Філософія Нового часу: методологічні пошуки Ф.Бекона та Р.Декарта

Вступ:

§ Філософія Нового часу являє собою принципово новий рівень у розвитку європейської філософії: вона розвивається у діалозі з експериментальною наукою, що виникає саме в цей час.

§ У зв'язку з цим філософія досягає нового рівня деталізації власної проблематики, стає більше диференційованою і розгалуженою, а тому — більш систематизованішою.

§ Виникають національні філософії, формуються нові напрями філософського знання, такі як гносеологія, антропологія, методологія, історія філософії.

Ключові терміни і поняття.

ДЕЇЗМ – розповсюджена в новий час позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому власних законів і далі вже не втручається у його функціонування; творчі ідеї Бога в бутті світу набувають характеру необхідності, пізнання якої стає завданням людини.

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД – панівний в Європі тип мислення за умов утвердження індивідуалізму та буржуазних суспільних стосунків; він грунтувався на “трьох китах”: а) на виключній довірі фактам (“краще один раз побачити, ніж сто разів почути”); б) на чіткій, ясній та зрозумілій логіці; в) на культивуванні активності (за будь-яких обставин краще діяти, аніж нічого не робити).

ОБ’ЄКТ І СУБ’ЄКТ – провідні категорії світоосмислення епохи Нового часу: об’єктом позначали частину (фрагмент) природи, на яку спрямовувалась активність людини, суб’єктом – людину як вихідний пункт проявів активності розумового та матеріального планів.

ЗАКОН – форма прояву необхідності у природі, об’єктивний, сталий, повторюваний тип зв’язку між процесами та явищами дійсності або всередині них; в попередні епохи закон розглядався переважно як юридичний закон або владна норма.

СУБСТАНЦІЯ – одне із центральних понять новоєвропейського світоосмислення, що позначало таку основу світу, яка охоплювала та пронизувала собою усі форми та явища дійсності, була самовладною та не потребувала для свого буття ніяких інших джерел або причин.

1. Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії.

Вступаючи у Європу Нового часу ми можемо сприймати її як добре знайому і майже сучасну нам, бо й справді у цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європейського цивілізованого життя, які діють і по-сьогодні, а деякі з них – майже без змін. Йдеться перш за все про формування основ індустріального суспільства.

За часом ця епоха охоплює період із ХVІІ ст. по кінець ХІХ ст.; після цього починається період так званої “новітньої історії”, що триває і по наш час. Проте філософія цього періоду завершується першою третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку духовних процесів порівняно із політичними та соціально-економічними.

За соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Зараз термін “буржуазний” не дуже вживаний, проте у даному випадку йдеться про фіксацію того факту, що у самих засадах суспільного життя відбулися суттєві зміни: центр життя – виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності змістився у міста, де почали бурхливо розвиватися різноманітні форми промислової діяльності (слово “буржуа” значить з фр. “мешканець міста”).

Врешті це привело до появи машинного виробництва, яке революціонізувало всю людську діяльність взагалі.

Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках:

§ розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини,

§ зникає “велика сім’я”,

§ натомість з’являється вільний, автономний індивід (що є засадою явища під назвою “буржуазний індивідуалізм”).

Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя, зростання масштабів соціальної динаміки.

§ В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності.

§ Тому це ще й епоха буржуазних революцій, які брали на себе місію докорінної зміни всіх сторін життя,

§ це також епоха формування національних держав, значна частина яких існує і по-сьогодні,

§ це епоха наполеонових походів, що сприяли швидкому руйнуванню в Європі застарілих соціальних відношень.

І все це, врешті, потягнуло за собою значні зрушення у духовному житті взагалі, та у світоглядних орієнтирах людини, зокрема.

§ Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання: наука в цю епоху стає провідним чинником життя та життєвих зрушень.

§ З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на всі аспекти життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що врешті виник так званий “механістичний” світогляд.

§ Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:

o з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;

o виникають національні Академії наук,

o з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові,

o з’являється міський транспорт.

Все це приводить до того, що один, окремо взятий індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності, тобто він може сам, на свій розсуд організувати власне життя. Тому показовою для епохи стає фігура Робінзона – відомого персонажа літературного твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити.

Дата добавления: 2014-11-09