Інфляція: сутність, причини, види

Інфляція є одним із проявів макроекономічної нестабільності і характеризується зростанням загального рівня цін упродовж певного періоду часу, яке супроводжується знеціненням національної грошової одиниці.

Світова економічна наука пропонує декілька підходів до причин інфляції та системи антиінфляційних заходів.

Спочатку інфляцію тлумачили виключно як грошове явище, в якому всяка зміна кількості грошей в обігу призводить до пропорційної зміни абсолютного рівня цін на товари, послуги.

Марксистська теорія інфляції ґрунтується на твердженні, що золоті гроші не знецінюються, інфляція виникає тоді, коли паперових грошей, які замінюють в обігу золоті, випущено більше золотого еквіваленту.

Відповідно до кейнсіанської теорії інфляційного розриву, інфляція виникає, якщо сукупні видатки перевищують обсяг національного продукту. Представники монетаризму вважають, що причиною інфляції є вищі темпи приросту грошової маси порівняно з темпами зростання ВВП.

Макроекономіка розглядає інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини її виникнення різні: надмірне зростання грошової маси порівняно зростом національного продукту, дефіцит державного бюджету, мілітаризація економіки, монополізм, структура економіки.

Залежно від рівня змін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію (рис. 5.6).

Рис. 5.6. Види інфляції залежно від її рівня

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат (пропозиції) (рис. 5.7).

Рис. 5.7. Види інфляції

Інфляція попиту є знеціненням грошей унаслідок переповнювання ними каналів обігу, тобто через порушення законів грошового обігу. Іншими словами, вона виникає тоді, коли сукупний попит перевищує сукупна пропозиція. Звідси її назва - інфляція попиту. Основними причинами такого виду інфляції є наступні обставини.

1. Випуск зайвої грошової маси для покриття дефіциту держбюджету, тобто перевищення витрат держави над його доходами. Взагалі, цей дефіцит може (з великим або меншим успіхом) покриватися чотирма основними способами:

а) зміною податкової політики з метою збільшення доходів держави;

б) зовнішніми позиками держави;

в) внутрішніми державними позиками;

г) емісією додаткових грошей.

Зайвий випуск грошової маси називають своєрідною формою неофіційного оподаткування, оскільки таким шляхом держава перекладає на населення вирішення своїх бюджетних проблем. Адже зайва грошова маса входить в обіг по тій купівельній спроможності, яку мають гроші на момент їх емісії, але внаслідок того, що вона перевищує попит на гроші, то, коли цей надлишок виявляється на ринку, останні знецінюються, втрачають частину своєї купівельної спроможності. Доходи, отримані в знецінених грошах, реально знижуються при тій же їх номінальній величині.

2. Скорочення пропозиції товарної маси. Якщо воно не супроводжується адекватним зменшенням грошової маси і уповільненням швидкості обігу грошей, то викликає їх знецінення унаслідок зниження товарного наповнення грошових агрегатів.

3. Незавершене будівництво, виробництво товарів, що не мають попиту, і втрати при зберіганні і транспортуванні фактично ведуть до тих же інфляційних наслідків, бо не збільшують пропозиції, але обумовлюють певні грошові витрати на відповідні роботи без товарного покриття.

4. Прискорення обігу грошей, зокрема через так звану втечу від них, теж викликає інфляційний ефект, оскільки навіть при колишній товарній і грошовій масі одна грошова одиниця в середньому обслуговує більше операцій. В результаті грошей виявляється як би більше, ніж потрібно. Саме втеча від грошей породжується побоюванням населення з приводу стабільності їх купівельної спроможності, що виникає або унаслідок знецінення грошей, які всі прагнуть швидше отоварити і тим самим зберегти свої доходи від зниження в товарному вимірюванні, що вже відбувалося, або унаслідок чуток, що розповсюджуються, про майбутню грошову реформу.

5. Кредитна експансія, тобто швидке розширення кредиту, що не відображає реальної потреби в ньому з боку господарського обороту, також веде до інфляції попиту, оскільки отримані позики використовуються як купівельні і платіжні засоби, переповнюючи сферу обігу. Сама кредитна експансія, як правило, пов’язана з штучно заниженими процентними ставками, зокрема, з пільговим кредитуванням, що збільшує попит на позикові засоби понад нормальні розміри, доповнюючі власні засоби різних суб’єктів.

6. Доларизація господарського обігу, точніше застосування інвалюти у внутрішньонаціональних операціях, теж обумовлює інфляційні наслідки, оскільки інвалюта в даному випадку доповнює вітчизняну грошову масу і за інших рівних умов викликає її знецінення.

