діяльності національних комісій із цінних паперів затверджений Директивою 89/298.

Директива Ради 89/592 установила координовані правила щодо інсайдерських угод. У ній дана дефініція інсайдерської інформації як певної інформації, що не була опублікована емітентом цінних паперів. До них належать акції, боргові цінні папери, права, ф’ючерсні, опціонні та інші контракти.

Директива Ради 93/22 уведена з метою регулювання інвестиційних послуг у сфері цінних паперів.

Директива Європейського Парламенту та Ради 2001/34 визначає правила внесення цінних паперів до офіційного реєстру фондової біржі та інформації, яка опубліковується про ці цінні папери.

Крім директив Ради, різноманіття європейських законодавчих норм обумовлює існування величезної кількості постанов, рекомендацій та інших нормативних актів Європейської Комісії та Ради у сфері фінансового ринку.

Зміст наведених вище директив показує, що в ЄС послідовно створюються умови для створення єдиного ринку цінних паперів.

Дата добавления: 2014-11-09