Критерії історичних етапів економічного розвитку

Економічні системи виникають, набувають зрілості і трансформуються в інші в певних історичних умовах. Історія еволюції світового суспільства налічує кілька етапів, які поступово змінювали один одного. Кожен історичний етап визначав специфічні цілі і характер функціонування економічних систем. Досить тривалий час серед вчених-істориків, соціологів, економісті немає єдиних поглядів на сутність і критерії економічного розвитку суспільств від минулого до сьогодення.

Існує декілька підходів до визначення історичних етапів економічного розвитку світового суспільства, найбільш поширеними є такі: формаційний, цивілізаційний і технологічний.

Формаційний підхід було обґрунтовано К.Марксом. Цей підхід базується на ідеї головної ролі, пере важності матеріального виробництва в життєдіяльності суспільства. На цій основі складається певний спосіб виробництва. Складовими останнього є продуктивні сили (робоча сила і засоби виробництва) у єдності з виробничими відносинами.

Продуктивні сили є матеріальною стороною способу виробництва, а виробничі відносини – суспільною формою існування продуктивних сил. Продуктивні сили є динамічною, революційною силою, яка визначає розвиток виробничих відносин. У свою чергу виробничі відносини також не статичні у процесі взаємодії з продуктивними силами, впливають на їх розвиток.

Виробничі відносини можуть давати змогу динамічному розвитку продуктивним силам, або стають їх гальмами. Остання суперечність розв’язується шляхом заміни виробничих відносин новими, більш прогресивними, які відповідають рівню та характеру продуктивних сил. За Марксом, така заміна є об’єктивною потребою розвитку суспільства і сама таким шляхом реалізується дія суспільно-економічного закону обов’язкової відповідності виробничих відносин характеру розвитку продуктивних сил. Відповідно до дії цього закону відбувається поступова зміна однієї суспільно-економічної формації на більш прогресивну.

Звідси зрозуміло, що формаційний підхід є похідним від більш широкого поняття «суспільно-економічна формація», зміст якого – це спосіб виробництва у поєднанні з суспільною надбудовою (політичними, правовими, релігійними, морально-етичними та іншими інституціями). Відповідно формаційному підходу в історії розвитку світового суспільства виокремлюють п’ять суспільно-економічних формацій, які виникали та змінювали одна одну: первісно-общину, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну. Перша фаза комуністичної формації – соціалізм була набудована в Радянському Союзі, а нині в умовах цієї формації живе Китай, Куба, Північна Корея.

Відомий американський вчений У. Ростоу, не будучі послідовником К.Маркса, але як і К. Маркс, поділяє світову історію на п’ять стадій: традиційне суспільство (примітивна техніка, сільське господарство, влада крупних землевласників); перехідне суспільство (централізована державна влада, підприємництво); стадія зрушень (промислова революція та її наслідки); стадія зрілості (НТР, урбанізація); стадія «масового споживання» (визначальна роль сфери послуг і виробництва споживчих товарів). В цій концепції основа розвитку – виробничі сили, і вона по послідовності стадій нагадує вчення К. Маркса, незважаючи на певні новини. І все ж теорія стадій росту ближче до цивілізаційного підходу в періодизації історії розвитку світового суспільства.

На відміну від формаційного підходу, цивілізаційний не визнає класово – формаційних детермінантів розвитку суспільства (на відміну від К. Маркса).

Цивілізаційний підхід при аналізі економічних систем дотримується багатовимірності: їх природної поступовості у своєму розвитку; відмови від класових оцінок змісту і цілей функціонування і розвитку систем; пізнання стану системи на конкретному етапі її розвитку у єдності, взаємодії її економічних, соціальних і культурних складових; врахування зростаючої ролі людського фактору у розвитку суспільства.

Найбільш послідовні автори цивілізаційного підходу – Дж. Гелбрейт, Р. Арон та інші виділяють три стадії цивілізації: індустріальне суспільство, постіндустріальне суспільство, неоіндустріальне (інформаційне) суспільство. Відповідно до критерію ступінь індустріального розвитку в індустріальному суспільстві провідною сферою економіки біло велике механізоване промислове виробництво.

Новою, найрозвиненішою стадією розвитку людської цивілізації є постіндустріальне суспільство. Її започаткувала науково-технічна революція, яка бурхливо розгорнулася у 50-60-х роках минулого століття. Вона поступово переросла в в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію, яка почала переводити людство на не індустріальну стадію розвитку суспільства. Тут на перший план за своїм значенням у подальшому розвитку суспільства виходить інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг.

Не відрізняється чимось неординарним технологічний підхід від цивілізаційного, оперує все тими ж категоріями, але має свої особливості, що дає змогу розглядати і використовувати його в якості самостійного підходу. Останній передбачає визначення технологічного способу виробництва як провідного, як основної рушійної сили розвитку суспільства. Технологічний спосіб виробництва – це засоби праці в сукупності з матеріалами, технологіями, інформацією та організацією виробництва.

Відповідно технологічному підходу в історії світового суспільства було декілька технологічних способів виробництва. Періоди між їх початком і завершенням розглядаються як великі етапи світової цивілізації. Перехід від одного до іншого визначається змінами характеру засобів праці, прогресом науки і техніки.

Перший етап технологічного способу виробництва був започаткований виникненням первіснообщинного ладу і тривав до появи найпростіших знарядь праці. Завершився він в кінці XVIII – на початку XIX ст. Головною рушійною силою його розвитку були витрати енергії самої людини.

Характерним для другого етапу розвитку технологічного способу виробництва було панування машинної праці, а виробничі функції окремого суб’єкта господарювання здійснювалися цілим підприємством. Основою виробництва на початку 40-х рр. минулого століття стає комплексна механізація та автоматизація виробництва, домінуючим зв’язком між виробниками стає подетальна і коопераційна форми одиночного поділу праці.

З середини 50-х рр. ХХ ст. почав формуватися новий технологічний спосіб виробництва. Його основою стала автоматизована праця, а продуктивні сили переростають кордони окремих національних економік. У зв’язку з цим подетальна та коопераційна форми одиночного поділу праці вже розвивається як в межах національних економік, такі в межах світового господарства.

Таким є основний зміст технологічного підходу. Крім вже розглянутих підходів до визначення критеріїв розвитку в економічній літературі міститься ще багато концепцій з іншими критеріями. Наприклад, відомий економіст В. Зомбарті на початку ХХ ст. запропонував класифікувати економічні системи за степеню розвитку господарських зв’язків: індивідуалістське господарство, де відсутні господарські зв’язки; перехідне господарство.

Отже, із розгляду зазначених підходів можна зробити висновок, що між ними хоча і є протиріччя, але більше доповнюючих моментів, як слідства багатомірності і складності соціально-економічного життя суспільства.

МОДУЛЬ 2

КАПІТАЛ І РИНКОВІ ВІДНОСИНИ

   

Тема 5.	Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші
Тема 6.	Капітал: процес виробництва і нагромадження. Наймана праця і заробітна плата
Тема 7.	Витрати виробництва і прибуток
Тема 8.	Ринок, його суть і функції. Моделі ринку. Конкуренція і ціноутворення

ТЕМА 5. ТОВАРНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. ТОВАР І ГРОШІ

Дата добавления: 2014-11-16