Інфляція витрат - це підвищення загального рівня цін зважаючи на зростання витрат по виробництву і реалізації продукції. Цим і пояснюється назва - інфляція витрат. Вона може мати місце і тоді, коли сукупний попит менше сукупної пропозиції, тобто коли в обігу немає зайвої грошової маси. Передумови виникнення даного виду інфляції такі:

1. Інфляція витрат перш за все породжується недосконалістю конкуренції, особливо засиллям монополій і їх ціновим диктатом при постачаннях такій продукції, як послуги транспорту і зв’язку загального користування, основні паливно-енергетичні і сировинні ресурси і головні конструкційні матеріали. Оскільки в своїй господарській діяльності ними користуються всі суб’єкти, то монопольне підвищення цін на них за рахунок ринкової влади постачальників ставить всіх покупців даної продукції у важке положення: вони або теж піднімають ціни на свої товари, викликаючи зростання загального рівня цін (інфляцію витрат), або, якщо цьому перешкоджає попит на їх продукти, вимушені миритися з падінням прибутку і збільшенням збитків унаслідок зростання витрат з придбання продукції постачальників-олігополістів.

2. Монополізм в банківській сфері також може сприяти інфляції витрат, якщо він реалізується в завищених ставках відсотка по позиках підприємствам. Адже останні, крім власних засобів, використовують в своїй діяльності позикові ресурси, і при завищених процентних ставках виробникам доводиться (коли цьому не перешкоджає попит на їх продукцію) піднімати на неї ціни, щоб розрахуватися за кредити і відсотки по ним.

3. Надмірний податковий тягар теж підвищує інфляцію витрат, оскільки платники податків розглядають свої обов’язкові платежі державі як витрати і намагаються при нагоді покрити їх підвищенням своїх номінальних доходів за рахунок збільшення цін. Це перш за все характерно для непрямих податків, які виплачують продавці, але тяжкість їх через зростання цін перекладається на покупців.

4. Специфічною для СНД передумовою інфляції витрат стало створення на раніше єдиному економічному просторі СРСР антиінтеграційних митних меж. Їх введення, встановлення митних зборів на товарообіг між учасниками СНД привели до відповідного дорожчання взаємних постачань, а, отже, до зростання витрат всіх покупців ресурсів. Це викликало підвищення загального рівня цін. Той же ефект виник унаслідок введення і підвищення транзитних платежів за перевезення по території членів СНД вантажів інших його учасників.

Світова практика господарювання нагромадила певний досвід боротьби з інфляцією, регулювання її рівня. Найбільш поширеним інструментом є індексація - механізм зміни номінальних доходів пропорційно коливанням цін за певний період.

В арсеналі антиінфляційних заходів важливе місце належить монетарній політиці, яка передбачає однакові темпи зростання грошової маси та економічного зростання (національного продукту), зменшення облікової ставки, норми резервування, проведення активних операцій на відкритому ринку.

Впорядкування державних фінансів передбачає скорочення бюджетного дефіциту шляхом оптимізації його видаткової частини, зниження податкових ставок.

Антиінфляційна політика включає заходи з активізації розвитку національної економіки - обмеження монополізму, розвиток конкуренції, структурна перебудова економіки, інвестиційно-інноваційна діяльність, протекціонізм тощо.

Важливе місце в антиінфляційній політиці займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв´язків країни. Пасивне сальдо платіжного балансу провокує інфляцію. Слід забезпечувати рівновагу в зовнішній торгівлі, підтримувати експортні галузі, захищати вітчизняного товаровиробника, проводити конструктивну валютну політику.

Інфляція в Україні у першій половині 90-х pp. була результатом дії багатьох чинників. Лібералізація цін 1992 р. перетворила інфляцію в гіперінфляцію. Остерігаючись зростання соціальної напруги, уряд підтримував певний рівень доходів громадян через механізм індексації, для чого НБУ періодично здійснював грошову емісію. Знецінення національної валюти і зростання попиту на іноземну посилювали інфляцію витрат.

Адміністративні заходи 1994 р. дещо уповільнили темпи зростання цін, однак спричинили значне падіння обсягів виробництва. Стабілізаційна політика в наступні роки дала змогу здійснити грошову реформу, приборкати інфляційні очікування і забезпечити прийнятні темпи інфляції.

Реалізація антиінфляційної політики залежить від багатьох факторів, і успіху можна досягти лише за умови комплексного їх використання.

Дата добавления: 2014-11-16